Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №344/8474/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/8474/26

Провадження № 22-ц/4808/1432/26

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів – Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2 , Івано-Франківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України)

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 ,

на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року, постановлену судом у складі судді Бородовського С.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, в обґрунтування якого зазначила, що рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 27.02.2026 року встановлено факт смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_1 в районі населеного пункту Курилівка Суджанського району Курської області російської федерації військовослужбовця Збройних сил України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя, загиблий ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , в якому у них народився син – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

18.02.2020 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідачка ОСОБА_2 народила доньку ОСОБА_6 , в графі запис про батька записано – ОСОБА_4 .

04.11.2020 року ухвалою Івано-Франківського міського суду позовну заяву ОСОБА_2 про виключення актового запису про ОСОБА_4 , як батька дитини ОСОБА_7 залишено без розгляду за заявою ОСОБА_2 .

Позивачка зазначає, що загиблий ОСОБА_4 не мав відношення до новонародженої доньки – ОСОБА_7 , яка народилася пілся розірвання шлюбу, коли сторони проживали окремо та не перебували у шлюбних відносинах.

Померлий ОСОБА_4 не знав про те, що він записаний батьком новонародженої дитини – ОСОБА_7 .

У зв`язку із внесенням відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, актового запису про батька малолітньої ОСОБА_7 , - померлого сина позивачки – ОСОБА_4 , малолітня дитина набуває права на спадкування належного померлому майна, як спадкоємець першої черги, та як особа, яка має право на обов`язкову частку у праві на спадкування. Однак, фактично, відомості про батька дитини внесено до актового запису про народження, як ОСОБА_4 , не є його дитиною, та не має спорідненості із померлим сином позивачки.

Просила суд виключити відомості про ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як батька дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з актового запису №1101, шляхом внесення зміни до актового запису №1101 про народження, виключивши відомості про ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), як батька дитини.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини повернуто позивачці.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі скаржниця посилається на те, що висновок суду про те, що ОСОБА_4 знав про народження дитини та за життя не звертався до суду з позовом про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини, а тому позивачка не набула процесуального права на звернення до суду з відповідною вимогою, є помилковим, оскільки ґрунтується на неправильному тлумаченні обставин справи.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про відкриття провадження, фактично здійснив оцінку доказів та встановив відсутність у позивача права на позов, що виходить за межі повноважень суду на стадії відкриття провадження у справі. Суд фактично вирішив спір по суті без розгляду справи.

Посилається на те, що відповідно до практики Верховного Суду, питання наявності чи відсутності обставин, передбачених ст. 137 СК України, є предметом доказування під час розгляду справи, а не підставою для повернення позову.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, оскільки позивачка є повнолітньою, має цивільну процесуальну дієздатність та як матір загиблого належить до кола осіб, визначених ч. 3 ст. 137 СК України. Проте питання, чи доведено факт того, що померлий «не знав» про запис його батьком дитини, стосується обґрунтованості позову, а не процесуальної дієздатності позивача.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено учасникам справи право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п.6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без повідомлення сторін в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Повертаючи позовну заяву позивачці, суд дійшов висновку, що за відсутності заяви ОСОБА_4 про невизнання свого батьківства, поданої ним за життя нотаріусу, позивачка не набула процесуального права на звернення до суду з позовом про виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про народження.

Посилаючись на положення п.1 ч.4 ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачці.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

У пункті 1 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини як на підставу позову, ОСОБА_1 послалась на положення ч. 3 ст. 137 СК України та зазначила, що за життя ОСОБА_4 не знав про те, що він записаний батьком дитини ОСОБА_6 .

Позов про оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, є негативним, в якому позивач стверджує, що певний чоловік не є батьком дитини. В такому разі за допомогою цього позову відбувається захист приватного інтересу позивача (зокрема, в сфері спадкування).

Частиною третьою статті 137 СК України передбачено, що якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 липня 2023 у справі № 461/3122/19 (провадження № 61-10148сво22) зазначив: «Тлумачення статті 137 СК України, з урахуванням розумності свідчить, що вказана норма визначає випадки, за яких батьківство особи може бути оспорено після смерті особи, яка записана батьком дитини;

перший випадок стосується випадку, коли чоловік ще під час вагітності жінки подав нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства. У такому разі після смерті чоловіка оспорити батьківство можуть його спадкоємці (частина перша статті 137 СК України);

другий випадок охоплює ситуацію, коли чоловік за життя подав позов до суду про виключення запису про нього як батька дитини. У цьому разі його спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень статті 55 ЦПК про процесуальне правонаступництво (частина друга статті 137 СК України);

третій випадок оспорювання батьківства стосується випадків, коли через поважні причини чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини, і помер. Однак на відміну від перших двох випадків можливість оспорити батьківство належить лише таким його спадкоємцям як дружина, батьки та діти (частина третя статті 137 СК України)».

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 161/6079/22 зазначено, що частиною третьою статті 137 СК України передбачено оспорювання батьківства правонаступником у зв`язку зі смертю особи, яка записана в актовому записі про народження батьком дитини та через поважні причини не знала про це. Закон дає право на оспорювання батьківства в цьому випадку спадкоємцям особи (дружині, батькам та дітям). Поважність причин, з яких особа не знала, що вона записана батьком, підлягає доказуванню позивачем.

Цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість суду на стадії відкриття провадження у справі вирішувати питання про те, чи наділена особа правом звертатися до суду з позовними вимогами та чи є обґрунтованими позовні вимоги.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та до відкриття провадження у справі фактично здійснив оцінку викладеним позивачкою обставинам справи та доказів, що не відповідає положенням цивільного процесуального законодавства та дійшов до помилкового висновку про повернення позовної заяви позивачці.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції помилково послався на положення пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України підставою для повернення позовної заяви є її подання особою, яка не має процесуальної дієздатності, або якщо позовну заяву не підписано чи підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається що позовна заява подана представником ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд» та скріплена електронним підписом. На підтвердження повноважень Зіновкіної О.П. представляти інтереси ОСОБА_1 до позовної заяви додано ордер на надання правничої допомоги серія №1077101.

Отже, позовна заява підписана представником позивачки, повноваження якого підтверджені матеріалами справи, а позивачка має процесуальну дієздатність, у зв`язку з чим підстави для повернення позовної заяви, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, були відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, ухвалене судове рішення не може вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Зіновкіна Олена Павлівна, задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04 серпня 2026 року.

Судді: В.М. Луганська

В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева