Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №480/2317/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 р. Справа № 480/2317/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал) від 08.05.2026 по справі № 480/2317/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови в проведенні перерахунку його пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи в російській федерації починаючи з моменту призначення пенсії;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області здійснити перерахунок та виплату його пенсії з урахуванням заробітної плати зазначену в довідці про заробітну плату № 208/1 № 208/2 № 208/3 № 208/4 № 208/5 № 208/6 № 208/7 від 24.09.2020, починаючи з моменту призначення пенсії, а саме з 06.09.2021.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати за період роботи в російській федерації починаючи з моменту призначення пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати зазначену в довідці про заробітну плату № 208/1 № 208/2 № 208/3 № 208/4 № 208/5 № 208/6 № 208/7 від 24.09.2020, починаючи з моменту призначення пенсії, а саме з 06.09.2021.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 гривень.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що при призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31 грудня 1991 року. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. До страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною 1 статті 40 Закону 1058 . Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення”, Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р.у м. Москва.

Головне управління звертає увагу суду апеляційної інстанції, що в переліку наданих документів відсутній документ, який підтверджує, що позивач проживає за кордоном (документи про отримання тимчасового захисту або статусу біженця та реєстрацію їх місця тимчасового проживання / перебування за кордоном (з перекладом), засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально.) Виходячи з обставин, викладених вище, головне управління констатує, що підстави для зарахування до страхового стажу позивача спірні періоди його роботи відсутні.

Позивач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , 06 вересня 2021 року звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку в період роботи в районах Крайньої Півночі і місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі.

Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 13.09.2022 № 182950003794 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи (20 років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі).

Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду, так Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 у справі № 480/5387/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково, окрім іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.09.2021 про призначення пенсії за віком як працівнику який працював в районах прирівняних до Крайньої півночі та має не менш як 20 років пільгового стажу, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.

На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 у справі № 480/5387/22 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 06.09.2021 та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.08.2023 № 182950003794 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи (20 років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі № 480/8987/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 як працівнику який працював в районах прирівняних до Крайньої півночі та має не менш як 20 років пільгового стажу, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 06.09.2021.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 № 480/8987/23, позивачу було призначено пенсію за віком, однак при призначені пенсії відповідач не взяв для обрахунку пенсії заробітну плату позивача за роботу в російській федерації зазначену в довідці про заробітну № 208/1 № 208/2 № 208/3 № 208/4 № 208/5 № 208/6 № 208/7 від 24.09.2020, які були надані разом з заявою про призначення пенсії.

10.02.2026 представник позивача звернувся до відповідача з заявою, в якій просив перерахувати його пенсію з урахуванням заробітної плати отриманої за роботу в російській федерації з урахуванням довідки про заробітну плату № 208/1 № 208/2 № 208/3 № 208/4 № 208/5 № 208/6 № 208/7 від 24.09.2020.

24.03.2026 відповідач своїм листом повідомив, що врахувати заробітну плату отриману в російській федерації немає законних підстав, оскільки рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 № 480/5173/25 не було зобов`язано її враховувати.

Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не взято до розгляду довідок про заробітну плату позивача № 208/1 № 208/2 № 208/3 № 208/4 № 208/5 № 208/6 № 208/7 від 24.09.2020. З огляду на викладене дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу довідок про заробітну плату для обчислення пенсії № 208/1 № 208/2 № 208/3 № 208/4 № 208/5 № 208/6 № 208/7 від 24.09.2020 суд вважає протиправними. Як наслідок, відповідача слід зобов`язати здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 06.09.2021 з урахуванням довідок про заробітну плату для обчислення пенсії № 208/1 № 208/2 № 208/3 № 208/4 № 208/5 № 208/6 № 208/7 від 24.09.2020, та провести виплату з урахуванням проведених виплат.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058-IV).

Статтею 1 Закону України № 1058-IV передбачено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 8 Закону України № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 40 Закону України № 1058-ІV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв.

Відповідно до ст. 41 Закону України № 1058-IV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 № 480/8987/23, позивачу було призначено пенсію за віком, однак при призначені пенсії відповідач не взяв для обрахунку пенсії заробітну плату позивача за роботу в російській федерації зазначену в довідці про заробітну № 208/1 № 208/2 № 208/3 № 208/4 № 208/5 № 208/6 № 208/7 від 24.09.2020, які були надані разом з заявою про призначення пенсії.

10.02.2026 представник позивача звернувся до відповідача з заявою, в якій просив перерахувати його пенсію з урахуванням заробітної плати отриманої за роботу в російській федерації з урахуванням довідки про заробітну плату № 208/1 № 208/2 № 208/3 № 208/4 № 208/5 № 208/6 № 208/7 від 24.09.2020.

24.03.2026 відповідач своїм листом повідомив, що врахувати заробітну плату отриману в російській федерації немає законних підстав, оскільки рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 № 480/5173/25 не було зобов`язано її враховувати.

Подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 1058-IV, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пп. 3 п. 2.1 Розділу 2 Порядку № 22-1 передбачено, що для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.07.2000 (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30.06.2000 згідно додатку 1 із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. У разі якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 згідно додатку 1.

Згідно з п. 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.

Підпунктом 3 п. 4.2 Порядку № 22-1 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що орган, що призначає пенсію при прийманні документів перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Додатком 1 до Порядку № 22-1 затверджена форма довідки про заробітну плату для обчислення пенсії. У такому додатку, зокрема, зазначено орган, що видав довідку, особа, якій довідка видана, суми заробітної плати та період, за який вона нарахована, а також підставу видачі довідки, інформацію про страхові внески.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).

Зміст зазначених норм права свідчить, що роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у відповідних первинних документах за відповідний період. При цьому, єдиною і обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01.07.2000 є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладена у Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 358/1179/17, від 17.04.2018 у справі № 376/2559/17, від 25.09.2018 у справі № 539/1386/17, від 10.07.2019 у справі № 539/2726/16-а, від 05.03.2020 у справі № 539/3234/16-а, від 10.08.2020 у справі № 266/2743/17, від 08.07.2021 у справі № 359/5785/16-а, від 12.11.2021 у справі № 433/1436/17.

При цьому, спірні довідки містять зазначені суми заробітної плати, періоди роботи, мають відбитки печаток товариств, підписані уповноваженою на те особою.

З боку відповідача не висловлено жодних заперечень стосовно змісту довідок чи їх оформлення.

Разом з тим, як на підставу для відмови зарахувати суми зазначені в довідці про заробітну плату відповідач посилається на припинення з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Згідно з ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, 13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення, в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1).

Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Згідно із статтею 3 вказаної Угоди, усі витрати, пов`язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Відповідно до статті 5 вказаної Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно з частинами 2-3 статті 6 цієї Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Колегія суддів зазначає, що вказаного Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Згідно з положеннями статті 7 вказаної Угоди, розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.

Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Згідно із частиною 2 статті 13 вказаної Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

За приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.1994, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.

Отже, з аналізу наведеного вище, виходить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17(2-а/174/64/2017), від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20, від 06.11.2023 у справі № 560/764/21, від 14.08.2025 у справі № 300/2075/23.

01.12.2022 прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» № 2783-IX (далі – Закон України № 2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 26, ст. 162). Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 26, ст. 162).

Отже, Законом України № 2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковану Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР. Тому до документів, виданих на території РФ, при їх пред`явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з РФ.

Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Законом України № 2102-IX затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, що триває і дотепер.

Станом на 24.02.2022 перелічені вище документи, видані на території РФ, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом України № 2783-IX від 01.12.2022, а тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).

Колегія суддів зазначає, що вихід російської федерації, та в подальшому, України, з вказаної угоди жодним чином не повинен тягнути за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще задовго до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, періоди роботи позивача на території російської федерації, не можуть бути неврахованими під час визначення стажу при призначенні пенсії саме з таких підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові 28.01.2025 у справі № 620/3530/22, від 30.10.2025 у справі № 300/6020/23.

Крім того, частиною третьою статті 44 Закону України № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, установ і організацій та перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, перевірка достовірності довідки про заробітну плату належить до компетенції органів Пенсійного фонду, а відсутність у пенсіонера первинних документів не може бути підставою для зменшення розміру пенсії.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 64 Закону України № 1058-IV та пунктом 4.2 Порядку № 22-1 територіальні органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові перевірки документів, поданих для оформлення пенсії.

Отже, обов`язок перевірки достовірності документів покладається саме на пенсійний орган, а сумніви щодо їх обґрунтованості самі по собі не можуть бути підставою для неврахування відповідної заробітної плати при призначенні чи перерахунку пенсії.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач здійснював перевірку достовірності відомостей, зазначених у спірній довідці, або звертався до відповідних установ з метою підтвердження її обґрунтованості.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не може зазнавати негативних наслідків у вигляді зменшення розміру пенсії через неналежне виконання органом Пенсійного фонду своїх повноважень.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 08.02.2021 у справі № 2487/68/17 та від 26.10.2022 у справі № 808/1735/18.

У постанові від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17 Верховний Суд дійшов висновку, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв`язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні.

В подальшому Верховний Суд у постановах від 03.06.2021 у справі № 127/8001/17, від 24.06.2021 у справі № 233/179/17, від 14.07.2021 у справі № 398/932/16-а та від 26.10.2022 у справі № 808/1735/18 не знайшов підстав для відступу від правових висновків, викладених в постанові від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Представником відповідача на виконання приписів ч.2 ст. 77 КАС України не надано до суду жодних доказів на підтвердження правомірності таких дій, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність зазначених доводів відповідача.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною відмови відповідача у врахуванні довідок про заробітну плату для обчислення пенсії № 208/1 № 208/2 № 208/3 № 208/4 № 208/5 № 208/6 № 208/7 від 24.09.2020.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 по справі № 480/2317/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло