Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №160/34248/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/34248/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 в адміністративній справі №160/34248/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України код ЄДРПОУ НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 160/1029/23, станом на 01.12.2025 року, в розмірі 1 997 260,26 грн. - один мільйон дев`ятсот дев`яносто сім тисяч двісті шістдесят гривень двадцять шість копійок

Позовні вимоги обґрунтовані тривалим невиконанням відповідачем рішення суду щодо поновлення позивача на посаді після незаконного звільнення та відповідно невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України код ЄДРПОУ НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 160/1029/23 в період з 11.08.2023 по 27.01.2026 року у сумі 1 566 786,19 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовної заяви.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що поновлення на військовій службі неможливе без особистої присутності військовослужбовця, а видання відповідного наказу за його відсутності створило б правову колізію та змусило б командування зафіксувати повторне самовільне залишення частини. Крім того, апелянтом вказано на те, що позивач після ухвалення рішення суду першої інстанції не звертався до частини для поновлення, а продовжував здійснювати адвокатську діяльність без зупинення відповідного статусу, що, на думку скаржника, підтверджує відсутність у позивача наміру повертатися на службу та свідчить про штучне створення умов для отримання коштів. Також відповідачем наголошено на відсутності своєї вини у затримці виконання рішення, оскільки він не мав фізичної можливості поновити позивача без його прибуття, що згідно з правовими позиціями Верховного Суду, унеможливлює притягнення до відповідальності за статтею 236 Кодексу законів про працю України. Окремо скаржником вказано, що стягнення судом конкретної фіксованої суми є втручанням у дискреційні повноваження військової частини як розпорядника бюджетних коштів, оскільки суд повинен був лише зобов`язати відповідача здійснити відповідний розрахунок самостійно.

Позивач до суду надані додаткові пояснення, в яких зазначено, що судове рішення у справі №160/1029/23 про поновлення ОСОБА_1 на службі не виконано. Відповідач виконання судового рішення протиправно поставив в залежність від прийняття процесуального рішення у кримінальному провадженні 42023041110000511. Зауважено, що виконання рішення у справі №160/1029/23 про поновлення на службі, Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.01.2026 року №84 «на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року поновлено та призначено на посаду ОСОБА_1 » було формальним, без будь-яких правових наслідків. Також звернуто увагу, що з дати винесення зазначеного наказу 28.01.2026 року по цей день, позивач жодного дня не перебував у штаті військової частини НОМЕР_1 , не приймав справи на будь якій посаді, не перебував та не перебуває на всіх видах забезпечення встановлених законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджено, що Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року по справі №160/1029/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 13.10.2022 року № 273 в частині, що стосується молодшого сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти НОМЕР_4 мотопіхотного батальйону.

Визнано протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2022 року № 241-рс, в частині увільнення від займаних посад молодшого сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти НОМЕР_4 мотопіхотного батальйону – у зв`язку з самовільним залишенням військової частини.

Визнано протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 281 від 21.10.2022, в частині, відповідно до якої: увільнити від займаних посад та зарахувати в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , утримуючи у списках особового складу військової частини, з 21.10.2022 року: молодшого сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 мотопіхотного відділення 3мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти НОМЕР_4 мотопіхотного батальйону – у зв`язку з самовільним залишенням військової частини.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) поновити молодшого сержанта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в штаті військовій частині НОМЕР_1 з 13.10.2022 року, з визначенням посади згідно штату.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 27.09.2022 по 13.10.2022 додаткову грошову винагороду виходячи із розміру 100000,00 грн пропорційно на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 14.10.2022 по день поновлення в штаті військової частини НОМЕР_1 додаткову грошову винагороду виходячи із розміру 30000,00 грн пропорційно на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нерозгляду рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) від 12.10.2022.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) від 12.10.2022.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдеят тисяч) гривень.

В задоволенні решти позову – відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року по справі №160/1029/23 набрало законної сили 14.09.2023 року

Зважаючи на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року у справі №160/1029/23, в частині поновлення відповідачем позивача на посаді, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак, наявності підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 371 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями, посадовими чи службовими особами та громадянами на всій території України. Рішення суду про поновлення на посаді у публічній службі (включаючи військову службу) виконуються негайно.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми Кодексу Законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту) стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту), зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду викладених в постановах від 26.08.2020 у справі №501/2316/15-ц, від 21.04.2021 у справах №826/19766/16, №640/6398/19, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 у справі №712/9213/18 вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення прав працівника (незаконне звільнення) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.

Крім цього, Верховний Суд неодноразово досліджував питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, за результатами чого сформовано сталу правову позицію щодо тлумачення змісту та застосування статті 236 Кодексу законів про працю України у спорах про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №711/8446/16-ц зроблений правовий висновок, згідно якого затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 Кодексу законів про працю України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

У постановах від 25.09.2019 у справі № 813/4668/16, від 21.03.2018 у справі №243/2748/16-ц, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 02.10.2019 в справі №823/1507/18, від 29.01.2020 у справі № 820/2894/16, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 24.12.2020 в справі №807/2434/15, від 19.04.2021 в справі №826/11861/17, від 30.06.2021 у справі №640/7825/19, від 01.09.2021 у справі №540/677/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України). Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 визначено, що на думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Згідно із усталеною судовою практикою Верховного Суду для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (постанови Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі №260/4470/20 та ін.).

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.01.2026 року №84 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року поновлено та призначено на посаду ОСОБА_1 .

Відтак, наказ про поновлення позивача на посаду відповідач виніс лише 28.01.2026 року, тоді як рішення судом ухвалено 10.08.2023 року і в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню.

Тобто, як правильно зазначив суд першої інстанції, рішення суду виконано з затримкою, відтак, відповідно до ст. 236 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неприбуття позивача до військової частини як підстави для невидання наказу про його поновлення, з огляду на те, що обов`язок негайного виконання рішення покладається саме на суб`єкта владних повноважень. Суд зауважує, що видання наказу по стройовій частині про поновлення військовослужбовця на службі на виконання судового рішення належить до виключної компетенції командира військової частини та не потребує попередньої фізичної присутності позивача або подання ним будь-яких додаткових заява чи рапортів. Фізичне прибуття особи для виконання службових обов`язків є наслідком поновлення на службі (видання відповідного наказу), а не передумовою для ухвалення такого розпорядчого акта.

Оцінюючи доводи щодо вини та поведінки відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає, що протиправна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 полягала у тривалому невиданні наказу про поновлення ОСОБА_1 на військовій службі у період з 11.08.2023 по 27.01.2026 на виконання рішення суду від 10.08.2023 у справі № 160/1029/23. Аргументи відповідача стосовно ризиків правових колізій або необхідності притягнення позивача до відповідальності за самовільне залишення частини є суб`єктивними припущеннями, які не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку неухильно виконати імперативні приписи судового акту. При цьому видання наказу про поновлення лише 28.01.2026 беззаперечно підтверджує факт тривалої затримки виконання рішення суду з вини відповідача.

Доводи апелянта стосовно здійснення позивачем адвокатської діяльності та непроходження ним процедури її зупинення в Раді адвокатів регіону є, на переконання колегії суддів, безпідставними, оскільки такі обставини не спростовують обов`язку відповідача негайно виконати судове рішення про поновлення особи на службі. При цьому, питання дотримання вимог щодо несумісності виникає лише після фактичного поновлення особи на посаді та не є юридичною підставою для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Також є безпідставними аргументи скаржника щодо втручання суду в його дискреційні повноваження, оскільки спори про стягнення середнього заробітку за статтею 236 КЗпП України мають майновий характер і стосуються виплати законодавчо гарантованих сум. З огляду на чітко визначений період затримки та нормативно врегульований Порядком № 100 механізм розрахунку, безпосереднє встановлення судом розміру належних до стягнення коштів забезпечує ефективний захист порушеного права та не становить неправомірного втручання в розсуд суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача стосовно неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки такі зводяться лише до суб`єктивних суджень заявника та правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 в адміністративній справі №160/34248/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов