Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №214/4939/26 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4939/26

2-о/214/142/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 липня 2026 року

Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської облаті в складі:

головуючого судді Ковтун Н.Г.

за участю секретаря Фартушної Є.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривого Рогу,в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересована особа - Лозуватська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту постійного проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

ВСТАНОВИВ:

04 травня 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою, в якій просили встановити факт постійного проживання громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з її спадкодавцем, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , на час відкриття спадщини останньої.

В обгрунтування своїх вимог заявники зазначили, що вони є єдиними спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зв`язку з чим, в рівних частках успадкували належний їй житловий будинок садибного типу А-1 з усіма господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_3 , успадкований заявниками будинок, перебував у її власності на підставі договору дарування укладеного 26 травня 1995 року, стороною якого була її рідна сестра, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Земельна ділянка площею 700кв.м (0,07 гектара), що була відведена для обслуговування будинку, належала на праві особистої вланості ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ДП №005650 за реєстраційний №5186 виданого 20 травня 1997 року за рішенням виконкому Вільнянської сільської Ради народних депутатів від 28 лютого 1997 року.

З 1999 року ОСОБА_3 , безперервно проживала разом із сестрою, ОСОБА_4 , постійно однією сім`єю у вказаному будинку аж до дня смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв`язку з цим, на підставі частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України, ОСОБА_3 вважається такою, що прийняла спадщину після смерті сестри, оскільки постійно проживала разом із нею на час відкриття спадщини та не заявляла в нотаріальному порядку про відмову від неї.

На момент смерті ОСОБА_4 , окрім рідної сестри - ОСОБА_3 інших спадкоємців не було. Спадкова справа після її смерті не відкривалася.

Таким чином, належна її сестрі земельна ділянка має увійти до складу спадкового майна заявників.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14 жовтня 2025 року приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тетяна Болозенко, відмовила заявникам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану вище земельну ділянку в зв`язку з тим, що заявниками не надано документів підтверджуючих право власності спадкодавця - ОСОБА_3 на неї.

Встановлення факту постійного, спільного проживання ОСОБА_3 , на час відкриття спадщини з ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 необхідно заявникам для отримання у спадок в нотаріальному порядку вказану земельну ділянку, що по факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , належала ОСОБА_3 , на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Просили суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з її спадкодавцем, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , на час відкриття спадщини

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку окремого провадження.

У судове засідання сторони не з`явилися, повідомлені належним чином. Від заявникаОСОБА_2 , також представника заявникаОСОБА_1 -, ОСОБА_5 надійшли заяви про слухання справи за їх відсутності, заявлені вимоги підтримують в повному обсязі.

Від заінтересованої особи - Лозуватська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області надійшла заява про слухання справи за відсутності їх представника, просили вирішити заяву відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене суд не вбачає перешкод у судовому розгляді справи, з прийняттям рішення за результатами судового розгляду.

Враховуючи те, що сторони до судового засідання не з`явились, суд, керуючись частиною 2 статті 247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заявник ОСОБА_1 (як рідна дочка померлої, спадкоємець першої черги за законом) та ОСОБА_2 (онука померлої, як спадкоємець з підстав, визначених у ст. 1266 ЦК України) успадкували, кожна по 1/2 частині житлового будинку садибного типу А-1 з усіма господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджуєтся свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 жовтня 2025 року за реєстраційним № 2625, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тетяною Болозенко (спадкова справа №141/2024) .

На час відкриття спадщини, успадковане заявниками нерухоме майно, належало ОСОБА_3 , на праві приватної власності, що підтверджується договором дарування від 26 травня 1995 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-2414, стороною якого, а саме дарувальником була її рідна сестра, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Родиннимй зв`язок між сестрами підтверджується наступними доказами:

- свідоцтвом про народження ОСОБА_6 , серії НОМЕР_1 , згідно з яким її батьками записані: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ;

- свідоцтвом про одруження ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , виданого 17 серпня 1962 року, серії НОМЕР_2 , актовий запис №25 відповідно до якого відбулася зміна прізвища з ОСОБА_11 на ОСОБА_12 ;

- свідоцтвом про народження ОСОБА_4 , № НОМЕР_3 , виданого 06 лютого 1995 року згідно з яким її батьками записані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ;

- свідоцтвом про одруження батків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , серії НОМЕР_4 , виданого 06 жовтня 1965 року, актовий запис №31.

За рішенням виконкому Вільнянської сільської Ради народних депутатів від 28 лютого 1997 року ОСОБА_4 отримала право власності на земельну ділянку площею 700 кв.м, ( 0.07 гектара), що призначалася для обслуговування подарованого нею будинку за адресою; АДРЕСА_1 , про що свідчить державний акт на право приватної власності на землю виданий 20 травня 1997 року, серії ДП №005650 за реєстраційним №5186.

З 1999 року ОСОБА_3 постійно проживала однією сім`єю зі своєю рідною сестрою, ОСОБА_4 , у подарованому нею будинку. Спільне проживання тривало до дня смерті сестри - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Таким чином, ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину у вигляді вказаної земельної ділянки. В строк визначений ст. 1273 Цивільного кодексу України не відмовилась від неї. Інших спадкоємців не існувало тому спадкова справа за фактом смерті ОСОБА_4 , не відкривалась. Дані обставини підтверджуються наступними письмовими доказами:

- Акт про постійне спільне проживання сестер до часу відкриття спадщини від 14 квітня 2026 року за №001413;

- Інформаційна довідка №132 від 16 квітня 2026 року Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Вільненьского старостинського округу;

- Інформаційна довідка №143 від 27 квітня 2026 року Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Вільненьского старостинського округу;

- свідоцтво про смерть ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_5 виданого 15 траваня 2017 року виконавчим комітетом Вільненської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, актовий запис№12;

- Витяг зі Спадкового реєстру за №85037928 від 28 квітня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Враховуючи викладене, щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори в межах 6-місячного строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК). Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини, (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

У відповідності до п.п. 3.21, 3.22. глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Згідно з п.п. 4.10. п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена.

Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем. У такому випадку вказані обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно роз`яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного суд від 12 квітня 2022 року у справі № 175/2730/20 (провадження № 61-19265св21).

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 міститься правовий висновок, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Факт постійного проживання позивача разом із спадкодавцем по день смерті останнього підтверджує наявність у позивача можливостей для вирішення його спадкових прав. Аналогічна позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) сформульовано висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При розгляді судом даної справи спору про право між заінтересованими особами, інших спадкоємців не встановлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що спір про право в даному випадку відсутній та в судовому засіданні знайшов підтвердження факт спільного проживання ОСОБА_3 , разом з спадкодавцем - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини, тобто ІНФОРМАЦІЯ_4 , та яка ( ОСОБА_3 ) є спадкодавцем для заявниць ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Встановлення даного юридичного факту породжує для заявників юридичні наслідки - можливість оформлення їх спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку після смерті ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 264, 265, 315 ЦПК України, ст.1261, 1264, 1268, 1270, 1296, 1297 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В :

ЗаявуОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересована особа - Лозуватська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області - задовольнити.

Встановити факт постійного спільного проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з її спадкодавцем, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2026 року.

Суддя Ковтун Н.Г.