Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №302/981/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/981/26 Провадження № 3/302/313/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі судді Пухальського С. В., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ,

про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП),

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 20 липня 2026 року серії ЗхРУ № 341308, 20 липня 2026 року об 11 год 00 хв прикордонним нарядом «Контрольний пост» у межах контрольованого прикордонного району на околиці селища Міжгір`я Хустського району Закарпатської області, у напрямку прикордонного знака № 207, було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , який, за даними протоколу, здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України до Румунії поза пунктами пропуску через державний кордон України.

Зазначеними діями, відповідно до змісту протоколу, було порушено вимоги статей 9, 12 Закону України «Про державний кордон України», чим, на думку органу охорони державного кордону, вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 204-1 КУпАП.

Захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, – адвокат Нагорний А. А. подав клопотання про закриття провадження у справі.

На обґрунтування клопотання зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на незаконне перетинання державного кордону України. На думку захисника, саме по собі перебування особи у контрольованому прикордонному районі не свідчить про вчинення спроби незаконного перетинання державного кордону. Зазначив, що ОСОБА_1 не мав при собі речей, документів чи інших предметів, які б свідчили про підготовку до незаконного перетинання державного кордону, а працівниками Державної прикордонної служби України не зафіксовано будь-яких його дій, спрямованих на безпосереднє подолання державного кордону або інженерних загороджень.

Також захисник звернув увагу, що у власноручних поясненнях, наданих під час складання протоколу, ОСОБА_1 зазначив, що перебував на території Закарпатської області у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, пов`язаних із виготовленням будинків, та прямував до села Велятино Хустського району разом із колегами. На думку захисника, зазначені обставини підтверджують відсутність у нього наміру незаконно перетнути державний кордон України.

Крім того, захисник зазначив, що відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . Посилаючись на положення статті 15 КУпАП, він вважає, що за обставин цієї справи ОСОБА_1 підлягає дисциплінарній, а не адміністративній відповідальності, оскільки стаття 204-1 КУпАП не належить до переліку адміністративних правопорушень, за які військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Посилаючись на викладені обставини, захисник просив закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Крім того, до початку судового розгляду від захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, – адвоката Нагорного А. А. надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його участю в іншому судовому засіданні, а також про виклик і допит як свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які, за твердженням сторони захисту, можуть підтвердити робочий характер поїздки ОСОБА_1 та відсутність у нього наміру незаконно перетнути державний кордон України.

Вирішуючи зазначені клопотання, суд враховує, що обставини, для підтвердження яких захисник просить допитати свідків, стосуються доводів, наведених ним у клопотанні про закриття провадження у справі. Ці доводи можуть бути перевірені та оцінені на підставі наявних матеріалів справи.

З огляду на встановлену судом недостатність доказів на підтвердження обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, та висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі додатковий допит запропонованих стороною захисту свідків не є необхідним для правильного вирішення справи.

З тих самих підстав суд не вбачає необхідності у відкладенні розгляду справи, оскільки письмова позиція захисника докладно викладена у поданих клопотаннях, долучена до матеріалів справи та враховується судом під час ухвалення постанови. За таких обставин розгляд справи за відсутності захисника не призводить до обмеження права ОСОБА_1 на захист.

Отже, клопотання про відкладення розгляду справи та виклик свідків задоволенню не підлягають.

Оцінивши зібрані у справі матеріали, суд дійшов такого висновку.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Згідно зі статтею 9 Конституції України, статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частин першої – третьої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції та у точній відповідності із законом.

Адміністративна відповідальність за частиною першою статті 204-1 КУпАП настає за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або у пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів, за документами, що містять недостовірні відомості про особу, або без дозволу відповідних органів влади.

Об`єктом цього адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону України. Об`єктивна сторона правопорушення полягає у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або у пунктах пропуску без відповідних документів, за документами, що містять недостовірні відомості про особу, або без дозволу відповідних органів влади. Склад цього адміністративного правопорушення є формальним.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон із додержанням установленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється у пунктах пропуску через державний кордон України, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про державний кордон України» пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в`їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів і вантажів через державний кордон України здійснюється відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності у її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає наявність складу адміністративного правопорушення та є підставою для закриття провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків та іншими доказами.

При цьому обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, що передбачено частиною другою статті 251 та статтею 255 КУпАП.

Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 341308 від 20 липня 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 нібито здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України до Румунії поза пунктами пропуску через державний кордон України.

Разом із тим суд вважає, що зазначений протокол сам по собі не є достатнім доказом на підтвердження наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП.

Так, із протоколу про адміністративне правопорушення та долучених до нього матеріалів не вбачається, якими саме конкретними діями ОСОБА_1 вчинив спробу незаконного перетинання державного кордону України та які саме обставини об`єктивно свідчили б про наявність у нього прямого умислу на незаконне перетинання державного кордону.

Суд звертає увагу, що протокол не містить належного опису способу вчинення інкримінованого правопорушення. Зокрема, не зазначено, у якому саме місці поза пунктом пропуску ОСОБА_1 нібито мав намір перетнути державний кордон України, не наведено конкретних дій, які були б безпосередньо спрямовані на його перетинання, а також не зазначено, яким саме способом такі дії мали бути реалізовані.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було виявлено працівниками Державної прикордонної служби України на околиці селища Міжгір`я Хустського району Закарпатської області, а не безпосередньо поблизу лінії державного кордону України чи інженерних прикордонних споруд.

Матеріали справи не містять схеми маршруту пересування ОСОБА_1 , відомостей про відстань від місця його виявлення до державного кордону України чи будь-яких інших даних, які б свідчили про безпосередню спрямованість його дій на незаконне перетинання державного кордону.

Будь-яких фото- чи відеоматеріалів, пояснень очевидців, речових доказів або інших об`єктивних даних, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 конкретних дій, безпосередньо спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України, до матеріалів справи не долучено.

Суд враховує, що протокол про адміністративне правопорушення не має наперед установленої доказової сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. За відсутності інших належних і допустимих доказів сам по собі протокол не може бути достатньою підставою для висновку про доведеність вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Крім того, у графі протоколу щодо пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 зазначив, що 20 липня 2026 року їхав разом із партнером у село Велятино по роботі, оскільки займається виготовленням будинків, а під час перевірки документів на контрольному посту було встановлено, що він перебуває у статусі військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину.

Оцінюючи рапорт посадової особи Державної прикордонної служби України, суд враховує, що він містить службовий виклад обставин події, однак наведені в ньому відомості не підтверджені іншими об`єктивними доказами та не дають можливості встановити, які саме дії ОСОБА_1 були безпосередньо спрямовані на незаконне перетинання державного кордону України.

Суд також враховує, що у довідці про виявлення громадянина України викладені обставини, які, як зазначено у її змісті, були встановлені під час опитування ОСОБА_1 , однак така довідка не містить його підпису, а тому викладені у ній відомості не можуть розцінюватися як власноручні пояснення ОСОБА_1 чи безумовне підтвердження того, що саме такі пояснення ним надавалися.

Крім того, зі змісту власноручних пояснень, наданих ОСОБА_1 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, вбачається, що він заперечував факт спроби незаконного перетинання державного кордону України.

За таких обставин відомості, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших матеріалах, наданих органом, який його склав, не підтверджені належними, допустимими й достатніми доказами.

Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до статті 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що вони не містять належних, допустимих та достатніх даних, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 конкретних дій, безпосередньо спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України.

Сам по собі факт перебування особи у межах контрольованого прикордонного району, за відсутності належних доказів вчинення нею конкретних дій, безпосередньо спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України, не утворює об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП.

Суд також враховує, що доводи сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_1 наміру незаконно перетнути державний кордон України не були спростовані належними та допустимими доказами з боку органу, який склав протокол про адміністративне правопорушення. Водночас обов`язок щодо збирання та подання доказів відповідно до частини другої статті 251 та статті 255 КУпАП покладається саме на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Суд звертає увагу, що наведені у протоколі про адміністративне правопорушення висновки щодо наявності у діях ОСОБА_1 ознак спроби незаконного перетинання державного кордону України не підтверджені жодними об`єктивними доказами, які б давали можливість встановити поза розумним сумнівом як сам факт виконання ним конкретних дій, спрямованих на незаконне перетинання державного кордону, так і наявність відповідного прямого умислу.

У силу принципу презумпції невинуватості, який поширюється й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність досліджених доказів повинна виключати будь-яке інше розумне пояснення події, крім того, що особа вчинила інкриміноване їй правопорушення.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у пунктах 46–48 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», відповідно до якої доведеність вини має випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або неспростованих презумпцій.

Оскільки за результатами оцінки доказів суд дійшов висновку про відсутність належного підтвердження складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП, доводи захисника щодо особливостей відповідальності ОСОБА_1 як військовослужбовця відповідно до статті 15 КУпАП не мають визначального значення для вирішення цієї справи та не потребують окремої правової оцінки.

Таким чином, матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП.

За таких обставин суд доходить висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене, клопотання захисника про закриття провадження у справі є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі статті 62 Конституції України, керуючись статтями 7, 204-1, пунктом 1 частини першої статті 247, статтями 251, 252, 280, 283, пунктом 3 частини першої статті 284, статтею 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань захисника ОСОБА_1 – адвоката Нагорного Анатолія Анатолійовича про відкладення розгляду справи та виклик свідків відмовити.

Клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Нагорного Анатолія Анатолійовича про закриття провадження у справі задовольнити.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим чи його представником, а також прокурором у випадках, передбачених законом.

Апеляційна скарга на постанову судді подається до Закарпатського апеляційного суду через Міжгірський районний суд Закарпатської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строку на апеляційне оскарження, повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку або якщо в поновленні такого строку буде відмовлено.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання апеляційної скарги – після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.

Суддя Пухальський С. В.