Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №620/1355/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/1355/26 Головуючий у 1 інстанції: Дубіна М.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Безименної Н.В

Кузьмишиної О.М.

За участю секретаря Сінельнік В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» про стягнення сум, що підлягають капіталізації,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області) звернулося до суду з позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» (далі - ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН», Товариство), в якому просив стягнути на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» суму платежів, що підлягають капіталізації, у розмірі 3 636 632,40 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» суму платежів, що підлягають капіталізації, у розмірі 3 636 632,40 грн.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» не отримувало від ГУ ПФУ в Чернігівській області заяви про визнання грошових вимог від 29 грудня 2025 року, а позивач не надав належних доказів її направлення. Зокрема, наданий позивачем чек від 30 грудня 2025 року містить посилання на список № 10717, тоді як долучений до позовної заяви список такого номера не містить, а описи вкладення не містять номерів поштових відправлень та інших відомостей, які давали б змогу ідентифікувати відповідні відправлення. Крім того, апелянт стверджує, що вперше дізнався про заяву позивача лише з матеріалів справи, унаслідок чого, ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» було позбавлене можливості розглянути заявлені вимоги, висловити зауваження щодо їх розрахунку та прийняти відповідне рішення у встановленому законом порядку. Також, ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» звертає увагу, що заява від 29 грудня 2025 року подана після закінчення встановленого до 23 листопада 2025 року строку для пред`явлення вимог кредиторів, а тому, такі вимоги не можуть бути задоволені у першу чергу.

01 липня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» - Степанюк Ольги Анатоліївни надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду засобами відеоконференцзв`язку системи «Електронний суд».

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» - Степанюк Ольги Анатоліївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , який отримав виробничу травму під час роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ТММ ЕНЕРГОБУД МЕНЕДЖМЕНТ», призначені щомісячні страхові виплати.

Факт здійснення ОСОБА_1 страхових виплат підтверджується Актом №1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом форми Н-1 від 21.12.2016, випискою з акту огляду медико-соціальною експертної комісії про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги до довідки серії 10 ААА № 255870 від 15.03.2018 та постановою № 1469017723/493013 (00491.0) від 28.03.2025.

Із розрахунку потреби в капіталізації коштів для розрахунку з потерпілим на виробництві станом на 10.10.2025 вбачається, що загальна сума капіталізованих платежів становить 3 636 632,40 грн.

З метою задоволення вимог, що виникли із зобов`язань Фонду перед застрахованою особою, яка стала потерпілою внаслідок заподіяння їй шкоди життю та здоров`ю від нещасного випадку на виробництві, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та другою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням визначає Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 29 Закону № 1105-XIV, обов`язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту).

За приписами пункту 1 частини 2 статті 8 Закону № 1105-XIV, роботодавець зобов`язаний здійснювати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид страхових виплат та надавати соціальні послуги згідно із цим Законом.

Згідно абзацу 1 частини 1 статті 4 Закону № 1105-XIV, уповноваженим органом управління у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.

Пунктами 1 та 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV установлено, що цей Закон набирає чинності з 01 січня 2023 року.

З дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України, їх перереєстрація не здійснюється.

Відповідно до пункту 7 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV, стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство та за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.

Питання капіталізації платежів у випадках ліквідації, зокрема у зв`язку з банкрутством, страхувальника для задоволення вимог, що виникли з його зобов`язань унаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам, урегульовано Порядком капіталізації платежів до Пенсійного фонду України у випадках ліквідації страхувальників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 986 (далі - Порядок № 986).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 986, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, капіталізація платежів проводиться щодо кожної застрахованої особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідних подальших платежів для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Під час капіталізації платежів ураховуються заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати на догляд за потерпілим, реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів, види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого, а також інші виплати, передбачені законодавством.

За змістом пункту 4 Порядку № 986, капіталізація платежів перед застрахованими особами розраховується на період, який визначається як різниця між середньою очікуваною тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та віком особи на момент її проведення.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 95 «Деякі питання капіталізації платежів у випадках ліквідації страхувальників» установлено, що капіталізація платежів у випадках ліквідації, зокрема у зв`язку з банкрутством, страхувальника для задоволення вимог, що виникли з його зобов`язань унаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованих осіб, здійснюється до Пенсійного фонду України у порядку, встановленому Порядком № 986.

Отже, Кабінетом Міністрів України установлено порядок надходження до Пенсійного фонду України капіталізованих платежів у випадку ліквідації страхувальника (суб`єкта підприємницької діяльності), відповідно до якого у разі ліквідації страхувальника, в процесі діяльності якого було заподіяно шкоду життю та здоров`ю працівників, такий страхувальник зобов`язаний внести до Пенсійного фонду України певну суму грошових коштів для забезпечення можливості здійснення страхових виплат постраждалим особам, з урахуванням заборгованості за попередні роки та потреби у майбутніх виплатах. Визначення механізму надходження таких платежів дає змогу Пенсійному фонду України забезпечити створення резерву коштів для покриття витрат на страхові виплати та надання медико-соціальних послуг потерпілим, які отримали виробничі травми чи професійні захворювання на підприємствах, які ліквідовані без правонаступника.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області капіталізованих платежів у розмірі 3 636 632,40 грн, у зв`язку з перебуванням Товариства у процесі припинення шляхом ліквідації та здійсненням страхових виплат ОСОБА_1 , який зазнав ушкодження здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві під час роботи на підприємстві.

Отже, для правильного вирішення цієї справи необхідно встановити не лише наявність у ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» обов`язку щодо капіталізації відповідних платежів, а й дотримання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області процедури реалізації кредиторської вимоги, яка є передумовою для звернення до суду з позовом про безпосереднє стягнення таких платежів.

Зі змісту наведених положень Закону № 1105-XIV та Порядку № 986 слідує, що капіталізація платежів здійснюється у разі ліквідації страхувальника, в процесі діяльності якого було заподіяно шкоду життю або здоров`ю застрахованої особи, з метою забезпечення подальшого здійснення такій особі страхових виплат після припинення страхувальника.

Матеріалами справи свідчать, що ОСОБА_1 зазнав ушкодження здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві під час роботи на підприємстві, яке наразі має найменування ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН», у зв`язку з чим, йому призначено та здійснюються щомісячні страхові виплати.

Водночас, ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» перебуває у процесі припинення шляхом ліквідації.

Отже, наведені обставини зумовлюють необхідність капіталізації платежів, призначених для забезпечення подальшого здійснення ОСОБА_1 страхових виплат.

Разом з тим, наявність у Товариства відповідного матеріального обов`язку не є безумовною та самостійною підставою для стягнення суми капіталізованих платежів у судовому порядку, оскільки, виникнення у пенсійного органу права на заявлення такої позовної вимоги залежить від дотримання встановленої процедури пред`явлення та реалізації кредиторських вимог.

У постанові від 25 березня 2025 року у справі № 240/29723/23 Верховний Суд зазначив, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення ліквідаційної комісії (ліквідатора) від їх розгляду кредитор може захистити своє право шляхом звернення до суду з відповідним позовом про зобов`язання ліквідаційної комісії (ліквідатора) визнати кредиторські вимоги та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу боржника.

Зазначений висновок застосовано Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2026 року у справі № 320/11917/24, предметом розгляду якої також було стягнення територіальним органом Пенсійного фонду України зі страхувальника, який перебував у процесі ліквідації, суми капіталізованих платежів.

У цій постанові Верховний Суд наголосив, що вимога про стягнення капіталізованих платежів може бути заявлена після включення суми капіталізованих платежів, яку пенсійний орган просить стягнути в судовому порядку, до реєстру вимог кредиторів та ліквідаційного балансу.

Отже, зверненню територіального органу Пенсійного фонду України до суду з позовом про безпосереднє стягнення капіталізованих платежів має передувати належне пред`явлення страхувальнику або ліквідаційній комісії відповідної кредиторської вимоги, її розгляд у встановленому порядку та включення заявленої суми до реєстру вимог кредиторів і ліквідаційного балансу. У разі відмови ліквідаційної комісії у визнанні такої вимоги або ухилення від її розгляду належним способом захисту є вимога про зобов`язання визнати кредиторські вимоги та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу, а не безпосередня вимога про стягнення відповідної суми.

Матеріали справи свідчать, що на підтвердження направлення заяви про визнання грошових вимог від 29 грудня 2025 року №2500-0803-8/86173 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області надало фіскальний чек від 30 грудня 2025 року на суму 230 грн, список згрупованих поштових відправлень №10717 та два описи вкладення.

Оскільки, матеріали справи містять список №10717, у якому зазначено два поштові відправлення, адресовані ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» та ОСОБА_2 , із відповідними номерами поштових відправлень, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність цього списку.

Водночас, описи вкладення не містять номерів поштових відправлень, що не дає можливості однозначно співвіднести зазначене в них вкладення з конкретними відправленнями за списком №10717.

Крім того, у матеріалах справи відсутні повідомлення про вручення, відомості про результати відстеження поштових відправлень або інші докази фактичного отримання заяви ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» чи ОСОБА_2 .

Отже, зазначені документи свідчать лише про оформлення та прийняття оператором поштового зв`язку відповідних поштових відправлень, тоді як відомості, які дають змогу встановити факт і дату вручення заяви від 29 грудня 2025 року ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» або ОСОБА_2 , у матеріалах справи відсутні.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань граничним строком заявлення кредиторами вимог до ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» визначено 23 листопада 2025 року.

Разом з тим, заява Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання грошових вимог складена 29 грудня 2025 року та передана оператору поштового зв`язку 30 грудня 2025 року.

З огляду на відсутність належних доказів отримання ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» або ОСОБА_2 заяви про визнання грошових вимог від 29 грудня 2025 року, відсутні підстави вважати доведеним факт відмови ліквідаційної комісії у визнанні відповідних вимог або її ухилення від їх розгляду. Матеріали справи також не містять рішення ліквідаційної комісії, прийнятого за результатами розгляду цієї заяви.

Водночас, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, зазначаючи, що його кредиторські вимоги не визнані та не включені до проміжного ліквідаційного балансу, звернулося до суду безпосередньо з вимогою про стягнення з ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» капіталізованих платежів у розмірі 3 636 632,40 грн.

У постанові від 27 квітня 2026 року у справі № 320/11917/24 Верховний Суд зазначив, що первинним є вирішення питання щодо виникнення у пенсійного органу права на звернення до суду з позовом, у якому заявлена вимога про стягнення суми капіталізованих платежів.

Верховний Суд вказав, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення ліквідаційною комісією (ліквідатором) від розгляду таких вимог, кредитор може захистити своє право шляхом звернення до суду з відповідним позовом про зобов`язання ліквідаційної комісії (ліквідатора) визнати кредиторські вимоги та включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторські вимоги.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про стягнення капіталізованих платежів може бути заявлена після включення суми капіталізованих платежів, яку позивач просить стягнути в судовому порядку, до реєстру вимог кредиторів та ліквідаційного балансу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, звертаючись до суду, зазначило, що заявлені ним грошові вимоги ліквідаційною комісією не визнані.

При цьому, докази включення суми капіталізованих платежів у розмірі 3 636 632,40 грн до реєстру вимог кредиторів та проміжного ліквідаційного балансу в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, передумови для виникнення у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області права на звернення до суду з позовом про безпосереднє стягнення з ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» капіталізованих платежів не настали.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наявності у ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» обов`язку зі сплати капіталізованих платежів та обґрунтованості визначеного позивачем розміру таких платежів.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що вирішенню питання про наявність матеріального обов`язку та розмір належних до сплати коштів має передувати встановлення виникнення у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області права на звернення до суду саме з позовом про їх безпосереднє стягнення.

Суд першої інстанції не встановив факту визнання спірних кредиторських вимог ліквідаційною комісією та включення суми капіталізованих платежів до реєстру вимог кредиторів і проміжного ліквідаційного балансу, а також не надав належної оцінки доводам ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» щодо неотримання заяви про визнання грошових вимог.

Таким чином, суд першої інстанції, не встановивши дотримання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області передбаченої законом процедури пред`явлення та реалізації кредиторської вимоги, дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для безпосереднього стягнення з ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» капіталізованих платежів у розмірі 3 636 632,40 грн.

Оскільки заявлена позивачем сума не була визнана ліквідаційною комісією та включена до реєстру вимог кредиторів і проміжного ліквідаційного балансу, а факт відмови ліквідаційної комісії у задоволенні відповідної вимоги або ухилення від її розгляду матеріалами справи не встановлений, звернення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з позовом про безпосереднє стягнення капіталізованих платежів є передчасним.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні позову з підстав його передчасності не свідчить про відсутність у ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» матеріального обов`язку щодо капіталізації платежів та не позбавляє Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області права на реалізацію відповідної кредиторської вимоги у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення з ТОВ «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» капіталізованих платежів є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІПІБІЕС ПРОДАКШН» задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Безименна Н.В

Кузьмишина О.М.

Повне судове рішення складено 05.08.2026 р.