Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №308/5999/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/5999/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., за участю захисника особи відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 – адвоката Бондарєва О.С., розглянувши справу про адміністративне правопорушення що надійшла із Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , за ч.2 ст. 173-2 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №771002 від 18.04.2026: 18.04.2026 близько 21.00, за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 , перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп`яніння, вчинив сварку зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_2 , в ході якої ображав його нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою, чим вчинив домашнє насильство психологічного х-ру, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.173-2 КУпАП.

Від захисника особи відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 – адвоката Бондарєва О.С., надійшли письмові заперечення на протокол про адміністративне правопорушення. Адвокат вважає, що доказів вчинення саме домашнього насильства відносно дитини матеріали справи не містять, відсутня конкретизація об`єктивної сторони правопорушення в протоколі, порушено права ОСОБА_1 , під час оформлення адміністративних матеріалів.

Адвокат зазначає, що для наявності складу правопорушення недостатньо встановити, що між подружжям існує конфлікт, що особа перебувала в емоційно збудженому стані, що мала місце словесна суперечка, що особа перебувала в стані алкогольного сп`яніння, що потерпіла особа викликала поліцію, що поліція винесла термінові заборонні приписи.

Наявність сварок і непорозумінь між особами на майновому та/чи побутовому ґрунті та/чи у питаннях виховання дітей, можливо в присутності неповнолітньої дитини, свідчить про існування між ними неузгодженості життєвих позицій в певних аспектах ставлення до життя, однак не підтверджує факту вчинення саме домашнього насильства чи потенційного конфлікту щодо неповнолітнього сина – ОСОБА_2 .

Адвокат вказує на те, що протокол в справі 308/5999/26 не містить належної конкретизації об`єктивної сторони правопорушень. Із наданих матеріалів справи 308/5999/26 вбачається, що:

В протоколі серії ВАД № 771002 від 18.04.2026 зазначено «18.04.2026 близько 21.00, за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 , перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп`яніння, вчинив сварку зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_2 , в ході якої ображав його нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру»; попередня кваліфікація дій за ч.2 ст.173-2 КУпАП. Однак такі формулювання самі собою не розкривають складу правопорушення.

З протоколу має бути зрозуміло: які саме слова або дії ставляться в вину ОСОБА_1 в цьому контексті, в чому вони виразились; кому саме вони були адресовані; коли саме вони були вчинені, в який спосіб; чи були вони спрямовані на приниження, залякування, контроль волі або заподіяння шкоди неповнолітньому в тому числі; у чому саме полягала шкода або реальна загроза шкоди психічному чи фізичному здоров`ю потерпілої особи, чи було реально спричинено шкоди і в чому це знайшло свій прояв.

Саме орган, який склав матеріали, має довести наявність складу в діях адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч.1 та 2 ст.173-2 КУпАП в діях ОСОБА_1 , а останній, своєю чергою, не зобов`язаний доводити, що сімейна сварка між членами родини не була домашнім насильством.

У поясненнях вказано на те, що в матеріалах справи міститься висновок медичного огляду щодо перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння. Однак такий висновок не доводить жодного з обов`язкових елементів складу ст. 173-2 КУпАП.

Адвокат зазначає, що згідно відеозаписів, долучених до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_1 право на захисника фактично співробітниками поліції було роз`яснено постфактум - після відібрання від нього пояснень, які він відмовився підписати, після складання трьох термінових заборонних приписів та після складання протоколів за ч. 1 і ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, що є істотним порушенням фундаментальних прав особи, які гарантовані як Конституцією України, так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, адже право на захист не є формальністю, яку можна “дописати” після того, як ключові процесуальні дії вже проведені. Роз`яснення прав після фактичного отримання пояснень і оформлення основних процесуальних документів не забезпечує реальної можливості особи усвідомити суть обвинувачення; отримати юридичну допомогу; не давати пояснень проти себе; заявити клопотання; вимагати фіксації власної позиції; оскаржити або заперечити проти процесуальних дій поліції.

Захисник зазначає, що за позовом ОСОБА_1 судом першої інстанції вже було ухвалено рішення про розірвання шлюбу, однак дружина ОСОБА_3 , потерпіла в справі 308/6003/26, оскаржила це рішення в апеляційному порядку, заперечує проти задоволення позову та декларує бажання примирення. За таких обставин об`єктивно існує сімейно-правовий конфлікт інтересів: дружина може мати процесуальний, емоційний або побутовий інтерес у створенні для ОСОБА_1 додаткового тиску,зокрема через механізми термінового заборонного припису, профілактичного обліку та адміністративного переслідування за домашнє насильство.

