Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №160/10315/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/10315/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року (суддя Голобутовський Р.З.) у справі № 160/10315/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ) про:

визнання протиправними дій щодо виплати йому до Дня Незалежності України щорічної разової грошової виплати у 2025 році у меншому розмірі, ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону №367-ХІV від 25.12.1998, яка передбачає розмір разової грошової виплати для учасників бойових дій – 5 (п`ять) мінімальних пенсій за віком;

зобов`язання здійснити перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2025 році, передбаченої ст. 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 для учасників бойових дій, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми разової грошової виплати.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апелянт зазначає, що він як учасник бойових дій відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»?має право на отримання одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2025 році в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Звертає увагу, що безпосередньо Законом №2983-ІХ, яким частину п`яту статті 13 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України, а скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України є звуженням змісту та обсягу існуючих соціальних прав, що не відповідає статті 22 Конституції України.

Зауважує, шо зміна розміру допомоги звужує досягнутий високий рівень соціального захисту учасників бойових дій, відтак не може вважатись рівноцінною, як це передбачає стаття 2 Закону №3551-XII, що, своєю чергою, суперечить також статтям 17, 22 Конституції України.

Крім того, на момент ухвалення рішення судом першої інстанції в Конституційному Суді України перебували два відкриті конституційні провадження від 15 жовтня 2025 року у справі № 3-192/2025(388/25) та від 28 січня 2026 року у справі № 3-248/2025(497/25) щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини п`ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“.

Оскільки об`єктом оскарження в Конституційному Суді України є саме та законодавча норма, яка делегує Уряду право визначати розміри виплат (підпункт 2 пункту 1 розділу І Закону №2983-IX), результат розгляду на предмет конституційності цієї норми закону прямо і безпосередньо впливає на правомірність вимог позивача, тому відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 236 КАС України є підставою для зупинення провадження у справі.

На думку апелянта, правова позиція, викладена у зразковій справі, висновки в якій застосовано судом першої інстанції, сформована без урахування аргументів щодо неконституційності норми закону, які зараз офіційно розглядаються Конституційним Судом України.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.08.2020 та перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області.

У серпні 2025 року позивачу було виплачено щорічну грошову допомогу до 24 серпня як учаснику бойових дій в розмірі 1000,00 грн.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області від 20.04.2026 №46771-29970/К-01/8-0400/26 повідомлено, що Кабінет Міністрів України щорічно приймає постанову, яка визначає порядок та розміри виплат, а також категорії громадян, які мають право на цю допомогу. У поточному році розміри разової грошової виплати до Дня Незалежності України встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2025 №486. Разова грошова допомога виплачується наступним категоріям осіб і в таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, – 1000 гривень.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі №440/14216/23, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем правомірно застосовано приписи частини п`ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону №2983-ІХ при визначенні розміру разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, яка виплачена позивачу.

Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни – учасників бойових дій.

ГУ ПФУ позивачу виплачена разова допомога до Дня Незалежності України за 2025 рік в розмірі меншому ніж п`ять мінімальних пенсій за віком, тобто в розмірі, визначеному рішенням Уряду, - 1000,00 грн.

Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання розміру допомоги до Дня Незалежності за 2025 рік.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі – Закон № 3551-ХІІ), статтею 12 якого передбачені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.

Зокрема, частиною п`ятою статті 12 Закону №3551-XII передбачено виплату учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20 березня 2023 року №2983-IX, який набрав чинності 15 квітня 2023 року (далі - Закон №2983-IX), частину п`яту статті 12 Закону №3551-XII викладено у наступній редакції:

«Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.».

З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України прийнята постанова «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2025 році» від 29 квітня 2025 року №486 (далі - постанова № 486).

Постановою № 486 установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2025 особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень;

учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;

особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень;

членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень;

учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі №440/12216/23 дійшла висновку, що приурочення зазначеної виплати до іншої дати з мотивів проведення декомунізації, про що чітко викладено в пояснювальній записці, не змінює і не може змінювати її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, оскільки мета виплати такої соціальної допомоги не змінилася - надання матеріальної підтримки особам з інвалідністю внаслідок війни, вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.

Оскільки фрагмент цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новелою у механізмі правового регулювання застосування згаданої виплати для ветеранів війни, тому є підстави для висновку, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України не є зміненою (за умовами та підставами виплати) щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня. Такий правовий результат досягнуто шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, а не через внесення змін у бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.

За правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб`єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.

Великою Палатою Верховного Суду у цій постанові наголошено, що Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.

Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.

Передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб. Зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.

Передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері. Оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.

Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави.

Невід`ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов`язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує проведення державної соціальної політики.

Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що шляхом прийняття закону Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

Зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв`язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.

Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону №3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983- ІХ як спеціального закону.

Враховуючи приведені висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі №440/14216/23, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем правомірно застосовано приписи частини п`ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону №2983-ІХ при визначенні розміру разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, яка виплачена позивачу.

Суд відхиляє аргумент апелянта стосовно передчасності висновків суду першої інстанції, з огляду на відкриття конституційного провадження щодо конституційності частини п`ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“, а також наявності підстав для зупинення провадження у справі.

Пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України встановлено, що суд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду

Судом установлено, що ухвалою Великої Палати Конституційного Суду України від 10 березня 2026 року №4-уп/2026 об`єднані конституційні провадження у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини п`ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“ та у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини п`ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“ в одне конституційне провадження.

Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, у будь-якому випадку у разі визнання неконституційними спірних положень закону, такі положення втратять чинність не раніше дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Оскільки Рішення Конституційного Суду України не мають ретроактивності та змінюють законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в ухвалі від 07 травня 2026 року про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі.

Інші доводи апелянта суд відхиляє, позаяк висновки суду першої інстанції ґрунтується на висновках Великої Палати Верховного Суду, а судом не встановлено підстав для відступу від таких висновків.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 160/10315/26 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 160/10315/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 05 серпня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 05 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов