Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №520/17846/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 р. Справа № 520/17846/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 р. (постановлену суддею Котеньовим О.Г.) по справі № 520/17846/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.08.2023 р. по 06.03.2025 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік”, Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.08.2023 р. по 31.12.2023 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 р. по 31.12.2024 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 р. по 06.03.2025 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 р. по 06.03.2025 р. із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 р. по 06.03.2025 р. із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 р. зупинено провадження у справі № 520/17846/26 до набрання законної сили судовим рішенням об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 240/401/26.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 р. та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, вимог: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про зупинення провадження у справі, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Зупиняючи провадження у справі № 520/17846/26, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору у цій справі також є питання визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовця, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 та застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням, а правова проблема, яка є предметом перегляду об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 240/401/26, стосується аналогічних правовідносин та має істотне значення для правильного вирішення цього спору.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.

Статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені підстави обов`язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи предметом розгляду у цій справі є порядок обчислення суб`єктом владних повноважень складових грошового забезпечення військовослужбовця, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 та застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням.

Предметом розгляду в справі № 240/401/26, переданої Верховним Судом на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду є визнання протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_2 , яка полягає в незастосуванні пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в подальшому – Постанова № 704) у редакції, чинній з 29.01.2020 р., при обчисленні щодо нарахування та виплати позивачу з 29.01.2020 р. по 15.06.2021 р. та з 03.10.2022 р. по 10.12.2025 р. основних та додаткових видів грошового забезпечення; зобов`язання В/ч НОМЕР_2 здійснити з 29.01.2020 р. по 15.06.2021 р. та з 03.10.2022 р. по 10.12.2025 р. перерахунок та виплату основних та додаткових видів грошового забезпечення позивача, відповідно до Постанови № 704, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовідносини у справі № 520/17846/26 та у справі № 240/401/26 є подібними, у зв`язку з чим наявні підстави для зупинення провадження у справі № 520/17846/26 до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 240/401/26.

Доводи позивача, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 р. по 06.03.2025 р. із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та зобов`язання відповідача здійснити відповідні перерахунки та виплати індексації не пов`язана з предметом справи №240/401/26 суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки вказані позовні вимоги є похідними від позовних вимог про обрахунок грошового забезпечення позивача.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 р. по справі № 520/17846/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич