Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №712/3548/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 712/3548/26 Головуючий у 1 інстанції: Стеценко О.С.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

За участю секретаря Сінельнік В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 6765273 від 04.03.2026 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 122 КУпАП, провадження у справі закрити;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2026 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишились обставини, що застосування приладу Trucam T0000340 здійснювалось поліцейським з рук, без закріплення на штативі чи іншим передбаченим законом чином, чим порушено вимоги Закону України "Про національну поліцію". Апелянт стверджує, що технічний засіб з виявлення та/або фіксації правопорушень має бути монтований/розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель, закріплені на однострої, службових транспортних засобах. Інших способів використання технічних засобів, а ніж ті, які визначені в ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", законодавцем не визначено. Враховуючи наведене, апелянт вважає, що запис з приладу Trucam T0000340 не може вважатись належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, інших доказів матеріали справи не містять, що вказує на наявність підстав для скасування постанови та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення.

24 червня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Також, до Шостого апеляційного адміністративного суду від представника Департаменту патрульної поліції - Котуха Миколи Володимировича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду засобами відеоконференцзв`язку системи «Електронний суд».

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року клопотання представника Департаменту патрульної поліції - Котуха Миколи Володимировича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА№ 6765273 від 04 березня 2026 року, відносно ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн., за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Згідно змісту постанови, 04.03.2026 13:38:44 м. Черкаси, вул. Надпільна (Ільїна), 136, водій, керуючи ТЗ, рухався в населеному пункті м. Черкаси по вул. Надпільна 136, зі швидкістю 74 к м/год, чим перевищив встановлені обмеження швидкості руху на 24 км/год. Швидкість руху вимірювалася за допомогою приладу Trucam T0000340, фото і відео з якого додається, чим порушив п. 12.4. ПДР- Порушення швидкісного режиму в населених пунктах.

Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

В силу пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

У відповідності до пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Пунктами 1.1, 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що ці Правила, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Положеннями частини 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Як вбачається з матеріалів справи, інспектором 1 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції старшим сержантом поліції Гайдаєм Б.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6765273 від 04 березня 2026 року (а.с. 87).

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 04 березня 2026 року о 13 год. 38 хв. у м. Черкаси по вул. Надпільній, 136 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом BMW X6, номерний знак НОМЕР_1 , рухався в межах населеного пункту зі швидкістю 74 км/год, чим перевищив установлене обмеження швидкості руху на 24 км/год та порушив вимоги п. 12.4 Правил дорожнього руху.

Матеріали справи свідчать, що факт вчинення адміністративного правопорушення був зафіксований лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 № TC000340.

Відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/35286, виданого ДП «Укрметртест стандарт», чинного до 17 листопада 2026 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTІ 20/20 № TC000340 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач (а.с. 91).

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що використання поліцейським лазерного вимірювача швидкості TruCam T0000340 у ручному режимі, без його закріплення на штативі, однострої чи службовому транспортному засобі або стаціонарного розміщення, суперечить вимогам ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а отримані за допомогою такого приладу результати не можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення, з огляду на наступне.

За приписами статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення дотримання правил дорожнього руху, виявлення або фіксування правопорушення може застосовувати технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Аналіз наведених положень свідчить, що законодавець надав поліції право застосовувати технічні прилади та технічні засоби для виявлення та фіксації правопорушень, а також визначив можливість їх закріплення на однострої, службових транспортних засобах та інших об`єктах або монтування чи розміщення по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Водночас, використане законодавцем формулювання «може закріплювати» та «може монтувати/розміщувати» не встановлює прямої заборони на використання технічного приладу відповідно до його конструктивного призначення в ручному режимі.

Отже, саме по собі утримування поліцейським лазерного вимірювача швидкості TruCAM у руках не свідчить про порушення вимог ст. 40 Закону № 580-VIII».

Крім того, як вбачається з листа ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (ДП «Укрметртестстандарт») від 01 липня 2025 року № 22-38/30, прилади TruCAM конструктивно створені для утримування в руках під час вимірювань швидкості руху транспортних засобів, а їх основним призначенням є експлуатація в ручному режимі за утримування приладу в руках та безпосередньої участі оператора. Прилади TruCAM можуть працювати як у ручному, так і в автоматичному режимах. Алгоритм розрахунку одного результату вимірювання передбачає здійснення близько 70 окремих незалежних вимірювань швидкості, і лише у разі збігу проміжних результатів прилад формує остаточний результат вимірювання, тоді як в іншому випадку таке вимірювання бракується, зокрема у разі тремтіння приладу або неналежного прицілювання на транспортний засіб. Алгоритми роботи під час вимірювань в автоматичному режимі та в ручному режимі є однаковими, а в обох режимах неналежні результати вимірювань бракуються. (а.с. 104).

Також, про те, що вимірювач швидкості ТruСАМ призначений для вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному режимі вказано в його настанові з експлуатації (а.с. 94-99).

Крім наведеного, у свідоцтві про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/35286, виданому ДП «Укрметртестстандарт», визначено метрологічні характеристики вимірювача TruCAM під час його використання в ручному режимі.

При цьому, технічною документацією лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCAM LTІ 20/20 № T0000340 передбачено граничну (максимально допустиму) похибку при вимірюванні швидкості в ручному режимі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що використання поліцейським лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 № TC000340 у ручному режимі відповідає конструктивному призначенню цього приладу та саме по собі не свідчить про порушення вимог ст. 40 Закону № 580-VIII.

Як наслідок, доводи апелянта про те, що вимірювання приладом TruCAM швидкості руху виконане з порушеннями ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» є необгрунтованими.

Таким чином, наявним у матеріалах справи відеозаписом та фотознімком з приладу TruCAM повністю підтверджено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними доказами протиправність притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а відтак, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.