Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №308/6003/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/6003/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., за участю захисника особи відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 – адвоката Бондарєва О.С., розглянувши справу про адміністративне правопорушення що надійшла із Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , за ч.1 ст. 173-2 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №771001 від 18.04.2026: 18.04.2026 близько 21.00, за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 , перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп`яніння, вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 , в ході якої ображав їх нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою, чим вчинив відносно них домашнє насильство психологічного х-ру, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Від захисника ОСОБА_1 – адвоката Бондарєва О.С., надійшли письмові заперечення на протокол про адміністративне правопорушення. Адвокат вважає, що доказів вчинення саме домашнього насильства відносно потерпілих матеріали справи не містять, відсутня конкретизація об`єктивної сторони правопорушення в протоколі, порушено права ОСОБА_1 , під час оформлення адміністративних матеріалів.

Захисник просила закрити провадження у справі на підставі п1. ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

У судове засідання ОСОБА_1 , не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

У судовому засіданні адвокат підтримала подані нею письмові заперечення, просила закрити провадження у справі. При цьому наголосила та просила суд врахувати, що між подружжям існує тривалий сімейний конфлікт, на даний час вони перебувають в процесі розлучення.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.06.2026 матеріали адміністративної справи повернуто до Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатської області для належного оформлення.

У ході доопрацювання до матеріалів справи додано характеристику на сім`ю ОСОБА_4 за місцем проживання; форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства; рапорт ст.. інспектора СПДН ВП Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області; лист про надання інформації.

Справа повторно до суду надійшла 01 липня 2026 року.

На адресу суду надійшла заява зареєстрована 30.07.2026 року від ОСОБА_5 , яку було сформовано в електронному суді 29.07.2026 року про відкладення розгляду справи.

Поряд з цим, через канцелярію суду 30.07.2026 року ОСОБА_5 подані письмові пояснення, в яких вона заперечує статус потерпілої, просить зафіксувати її процесуальний статус як свідка. Стверджує що з боку ОСОБА_1 відносно неї не було вчинено жодних умисних дій, спрямованих на пригнічення волі, залякування чи систематичний тиск. Окрім того, ОСОБА_5 вказує на те, що ні вона ні їх повнолітня донька ОСОБА_3 не зазнали психологічного насильства, і їм не було завдано жодної шкоди психічному чи фізичному здоров`ю.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_5 вказує, що причиною її первинних свідчень стало те, що вона перебувала у сильному емоційному збудження пов`язаного зі стресом через розлучення та що вона невірно інтерпретувала характер розмови, а її пояснення щодо нібито «домашнього насильства» були помилковими, невідповідними реальним обставинам та зумовлені виключної тодішнім емоціональним станом. Зазначає, що її чоловік не мав агресивного умислу, очікував на мирне вирішення сімейних питань, а саме суперечка виникла раптово, вказує на відсутності складу правопорушення, передбаченого ст.. 173-2 КУпАП, просить закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Частиною першою статті 268КУпАП передбачено обсяг прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності і в тому числі право на особисту участь особи в судовому розгляді. В той же час нормами вищезазначеної ч. 1 ст. 268 КУпАП передбачено, що під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, справу може бути розглянуто у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до вимог ст.. 269 КУпАП потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися правовою допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином Закон не передбачає обов`язкової участі потерпілих у справах про адміністративні правопорушення. Разом із тим, це не обмежує право такої особи надавати письмові пояснення.

ОСОБА_5 мала достатньо часу та можливостей реалізувати своє право викласти свої аргументи щодо протоколу про адміністративне правопорушення, при цьому 30.07.2026 року нею такі пояснення були подані, тому суддя вважає можливим провести розгляд справи за відсутності такої особи.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Бондарєва О.С. просила провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Підтримала подані в попередніх засіданнях заперечення, просила додатково врахувати письмові пояснення після повернення справи з дооформлення. Зокрема, вказує що у ході дооформлення неусунуто некоректність обвинувального акту: протокол не замінений та не уточнений ВАД № 771001; рапорт від 29.06.2026 та лист від 30.06.2026 не є новим протоколом; вказує на те, що неадекватна поведінка якщо і мала місце то лише після прибуття поліції; вказує на наявність форм ризиків та їх зміст.

Щодо наявної в матеріалах справи психологічної характеристики від 20.05.2026, зазначає, що: психологічна характеристика може підтверджувати факт звернення матері та дитини по кризову допомогу і наявність певних переживань на дату проведення з ними бесіди. Проте вона не є висновком судового експерта, не встановлює достовірність повідомленої історії та не доводить, що виявлений стан спричинений саме інкримінованим епізодом 18.04.2026, окрім того, така датована 20.05.2026, тоді як інкримінована подія мала місце 18.04.2026.

Вказує, що сам по собі часовий проміжок не виключає тривалих психологічних реакцій, однак дослідження через місяць без ретроспективного і диференційного аналізу здатне описати стан на дату консультацій, але не встановити його єдине джерело, а відомості про подію прямо отримані «зі слів матері», що дитячі спостереження не можуть заповнити відсутність доказів психологічної шкоди повнолітній доньці, методики описують симптоми або асоціації, але не встановлюють юридичну причину; щодо матері зазначено проходження опитувальника депресії Бека, однак у характеристиці немає дати тестування, первинного протоколу, сирого бала, шкали тяжкості, меж інтерпретації чи даних про повторне обстеження; щодо дитини застосовано проективну методику «Неіснуюча тварина» у формі ліплення.

Захисник зазначає, що: характеристика може бути врахована як документ про пізніше звернення по допомогу, але її доказова вага щодо факту правопорушення та причинного зв`язку є обмеженою.

Захисник зазначає, що висновок психолога щодо дитини від 20.03.2026: майже за місяць до інкримінованої події клінічний психолог ОСОБА_6 провела одну індивідуальну онлайн-зустріч із матір`ю та дитиною. Висновок прямо названо попереднім і таким, що базується на результатах однієї зустрічі. (Висновок психолога ОСОБА_7 від 20.03.2026.)

Так, в ньому зазначено: «На момент обстеження у дитини виявлено: ознаки підвищеної тривожності; емоційне напруження, пов`язане з сімейною ситуацією; труднощі адаптації до змін у сімейній системі; підвищену емоційну залежність від матері; тенденцію до уникнення як способу реагування на емоційно складні ситуації. Емоційний стан дитини на даний момент характеризується як нестабільний, чутливий до змін зовнішніх умов та такий, що потребує стабілізації.»

Там же зазначено порушення сну, страх залишатися наодинці, емоційну лабільність, занепокоєння за стан матері, конфлікти між батьками, залученість дитини у взаємини дорослих, труднощі адаптації до змін у сімейній системі та потребу мінімізувати участь дитини у батьківських конфліктах.

Отже, ключові прояви, які через місяць були описані в характеристиці Денного центру, існували до 18.04.2026. Без порівняння інтенсивності, появи нових симптомів та часової динаміки неможливо зробити достовірний висновок про погіршення саме внаслідок інкримінованого епізоду.

Щодо медичної виписки, захисник зазначає, що вона оформлена 11.03.2026, містить діагностовані до інкримінованої події гіпертонічну хворобу II стадії з кризами, виражений лікворно-гіпертензійний синдром, вестибулопатичний синдром, розсіяну неврологічну симптоматику, виражений церебрастенічний синдром та диссомнію.

З консультаційного висновку лікаря-невропатолога від 19.03.2026 вбачається, що ще до інкримінованої події ОСОБА_5 перебувала під наглядом терапевта та невролога понад п`ять років.

Тобто, ще за місяць до події в ОСОБА_5 вже було зафіксовано постійні виражені головні болі, запаморочення, шум у вухах, хиткість ходи, підвищення артеріального тиску, зниження працездатності, швидку втомлюваність і порушення сну. У неврологічному статусі зазначено астенізацію, емоційну лабільність, знижений фон настрою, нестійкість уваги та певне зниження пам`яті на поточні події. Клінічний діагноз включав гіпертонічну хворобу II стадії з частими кризами, виражений лікворно-гіпертензійний і вестибулопатичний синдроми, розсіяну неврологічну симптоматику, виражений церебрастенічний синдром та диссомнію.

Ці відомості не доводять, що інкримінований епізод не міг спричинити нового переживання або погіршення стану. Вони мають інше доказове значення: демонструють сформований до події хронічний соматичний, неврологічний та емоційний фон із симптомами, частково подібними до тих, що пізніше описані у психологічній характеристиці від 20.05.2026. За відсутності порівняльного аналізу стану до і після 18.04.2026 та диференційної оцінки альтернативних причин неможливо надійно приписати всі пізніші прояви саме інкримінованій події.

Захист не робить медичних висновків про причину психологічних переживань потерпілої, проте ці документи об`єктивно підтверджують попередній соматичний і неврологічний фон, включно з порушенням сну, який мав бути врахований при диференційному аналізі тривожності, виснаження та пригніченого стану. У характеристиці від 20.05.2026 такого аналізу немає також.

Також, захисник зазначає, що рапорт від 29.06.2026 та лист поліції від 30.06.2026 не є незалежними доказами події.

Захисник вказує на те, що матеріали, надані після повернення справи, підтверджують факт сімейного конфлікту, звернення до поліції, застосування превентивних заходів та подальше звернення матері і дитини по психологічну підтримку. Однак вони не доводять поза розумним сумнівом усіх обов`язкових ознак ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Вказує, що основний недолік, встановлений судом 03.06.2026, залишився: акт обвинувачення не містить достатньо конкретної фактичної фабули, а додані документи не встановлюють індивідуалізованих дій, їх насильницького характеру, умислу, фактичної або реально можливої шкоди та причинного зв`язку щодо дружини і повнолітньої доньки.

Недоведеність події та вини у справі про адміністративне правопорушення прирівнюється до доведеної невинуватості.

В судовому засіданні адвокат просила закрити провадження у справі № 308/6003/26 щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Крім цього просила врахувати що неявка учасника провадження, відносно якого не складався протокол не може бути підставою для відкладення розгляду справи, тим більше в минуле судове засідання ОСОБА_5 подавалась аналогічна заяви про відкладення розгляду справи.

За таких обставин та у відповідності до приписівст.268 КУпАП, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, тому здійснює розгляд у даному судовому засіданні на підставі зібраних у справі доказів.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши адміністративні матеріали, суд приходить до наступного висновку.

Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення, відповідно до вимогст.245 КУпАП, крім іншого, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 278 КУпАП під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення суд повинен перевірити чи правильно складений протокол та інші матеріали справи.

Відповідно до положень ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

В розумінні ст.280 КУпАП, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи підлягає особа адміністративній відповідальності за інкриміноване їй адміністративне правопорушення, тобто перевірити правильність кваліфікації її дій.

За змістом ст. ст. 254 і 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, яким фіксується факт адміністративного правопорушення і який є підставою для подальшого провадження у справі. До складання протоколу та його змісту пред`являють спеціальні вимоги. Зокрема такий у ньому має містись: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.

Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів.

Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб`єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об`єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.

Протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №771001 від 18.04.2026 інкримінується те, що 18.04.2026 близько 21.00, за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 , перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп`яніння, вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 , в ході якої ображав їх нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою, чим вчинив відносно них домашнє насильство психологічного х-ру, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

На день розгляду справи в суді, закінчились строки накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 ..

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частина перша ст. 173-2 КУпАП (в редакції, чинній з 19.12.2024) передбачає адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.

Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, до суду надано протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №771001 від 18.04.2026; рапорт про реєстрацію заяви на лінію 102 від 18.04.2026 року; копія посвідчення особи працівника поліції; висновок про перебування в стані алкогольного сп`яніння; пояснення ОСОБА_5 від 18.04.2026 року, згідно яких її чоловік приїхав в м.Ужгород для святкування дня народження їх сина, вживав спиртні напої та вчинив сварку в ході якої ображав її нецензурною лайкою, погрожував їй та дітям фізичною розправою, після чого з дітьми закрились в іншій кімнаті та викликали поліцію, на її думку оскільки не вживав спиртні напої то зірвався; пояснення ОСОБА_3 від 18.04.2026 року, згідно яких вона підтверджує те що зазначила її мати ОСОБА_5 ; пояснення ОСОБА_8 від 18.04.2026 року згідно яких останній вказує, що конфлікт виник на фоні вихованні дитини та внаслідок того, що працює в іншій області.Організували вечерю за столом, почали розмову, в ході якої виникла сварка з дружиною та донькою, після чого сину сказав пійти до своєї кімнати. Крім цього вказує щор не має можливості повноцінного спілкування з сім`єю оскільки розлучені та не було вирішено питання про виховання спільних дітей; копію термінового заборонного припису стосовно кривдника від 18.04.2026 року; відеозапис з нагрудних камер поліцейських; протокол про адміністративне затримання від 18.04.2026 року.

Частиною 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено настання адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Положення частини ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Згідно зі статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї.

З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що психологічне насильство в частині висловлювання словесних образ, нецензурної лайки буде мати місце тоді, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

З огляду на наведене, сам лише факт висловлювання, зокрема, нецензурною лайкою не може свідчити про вчинення психологічного насильства в розумінні вимог ст.173-2 КУпАП та ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.

Згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про наявність в діях ОСОБА_8 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд зважає на те, що обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цих правопорушень є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілих.

Однак доказів завдання чи можливості завдання такої шкоди потерпілій ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Крім того, надані сторонами по справі письмові пояснення свідчать про те, що конфліктна ситуація виникла між подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Суд враховує, що згідно досліджених матеріалів справи, письмових пояснень від 18.04.2026 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 виник побутовий конфлікт, пов`язаний з вирішенням подружжя розлучитися та вирішенням питання виховання спільних дітей.

З матеріалів справи слідує, що сторони перебували в процесі розірвання шлюбу на той час, між сторонами існує непорозуміння з приводу участі у вихованні та утриманні спільних дітей. Тобто, має місце зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що вказує саме про наявність конфлікту, а не домашнього насильства.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Суд звертає увагу, що домашнє насильство важливо відрізняти від конфліктних ситуацій. Так людина, що чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права і свободи. Тоді як конфлікт - це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій.

Відтак, лише факт конфлікту між людьми не може свідчити про психологічне насильство в сім`ї у розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП.

Протокол серії ВАД №771001 від 18.04.2026, складений відносно ОСОБА_1 не містять відомостей про наслідки, настання яких є обов`язковою умовою складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Суд зазначає, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів, належних в розумінні ст. 251 КУпАП, про спричинення діями ОСОБА_1 потерпілим наслідків у вигляді фактичного настання психологічної шкоди. Крім цього, згідно наявних письмових пояснень в матеріалах справи описана сварка не відноситься до систематичних.

Також, судом не встановлено й при судовому розгляді не виявлено, які конкретно образи висловлювались і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілих осіб, або що могли завдати таку шкоду.

Рапорт в даному випадку лише свідчить про виклик поліції, однак не доводить саму подію адміністративного правопорушення. Рапорт від 29.06.2026 та лист поліції від 30.06.2026 не можуть бути розцінені як належні докази вини у вчиненні адміністративного правопорушення особою.

Суд констатує що матеріали справи містять відеозапис з бодікамери поліцейського на якому зафіксовані події, що мали місце після прибуття працівників поліції. Як слідує з відеозапису, в подальшому у зв`язку з вчиненням непокори працівникам полії ОСОБА_1 було затримано. Поряд з цим, в межах розгляду даної справи, оцінку таким діям суд не надає, оскільки це виходить за межі розгляду справи.

Поряд із цим зі змісту не вбачається протиправність поведінки ОСОБА_1 відносно дружини , навпаки ОСОБА_5 вказує що вони посварилися, що чоловік повідомив про те, що в нього появилася інша жінка. ОСОБА_1 , заперечує покази жінки про агресивність поведінки. Дитина пояснює що тато накричав на нього, щоб він ішов гратися в іншу кімнату.

Судом враховується подана заява ОСОБА_5 , яка заперечує щодо того, що відносно неї вчинялися будь які дії домашнього насильства з боку ОСОБА_1 . Зазначає, що вона викликала поліцію перебуваючи у стані сильного емоційного збудження, зазначає, що чоловік не поводився агресивно.

Крім цього суд вважає слушними доводи сторони захисту, стосовно того що долучена до матеріалів справи психологічна характеристика від 20.05.2026 може підтверджувати факт звернення матері та дитини по кризову допомогу і наявність певних переживань на дату проведення з ними бесіди. Проте вона не є висновком судового експерта, не встановлює достовірність повідомленої історії та не доводить, що виявлений стан спричинений саме інкримінованим епізодом 18.04.2026, окрім того, така датована 20.05.2026, тоді як інкримінована подія мала місце 18.04.2026.

У документі використане припущення у формулюванні: агресивні образи та сюжети «можуть свідчити» про переживання психотравмуючих подій та емоційне перевантаження. Це не є висновком про конкретну подію, конкретну особу або конкретну дату. Подібні образи можуть мати багато альтернативних пояснень і потребують зіставлення з історією розвитку, базовим станом, іншими методами та незалежними даними; відсутній аналіз альтернативних причин і порівняння «до/після»; формулювання про «тривалий стрес» і «тривале перебування у психотравмуючих сімейних обставинах» за своєю природою не локалізують причину в одному епізоді 18.04.2026. Вони однаковою мірою сумісні з тривалим розпадом сім`ї, шлюбно-розлучним процесом, конфліктами між батьками, окремим проживанням і загальною нестабільністю сімейної системи; характеристика не містить висновку про конкретні юридично значущі наслідки, а саме документ описує підвищену тривожність, емоційне виснаження, страх повторення конфліктів, пригнічений стан та потребу у безпечному середовищі. Ці переживання заслуговують на увагу і підтримку. Водночас у ньому не встановлено, що саме конкретні слова ОСОБА_1 18.04.2026 викликали у дружини або доньки побоювання за безпеку, емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю у значенні Закону № 2229-VIII.

Крім цього, висновок психолога щодо дитини від 20.03.2026 виготовлений майже за місяць до інкримінованої події, як вказано є попереднім і таким, що базується на результатах однієї зустрічі. (Висновок психолога ОСОБА_7 від 20.03.2026.), а з долучених матеріалів слідує що ще до інкримінованої події ОСОБА_5 перебувала під наглядом терапевта та невролога понад п`ять років.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Відтак, враховуючи обставини справи, а також, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обставини домашнього насильства, описані у протоколах про адміністративне правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Частина 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Так, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд не вправі перебирати на себе функції обвинувачення та самостійно збирати докази винуватості, оскільки це порушує принцип неупередженості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 7, 9, 173-2, 247, 283, 284КУпАП, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, закрити на підставі п.1 ч.1ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення.

Постанова про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або на неї може бути винесено протест прокурора протягом десяти днів з дня винесення постанови. Строк звернення постанови для виконання три місяці з дня винесення постанови.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош