Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №620/7270/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року Чернігів Справа № 620/7270/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі судді Дубіної М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В:

22.06.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом (зареєстрований у суді 25.06.2026), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 14.02.2026 №112 в частині, що стосується поновлення його на військовому обліку.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до постанови військово-лікарської комісії (далі – ВЛК) від 07.08.2014 він був визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військової служби; станом на 29.08.2025 відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» його статус визначався як «не військовозобов`язаний», однак наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14.02.2026 №112 його було протиправно поновлено його на військовому обліку. Такий наказ відповідача щодо взяття (поновлення) позивача на військовий облік після того як останній був виключений з військового обліку за станом здоров`я позивач вважає протиправним, таким, що порушує права та законні інтереси позивача, а відтак повинні бути припинені, а позивач поновлений в правах та законних інтересах.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 25.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що будь-які документи та матеріали, в тому числі медичного характеру (висновок ВЛК, свідоцтво про хворобу, акти та висновки медичних фахівців тощо), на підставі яких до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів були внесені відомості про виключення позивача з військового обліку, в ІНФОРМАЦІЯ_4 , на дату подання цього відзиву, відсутні.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач вказує на те, що електронний військово-обліковий документ позивача підтверджує дату ВЛК - 07.08.2014, висновок - «непридатний з виключенням з військового обліку», категорію обліку - «не військовозобов`язаний», а також підставу виключення - непридатність; отже, навіть відомості, сформовані в інформаційних системах Міністерства оборони України, підтверджують чинність постанови ВЛК від 07.08.2014 та факт виключення позивача з військового обліку. Водночас відповідач не надав жодного документа, який би підтверджував скасування, зміну або перегляд зазначеної постанови; тому саме постанова ВЛК від 07.08.2014 залишається єдиним чинним медичним рішенням щодо стану здоров`я позивача та його придатності до військової служби.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до постанови ВЛК від 07.08.2014 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Станом на 29.08.2025 відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» статус позивача визначався як «не військовозобов`язаний»; підстава виключення - непридатний.

Водночас, станом 27.04.2026 відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» статус позивача визначався як «військовозобов`язаний» виявилось, що у позивача змінився статус на «військовозобов`язаний» та з`явилась інформація про порушення ним правил військового обліку та звернення відповідача до Нацполіції щодо примусового його доставлення до ТЦК та СП.

Згідно із витягом з наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_6 (з адміністративного-господарської діяльності) від 14.02.2026 № 112 «Про результати службового розслідування встановлення ступеня вини службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та підпорядкованих відділів» пунктом 3 наказано начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 забезпечити поновлення на військовому обліку військовозобов`язаних громадян України, зокрема, наказано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Із змісту цього наказу також видно, що в ІНФОРМАЦІЯ_4 було проведено службову перевірку щодо безпідставного виключення з військового обліку військовозобов`язаних громадян України (рік народження: з 1962 року по 2000 рік), які визнані військово - лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку за станом здоров`я в період з 01.01.2022 по 31.12.2025, згідно інформації з бази даних автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Оберіг».

ОСОБА_1 , вважаючи протиправним наказ від 14.02.2026 №112 в частині, що стосується поновлення його на військовому обліку, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1 Закону №2232-XII).

Згідно частини першої статті 27 Закону №2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

При цьому, приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII регламентовано, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відтак, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (пункт 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154).

Згідно пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки зокрема ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Таким чином, у зв`язку з проведенням заходів загальної мобілізації посадовими особами відповідачів здійснюється вивчення особових справ кожного військовозобов`язаного, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, внесення змін до їх облікових карток та відповідних відомостей про особу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також приведення військово-облікових документів у відповідність з наявними відомостями та проставлення актуальних даних щодо придатності чи непридатності до військової служби.

Так, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487).

Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

- організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

- здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

- проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;

- організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

- організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

- забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку.

Відповідно до пункту 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частиною шостою статті 37 Закону №2232-XII визначено підстави виключення з військового обліку.

Так, згідно пункту 3 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: визнані непридатними до військової служби. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначає Закон України від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до положень статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

З положень статті 2 Закону № 1951-VIII випливає, що одним з основних завдань Реєстру є ведення військового обліку громадян України.

Статтею 16 вказаного Закону № 1951-VIII внесено зміни в Закону №2232-XII, а саме частину першу статті 34 Закону №2232-XII викладено в такій редакції: «1.Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1951-VIII передбачає, що основними засадами ведення Реєстру є обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Частина друга статті 3 Закону № 1951-VIII встановлює, що оформлення документів військового обліку громадян України здійснюється з використанням засобів Реєстру.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1951-VIII держателем Реєстру є Міністерство оборони України, розпорядниками Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України та розвідувальний орган Міністерства оборони України. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є:

-уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру;

-оперативні командування;

-територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

-Центральне управління Служби безпеки України;

-відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України;

-відповідний підрозділ розвідувального органу Міністерства оборони України.

Частина шоста статті 5 Закону № 1951-VIII передбачає що органи адміністрування Реєстру: 1) здійснюють аналітичну обробку даних; 2) забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру; 3) забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 4) організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування.

Відповідно до частини вісім статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи Служби зовнішньої розвідки України та розвідувального органу Міністерства оборони України.

Тобто, сам Закон № 1951-VIII визначає та покладає певні права та обов`язки на районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

У той же час, відповідно до пункту 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 (далі - Порядок № 559) військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа».

Пунктом 4 Порядку № 559 передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:

у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку;

в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.

Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку № 559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що виключення з військового обліку на підставі пункту 3 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII означає, що громадянин визнаний непридатним до військової служби за станом здоров`я з виключенням з військового обліку. Такий статус є остаточним звільненням від військового обов`язку.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивача відповідно до постанови ВЛК від 07.08.2014 було визнано непридатним до військової служби із виключенням з військової служби, про що було внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» із зазначенням категорії обліку невійськовозобов`язаний.

Натомість станом 27.04.2026 виявилось, що у позивача змінився статус на «військовозобов`язаний».

Відповідачем на підтвердження правомірності внесення зазначених відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів надано копію витягу з наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_6 (з адміністративного-господарської діяльності) від 14.02.2026 № 112 «Про результати службового розслідування встановлення ступеня вини службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та підпорядкованих відділів» пунктом 3, якого було наказано начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 забезпечити поновлення на військовому обліку військовозобов`язаних громадян України, зокрема, наказано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Із змісту цього наказу також видно, що в ІНФОРМАЦІЯ_4 було проведено службову перевірку щодо безпідставного виключення з військового обліку військовозобов`язаних громадян України (рік народження: з 1962 року по 2000 рік), які визнані військово - лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку за станом здоров`я в період з 01.01.2022 по 31.12.2025, згідно інформації з бази даних автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Оберіг».

Натомість відповідач не надав жодного документа, який би підтверджував скасування, зміну або перегляд постанови від 07.08.2014, якою позивача було визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку, яка залишається єдиним чинним медичним рішенням щодо стану здоров`я позивача та його придатності до військової служби.

Суд додатково зазначає, що Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі – Положення № 402) визначає, що військово-лікарська експертиза проводиться військово-лікарськими комісіями, які здійснюють медичний огляд громадян та приймають постанови щодо їх придатності або непридатності до військової служби. Питання придатності чи непридатності особи є медичним питанням, вирішення якого належить до компетенції ВЛК.

Перегляд постанов військово-лікарських комісій можливий лише у спеціальному порядку, визначеному Положенням № 402, зокрема вищестоящою військово-лікарською комісією або Центральною військово-лікарською комісією після проведення відповідного медичного огляду та дослідження медичних документів.

Жодною нормою Положення № 402 не передбачено права територіального центру комплектування та соціальної підтримки самостійно змінювати висновок ВЛК, встановлювати придатність особи до військової служби, скасовувати постанову ВЛК або змінювати військово- обліковий статус особи без проходження повторної військово-лікарської експертизи.

У матеріалах справи відсутні докази того, що після постанови ВЛК від 07.08.2014 року позивач проходив повторний медичний огляд, був направлений на ВЛК, проходив обстеження у військовому лікувальному закладі, отримував нову постанову ВЛК або що постанова від 07.08.2014 року переглядалася Центральною ВЛК.

Отже, зміна військово-облікового статусу позивача була здійснена без нової постанови військово-лікарської комісії, без рішення Центральної ВЛК та без проведення повторної військово-лікарської експертизи, що суперечить Положенню № 402.

Наказ начальника ТЦК «Про результати службового розслідування встановлення ступеня вини службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та підпорядкованих відділів» є організаційно-розпорядчим документом і не може підміняти постанову військово-лікарської комісії, змінювати медичний висновок або скасовувати індивідуальне рішення щодо непридатності особи до військової служби.

Таким чином, результати службового розслідування та наказ № 112 не можуть бути належною правовою підставою для зміни військово-облікового статусу позивача.

У свою чергу, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.

Пунктом 3 Положення № 154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Безпосереднє керівництво територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки і контроль за їх діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне - ІНФОРМАЦІЯ_7 , яке узгоджує основні питання діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу Збройних Сил та Міноборони.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують покладені на них завдання у взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також з органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, установами, організаціями, вищими військовими навчальними закладами та військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти Збройних Сил та інших військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронними та розвідувальними органами, державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, громадськими об`єднаннями (організаціями).

Пунктом 7 Положення № 154 визначено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Відповідно до пункту 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, з-поміж іншого, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам.

Тому, саме відповідач зобов`язаний внести відомості про позивача про те, що останній виключений з військового обліку у зв`язку з тим, що він визнаний непридатним до військової служби військово-лікарською комісією та знятий з військового обліку з відміткою «виключено» до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Обов`язок дотримання процедури виключення особи з військового обліку, як вже зазначалось вище, покладено на посадових осіб районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Відтак, недотримання відповідним ТЦК певних вимог щодо реалізації процедури виключення (включення) позивача з військового обліку може створювати негативні наслідки для позивача у майбутньому.

При цьому, суд погоджується із доводами позивача про те, що законодавством не передбачено для поновлення особи на військовому обліку такої підстави як службова перевірка.

Таким чином, відповідач всупереч приписам закону, своїми протиправними діями повторно взяв позивача на військовий облік як військовозобов`язаного та внесення даних про перебування його на військовому обліку військовозобов`язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, після того як позивач був визнаний непридатним до військової служби за станом здоров`я з виключенням з військового обліку, що не узгоджується і порушує вищенаведені норми законодавства оскільки такий статус є остаточним звільненням від військового обов`язку.

Суд зазначає, що невнесення (внесення) відомостей у Реєстр про виключення позивача з військового обліку через неналежне виконання посадовими особами відповідача певних етапів процедури такого виключення суперечить принципу правової визначеності.

Так, оскільки в пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №1-25/2010) від 29.06.2010) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також зважає на принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Крім того, ухвалюючи таке рішення, суд враховує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Також, у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд зазначає, що позивач у цій справі оспорює наказ від 14.02.2026 № 112, виданий начальником територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_6 (з адміністративного-господарської діяльності) від 14.02.2026 № 112, прийнятий в рамках службового розслідування встановлення ступеня вини службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та підпорядкованих відділів, пунктом 3, якого було наказано начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 забезпечити поновлення на військовому обліку військовозобов`язаних громадян України, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Тобто, цей наказ як було зазначено вище є виключно внутрішнім розпорядчим документом (актом індивідуальної дії для виконавця), який лише зобов`язує начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 вчинити певні дії, а не безпосереднім рішенням про зміну статусу позивача та поновлення його на військовому обліку.

Суд зазначає, що позивач не завжди спроможний чітко або правильно сформулювати позовні вимоги, проте суд не може формально відмовити у позові, якщо суть порушеного права зрозуміла, тому в цьому випадку суд враховує принцип jura novit curia («суд знає закони»), за яким суд зобов`язаний самостійно надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, викладених у позові.

За загальним правилом частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тож, належним правовим наслідком для позивача буде безпосереднє внесення запису до військово-облікових документів або системи «Оберіг» посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, суд, обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача, а також, користуючись судовою дискрецією, наданою процесуальним законодавством, приходить до висновку про наявність підстав для його захисту у спосіб визначений судом шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо повторного взяття позивача на військовий облік як військовозобов`язаного та внесення даних про перебування його на військовому обліку військовозобов`язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, та відповідно про зобов`язання відповідача виключити позивача з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити із виходом за межі позовних вимог у визначений судом спосіб.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано копії: ордеру на надання правничої допомоги серії АМ № 1176363 від 22.06.2026; договору про надання правової допомоги від 02.06.2026; рахунок від 16.06.2026 № 02/06/26 по договору на суму 4500, 00 грн (збір доказів, аналіз документів (доказів), вивчення та аналіз законодавства України і судової практики щодо предмету надання правничої допомоги – 1000, 00 грн; складання позовної заяви, копіювання та комплектування документів – 3000, 00 грн, складання та подання адвокатського запиту – 500, 00 грн) довідку від 19.06.2026 про отримання грошей на суму 4500, 00 грн, рахунок від 07.07.2026 № 02/06/26 на суму 2500, 00 грн (складання відзиву); квитанція на суму 2500, 00 грн.

Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред`явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Водночас, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).

З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на те, що предметом цього спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 3500,00 грн.

Враховуючи зазначене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

Відповідно до частин першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 20.06.2026 № 6553-6604-8801-9133 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331, 20 грн, у зв`язку із чим відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають судові витрати у розмірі 1331, 20 грн.

Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу,- задовольнити у визначений судом спосіб із виходом за межі позовних вимог.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік як військовозобов`язаного та внесення даних про перебування його на військовому обліку військовозобов`язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_8 виключити ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331, 20 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 20.06.2026 № 6553-6604-8801-9133, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 , унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_2 ).

Суддя Марія ДУБІНА