Захисник звертає увагу суду на те, що станом на 03.06.2026 в справі про розірвання шлюбу, ОСОБА_4 не подано будь-яких заяв чи клопотань про те, що подальше подружнє життя є неможливим, а примирення сторін недоцільним, що свідчить про суперечливість в її позиції і необхідність критичної оцінки відомостей, які нею повідомлені 18.04.2026 працівникам поліції, більш ретельного їх аналізу на наявність прихованих мотивів і мети їх надання.

Щодо відеозаписів, то захисник зазначає, що поведінка ОСОБА_1 змінилась вже після того, як він усвідомив, що звичайна конфліктна ситуація в сім`ї, пов`язана з вирішенням питань щодо виховання дитини і присутності батька в його житті, а також з`ясування міжособистісних відносин між подружжям, набула такого розмаху, що це може спричинити для нього істотні негативні наслідки, у тому числі для його службового становища, репутації та подальших сімейно-правових спорів. Така реакція може бути емоційною, неправильною, неприйнятною з побутової точки зору, але вона не доводить автоматично, що до прибуття поліції ним вчинялись дії, що містять в собі склад адмінправопорушення відповідальність за яке передбачена ст.173-2 КУпАП; відеозапис потребує хронологічної оцінки: що саме відбувалося до втручання поліції; як себе поводили всі присутні в квартирі; які дії були підставою виклику; які слова були сказані потерпілим до оформлення матеріалів; коли саме ОСОБА_1 дізнався про наслідки для себе; чи була його подальша емоційна реакція причиною обвинувачення, чи вже наслідком усвідомлення адміністративного переслідування. Без такого розмежування є ризик, що суд помилково оцінить післяконфліктну реакцію як доказ первісного домашнього насильства.

У матеріалах справи наявні термінові заборонні приписи. Однак сам факт їх винесення не є доказом винуватості особи за ст. 173-2 КУпАП, оскільки такі виносяться уповноваженими співробітниками на основі їх суб`єктивного сприйняття ситуації. ТЗП є превентивним поліцейським заходом реагування на ситуацію ризику, не підміняє доказування вини особи і наявності в її діях всіх складових адмінправопорушення.

У поясненнях вказано на те, що на переконання сторони захисту, сукупність матеріалів справи 308/5999/26 та не доводить поза розумним сумнівом, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство щодо неповнолітнього сина або, що неповнолітній ОСОБА_2 став очевидцем чи був присутнім під час вчинення батьком домашнього насильства щодо інших членів родини. Навпаки, зібрані матеріали підтверджують лише наявність сімейного конфлікту на тлі шлюбно-розлучного процесу та питань виховання дитини, що не є тотожним домашньому насильству.

Захисник зазначає, що у справі відсутні достатні докази конкретних умисних дій, що мають характер психологічного насильства; завдання або реальної можливості завдання шкоди фізичному чи психічному здоров`ю дружини; адресного домашнього насильства щодо неповнолітнього сина; належного процесуального забезпечення права ОСОБА_1 на правничу допомогу та захист до відібрання пояснень і складання ключових матеріалів; того, що емоційна реакція ОСОБА_1 після усвідомлення службових та правових наслідків ситуації доводить первісний склад правопорушення.

Захисник просила закрити провадження у справі на підставі п1. Ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.06.2026 матеріали адміністративної справи повернуто до Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатської області для належного оформлення.

У ході доопрацювання до матеріалів справи додано характеристику на сім`ю ОСОБА_5 за місцем проживання; форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства; рапорт ст.. інспектора СПДН ВП Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області; лист про надання інформації.

Справа повторно до суду надійшла 01 липня 2026 року.

На адресу суду надійшла заява зареєстрована 30.07.2026 року від ОСОБА_4 , яку було сформовано в електронному суді 29.07.2026 року про відкладення розгляду справи.

Поряд з цим, через канцелярію суду 30.07.2026 року ОСОБА_4 подані письмові пояснення, в яких вона заперечує статус потерпілої, просить зафіксувати її процесуальний статус як свідка. Стверджує що з боку ОСОБА_1 відносно неї не було вчинено жодних умисних дій, спрямованих на пригнічення волі, залякування чи систематичний тиск. Окрім того, ОСОБА_4 вказує на те, що неправомірні дії з боку чоловіка не вчинялися відносно їх дітей сина ОСОБА_6 та доньки ОСОБА_7 . Вказує на те, що самого правопорушення (домашнього насильства) взагалі не було у природі.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_4 вказує, що малолітній син не був безпосереднім учасником чи об`єктом емоційної суперечки дорослих. Фрагменти емоційного обміну думками та підвищений тон голосу батька були викликані загальним стресом від процесу розірвання шлюбу, а не наміром залякати чи пригнітити дитину. Вона перебувала у сильному емоційному збудження пов`язаного зі стресом через розлучення та що вона невірно інтерпретувала ситуацію, безпідставно подавши її працівникам поліції як нібито «напад на сина». Невірно інтерпретувала банальну суперечку та безпідставно наполягала на кваліфікації дій чоловіка як «домашнього насильства». Зазначає, що дитина перебувала у звичайному психоемоційному стані, продовжувала гратися іграшками, не зазначала глибокого психологічного пригнічення, розладу, залякування чи будь-якої іншої шкоди психічному здоров`ю. Вказує на відсутності складу і події правопорушення, передбаченого ст.. 173-2 КУпАП, просить закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Частиною першою статті 268КУпАП передбачено обсяг прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності і в тому числі право на особисту участь особи в судовому розгляді. В той же час нормами вищезазначеної ч. 1 ст. 268 КУпАП передбачено, що під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, справу може бути розглянуто у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до вимог ст.. 269 КУпАП потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися правовою допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином Закон не передбачає обов`язкової участі потерпілих у справах про адміністративні правопорушення. Разом із тим, це не обмежує право такої особи надавати письмові пояснення.

ОСОБА_4 мала достатньо часу та можливостей реалізувати своє право викласти свої аргументи щодо протоколу про адміністративне правопорушення, при цьому 30.07.2026 року нею такі пояснення були подані, тому суддя вважає можливим провести розгляд справи за відсутності такої особи.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Бондарєва О.С. просила провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Підтримала подані в попередніх засіданнях заперечення, просила додатково врахувати письмові пояснення після повернення справи з дооформлення. Зокрема, вказує що у ході дооформлення неусунуто недоліки обвинувального акту, неадекватна поведінка якщо і мала місце то лише після прибуття поліції; вказує на наявність форм ризиків та їх зміст.

Зазначала, що долучена працівниками поліції до матеріалів справи психологічна характеристика сім`ї Луговських від 20.05.2026, складена психологом Денного центру соціально-психологічної допомоги ОСОБА_8 після звернення матері від 13.05.2026; форма оцінки ризиків щодо малолітнього ОСОБА_2 , а також аналогічні форми щодо матері та повнолітньої сестри, датовані 18.04.2026 і засвідчені 25.06.2026; рапорт інспектора від 29.06.2026 про долучення копій форм, психологічної характеристики та засвідчених копій документів; лист начальника Ужгородського РУП від 30.06.2026, який пояснює, що протоколи і приписи були складені на підставі форм ризиків, пояснень учасників, стану сп`яніння та поведінки ОСОБА_1 під час поліцейського оформлення; належним чином засвідчені копії частини документів, які раніше були подані без засвідчення.

Поряд з цим, не долучено нового або уточненого протоколу, свідоцтва про народження дитини, процесуального документа про визначення її законного представника, окремого протоколу опитування дитини, аудіо- чи відеозапису інкримінованих слів до прибуття поліції, первинних протоколів психологічного дослідження або судово-психологічної експертизи.

Захисник зазначає, що для події 18.04.2026 недостатньо довести абстрактну можливість шкоди: текст закону вимагає, щоб шкода фізичному або психічному здоров`ю була завдана.

У протоколі ВАД № 771002 обрано не теорію присутності дитини при конфлікті дорослих, а інше конкретне обвинувачення: нібито сварка була саме з сином, саме його ображали і саме йому погрожували фізичною розправою. Отже, суд має перевірити цю фабулу, а перехід до версії, що дитина лише була присутня при іншому правопорушенні, означав би зміну фактичного обвинувачення після складення протоколу.

Захисник зазначає, що протокол ВАД № 771002 не містить додатка з уточненням фабули і не був перескладений. Службовий лист від 30.06.2026 не може замінити акт обвинувачення, оскільки складений через понад два місяці після події та лише інтерпретує матеріали, що існували раніше.

Після дооформлення так і не зазначено: які саме нецензурні слова нібито були адресовані дитині; якими словами сформульовано погрозу фізичною розправою; чи сприйняла шестирічна дитина висловлювання як реальну погрозу і як саме це проявилося; яка фактична шкода психічному або фізичному здоров`ю настала саме внаслідок цих слів; яким доказом встановлено причинний зв`язок між конкретним епізодом і конкретним наслідком; хто був законним представником дитини у провадженні та хто надавав від її імені відомості.

Засвідчення копій виправило лише технічну форму документів, однак воно не створило відсутнього змісту обвинувачення і не усунуло жодної з наведених прогалин.

У додаткових поясненнях вказано на те, що для шестирічної дитини необхідно чітко встановити, хто надавав відповіді від її імені, чи були слова дитини записані дослівно, чи інтерпретовані дорослим, які питання ставилися і чи відповідали вони віку. Матеріали після дооформлення цього не пояснюють.

Щодо форми ризиків захисник вказує, що форма відповідає на перспективне безпекове питання: які негайні заходи потрібні в умовах можливого ризику. Вона не призначена для ретроспективного встановлення точного змісту слів, факту умислу, фактичної шкоди та причинного зв`язку за стандартом адміністративного обвинувачення. Форма ризику та припис не мають наперед встановленої сили щодо винуватості. У формі, де постраждалою особою зазначений ОСОБА_2 , не вказано, чи відповіді надавала сама дитина, її мати як представник або інша особа. Не наведено дослівних відповідей і не зафіксовано методику бесіди з шестирічною дитиною.

Це особливо істотно тому, що форма містить питання про доступ до зброї, минулі погрози вбивством, залежності, попереднє насильство, економічну залежність, судимість та інші обставини, які малолітня дитина може не розуміти або не знати. Якщо відповіді надавала мати, вони є похідними від її повідомлення. Якщо відповідав син, матеріали не демонструють, як перевірено розуміння питань та добровільність відповідей. У формах щодо матері, повнолітньої доньки та шестирічного сина відмічено практично однаковий набір позитивних відповідей, зокрема у пунктах 3, 7, 8, 10, 13, 14, 17 і 19. Для кожної особи не наведено окремого фактичного опису, який пояснював би, на підставі чого поставлена кожна позначка. Однаковість результатів для осіб різного віку, з різним обсягом сприйняття події та різною роллю у сімейній ситуації зменшує індивідуалізовану доказову цінність форм. Позначка у пункті про попереднє психологічне насильство не є доказом такого насильства, а лише внесеною до анкети оцінкою.

У підсумковій частині форми щодо дитини зазначено середній рівень небезпеки. Це обґрунтовує можливість превентивного реагування, але не встановлює факту конкретних образ чи погроз і не доводить, що психічному здоров`ю дитини вже була завдана шкода.

Форма датована 18.04.2026 і, за листом поліції, була підставою первинного протоколу. Після повернення вона лише засвідчена. Тому це не новий результат додаткової перевірки, який усуває недоліки, а первинний превентивний документ, на якому вже ґрунтувалося неконкретне обвинувачення.

Характеристика може підтверджувати, що через місяць після події мати та дитина звернулися по кризову психологічну підтримку і що психолог спостерігав певні емоційні прояви. Водночас вона не є висновком судового експерта, не містить завдання встановити факти правопорушення та не встановлює юридичний причинний зв`язок.

Психологічна характеристика сім`ї Луговських від 20.05.2026 містить наступні відомості: «Зі слів матері, батько дитини у стані алкогольного сп`яніння проявляв агресивну поведінку по відношенню до дружини та дітей. Мали місце конфлікти, емоційний тиск та ситуація, що потребувала виклику працівників поліції.»Психолог не був очевидцем події, не наводить окремої дослівної розповіді дитини, не зіставляє повідомлення з відеозаписом і не описує опитування батька або інших учасників. У частині фабули документ є похідним від слів матері. Для кризового консультування прийняття суб`єктивної розповіді клієнта є нормальним і необхідним. Однак терапевтична валідизація переживань не є процедурою судової перевірки достовірності події.

Проективна методика не ідентифікує конкретну подію Так, в психологічній характеристиці від 20.05.2026 зазначено: «Агресивні образи та сюжети у дитини мають системний та емоційно насичений характер, що може свідчити про переживання психотравмуючих подій та перебування у стані емоційного перевантаження.»

Рекомендації забезпечити стабільне безпечне середовище, мінімізувати участь дитини у конфліктах між батьками та застосовувати ненасильницьку комунікацію є розумними загальними рекомендаціями. Вони спрямовані у майбутнє і не є ретроспективним висновком про вчинення конкретного складу адміністративного правопорушення.

Захисник вказує на те, що за 29 днів до інкримінованої події клінічний психолог ОСОБА_9 провела індивідуальну онлайн-зустріч із матір`ю та дитиною і склала висновок від 20.03.2026. Сам висновок прямо названий попереднім і заснованим на результатах однієї зустрічі. Саме тому він не доводить остаточних причин стану, але є важливим документом про те, що аналогічні прояви у дитини вже були зафіксовані до 18.04.2026.

Так у висновку від 20.03.2026 зазначено: «На момент обстеження у дитини виявлено ознаки підвищеної тривожності та емоційного напруження, що пов`язані з актуальною сімейною ситуацією.»; «Спостерігаються: труднощі із засинанням та порушення сну; страх залишатися наодинці; підвищена емоційна залежність від матері; емоційна лабільність.»; «Дитина демонструє занепокоєння за емоційний стан матері та страх втрати з нею контакту. У поведінці простежується залежність від значущого дорослого (матері), зниження самостійності у ситуаціях емоційного напруження.»; «Мати сприймається дитиною як основне джерело підтримки та безпеки. Спостерігається емоційна орієнтація на матір та залежність від її присутності.»; «Дитина була свідком конфліктів між батьками. (...) Спостерігається підвищена чутливість до сімейної ситуації та емоційна орієнтація на стан матері.»;

У додаткових поясненнях вказано на те, що спонтанне повідомлення дитини на відео може враховуватися судом як фактична обставина. Воно підтверджує максимум те, що дитина сприйняла підвищення голосу. Воно не містить підтвердження нецензурної лайки, конкретної погрози фізичною розправою або фактичної шкоди психічному здоров`ю. Підвищення голосу батьком може бути педагогічно небажаним і викликати дискомфорт. Проте кримінально-правоподібний стандарт адміністративного обвинувачення вимагає не моральної оцінки виховної поведінки, а встановлення всіх ознак конкретного складу за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Захисник зазначає, що після повернення справи орган поліції усунув лише частину технічних недоліків шляхом засвідчення копій. Принципові недоліки, встановлені постановою від 03.06.2026, залишилися: протокол не конкретизовано, законного представника дитини не залучено, свідоцтва про народження не подано, часову неузгодженість не пояснено, фактичну шкоду та причинний зв`язок не встановлено.

Психологічна характеристика від 20.05.2026 також не усуває цей дефіцит. Вона складена через місяць після подій, опис яких до того ж отриманий зі слів матері, застосовані проективні спостереження мають неспецифічний і припущувальний характер, а аналогічні симптоми дитини були зафіксовані ще 20.03.2026.

За чинною на момент події редакцією ст. 173-2 КУпАП для ч. 2 необхідно довести діяння, передбачене ч. 1, вчинене стосовно малолітнього, внаслідок якого була завдана шкода його фізичному або психічному здоров`ю. Такого доказування після дооформлення не здійснено.

В судовому засіданні адвокат просила закрити провадження у справі № 308/6003/26 щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Крім цього просила врахувати що неявка учасника провадження, відносно якого не складався протокол не може бути підставою для відкладення розгляду справи, тим більше в минуле судове засідання ОСОБА_4 подавалась аналогічна заяви про відкладення розгляду справи.

За таких обставин та у відповідності до приписівст.268 КУпАП, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, тому здійснює розгляд у даному судовому засіданні на підставі зібраних у справі доказів.

Заслухавши пояснення захисника, дослідивши адміністративні матеріали, суд приходить до наступного висновку.

Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення, відповідно до вимогст.245 КУпАП, крім іншого, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 278 КУпАП під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення суд повинен перевірити чи правильно складений протокол та інші матеріали справи.

Відповідно до положень ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

В розумінні ст.280 КУпАП, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи підлягає особа адміністративній відповідальності за інкриміноване їй адміністративне правопорушення, тобто перевірити правильність кваліфікації її дій.

За змістом ст. ст. 254 і 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, яким фіксується факт адміністративного правопорушення і який є підставою для подальшого провадження у справі. До складання протоколу та його змісту пред`являють спеціальні вимоги. Зокрема такий у ньому має містись: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.

Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів.

Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб`єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об`єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.

Протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №771002 від 18.04.2026 інкримінується те, що 18.04.2026 близько 21.00, за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 , перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп`яніння, вчинив сварку зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_2 , в ході якої ображав його нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою, чим вчинив домашнє насильство психологічного х-ру, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.173-2 КУпАП.

На день розгляду справи в суді, закінчились строки накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 ..

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частина перша ст. 173-2 КУпАП (в редакції, чинній з 19.12.2024) передбачає адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Положення частини ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.

Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, до суду надано протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №771002 від 18.04.2026; рапорт про реєстрацію заяви на лінію 102 від 18.04.2026 року; копія посвідчення особи працівника поліції; висновок про перебування в стані алкогольного сп`яніння; пояснення ОСОБА_4 від 18.04.2026 року, згідно яких її чоловік приїхав в м.Ужгород для святкування дня народження їх сина, вживав спиртні напої та вчинив сварку в ході якої ображав її нецензурною лайкою, погрожував їй та дітям фізичною розправою, після чого з дітьми закрились в іншій кімнаті та викликали поліцію, на її думку оскільки не вживав спиртні напої то зірвався; пояснення ОСОБА_10 від 18.04.2026 року, згідно яких вона підтверджує те що зазначила її мати ОСОБА_4 ; пояснення ОСОБА_11 від 18.04.2026 року згідно яких останній вказує, що конфлікт виник на фоні вихованні дитини та внаслідок того, що працює в іншій області.Організували вечерю за столом, почали розмову, в ході якої виникла сварка з дружиною та донькою, після чого сину сказав пійти до своєї кімнати. Крім цього вказує щор не має можливості повноцінного спілкування з сім`єю оскільки розлучені та не було вирішено питання про виховання спільних дітей; копію термінового заборонного припису стосовно кривдника від 18.04.2026 року; відеозапис з нагрудних камер поліцейських; протокол про адміністративне затримання від 18.04.2026 року.

Згідно зі статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї.

З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що психологічне насильство в частині висловлювання словесних образ, нецензурної лайки буде мати місце тоді, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

З огляду на наведене, сам лише факт висловлювання, зокрема, нецензурною лайкою не може свідчити про вчинення психологічного насильства в розумінні вимог ст.173-2 КУпАП та ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.

Згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про наявність в діях ОСОБА_11 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд зважає на те, що обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цих правопорушень є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілих.

Однак доказів завдання чи можливості завдання такої шкоди потерпілому ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення у якості потерпілої особи зазначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є малолітньою особою.

У протоколі про адміністративне правопорушення відсутні будь-які відомості про законного представника малолітнього потерпілого, із зазначенням ступеня родинного зв`язку, місця проживання, тощо. Копії свідоцтва про народження потерпілого до протоколу не долучено.

Суд звертає увагу на те, що згідно матеріали справи місять рапорт про прийняття заяви про вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 відносно свого малолітнього сина ОСОБА_2 , згідно якого повідомлення надійшло 19.04.2026 о 01:52 заявником зазначено Міцулич (працівник поліції).

Окрім того, згідно протоколу про адміністративне правопорушення у графі свідки не міститься відомостей щодо жодних осіб. Проте до матеріалів протоколу додано письмові пояснення: ОСОБА_4 , ОСОБА_10 .

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що у вину ОСОБА_1 , ставиться вчинення сварки з неповнолітнім сином, поряд із цим диспозицією ст.. 173-2 КУпАП, передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Тобто у фабулі протоколу відсутня конкретизація діянь що відповідали б диспозиції ст.. 173-2 КУпАП, натомість констатується вчинення домашнього насильства психологічного характеру. При цьому не вказано наслідків для дитини (його психологічний, емоційний стан) що настали в результаті відповідних дій вчинених ОСОБА_1 , їх причинно-наслідкового зв`язку.

Склад адміністративного правопорушення у контексті домашнього насильства визначається такими елементами. Об`єктом є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян, а саме членів сім`ї, які стали жертвою домашнього насильства. Об`єктивна сторона правопорушення, полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а також у невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Суб`єктом адміністративного правопорушення, можуть бути як члени однієї сім`ї відповідно до визначеного поняття члена сім`ї у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та інші родичі та особи, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання.

Таким чином, при складенні протоколу щодо ОСОБА_1 , в порушення вимог ст.256 КУпАП, не викладено об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2ст.173-2 КУпАП.

При цьому суд звертає увагу на те, що і у ході дооформлення (на виконання постанови суду від 03.06.2026) вказані – недоліки не було усунуто також.

Крім того, надані сторонами по справі письмові пояснення свідчать про те, що конфліктна ситуація виникла між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Суд враховує, що згідно досліджених матеріалів справи, письмових пояснень від 18.04.2026 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 виник побутовий конфлікт, пов`язаний з вирішенням подружжя розлучитися та вирішенням питання виховання спільних дітей.

З матеріалів справи слідує, що сторони перебували в процесі розірвання шлюбу на той час, між сторонами існує непорозуміння з приводу участі у вихованні та утриманні спільних дітей. Тобто, має місце зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що вказує саме про наявність конфлікту, а не домашнього насильства.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Суд звертає увагу, що домашнє насильство важливо відрізняти від конфліктних ситуацій. Так людина, що чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права і свободи. Тоді як конфлікт - це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій.

Відтак, лише факт конфлікту між людьми не може свідчити про психологічне насильство в сім`ї у розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП.

Протокол серії ВАД №771002 від 18.04.2026, складений відносно ОСОБА_1 не містять відомостей про наслідки, настання яких є обов`язковою умовою складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Суд зазначає, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів, належних в розумінні ст. 251 КУпАП, про спричинення діями ОСОБА_1 потерпілим наслідків у вигляді фактичного настання психологічної шкоди. Крім цього, згідно наявних письмових пояснень в матеріалах справи описана сварка не відноситься до систематичних.

Також, судом не встановлено й при судовому розгляді не виявлено, які конкретно образи висловлювались і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілих осіб, або що могли завдати таку шкоду.

Рапорт в даному випадку лише свідчить про виклик поліції, однак не доводить саму подію адміністративного правопорушення. Рапорт від 29.06.2026 та лист поліції від 30.06.2026 не можуть бути розцінені як належні докази вини у вчиненні адміністративного правопорушення особою.

Суд констатує що матеріали справи містять відеозапис з бодікамери поліцейського на якому зафіксовані події, що мали місце після прибуття працівників поліції. Як слідує з відеозапису, в подальшому у зв`язку з вчиненням непокори працівникам полії ОСОБА_1 було затримано. Поряд з цим, в межах розгляду даної справи, оцінку таким діям суд не надає, оскільки це виходить за межі розгляду справи.

Поряд із цим зі змісту не вбачається протиправність поведінки ОСОБА_1 відносно дружини , навпаки ОСОБА_4 вказує що вони посварилися, що чоловік повідомив про те, що в нього появилася інша жінка. ОСОБА_1 , заперечує покази жінки про агресивність поведінки. Дитина пояснює що тато накричав на нього, щоб він ішов гратися в іншу кімнату.

У первинному рапорті поліції також зазначалося, що під час конфлікту дитина гралася у кімнаті, а батько сказав їй піти до своєї кімнати. Ця версія не узгоджується без додаткового пояснення з формулюванням протоколу про окрему сварку батька саме з сином, образи та погрози йому.

Лист від 30.06.2026 посилається на неадекватну поведінку, образи, погрози у бік працівників поліції та членів сім`ї зі сторони ОСОБА_1 , а також на розмахування руками під час оформлення виклику. Ці відомості стосуються іншого часу та іншої обстановки - уже після прибуття поліції. Навіть якщо подальша поведінка була різкою, агресивною або неприйнятною, вона не є ретроспективним доказом того, що до прибуття поліції батько висловив дитині саме ті нецензурні образи і погрози, які зазначені у протоколі. Інакше загальне негативне враження від особи замінило б доказування конкретного діяння.

Стан алкогольного сп`яніння та відмова від додаткового аналізу на наркотичні речовини також не встановлюють зміст слів, умисел, адресність та фактичну шкоду дитині.

Рапорт від 29.06.2026 підтверджує лише факт долучення документів. Його автор не був очевидцем інкримінованої події і не наводить нових фактичних даних про слова, сказані дитині.

Лист від 30.06.2026 повторює оцінку поліції та перелік джерел, на яких уже був складений протокол: форми ризиків, пояснення, стан сп`яніння, поведінка під час оформлення. Повторне службове викладення цих матеріалів не робить їх незалежними і не усуває встановлених судом суперечностей.

Судом враховується подана заява ОСОБА_4 , яка заперечує щодо того, що відносно неї вчинялися будь які дії домашнього насильства з боку ОСОБА_1 . Зазначає, що вона викликала поліцію перебуваючи у стані сильного емоційного збудження, зазначає, що чоловік не поводився агресивно.

Крім цього суд вважає слушними доводи сторони захисту, стосовно того що долучена до матеріалів справи психологічна характеристика від 20.05.2026 може підтверджувати факт звернення матері та дитини по кризову допомогу і наявність певних переживань на дату проведення з ними бесіди. Проте вона не є висновком судового експерта, не встановлює достовірність повідомленої історії та не доводить, що виявлений стан спричинений саме інкримінованим епізодом 18.04.2026, окрім того, така датована 20.05.2026, тоді як інкримінована подія мала місце 18.04.2026.

Крім цього, психологічна характеристика сім`ї Луговських від 20.05.2026 містить наступні відомості: «Зі слів матері, батько дитини у стані алкогольного сп`яніння проявляв агресивну поведінку по відношенню до дружини та дітей. Мали місце конфлікти, емоційний тиск та ситуація, що потребувала виклику працівників поліції.» Психолог не був очевидцем події, не наводить окремої дослівної розповіді дитини, не зіставляє повідомлення з відеозаписом і не описує опитування батька або інших учасників. У частині фабули документ є похідним від слів матері. Для кризового консультування прийняття суб`єктивної розповіді клієнта є нормальним і необхідним. Однак терапевтична валідизація переживань не є процедурою судової перевірки достовірності події.

Проективна методика не ідентифікує конкретну подію, в психологічній характеристиці від 20.05.2026 зазначено: «Агресивні образи та сюжети у дитини мають системний та емоційно насичений характер, що може свідчити про переживання психотравмуючих подій та перебування у стані емоційного перевантаження.»

Рекомендації забезпечити стабільне безпечне середовище, мінімізувати участь дитини у конфліктах між батьками та застосовувати ненасильницьку комунікацію є розумними загальними рекомендаціями. Вони спрямовані у майбутнє і не є ретроспективним висновком про вчинення конкретного складу адміністративного правопорушення.

Крім цього, висновок психолога щодо дитини від 20.03.2026 виготовлений майже за місяць до інкримінованої події, як вказано є попереднім і таким, що базується на результатах однієї зустрічі. (Висновок психолога ОСОБА_12 від 20.03.2026.), аналогічні симптоми дитини були зафіксовані ще 20.03.2026.

У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст.6 Конвенції у зв`язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення, але національні суди, розглянувши справу відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення. У звязку з цим, на думку ЄСПЛ, заявниці була відома лише кваліфікацію діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, таким чином, вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту.

У рішенні у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ також встановив порушення ч.3 ст.6 Конвенції, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення уточнив в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення.

Правопорушення визначене ст.173-2 КУпАП є правопорушенням з матеріальним складом, наслідком вчинення котрого є заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а тому орган поліції зобов`язаний був при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначити конкретно в чому саме полягало фізичне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю потерпілої.

Відповідно до національного законодавства, з урахуванням внесених змін до ст.173-2 КУпАП, домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. При цьому, сама по собі сварка осіб, без застосування насильства, та без настання жодних відповідних наслідків, не утворює складу адміністративного правопорушення за ст.173-2 КУпАП.

З матеріалів справи неможливо встановити, які конкретно образи висловлювались і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілої особи.

При цьому законний представник неповнолітньої дитини вказує на те, що під час суперечки дорослих дитина перебувала у звичайному психоемоційному стані, продовжувала гратися іграшками та не зазнала глибокого психологічного пригнічення, розладу, залякування чи будь-якої іншої шкоди психічному здоров`я.

Натомість, вище вказаним Законом (№3733-IX від 22.05.2024) було внесено зміни і до ст. 269 КУпАП («Потерпілий»), відповідно до якої, якщо адміністративне правопорушення, передбачене статтею173-2 або 173-6цього Кодексу, було вчинено у присутності малолітньої чи неповнолітньої особи, така особа також визнається потерпілим, незалежно від того, чи було їй заподіяно шкоду таким правопорушенням, і на неї поширюються права потерпілого, крім права на відшкодування майнової шкоди".

Тобто, якщо правопорушення вчинено не стосовно малолітньої дитини, а тільки у її присутності, то вказана дитина визнається потерпілою і у працівників поліції не має необхідності складати окремий протокол, так як жодних дій по відношенню до дитини вчинено не було.

В даному протоколі про адміністративне правопорушення зазначено потерпілого неповнолітнього ОСОБА_13 2020 р.н., проте зі змісту самого протоколу не зазначено які саме дії фізичного, психологічного чи економічного характеру були вчинені відносно малолітньої дитини та яка завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Поряд із цим суд звертає увагу на те, що сама ОСОБА_4 (потерпіла за протоколом про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, законний представник потерпілого за протоколом про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 173-2 КУпАП), заперечує щодо вчинення в принципі ОСОБА_1 домашнього насильства відносно неї чи їх дітей в тому числі і неповнолітнього сина.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Відтак, враховуючи обставини справи, а також, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обставини домашнього насильства, описані у протоколах про адміністративне правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Частина 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Так, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд не вправі перебирати на себе функції обвинувачення та самостійно збирати докази винуватості, оскільки це порушує принцип неупередженості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин, з урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, а враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 2 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 245, 247, 268, 283, 284, 287, 294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді може бути оскарженою до Закарпатського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В.Фазикош