Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №320/11968/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/11968/22 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Попової О.Г., суддів: Говоруна О.В., Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Куракін Юрій Віталійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 19.10.2021 №1445254-2410-1003, від 06.09.2022 №0152167-2412-1003, від 07.09.2021 №1445254-2410-1003, від 06.09.2022 №0152168-2412-1003.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вище вказане рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу не погодився із доводами ГУ ДПС у Київській області викладеним в апеляційній скарзі. Вважав, що суд першої інстанції прийняв законне рішення, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління ДПС у Київській області не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з 21.02.1997 перебуває на податковому обліку як платник податків.

ГУ ДПС у Київській області на підставі пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 06.09.2022 № 0152167-2412-1003, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік по об`єкту, що перебуває у власності позивача загальної площею 3089,20 кв.м ( АДРЕСА_1 ) у розмірі 22 855,20 грн;

- від 06.09.2022 № 0152168-2412-1003, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік по об`єкту, що перебуває у власності позивача загальною площею 30,3 кв.м ( АДРЕСА_2 ) у розмірі 181,80 грн;

- від 07.09.2021 № 1445254-2410-1003, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 239,07 грн (за 2018 рік - 112,72 грн, за 2019 рік - 126,35 грн), нарахованого на комплекс нежитлових будівель, загальною площею 30,3 кв.м ( АДРЕСА_2 );

- від 19.10.2021 № 1445254-2410-1003, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 40865,39 грн (за 2018 рік - 11491,82 грн, за 2019 рік - 12 881,96 грн, за 2020 рік - 16 491,61 грн), нарахованого на комплекс нежитлових будівель, загальної площею 3089,20 кв.м (Київська область, Богуславський район, м. Богуслав, вул. Будівельна, 4).

Вказані вище податкові повідомлення-рішення оскаржені в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України від 08.11.2022 №14137/6/99-00-06-01-07-06 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погодившись з вказаними повідомленнями-рішеннями адвокат Куракін Ю.В. звернувся із цим позовом до суду за захистом порушених прав та інтересів свого довірителя.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, набрав чинності з 01.01.2015 (Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - це місцевий податок у складі податку на майно, що сплачується платниками податку за об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості і зараховується до місцевого бюджету (статей 10, 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпунктів 14.1.129, 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти житлової нерухомості - будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об`єкти житлової нерухомості, дачні та садові будинки. Об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості.

Перелік платників податку, об`єкт оподаткування, база оподаткування, пільги із сплати податку, ставка податку, податковий період, порядок обчислення суми податку, порядок обчислення сум податку в разі зміни власника об`єкта оподаткування податком, порядок сплати податку, строки сплати податку регулюються статтею 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписи підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно підпункту 266.3.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України).

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

З набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01 січня 2015 року, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавцем, у кожному буквеному пункті передбачено конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), будівлі промисловості ("є"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), тощо).

Отже, підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Разом з тим, згідно підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в редакції Закону № 466-IX від 16.01.2020 не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

У постанові від 02.09.2020 року по справі № 0940/1909/18 Верховний Суд зазначив, що обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Отже, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, а саме: у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Зазначена правова позиція викладена Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.

У цій постанові Судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17 та вказала, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.

А отже, перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування вказаного положення у разі якщо такі об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

На підставі вищевикладеного, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є саме правовий статус будівлі.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

За приписами пункту 5.2 статті 5 Податкового кодексу України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

З огляду на вказане, враховуючи положення підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, суд першої інстанції правильно встановив, що приписами податкового кодексу чітко визначено, що будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до Державного реєстру прав на нерухоме майно позивачу на праві власності належить комплекс нежитлових будівель загальною площею 3089,20 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Податковим органом не заперечується, що належні позивачу будівлі відносяться до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним із видів діяльності позивача ОСОБА_1 є 25.11 "Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій".

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем здійснюється господарська діяльність, зокрема, із виготовлення металевих виробів та конструкцій, з використанням промислових нежитлових будівель загальною площею 3089,20 кв. за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто позивач використовує вказані нежитлові приміщення з метою здійснення своєї підприємницької діяльності.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача про те, що вказаний вид діяльності (25.11 "Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій") позивачем застосовується лише з 22.02.2022 жодним чином не підтверджений належними доказами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний вид діяльності КВЕД 25.11 ОСОБА_1 був зазначений у видах діяльності позивача до 2022 року. Вказане підтверджується витягами з реєстру платника єдиного податку позивача.

Крім того, на підтвердження здійснення господарської діяльності за вказаним видом КВЕД, зокрема, із виготовлення металевих виробів та конструкцій, з використанням нежитлових будівель загальною площею 3089,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем надано відповідні докази реалізації таких виробів: копії договорів, акти здачі-прийняття робіт та накладні.

Тоді як відповідачем не надано доказів щодо здачі позивачем цих будівель в оренду, лізинг чи позичку, що унеможливлювало б застосування у спірних правовідносинах підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Колегія суддів нагадує, що умовою застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є використання будівель промисловості для виробництва, при цьому зазначена норма не встановлює обсягів такого використання власником, тобто чи таке використання для виробництва є основним видом доходу власника, чи становить не велику частину такого доходу.

З огляду на викладене, доводи податкового органу щодо невикористання позивачем зазначеного об`єкта для промислового виробництва є необґрунтованими, і як наслідок податкові повідомлення-рішення від 06.09.2022 № 0152167-2412-1003 та від 19.10.2021 №1445254-2410-1003 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 06.09.2022 № 0152168-2412-1003, від 07.09.2021 № 1445254-2410-1003, колегія суддів зазначає наступне.

Так, вказаними податковими повідомленнями-рішеннями визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нарахованого на комплекс нежитлових будівель, загальною площею 30,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , судом встановлено, що зазначені приміщення були перереєстровані на нового власника ще у 2013 року за судовим рішенням, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.14-15).

З огляду на що колегія суддів погоджується із Київським окружним адміністративним судом, що нарахування позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за цим об`єктом є безпідставним, недоведеним, а отже податкові повідомлення-рішення від 06.09.2022 № 0152168-2412-1003, від 07.09.2021 №1445254-2410-1003 є протиправними та підлягають скасуванню.

Підсумовуючи вищевикладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Судді: О.В. Говорун

О.В. Чуприна