Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №752/10783/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 752/10783/25 Головуючий у 1 інстанції: Кордюкова Ж.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

За участю секретаря Сінельнік В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 12 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення та закриття справи про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12 березня 2026 року позовну заяву залишено без розгляду.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права

До Шостого апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - Середи Анни Петрівни надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду засобами відеоконференцзв`язку системи «Електронний суд».

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - Середи Анни Петрівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив:

- поновити позивачу пропущений з поважних причин строк на звернення до суду з позовом;

- скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1175136 від 13.09.2023 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої за ч. 1 ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та справу про адміністративне правопорушення закрити.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, що викладені у клопотанні ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду. Позовну заяву залишено без руху.

Позивачу запропоновано протягом п`яти днів з дня отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до Голосіївського районного суду міста Києва належним чином оформлену заяву про поновлення строку звернення до суду, до якої додати докази поважності причин його пропуску;

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції вказав, що оскаржувану постанову серії ЕГА № 1175136 від 13 вересня 2023 року позивач особисто отримав у день її винесення, що підтверджується його підписом у постанові, тоді як доказів протилежного або вчинення такого підпису іншою особою не надано.

Також, суд першої інстанції зазначив, що позивач мав звернутися до суду не пізніше 24 вересня 2023 року, однак позов подав лише 01 травня 2025 року, а твердження про те, що про існування оскаржуваної постанови він дізнався 30 квітня 2025 року, належними доказами не підтвердив, у зв`язку із чим, наведені у клопотанні причини пропуску строку звернення до суду визнано неповажними та запропоновано зазначити інші підстави для його поновлення з наданням відповідних доказів.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачем подано клопотання від 28 лютого 2026 року про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що про існування оскаржуваної постанови позивач дізнався лише 30 квітня 2025 року після надходження до мобільного застосунку «Дія» повідомлення про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3, у зв`язку із чим вважав, що позов подано в межах десятиденного строку з дня, коли йому стало відомо про таку постанову.

Разом з тим, оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції від 12 березня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, що викладені у клопотанні ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду від 28.02.2026. Залишено без розгляду позовну заяву.

Так, залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувану постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1175136 від 13.09.2023 позивач отримав особисто 13.09.2023, що підтверджується його підписом на спірній постанові.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що доказів протилежного стороною позивача не надано, як і доказів того, що підпис на оскаржуваній постанові від імені позивача зроблений іншою особою.

Таким чином, суд першої інстанції вказав, що позивач міг звернутись до суду з адміністративним позовом про оскарження зазначеної постанови не пізніше 24.09.2023.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені позивачем у клопотанні підстави для поновлення процесуального строку на оскарження постанови є неповажними.

Разом з тим, апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про отримання ним оскаржуваної постанови 13 вересня 2023 року не відповідає дійсності, оскільки в постанові зазначено відомості про паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 11 листопада 2011 року Носівським УМВС, тоді як ОСОБА_1 має паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 09 жовтня 1997 року Московським РУГУ МВС України в місті Києві.

Апелянт наголошує, що невідомо, якій особі належить зазначений в оскаржуваній постанові паспорт та ким саме поставлено підпис про її отримання, а тому такий підпис не може бути ототожнений із підписом ОСОБА_1 .

Крім того, апелянт вказує, що за таких обставин відсутня необхідність у проведенні експертизи підпису, оскільки в оскаржуваній постанові особу ОСОБА_1 належним чином не встановлено, натомість зазначено реквізити паспорта іншої особи.

Також, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував доводи позовної заяви та заяви про усунення недоліків, а також лист від 25 лютого 2026 року № 25-зв/2026, яким підтверджується, що 13 вересня 2023 року в день та час винесення оскаржуваної постанови ОСОБА_1 перебував у місті Києві, а тому, не міг бути присутнім у с. Плоске Ніжинського району Чернігівської області, отримати примірник постанови та поставити в ній власний підпис.

Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Особливості провадження у справах із приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею 286 КАС України.

Згідно з частиною 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів із дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів із дня вручення такого рішення (постанови).

Оскільки, предметом оскарження в цій справі є постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 178 КУпАП, спірні правовідносини не належать до сфери забезпечення безпеки дорожнього руху. Отже, встановлений частиною другою статті 286 КАС України десятиденний строк звернення до суду обчислюється з дня ухвалення відповідної постанови.

Водночас, обставини, унаслідок яких особа не була обізнана про прийняття щодо неї постанови та об`єктивно не могла своєчасно звернутися до суду, можуть бути враховані під час вирішення питання про поновлення пропущеного строку, за умови підтвердження таких обставин належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України, в разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або якщо підстави, зазначені ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно із частиною четвертою статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які були підставою для відкриття провадження у справі, був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку поважними, позовна заява залишається без розгляду.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 20 березня 2024 року у справі № 560/14349/23 зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість учинення процесуальних дій у визначений законом строк; така обставина виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; ця причина виникла протягом строку, який пропущено; відповідна обставина підтверджується належними та допустимими засобами доказування.

Верховний Суд також наголосив, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється у виняткових випадках і лише за наявності підтверджених доказами обставин об`єктивного та непереборного характеру, які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.

Отже, висновок щодо поважності або неповажності причин пропуску строку звернення до суду не може ґрунтуватися на формальній чи ізольованій оцінці окремої обставини. Суд повинен дослідити всі наведені особою причини, перевірити надані на їх підтвердження докази та оцінити їх у сукупності з іншими матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать, що предметом оскарження є постанова серії ЕГА № 1175136 від 13 вересня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 178 КУпАП.

ОСОБА_1 заперечує факт особистого отримання зазначеної постанови в день її винесення та стверджує, що про її існування дізнався лише 30 квітня 2025 року після надходження до мобільного застосунку «Дія» повідомлення про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3.

Обґрунтовуючи наведені твердження, позивач звертає увагу на те, що зазначені в оскаржуваній постанові реквізити документа, на підставі якого працівником поліції встановлювалася особа, не відповідають реквізитам паспорта ОСОБА_1 .

Так, в оскаржуваній постанові зазначено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 11 листопада 2011 року Носівським УМВС.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 09 жовтня 1997 року Московським РУГУ МВС України в місті Києві.

Отже, зазначені в оскаржуваній постанові реквізити документа, на підставі якого працівником поліції встановлено особу, не відповідають реквізитам паспорта ОСОБА_1 .

Колегія суддів наголошує, що така невідповідність стосується не окремої технічної описки, а сукупності істотних ідентифікаційних відомостей, а саме серії паспорта, дати його видачі та органу, яким цей документ видано.

Разом з тим, суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаній невідповідності та передчасно визнав підпис у постанові достатнім доказом її особистого отримання позивачем.

Слід зауважити, що до з`ясування того, кому належать зазначені в постанові паспортні дані та ким фактично поставлено підпис про її отримання, висновок про обізнаність ОСОБА_1 з постановою з дня її винесення не може вважатися належно обґрунтованим.

Крім того, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції не дослідив, чи підтверджено відповідачем належними та допустимими доказами факт перебування саме ОСОБА_1 на місці події 13 вересня 2023 року, пред`явлення ним документа, що посвідчує особу, підписання оскаржуваної постанови та отримання її примірника.

Зокрема, суд першої інстанції не з`ясував, чи здійснювалася відеофіксація відповідної події за допомогою нагрудного відеореєстратора поліцейського або іншого технічного засобу та чи наявні інші докази, які надають можливість ідентифікувати особу, стосовно якої винесено постанову, і підтвердити вручення їй примірника цього документа.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Натомість, суд першої інстанції фактично поклав на позивача обов`язок спростувати належність йому підпису в постанові, не перевіривши, чи підтверджено відповідачем належне встановлення особи, підписання постанови саме ОСОБА_1 та вручення йому її примірника.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не встановив усіх обставин, які мають істотне значення для вирішення питання щодо поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та не надав належної оцінки наявним суперечностям стосовно ідентифікації особи, підписання оскаржуваної постанови і вручення її примірника саме позивачу.

Враховуючи вищезазначене, висновок суду першої інстанції про наявність передбачених процесуальним законом підстав для залишення позовної заяви без розгляду є передчасним, оскільки, його зроблено без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення відповідного процесуального питання.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»

Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про необхідність залишення без розгляду позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12 березня 2026 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.