Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №320/19605/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/19605/26 Головуючий у 1 інстанції: Білоноженко М.А.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

За участю секретаря Сінельнік В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанови, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Комунальне підприємство «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради (далі - КП «Києво-Святошинська тепломережа») звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Відділ примусового виконання рішень), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кушнір Наталії Ігорівни від 15.04.2026 ВП НОМЕР_1 в частині стягнення з Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради 3839499,04 грн. виконавчого збору;

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кушнір Наталії Ігорівни від 16.04.2026 ВП НОМЕР_2 в частині стягнення з Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради 3988201,93 грн. виконавчого збору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Комунальне підприємство «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права

10 червня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради надійшла заява про доповнення до апеляційної скарги .

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (в редакції Закону № 4833-IX від 07.04.2026) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

При цьому, суд першої інстанції зауважив, що позивач оскаржує постанови державного виконавця від 15.04.2026 ВП НОМЕР_1 та від 16.04.2026 ВП НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору у виконавчих провадженнях, відкритих на виконання рішень Господарського суду Київської області у справах №911/1508/25 та №911/1141/25.

За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дана позовна заява не віднесена до юрисдикції адміністративного суду, а тому її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства України.

При цьому, судом першої інстанції роз`яснено позивачеві про те, що з позовною заявою позивач може звернутися до Господарського суду Київської області, який видавав накази на підставі яких відкриті виконавчі провадження.

Разом з тим, апелянт вказує, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Також, апелянт зазначає, що до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Законом України від 07 квітня 2026 року № 4833-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» частину 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» викладено в новій редакції. Відповідні зміни набрали чинності 24 квітня 2026 року.

Так, відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, положення статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» розмежовують порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця залежно від характеру виконавчого документа: у разі виконання судового рішення такі рішення, дії чи бездіяльність підлягають оскарженню до суду, який видав виконавчий документ, тоді як адміністративним судам підсудні відповідні спори, що виникають у зв`язку з виконанням рішень інших органів (посадових осіб).

Такий порядок узгоджується із положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 339 ГПК України, судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 339-1 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 340 ГПК України, така скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Таким чином, системний аналіз наведених норм свідчить, що право учасника виконавчого провадження на звернення до адміністративного суду, передбачене частиною 1 статті 287 КАС України, має субсидіарний характер та реалізується за умови, якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження.

Водночас, у разі ж оскарження рішень державного виконавця, прийнятих під час виконання судового рішення, такий спеціальний порядок прямо встановлений частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідними нормами процесуального закону, за правилами якого ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень від 15 квітня 2026 року відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 26 серпня 2025 року №911/1508/25, виданого на виконання судового рішення у господарській справі.

Одночасно, 15 квітня 2026 року державним виконавцем у межах ВП НОМЕР_1 винесено постанову про стягнення з КП «Києво-Святошинська тепломережа» виконавчого збору.

Із змісту зазначеної постанови вбачається, що вона прийнята саме у виконавчому провадженні, відкритому на виконання наказу Господарського суду Київської області №911/1508/25.

Крім того, постановою головного державного виконавця від 16 квітня 2026 року відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 06 жовтня 2025 року №911/1141/25.

Також, 16 квітня 2026 року у межах ВП НОМЕР_2 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з КП «Києво-Святошинська тепломережа» виконавчого збору у розмірі 3 988 201,93 грн.

Зі змісту цієї постанови також вбачається, що підставою для її прийняття є здійснення примусового виконання наказу Господарського суду Київської області №911/1141/25.

У подальшому, постановою державного виконавця від 16 квітня 2026 року виконавчі провадження ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2 об`єднано у зведене виконавче провадження НОМЕР_3.

Отже, оскаржувані позивачем постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору винесені не у самостійних виконавчих провадженнях з виконання рішень інших органів або посадових осіб, а безпосередньо у виконавчих провадженнях, відкритих з метою примусового виконання наказів Господарського суду Київської області.

За таких обставин, враховуючи характер виконавчих документів, на виконання яких відкрито відповідні виконавчі провадження, та положення частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів доходить висновку, що оскарження постанов державного виконавця, прийнятих у межах виконання судових рішень у господарських справах, має здійснюватися до суду, який видав відповідні виконавчі документи, у порядку, встановленому господарським процесуальним законодавством.

При цьому, об`єднання зазначених виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження не змінює правової природи виконавчих документів, на виконання яких такі провадження були відкриті, та саме по собі не є підставою для зміни встановленого законом порядку судового оскарження рішень державного виконавця.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що спори з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору в усіх випадках належать до юрисдикції адміністративних судів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, видано виконавчий документ.

Зазначені доводи не узгоджуються з положеннями частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, якою прямо встановлено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення.

Зокрема, частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення, у тому числі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ. Натомість, положення частини 2 цієї статті визначають адміністративну юрисдикцію щодо рішень, дій чи бездіяльності виконавця, вчинених при виконанні рішень інших органів (посадових осіб).

Отже, сама по собі та обставина, що предметом оскарження є постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, не є достатньою для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративного суду. Визначальним для застосування частини 1 або частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» є характер рішення, у процесі примусового виконання якого державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі постанови про стягнення виконавчого збору від 15 квітня 2026 року та 16 квітня 2026 року прийняті державним виконавцем безпосередньо у виконавчих провадженнях ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2, відкритих на виконання наказів Господарського суду Київської області. Отже, спірні постанови прийняті саме під час виконання судових рішень, а не рішень інших органів (посадових осіб).

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», які встановлюють спеціальний порядок оскарження таких рішень державного виконавця до суду, що видав виконавчий документ.

Таким чином, наведене апелянтом тлумачення частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», за яким зазначена норма поширюється на будь-які постанови про стягнення виконавчого збору незалежно від характеру виконавчого документа, фактично нівелює зміст частини 1 цієї статті, яка прямо відносить постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийняті під час виконання судового рішення, до рішень, що оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених частиною 1 статті 287 КАС України підстав для розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки, Законом України «Про виконавче провадження» для цієї категорії спірних правовідносин встановлено інший спеціальний порядок судового оскарження.

Посилання апелянта на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц та № 921/16/14-г/15, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17, від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 1915/1868/2012, від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 344/21436/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 705/1804/13-ц, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

У наведених судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду виходила з положень статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин, та сформувала висновок про віднесення до адміністративної юрисдикції спорів щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, видано виконавчий документ. Саме на зазначений висновок посилається апелянт в обґрунтування своєї позиції.

Разом з тим, на момент звернення КП «Києво-Святошинська тепломережа» до суду правове регулювання порядку оскарження таких постанов було змінено.

Так, Законом України від 07 квітня 2026 року № 4833-IX внесено зміни до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких, частиною 1 цієї статті прямо передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, законодавцем безпосередньо конкретизовано порядок судового оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору залежно від того, під час виконання якого виконавчого документа таку постанову прийнято. У разі її прийняття під час виконання судового рішення застосуванню підлягає частина 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», тоді як частина 2 цієї статті регулює порядок оскарження рішень державного виконавця, прийнятих під час виконання рішень інших органів (посадових осіб).

За таких обставин, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилається апелянт, сформовані за іншого нормативного регулювання спірних правовідносин та не можуть бути застосовані без урахування подальших законодавчих змін, якими прямо врегульовано порядок оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятих під час виконання судового рішення.

Таким чином, посилання апелянта на зазначені постанови Великої Палати Верховного Суду не свідчить про належність цього спору до юрисдикції адміністративного суду, оскільки при вирішенні питання про відкриття провадження суд першої інстанції обґрунтовано виходив із положень статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду.

Крім того, суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що віднесення постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору до виконавчих документів саме по собі зумовлює розгляд спору щодо їх оскарження в порядку адміністративного судочинства, оскільки, для визначення належного порядку судового оскарження значення має характер правовідносин, у межах яких державним виконавцем прийнято рішення, що є предметом спору.

Так, предметом цього позову є постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесені 15 квітня 2026 року у ВП НОМЕР_1 та 16 квітня 2026 року у ВП НОМЕР_2 безпосередньо під час примусового виконання наказів Господарського суду Київської області, тоді як матеріали справи не свідчать про оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, вчинених під час примусового виконання зазначених постанов як самостійних виконавчих документів в окремих виконавчих провадженнях.

Отже, наведені апелянтом доводи стосуються іншої за своїм змістом стадії виконавчого провадження та не змінюють встановленого частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» порядку судового оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятих під час виконання судового рішення.

Щодо доводів, викладених у доповненнях до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що після постановлення Київським окружним адміністративним судом ухвали від 18 травня 2026 року про відмову у відкритті провадження у цій справі КП «Києво-Святошинська тепломережа», враховуючи надане судом першої інстанції роз`яснення щодо належного порядку судового захисту, звернулося до Господарського суду Київської області зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця, вчинені під час примусового виконання наказу Господарського суду Київської області у справі № 911/1508/25.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27 травня 2026 року у справі № 911/1508/25 у прийнятті зазначеної скарги відмовлено.

Посилаючись на вказану ухвалу, апелянт стверджує про виникнення негативного юрисдикційного конфлікту та неможливість реалізації права на судовий захист.

Разом з тим, наведена обставина не є підставою для висновку про належність цього спору до юрисдикції адміністративного суду. Так, предметна юрисдикція суду визначається нормами процесуального закону з урахуванням характеру спірних правовідносин та встановленого законом порядку їх судового вирішення і не може змінюватися залежно від змісту процесуального рішення, постановленого іншим судом у зв`язку зі зверненням особи за судовим захистом.

Як встановлено вище, на момент звернення КП «Києво-Святошинська тепломережа» до адміністративного суду частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» було прямо передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця щодо виконання судового рішення, у тому числі постанови про стягнення виконавчого збору, підлягають оскарженню до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, встановлений законом порядок судового оскарження спірних постанов не може бути змінений у зв`язку з прийняттям Господарським судом Київської області процесуального рішення про відмову у прийнятті відповідної скарги.

При цьому, ухвала Господарського суду Київської області від 27 травня 2026 року у справі № 911/1508/25 не є предметом апеляційного перегляду у цій справі, а тому колегія суддів не надає оцінки її законності та обґрунтованості. Перевірка правильності застосування Господарським судом Київської області норм процесуального права при вирішенні питання про прийняття скарги має здійснюватися у порядку, встановленому господарським процесуальним законодавством.

Таким чином, сам по собі факт постановлення Господарським судом Київської області ухвали про відмову у прийнятті скарги не змінює визначеного частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» порядку судового оскарження постанов державного виконавця та не наділяє адміністративний суд повноваженнями на розгляд спору, який законом віднесено до компетенції суду, що видав виконавчий документ.

Відтак, доводи апелянта про виникнення негативного юрисдикційного конфлікту не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про непоширення юрисдикції адміністративних судів на спірні правовідносини.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі.

З приводу інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 242, 243, 287, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради залишити без задоволення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.