Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №240/23604/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/23604/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

05 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області в якому просила:

-визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 835345-2410-0625-UA 18040250000068141.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 позов задоволено:

-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 06.08.2025 № 835345-2410-0625-UA 18040250000068141.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим повідомленням-рішенням від 06.08.2025 №835345-2410-0625 UA18040250000068141 відповідач визначив позивачу податкове зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2025 рік в розмірі 121 853,86 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Приписами пп.269.1.1, 269.1.2 п.269.1 ст.269 ПК України визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Підпунктом 270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України передбачено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

У п.286.1 ст.286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

У відповідності до п.286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному ст.42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст.58 цього Кодексу.

За правилами п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Крім цього, пунктом 269.2 статті 269 ПК України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Відповідно до пункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України в редакції, чинній до 30 червня 2020 року, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, а саме податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» до цієї норми внесено зміни. Ці зміни відповідно до Перехідних положень означеного Закону набрали чинності 1 липня 2020 року

Отже, з цієї дати пункт 4 пункт 297.1 статті 297 ПК України викладений в редакції, відповідно до якої платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва).

У постанові від 21 листопада 2023 року у справі № 813/4324/16, Верховний Суд, аналізуючи положенням ПК в редакції, чинній до 1 липня 2020 року, вказав, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі № 21-2352а15 (№ 826/14703/13-а), який в подальшому був підтриманий і Верховним Судом у постановах від 15 лютого 2019 року (справа №826/9948/16), від 9 квітня 2019 року (справа №826/12960/16), від 21 травня 2020 року (справа №826/10983/18) тощо.

Верховний Суд на підставі аналізу норми підпункту 4 пункту 297.1 статті 294 ПК України в редакції, чинній з 1 липня 2020 року, у постанові від 30 травня 2023 року у справі №927/135/22 вказав, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Ключовим для вирішення спору є питання: чи звільнявся позивач, як фізична особа-підприємець-платник єдиного податку третьої групи, яка є власником земельної ділянки загальною площею 0,33 га, кадастровий номер -1822510100:01:016:0412, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , від обов`язку зі сплати земельного податку.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення з аукціону від 30.05.2013 та Договору про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення з аукціону, що посвідчено нотаріусом Мошковською З.І. 30.05.2013р., реєстр 850, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 придбала у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,3308 га, що розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер 1822510100:01:016:0293.

В подальшому, вказана земельна ділянка за заявою ФОП ОСОБА_1 була поділена на дві земельні ділянки, а саме, на земельну ділянку, площею 0,0008 га, кадастровий номер 1822510100:01:016:0413 та на земельну ділянку площею 0,33 га кадастровий номер 1822510100:01:016:0412.

У 2021 році на замовлення ФОП ОСОБА_1 в межах вищевказаних земельних ділянок побудований об`єкт нерухомості, а саме, автомийка із кафетерієм та універсальним спортивним майданчиком, що підтверджується актом готовності об`єктів до експлуатації від 17.01.2021.

Відповідно до технічного паспорта на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами на земельних ділянках побудовані наступні об`єкти нерухомості: Автомийка з кафетерієм; КПП; Мийка самообслуговування; Навіс для пілетів.

Тобто, на земельній ділянці, площею 0,33 га. кадастровий номер - 1822510100:01:016:0412, ФОП ОСОБА_1 проводить господарську діяльність з технічного обслуговування автотранспортних засобів та послуги кафетерію.

Крім того, ФОП ОСОБА_2 є платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується витягом №2635 від 27.08.2023 з реєстру платників єдиного податку.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ФОП ОСОБА_1 як платник єдиного податку третьої групи звільнена від нарахування, сплати та подання звітності з земельного податку за земельні ділянки, оскільки використовує земельну ділянку з кадастровим номером 1822510100:01:016:0412 у своїй господарській діяльності. Відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.