Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №340/2252/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 340/2252/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року (суддя Брегей Р.І.) в справі №340/2252/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ) про:

визнання протиправним та скасування рішення №111650000581 від 11 березня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком;

зобов`язання повторно розглянути її заяву від 04 березня 2026 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом з) частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020;

зобов`язання зарахувати до страхового стажу період перебування на обліку в центрі зайнятості населення з 17 серпня 1992 року по 18 листопада 1992 року, період проходження підготовки водіїв трамвая 3-го класу з 24 липня 1998 року по 16 жовтня 1998 року, період роботи водієм трамвая з 01 вересня 2009 року по 31 грудня 2010 року, з 01 вересня 2013 року по 03 червня 2015 року.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 11 березня 2026 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви від 04 березня 2026 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 04 березня 2026 року, керуючись приписами пункту “з” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” і правовим висновком суду, зарахувавши до страхового стажу такі періоди: з 24 червня по 29 жовтня 1998 року; з 17 серпня по 18 листопада 1992 року; з 01 вересня 2009 року по 31 грудня 2010 року; з 01 вересня 2013 року по 03 червня 2015 року.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що 04.03.2026 позивач звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою від про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8 ч. 2 статті 114 Закону № 1058, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 11.03.2025 № 111650000581 про відмову у призначенні пенсії, оскільки позивач не набула необхідного страхового стажу для призначення пенсії.

За матеріалами відмовної пенсійної справи страховий стаж позивача становить - 21 рік 11 місяців 22 дні, пільговий стаж становить 13 років 4 місяці 17 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди навчання за свідоцтвом НОМЕР_1 з 24.06.1998 по 29.10.1998, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; за записами трудової книжки період отримання допомоги в центрі зайнятості з 17.08.1992 по 18.11.1992, оскільки відсутній номер та дата наказів про початок та припинення виплати допомоги по безробіттю.

Стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах позивачу зараховано за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки позивач не надала документи про пільговий характер роботи.

Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки п 8 ч. 2 статті 114 Закону № 1058 передбачено, що пенсія за віком на пільгових умовах призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великогабаритних автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років.

Крім того, вважає, що перебирання судом повноважень щодо призначення пенсії є формою втручання в дискреційні повноваження управління та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і проживає на території Кіровоградської області, 55 років позивачці виповнилось 18 лютого 2026 року.

04 березня 2026 року звернулася до Пенсійного фонду України зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (водій трамвая).

За принципом екстериторіальності заяву передали на розгляд ГУ ПФУ у Київській області.

11 березня 2026 року відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.

Підстава – страховий стаж менший 25 років (21 рік 11 місяців 22 дні).

Пільговий стаж – 13 років 04 місяці 17 днів.

У рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано такі періоди:

- з 24 червня по 29 жовтня 1998 року (навчання) (не присвоєно кваліфікацію);

- з 17 серпня по 18 листопада 1992 року (перебування на обліку у центрі зайнятості) (відсутні номер і дата наказів про початок і припинення виплати допомоги по безробіттю).

ОСОБА_1 зазначає, що до страхового стажу не зараховано періоди праці водієм трамвая з 01 вересня 2009 року по 31 грудня 2010 року, з 01 вересня 2013 року по 03 червня 2015 року, у рішенні відповідача не зазначено про незарахування до пільгового стажу періодів праці водієм трамвая.

Врахувавши правовий висновок Конституційного Суду України у справі №1-р/2020, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 набуде право на пенсію за віком на пільгових умовах по досягненню 50 років за наявності 20 років стажу, в тому числі на зазначеній роботі (водій трамвая) не менше 10 років, оскільки працювала до 01 квітня 2015 року (розпочала працювати водієм трамвая з 15 грудня 1998 року згідно розрахунку страхового стажу, який зробив відповідач).

Суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин не може бути застосований припис пункту 8 частини 2 статті 114 Закону 4, оскільки його зміст відтворює норму права, яка визнана неконституційною відносно осіб, котрі працювали водіями трамвая до 01 квітня 2015 року.

За віком і розрахунками страхового та пільгового стажу, які зробив відповідач, позивачка набула право на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки досягла віку 50 років, страховий стаж більший 20 років, а пільговий – 10 років.

Тому суд першої інстанції вважав, що рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним та його належить скасувати.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідач неправильно обчислив страховий стаж, адже згідно трудової книжки ОСОБА_1 працювала водієм трамвая з 15 грудня 1998 року по 03 червня 2015 року, розрахунок страхового стажу доводить, що не зарахувало періоди праці водієм трамвая з 01 вересня 2009 року по 31 грудня 2010 року і з 01 вересня 2013 року по 03 червня 2015 року.

Також судом першої інстанції зазначено, що трудова книжка містить запис про виплату центром зайнятості допомоги по безробіттю за період з 17 серпня по 18 листопада 1992 року, а якщо відповідач поставив під сумнів достовірність такого запису, то мав звернутися до відповідного центру зайнятості чи архівної установи, а не перекладати такий обов`язок на заявника, тому дійшов висновку, що відповідач безпідставно не зарахував період виплати допомоги по безробіттю до страхового стажу.

Крім того, згідно свідоцтва від 06 листопада 1998 року ОСОБА_1 упродовж з 24 червня по 29 жовтня 1998 року навчалася за програмою “водій трамвая” і отримала позитивну оцінку, а позитивна оцінка доводить, що отримала певну кваліфікацію і допуск до роботи.

Допуск до посади – водій трамвая доводиться записом у трудовій книжці від 15 грудня 1998 року.

Тому суд першої інстанції вважав, що відповідач безпідставно не зарахував період навчання водієм трамвая до страхового стажу.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 04 березня 2026 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Рішенням ГУ ПФУ у Київській області, яким заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності, від 11 березня 2026 року № 111650000581 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав відсутності необхідного страхового стажу відповідно до п. 8 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 21 рік 11 місяців 22 дні, що є менше за 25 років, пільговий стаж – 13 років 04 місяці 17 днів.

До страхового стажу не зараховано такі періоди:

з 24 червня по 29 жовтня 1998 року (навчання) через відсутність інформації про присвоєння кваліфікації;

з 17 серпня по 18 листопада 1992 року (перебування на обліку у центрі зайнятості) через відсутність номеру і дати наказів про початок і припинення виплати допомоги по безробіттю.

Крім того, відповідно до розрахунку страхового стажу форми РС-право до страхового стажу на зараховано періоди роботи водієм трамвая з 01 вересня 2009 року по 31 грудня 2010 року, з 01 вересня 2013 року по 03 червня 2015 року.

Спірним в цій справі є питання правомірності незарахування до страхового стажу певних періодів для цілей призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом восьмим частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:

для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.

Згідно з пунктом з) частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі – Закон № 1788-ХІІ) в редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої цієї статті.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої цієї статті.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/20 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII (справа № 1-5/2018(746/15)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Конституційним Судом України в частинах другої-третьої резолютивної частини рішення встановлено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: (….) б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…».

При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни, внесені Законом України №213-VIII від 02 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є принцип юридичної визначеності.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Отже, з 23 січня 2020 року, дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № 1-р/2020, діють положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VIII, відносно права на пільгову пенсію осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Разом з тим, залишилися чинними положення статті 114 Закону № 1058-IV.

Відтак, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, за якими пенсії за віком призначаються на пільгових умовах, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.

У спірних правовідносинах норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ) та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року в зразковій справі № 360/3611/20, якою змінено мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року та викладено її в редакції цієї постанови, а в решті – залишено без змін, зроблено наступний правовий висновок щодо правовідносин, які є аналогічними правовідносинам в цій справі: «…Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на роботах за списком № 2 - 20 років 11 місяців 23 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.».

Враховуючи приведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові, ухваленої в зразковій справі № 360/3611/20, суд вважає за можливе застосувати правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

Відтак, оскільки позивач працювала до 1 квітня 2015 року на посадах, зазначених у пункті «з» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, досягла 50-річного віку, має страховий стаж (за розрахунком відповідача більше 20 років, пільговий - більше 10 років, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту з) частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ в редакції згідно із рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року та, відповідно, про протиправність рішення відповідача №111650000581 від 11 березня 2025 року про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Стосовно питання незарахування до страхового періоду перебування позивача на обліку в центрі зайнятості населення з 17 серпня 1992 року по 18 листопада 1992 року, період проходження підготовки водіїв трамвая 3-го класу з 24 липня 1998 року по 16 жовтня 1998 року, період роботи водієм трамвая з 01 вересня 2009 року по 31 грудня 2010 року, з 01 вересня 2013 року по 03 червня 2015 року суд зазначає наступне.

Трудова книжка позивача містить записи про роботу позивача водієм трамвая з 15 грудня 1998 року по 03 червня 2015 року, про виплату центром зайнятості допомоги по безробіттю за період з 17 серпня по 18 листопада 1992 року.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Трудова книжка позивача містить записи про виплату позивачу центром зайнятості допомоги по безробіттю за період з 17 серпня по 18 листопада 1992 року.

Підставою, за якою відповідачем не зараховано період отримання допомоги в центрі зайнятості до страхового стажу є відсутність номеру та дати наказів про початок та припинення виплати допомоги по безробіттю.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі – Інструкція №58), встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

За змістом пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

За положеннями пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктом 2.6 Інструкції № 58 передбачено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

До 29 липня 1993 року діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена наказом Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162, якою встановлені аналогічні вимоги до порядку заповнення трудових книжок.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

Суд зауважує, що трудова книжка містить записи про період отримання допомоги по безробіттю.

За правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність незарахування періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю до страхового стажу позивача.

Стосовно питання незарахування періоду роботи позивача водієм трамваю суд зауважує таке.

Трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи позивача водієм трамвая з 15 грудня 1998 року по 03 червня 2015 року, тому цей період має бути зарахований до страхового стажу.

Суд зауважує, що відповідачем не приведено будь-яких доводів у спростування висновку суду першої інстанції про необхідність зарахування цього періоду до страхового стажу.

Також судом встановлено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу період підготовки водіїв трамвая 3-го класу з 24 липня 1998 року по 16 жовтня 1998 року,

Свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 06 листопада 1998 року підтверджено, що ОСОБА_1 упродовж з 24 червня по 29 жовтня 1998 року навчалася за програмою «водій трамвая», отримала позитивну оцінку.

Закон №1058-IV набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тобто трудова та інша прирівняна до неї діяльність за період до 01 січня 2004 року повинна враховуватися до стажу роботи для призначення пенсії відповідно до законодавства, яке діяло до 01 січня 2004 року.

На момент навчання позивача правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про народну освіту» від 28 червня 1974 року № 2778-VIII (далі - Закон № 2778-VIII).

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 2778-VIII для молоді, яка поступає на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи, і для осіб, що працюють у народному господарстві і бажають здобути нову професію або підвищити кваліфікацію, організуються вечірні (змінні) професійно-технічні училища, а також курси, навчально-курсові комбінати та інші форми підготовки і підвищення кваліфікації безпосередньо на виробництві.

За положеннями частини четвертої статті 48 Закону №2778-VIII особам, які пройшли навчання з нової професії або підвищили кваліфікацію безпосередньо на виробництві і успішно склали кваліфікаційний екзамен, видається свідоцтво єдиної форми про здобуту спеціальність і присвоєний розряд, клас, категорію.

Підпунктом «и» пункту 109 Порядку № 590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т. д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.

Єдиною підставою не зарахування періоду навчання за програмою «водій трамвая» є відсутність у свідоцтві серії НОМЕР_1 від 06 листопада 1998 року інформації про присвоєння кваліфікації, проте ця обставина не може бути підставою для незарахування цього періоду навчання, адже сам факт видачі свідоцтв вказує на закінчення повного курсу навчання.

Підсумовуючи викладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

У рішенні в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04) ЄСПЛ вказав, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції суд дійшов висновку про обґрунтованість обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача – зобов`язання зарахувати спірні періоди до страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача.

Частинами третьою - четвертою статті 245 КАС України установлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що в розглядуваному випадку відсутні підстави вважати, що повноваження органу Пенсійного фонду у питанні зарахування спірних періодів до страхового стажу є дискреційними, позаяк для прийняття рішення на користь позивача виконано усі умови, визначені законом, й прийняття рішення про зарахування цих періодів до страхового стажу не передбачає право відповідача діяти на власний розсуд.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року в справі № 340/2252/26 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року в справі № 340/2252/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 05 серпня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 05 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко