Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №560/20941/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/20941/25

РІШЕННЯ

іменем України

05 серпня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом №1848/7/25376 від 24.10.2025.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісти ОСОБА_2 на користь його утриманця ОСОБА_1 , з 07.09.2022 по 01.02.2025.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що з червня 2022 року цивільний чоловік позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 . 07.09.2022 під час виконання бойового завдання поблизу с. Опитне Покровського району Донецької області ОСОБА_2 , перебуваючи у складі військової частини НОМЕР_1 , зник безвісти, про що позивача було повідомлено відповідним сповіщенням від 23.09.2022.

Позивач зазначає, що з часу зникнення чоловіка він неодноразово зверталася до військової частини НОМЕР_1 із заявами про призначення та виплату грошового забезпечення і додаткової винагороди зниклого безвісти військовослужбовця як особа, яка перебувала на його утриманні. Однак у виплаті їй було відмовлено з посиланням на відсутність документального підтвердження факту перебування на утриманні відповідно до п. 5 та п. 7 Порядку №884.

Позивач вказує, що рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 30.07.2025 у справі №674/714/25, яке набрало законної сили 23.09.2025, встановлено юридичний факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 у період з серпня 2021 року по 07.09.2022, а також констатовано, що допомога зниклого безвісти була для неї єдиним і основним джерелом засобів до існування. Позивач зазначає, що ці обставини не підлягають повторному доказуванню.

Незважаючи на встановлення зазначеного юридичного факту, після повторного звернення із заявою від 20.10.2025 та доданими документами військова частина НОМЕР_1 листом №1848/7/25376 від 24.10.2025 повторно відмовила у виплаті, посилаючись на те, що позивач не входить до визначеного законодавством переліку осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, з огляду на зміни, внесені до Порядку №884 постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 №449, які застосовуються з 01.02.2025.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин (з 07.09.2022 до 01.02.2025) діяла попередня редакція п. 7 Порядку №884, яка передбачала право на отримання грошового забезпечення особами, які перебували на утриманні військовослужбовця, а зміни від 15.04.2025 відповідно до конституційного принципу незворотності дії закону в часі не можуть поширюватися на правовідносини, що виникли до набрання ними чинності. Крім того, позивач звертає увагу, що ні в оскаржуваному рішенні, ні в апеляційній скарзі відповідача від 04.09.2025 у справі про встановлення юридичного факту не заперечувалося право позивача на отримання відповідних виплат, а лише йшлося про відсутність доказів перебування на утриманні, яке згодом було встановлено судом.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що позивач звернулася до військової частини із заявою вих. №109 від 20.10.2025 про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 як особа, яка перебувала на його утриманні, з посиланням на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області у справі №674/714/25 про встановлення відповідного юридичного факту.

Відповідач послався на приписи п. 6 ст. 9 Закону №2011-XII, ст. 1, ч. 2 ст. 9 Закону №2505-VIII, а також на Порядок №884 (в редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення), відповідно до яких грошове забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця за відсутності особистого розпорядження на випадок полону виплачується виключно визначеному законом колу осіб - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з інвалідністю з дитинства, батькам військовослужбовця, а також повнолітнім дітям та рідним братам (сестрам). Відповідач наголосив, що особи, які перебували на утриманні військовослужбовця, до зазначеного переліку визначених законом осіб не входять, а тому позивач, на його думку, не має права на отримання спірних виплат.

З огляду на це, а також враховуючи відсутність особистого розпорядження ОСОБА_2 на випадок полону, представник відповідача вважає, що рішення про відмову позивачу у виплаті грошового забезпечення, оформлене листом №1848/7/25376 від 24.10.2025, прийнято правомірно, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування, а також для покладення на військову частину обов`язку здійснити нарахування і виплату грошового забезпечення відсутні.

На підставі викладеного представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із збройною агресією російської федерації в червні 2022 року був призваний на військову службу під час мобілізації, що підтверджується копією довідки від 20.06.2022 №84/2230, та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 АДРЕСА_1 як військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період з 15.06.2022.

Згідно зі сповіщенням сім`ї №24 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.09.2022 №2/2101, механік-водій 3-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 1-ої механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 07.09.2022 близько 08.55 год. неподалік с. Опитне Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню сил противника зник безвісти. Позивач отримала зазначене сповіщення 23.09.2022.

Позивач звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про призначення та виплату їй, як особі, яка перебувала на утриманні ОСОБА_2 та проживала з ним однією сім`єю з квітня 2002 року по день його зникнення безвісти - 07.09.2022, грошового забезпечення та інших виплат зниклого безвісти військовослужбовця.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2023 №1505 позивачу було відмовлено у виплаті грошового забезпечення з підстав відсутності підтверджуючих документів щодо перебування на утриманні ОСОБА_2 .

