Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №643/23468/25 — Основ’янський районний суд міста Харкова

ОСНОВ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

Справа № 643/23468/25

№ провадження 2/646/2015/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року місто Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі

головуючої судді Іщенко О. В.,

секретар судового засідання Петренко А. О.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 ,

представник позивачки Блохіна Н. В. ,

відповідач ОСОБА_3 ,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Основ`янського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник Блохіна Наталія Вікторівна , до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій позивачки та відповідача; заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі

До Основ`янського районного суду міста Харкова з Салтівського районного суду міста Харкова за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 , представник Блохіна Н. В. , до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01 червня 1996 року між сторонами було укладено шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції складено актовий запис № 455.

Від шлюбу сторони мають спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На початку спільне сімейне життя сторін складалося належним чином, однак згодом між подружжям були втрачені взаємні почуття любові, взаєморозуміння та поваги. У зв`язку з цим сторони припинили спільне проживання, окремо ведуть своє життя та не ведуть спільного господарства.

Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені остаточно та безповоротно. Протягом тривалого часу сторони проживають окремо, не підтримують подружніх відносин, спільного сімейного життя не ведуть, унаслідок чого сім`я фактично припинила своє існування.

Позивачка уважає, що збереження шлюбу має виключно формальний характер, суперечить принципу добровільності сімейних відносин і не відповідає інтересам сторін. Подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливими, оскільки це суперечитиме інтересам як подружжя, так і їхніх спільних дітей.

З огляду на викладені вище обставини, ураховуючи положення статей 104, 105, 110 та 112 Сімейного кодексу України, представник позивачки просила розірвати шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 01 червня 1996 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції за актовим записом № 455; стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; після розірвання шлюбу залишити позивачці шлюбне прізвище « ОСОБА_1 ».

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін у відкритому судовому засіданні.

22 липня 2026 року до канцелярії суду від відповідача ОСОБА_3 надійшли заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу.

У поданих запереченнях відповідач зазначив, що позивачкою заявлено вимогу про стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 гривень, яка, на його думку, є явно завищеною та не відповідає критеріям розумності, співмірності й необхідності, передбаченим статтями 137 та 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідач вказав, що дана справа є малозначною та не відзначається складністю, оскільки її предметом є виключно розірвання шлюбу. Спір щодо поділу спільного майна подружжя, визначення місця проживання дітей чи порядку участі у їх вихованні між сторонами відсутній. У межах розгляду справи проведено лише два судові засідання, при цьому представник позивачки брав участь у них у режимі відеоконференції.

Окрім того, на його переконання, позовна заява має типовий характер і не містить складних правових чи фактичних обставин, які б зумовлювали необхідність значних витрат на професійну правничу допомогу.

Ураховуючи викладене, відповідач просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню, до 1 000,00 гривень або визначити інший розумний та співмірний розмір таких витрат на розсуд суду.

У судове засідання, призначене на 22 липня 2026 року, позивачка не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило.

Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити. Окрім того, заперечувала проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та просила відмовити у його задоволенні.

Відповідач у судовому засіданні не заперечував проти задоволення позовних вимог та розірвання шлюбу, зареєстрованого між ним і позивачкою. Водночас просив суд зменшити заявлений позивачкою до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) не вчинялось.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини справи; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

01 червня 1996 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 . Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб за актовим записом № 455, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим 01 червня 1996 року.

Від шлюбу подружжя має дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 09 серпня 2000 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 23 січня 1997 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтвердужється свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 24 травня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 24 травня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим 16 квітня 2013 року Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданим 17 травня 2005 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 3 Харківського обласного управління юстиції.

Отже, як убачається з наведених вище обставин справи, спірні правовідносини виникли між подружжям - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Мотивована оцінка щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до пункту 10) Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що їх подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно із частиною першою статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно із якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до частини першої статті 55 Сімейного кодексу України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої та четвертої статті 56 Сімейного кодексу України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Частиною третьою статті 105 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя, на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно із статтею 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Разом з тим, суд ураховує правову позицію Верховного Суду по справі № 61-8206св19 від 03 грудня 2020 року відповідно до якої суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо.

Отже, судом встановлено, що фактичні шлюбні відносини між позивачкою та відповідачем давно припинені, проживають вони окремо, тому, подальше збереження шлюбу суперечитиме їхнім інтересам. Відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу. Спору про поділ майна подружжя та визначення місця проживання спільних дітей між сторонами у справі немає.

Ураховуючи викладене, суд уважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню і шлюб, зареєстрований між нею та ОСОБА_3 01 червня 1996 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції за актовим записом № 455, підлягає розірванню з підстав неможливості подальшого спільного життя подружжя і збереження сім`ї.

Відповідно до статті 113 Сімейного кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Зміна шлюбного прізвища на дошлюбне залежить лише від волевиявлення особи, яка змінила своє дошлюбне прізвище на шлюбне, та не може залежати від бажання іншого з подружжя.

У зв`язку з тим, що позивачка виявила бажання після розірвання шлюбу залишити прізвище, що було у шлюбі, суд залишає їй прізвище - « ОСОБА_1 ».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат та визначення їх розміру, суд ураховує таке.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною позивачки надано договір про надання правничої допомоги, укладений 24 грудня 2025 року між адвокатом Блохіною Н. В. та ОСОБА_1 ; додаткову угоду № 1 до зазначеного договору, яка містить розрахунок вартості правничої допомоги; додаткову угоду № 2, що є актом приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги, а також квитанцію № 8/Н-Р від 24 грудня 2025 року.

Зі змісту додаткової угоди № 2 до договору про надання правничої допомоги від 24 грудня 2025 року убачається, що адвокатом Блохіною Н. В. надано ОСОБА_1 професійну правничу допомогу, вартість якої становить 15 000,00 гривень.

Факт сплати позивачкою зазначеної суми підтверджується квитанцією № 8/Н-Р від 24 грудня 2025 року.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

У частині першій статті 60 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 11 Цивільного процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Пунктом 12) частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, пункту 1) частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18, провадження № 61-15005св19, у додатковій постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц, провадження № 61-22962св19.

Згідно із частинами першою та другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оцінивши надані стороною позивачки докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що заявлені до стягнення витрати у розмірі 15 000,00 гривень є належним чином підтвердженими, фактично понесеними та такими, що відповідають вимогам статті 137 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд ураховує, що правовідносини між адвокатом та клієнтом мають договірний характер і ґрунтуються на принципі свободи договору - саме сторони договору про надання правничої допомоги визначають вид, обсяг, порядок надання правничої допомоги, а також розмір та порядок сплати адвокатського гонорару.

Під час судового розгляду не встановлено обставин, які б свідчили про завищеність, необґрунтованість чи неспівмірність заявлених до відшкодування витрат. Надані стороною позивачки докази підтверджують як факт надання адвокатом професійної правничої допомоги, так і факт її оплати, а визначений сторонами розмір гонорару узгоджується з умовами укладеного договору та додаткових угод до нього.

З огляду на викладене, ураховуючи принцип свободи договору, договірний характер відносин між адвокатом і клієнтом, відсутність належних доказів неспівмірності понесених витрат та недоведеність наявності підстав для їх зменшення, суд не убачає правових підстав для зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та уважає за необхідне стягнути їх у повному заявленому розмірі - 15 000,00 гривень.

Ураховуючи, що за результатами розгляду справи позовна заява підлягає задоволенню, суд, керуючись положеннями статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, уважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 гривень.

Підстави для негайного виконання рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову не застосовувалися.

Керуючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , представник Блохіна Наталія Вікторівна , до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 01 червня 1996 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції за актовим записом № 455 - розірвати.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_1 ».

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 31 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; номер телефона: НОМЕР_8 , email: ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

Представник позивачки: Блохіна Наталія Вікторівна , РНОКПП: НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_2 ; номер телефона: НОМЕР_10 , email: ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_11 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; номер телефона: НОМЕР_12 , email: ІНФОРМАЦІЯ_10

Суддя О. В. Іщенко