Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №199/15982/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6586/26 Справа № 199/15982/25 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 16 березня 2026 року у складі судді Подорець О.Б. у цивільній справі № 199/15982/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до виконуючого обов`язки директора Комунального підприємства “Дніпропетровський обласний центр підготовки громадян до національного спротиву” Дніпропетровської обласної ради в особі Пасічника Валерія Анатолійовича про порушення трудових прав, компенсації відряджень, добових, використання авто та витрат на лікування, –

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, пред`явленим до виконуючого обов`язки директора КП “Дніпропетровський обласний центр підготовки громадян до національного спротиву” ДОР Пасічника В.А., на предмет порушення трудових прав, компенсації відряджень, добових, використання авто та витрат на лікування, обґрунтовуючи це тим, що він працював у КЗ «ДОЦПГДНС» ДОР» з 23 квітня 2024 року на посаді начальника відділу військово-патріотичного виховання, а з 01 липня 2025 року - на посаді заступника директора з організації.

Керівник закладу ОСОБА_2 видавав накази про відрядження без належного оформлення виплати добових, компенсацій за використання автомобіля позивача (Opel Combo 1.3., дизель, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 ), а також не компенсував витрати на пальне. Через шкідливі та важкі умови праці та надмірне психоемоційне навантаження у позивача погіршився стан здоров`я, а на його усні скарги та зауваження керівник не реагував і не вживав заходів для усунення порушень.

У серпні 2025 року позивач був змушений проходити стаціонарне лікування, витрати на яке поніс особисто, у зв`язку з чим позивач просив суд визнати дії ОСОБА_2 незаконними, а також зобов`язати відповідача здійснити на його користь виплату: добових в розмірі 2 700 грн, компенсацію за пробіг авто в розмірі 8 700 грн, компенсацію пального, що не відшкодоване в розмірі 1 100 грн, витрат на лікування в розмірі 2 931,05 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн (а.с.1-4).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 16 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконуючого обов`язки директора КП "Дніпропетровський обласний центр підготовки громадян до національного спротиву" ДОР в особі Пасічника В.А. про порушення трудових прав, компенсації відряджень, добових, використання авто та витрат на лікування - відмовлено у повному обсязі, з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача (а.с. 103,104).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 у квітні 2026 року подав в системі “Електронний суд” апеляційну скаргу (а.с.107-109), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі або направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено принцип ефективного захисту права, що виразилось у незабезпеченні розгляду спору, створенні необхідності повторного звернення до суду та фактичного затягування захисту права, що, на думку скаржника, суперечить принципу процесуальної економії. Також скаржник наголошує, що суд першої інстанції не роз`яснив йому права на заміну відповідача та не сприяв реалізації процесуальних прав позивача, що, на думку скаржника, є істотним порушенням норм процесуального права. Висновки суду першої інстанції вважає незаконними, судове рішення ухваленим з істотними порушеннями норм процесуального права, відсутність розгляду справи по суті спору, що, на думку скаржника, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. Також просив в апеляційній скарзі залучити до участі у справі належного відповідача КП "Дніпропетровський обласний центр підготовки громадян до національного спротиву" ДОР.

Відповідач ОСОБА_2 , як виконуючий обов`язки директора КП "Дніпропетровський обласний центр підготовки громадян до національного спротиву" ДОР, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника директора з організації підготовки в КЗ «ДОЦПНДНС» ДОР» та на підставі наказу виконуючого обов`язки директора КЗ «ДОЦПНДНС» ДОР» Пасічника В.А. №58/1-к/тр від 22 серпня 2025 року був звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

В позовній заяві позивач просив визначити незаконними дії ОСОБА_2 та стягнути з останнього добові, компенсації за пробіг авто, пальне, що не відшкодоване за виїзди по відрядженню за наступні дати: 31.07.2025, 01.08.2025, 07.08.2025, 08.08.2025, 25.08.2025, 26.08.2025, 27.08.2025, 28.08.2025, 29.08.2025.

На підтвердження доказів про направлення на виїзди позивачем надано: копію витягу з наказу від 06 серпня 2025 року №42-од про проведення виїзних занять, копію наказу від 22 серпня 2025 року №45-од про проведення виїзних занять, копія наказу від 30 липня 2025 року №41 про проведення виїзних занять.

Суд першої інстанції, з`ясовуючи характер спірних правовідносин та коло учасників справи, зазначив, що позивач, заявляючи позовні вимоги про визнання незаконними дій, а також зобов`язання відповідача здійснити на його користь виплату добових, компенсації за пробіг авто, компенсації пального, витрат на лікування та відшкодування моральної шкоди, вказав відповідачем виконуючого обов`язки директора комунального підприємства "Дніпропетровський обласний центр підготовки громадян до національного спротиву" Дніпропетровської обласної ради" в особі Пасічника В.А..

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що за ст.48,50 ЦПК України відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі в цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. визначення відповідачів є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача

З цього суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем по справі позивачем зазначено виконуючого обов`язки директора КЗ «ДОЦПНДНС» в особі Пасічника В.А., який є його посадовою особою, в той час як КЗ «ДОЦПНДНС» є юридичною особою - самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах та є належним відповідачем у даній справі

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Також Верховний Суд зауважив, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Такі висновки закріплені також і у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №705/3876/18.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року по справі №592/6904/21 зазначив: «У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 зазначив відповідачем директора КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 ОСОБА_2 та пред`явив вимоги про поновлення його на роботі. Аналіз змісту позовних вимог свідчить про те, що вони спрямовані до директора ОСОБА_2 як до посадової особи КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10, та стосуються її професійної діяльності. Жодних позовних вимог до ОСОБА_2 як фізичної особи, позовна заява ОСОБА_1 не містить. При цьому трудовий спір у ОСОБА_1 виник із саме роботодавцем - КУ Сумською спеціалізованою школою І-ІІІ ступенів № 10. Таким чином, оскільки КУ Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 10 є юридичною особою - самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, а позовні вимоги у цій справі пред`явлені до її посадових осіб, то саме вона має відповідати за цим позовом. Директор КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 ОСОБА_2 не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовою особою КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10, тобто юридичної особи, від імені якої вона діяла у відносинах з позивачем».

Доводи скаржника про те, що йому не було роз`яснення право на залучення належного відповідача у справі, чим вчинено судом першої інстанції затягування судового процесу та що призводить до відсутності процесуальної економії, колегія суддів відкидає, оскільки позивач особисто обирає коло учасників справи, зокрема, відповідача, до якого пред`являє позов. Крім того, у відповіді на відзив на позов скаржник наполягав на особистій відповідальності саме в.о.керівника Пасічника В.А., як і в судовому засіданні від 04 березня 2026 року не відреагував на зауваження представника відповідача щодо неналежності подання позову до уповноваженої особи, тоді як належним відповідачем є підприємство, як юридичної особи. З цього приводу скаржник також надав пояснення та не скористався своїм правом на заміну відповідача чи залучення співвідповідачем юридичну особу, що встановлено колегією суддів з протоколу судового засідання (а.с.90,91).

Отже, вирішуючи справу, суд першої інстанції вірно встановив характер спірних правовідносин, з`ясувавши коло учасників справи та наявність процесуального порушення при визначенні кола сторін у справі позивачем, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Скаржник не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 16 березня 2026 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “28” липня 2026 року.

Повний текст постанови складено “05” серпня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров