Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №560/14872/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/14872/25

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

04 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати Наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 02.07.2025 №183 про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 до війскової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити його з лав ЗСУ.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.12.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є керівником релігійної організації Релігійна громада Української Церкви Християн Віри Євангельської «Євангеліст» (код ЄДРПОУ 23835308).

27.06.2025 року, старшим єпископом УЦХВЄ було надано голові Державної служби України з етнополітики та свободи совісті документи для бронювання керівників релігійних організацій з переліком осіб, які мають бути заброньовані, відповідно, позивач був включений до переліку.

Відповідно до витягу з мобільного застосунку Резерв+ у ОСОБА_1 наявна відстрочка до 06.06.2026, тип відстрочки – бронювання.

Позивач 02.07.2025 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 та пройшов ВЛК, за результатами чого комісією було прийнято рішення про придатність до військової служби, що підтверджено довідкою №2025-0702-1358-3814-7 від 02.07.2025.

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.07.2025 №183, солдат ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , призваний на військову службу під час мобілізації з наступним відправленням до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом Військової частини НОМЕР_1 № 189 від 03.07.2025 року, позивача зараховано до списків особового складу частини та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роги НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки.

Позивач вважає, що зазначені накази були прийняті з порушенням вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв`язку з чим він звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги позивача необхідно залишити без задоволення в повному обсязі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Разом із тим, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон № 2232-ХІІ в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями ч. 2 ст. 2 цього ж Закону визначено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

За змістом ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Так, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон № 3543-XII в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

При цьому одним із принципів здійснення мобілізаційної підготовки та мобілізації є додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян, а зміст мобілізаційної підготовки становить в тому числі бронювання військовозобов`язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний час (ч.ч. 2, 3 ст. 3 Закон № 3543-XII).

Підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації установлені статтею 23 Закону № 3543-XII.

Зокрема, в силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу час мобілізації військовозобов`язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Метою бронювання військовозобов`язаних, згідно із ст. 24 Закону № 3543-XII, є забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.25 Закону №3543-XII бронюванню підлягають, зокрема, військовозобов`язані, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.

Постановою Кабінету Міністрів України №76 від 27.01.2023 (зі змінами) "Деякі питання реалізації положень Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час" у відповідності до статті 25 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію Кабінет Міністрів України затвердив Порядок бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час (далі - Порядок).

Приписами пункту 1 Порядку визначено механізм бронювання під час воєнного стану засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія) військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:

в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування (далі - державні органи);

в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, БЕБ, ДСНС, Державній кримінально-виконавчій службі, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених в абзаці другому цього пункту), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

на підприємствах, в установах та організаціях, які в установленому порядку визначено критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період (далі - критично важливі підприємства);

на підприємствах, в установах та організаціях, які в установленому порядку визначено критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (далі - критично важливі установи);

у спеціалізованих установах ООН, міжнародних судових органах, міжнародних та неурядових організаціях та установах, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна відповідно до укладених міжнародних договорів України;

в операторах протимінної діяльності, які проводять розмінування (гуманітарне розмінування) відповідно до законодавства (далі - оператори протимінної діяльності).

Пункт 5 Порядку № 1487 визначає, що з метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - система військового обліку).

Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством.

Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1487 для забезпечення та організації належного функціонування системи військового обліку в державі Міноборони затверджує порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, вимоги до технічного опису сервісу електронної інформаційної взаємодії між цим реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, зазначені в Законі України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів. В силу п. 17 Порядку №1487 військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний.

На загальному військовому обліку перебувають військовозобов`язані та резервісти, які не заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час.

Військовозобов`язані, які згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.

Пункт 79 Порядку встановлює, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки серед іншого:

організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; тощо.

Пунктами 80-81 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до затверджених розпорядженнями голів відповідних районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, міських голів планів щороку (у тому числі позапланово) перевіряють стан військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, а також на підприємствах, в установах та організаціях, в яких працюють військовозобов`язані, які заброньовані за цими органами, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, а також військовозобов`язані, яким видані мобілізаційні розпорядження. Решта державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій перевіряються один раз на чотири роки.

Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку.

Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, підрозділи Служби зовнішньої розвідки беруть на військовий облік, знімають або виключають з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у яких відсутні військово-облікові документи, лише після відновлення зазначених документів.

В той же час додатком № 2 до Порядку № 1487 є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Правила), пунктом 1 яких встановлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема:

- перебувати на військовому обліку за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності;

- не змінювати місце проживання з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів СБУ, Служби зовнішньої розвідки - без дозволу відповідного керівника);

- особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право громадян на відстрочку від призову на строкову військову службу.

Аналізуючи вищевикладені норми суд зазначає, що не лише у військовозобов`язаного громадянина є обов`язок щодо повідомлення органів ТЦК про наявність підстав для відстрочки, а й органи ТЦК зобов`язані перевіряти та володіти інформацією щодо статусу особи з метою недопущення протиправних дій щодо особи, а тому відповідач 1 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення з боку позивача.

Перевірка наявності відстрочки в силу норм Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 є повноваженнями саме ТЦК.

Так, право на відстрочку від мобілізації, яке надано громадянам України, що підлягають бронюванню відповідними структурами, законом України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку", є непорушним та таким що не залежить від реальної реалізації громадянином даного права.

Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 мав право на бронювання як священнослужитель у відповідності до Закону №3543-XII, Постанови №76 та наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті №Н-21/11.

Зокрема, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є керівником релігійної організації Релігійна громада Української Церкви Християн Віри Євангельської «Євангеліст», яка віднесена до переліку юридичних осіб – релігійних організацій, які належать до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Відповідно до інформації з мобільного застосунку «Резерв+» у позивача наявна відстрочка до 06.06.2026, тип відстрочки – бронювання.

Відповідно на нього на час призову його на військову службу розповсюджувався відповідний імунітет від такого призову, передбачений пунктом 1 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

Імунітет, що надається правовим актом і встановлює права та свободи громадянина, є більш високим ніж пріоритет держави до можливості вчинення дій, направлених на спонукання особи до вчинення активних дій щодо реалізації даного права.

Водночас, відповідач не перевірив належним чином наявність у позивача права на відстрочку, не забезпечив дотримання встановленої законом процедури та, всупереч вимогам статті 23 Закону №3543-XII, незаконно видав наказ про призов позивача.

Невиконання цього обов`язку призвело до порушення права позивача на відстрочку від призову, гарантованого пунктом 1 частини першої статті 23 Закону №3543-XII та Порядком бронювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №76.

Так, визнавши, що наказ про призов прийнято всупереч імперативним вимогам статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд першої інстанції фактично констатував протиправність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень. Однак, попри встановлення його невідповідності вимогам закону, суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання такого акта протиправним та його скасування.

На переконання колегії суддів, наведені висновки взаємно виключають один одного, оскільки встановлення судом незаконності рішення суб`єкта владних повноважень за загальним правилом повинно мати наслідком застосування належного способу судового захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, якщо саме це є предметом заявлених позовних вимог.

Інше тлумачення фактично позбавляє особу права на ефективний судовий захист та допускає існування в правовому полі індивідуального акта, який самим судом визнано таким, що прийнятий із порушенням вимог закону.

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі судом першої та апеляційної інстанцій встановлено не лише порушення окремих елементів процедури призову, а фактичну відсутність у відповідача правових підстав для здійснення мобілізації позивача взагалі.

Як встановлено вище, на момент видання наказу про призов позивач мав чинну відстрочку від призову за підставою бронювання, що підтверджувалося відповідними відомостями державних інформаційних ресурсів, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 02.07.2025 №183 про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_1 є протиправним та належить скасуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, саме наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02 липня 2025 року №183 став безпосередньою правовою підставою для направлення позивача до військової частини та подальшого видання наказу командира військової частини про його зарахування до списків особового складу. Таким чином, перебування позивача на військовій службі є похідним наслідком реалізації незаконного рішення суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом адміністративного судочинства, у разі визнання протиправним первинного індивідуального акта суд повинен забезпечити усунення усіх юридичних наслідків, які виникли виключно внаслідок його прийняття, якщо інше прямо не встановлено законом.

У цій справі судом не встановлено існування будь-яких самостійних правових підстав для проходження позивачем військової служби, окрім спірного наказу про призов. Навпаки, встановлено, що позивач відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» взагалі не підлягав призову під час мобілізації, а тому всі подальші управлінські рішення, прийняті виключно на виконання незаконного наказу про призов, перебувають із ним у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку.

За таких обставин залишення позивача на військовій службі після встановлення судом незаконності його призову означало б фактичне збереження правових наслідків протиправного рішення суб`єкта владних повноважень та унеможливлювало б повне поновлення порушеного права.

Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано послався на висновки Верховного Суду у справі №160/2592/23 від 05.02.2025 року. Кожна справа має свої особливості та індивідуальні обставини. У згаданій судом справі №160/2592/23 позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію), а дії щодо порушень, допущених під час процедури проведення військово-лікарської комісії (ВЛК).

Суд звертає увагу, що хоч Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є не лише визнання протиправним та скасування наказу про призов, а й покладення на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку виключити позивача зі списків особового складу та вчинити дії, необхідні для усунення наслідків незаконного призову.

Апеляційний суд зауважує, що чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, видавати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжують необхідність виправлення таких помилок як захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі, а обрані позивачем способи судового захисту є ефективними, належними та спрямованими на повне і остаточне відновлення порушених з боку суб`єкта владних повноважень прав та законних інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до норм ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 02.07.2025 №183 про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити його з лав ЗСУ.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору в розмірі 1514 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору в розмірі 1514 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.