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №560/16487/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України зазначено, що позивач не позбавлена права звернутися до відповідача повторно після встановлення відповідного юридичного факту в цивільному провадженні.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 30.07.2025 у справі №674/714/25, яке набрало законної сили 23.09.2025, встановлено юридичний факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утриманні зниклого безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з серпня 2021 року по 07.09.2022. У вказаному рішенні також зазначено, що інших членів сім`ї у ОСОБА_2 не було: батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Основним джерелом засобів існування позивача були кошти, які ОСОБА_2 перераховував на її картковий рахунок.

20.10.2025 позивач повторно звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою №109 разом із пакетом документів, у тому числі копією рішення Дунаєвецького районного суду від 30.07.2025 у справі №674/714/25, щодо нарахування та виплати грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 .

Листом від 24.10.2025 №1848/7/25376 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відмову у виплаті грошового забезпечення з підстав відсутності особистого розпорядження ОСОБА_2 на випадок полону та відсутності позивача серед визначеного законодавством переліку осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення.

Не погоджуючись з рішенням військової частини НОМЕР_1 , оформленим листом №1848/7/25376 від 24.10.2025, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною 6 статті 9 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто до внесення змін Законом України від 08.10.2024 №3995-IX, який набрав чинності 20.01.2025 та введений в дію з 01.02.2025) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), розділом ХХХ якого регулюється питання виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими. Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім тих, хто здався в полон добровільно), а також інтернованим у нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, військовою частиною, в якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні.

Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 №449, які згідно з приписами цієї постанови застосовуються з 01.02.2025), встановлював таке правове регулювання.

Пунктом 1 Порядку №884 визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.

Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Абзацом 1 пункту 7 Порядку №884 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Отже, чинна на момент звернення позивача до відповідача та на момент прийняття оскаржуваного рішення (24.10.2025 з урахуванням того, що спірні правовідносини щодо права на виплату виникли у період з 07.09.2022, а період позовних вимог обмежений 01.02.2025) редакція пункту 7 Порядку №884 прямо відносила до кола осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, осіб, які перебували на утриманні такого військовослужбовця.

Лише постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 №449 до Порядку №884 було внесено зміни, а Законом України від 08.10.2024 №3995-IX (набрав чинності 20.01.2025, введений в дію з 01.02.2025) викладено в новій редакції пункт 6 статті 9 Закону №2011-XII, згідно з якою запроваджено інститут особистого розпорядження військовослужбовця на випадок полону та новий перелік осіб, яким за відсутності такого розпорядження здійснюється виплата у визначених відсотках (50 та 20 відсотків), до якого, на відміну від раніше чинної редакції пункту 7 Порядку №884, вже не включено осіб, які перебували на утриманні військовослужбовця, а віднесено дружину (чоловіка), законних представників малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітей з інвалідністю з дитинства, батьків військовослужбовця, повнолітніх дітей та рідних братів (сестер).

Суд враховує, що згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, зміни до пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII та до пункту 7 Порядку №884, внесені відповідно Законом України №3995-IX (введеним в дію з 01.02.2025) та постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 №449 (яка застосовується з 01.02.2025), не можуть поширюватися на правовідносини щодо права позивача на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 , які виникли 07.09.2022, тобто задовго до набрання чинності зазначеними змінами, і тривали до 01.02.2025.

Суд установив, що рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 30.07.2025 у справі №674/714/25, яке набрало законної сили 23.09.2025, встановлено юридичний факт перебування позивача на утриманні зниклого безвісти ОСОБА_2 у період з серпня 2021 року по 07.09.2022, а також констатовано, що допомога зниклого безвісти була для позивача єдиним та основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Оскільки відповідач був стороною у справі №674/714/25, а факт перебування позивача на утриманні ОСОБА_2 встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, цей факт не підлягає повторному доказуванню та є преюдиційним для цієї справи.

Суд відхиляє аргумент відповідача про те, що позивач не входить до визначеного законодавством переліку осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, оскільки він ґрунтується на застосуванні редакції пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII та пункту 6 Порядку №884, які набрали чинності лише з 01.02.2025 і не діяли на момент виникнення спірних правовідносин (07.09.2022) та протягом переважної частини заявленого позивачем періоду (з 07.09.2022 по 01.02.2025). Застосування відповідачем норм у редакції, що набрала чинності значно пізніше виникнення права позивача на отримання грошового забезпечення, суперечить конституційному принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та є неправомірним.

Суд також враховує, що чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція пункту 7 Порядку №884 прямо відносила до кола осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення, осіб, які перебували на утриманні військовослужбовця, а факт такого перебування позивача на утриманні ОСОБА_2 встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Суд звертає увагу, що ні в оскаржуваному рішенні від 24.10.2025, ні в апеляційній скарзі відповідача від 04.09.2025 у справі №674/714/25 відповідач не заперечував саме право позивача на отримання грошового забезпечення в разі встановлення факту перебування на утриманні, а обмежувався запереченням відсутності доказів такого перебування, яке згодом було усунуто відповідним судовим рішенням.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом №1848/7/25376 від 24.10.2025, прийнято всупереч вимогам частини 2 статті 19 Конституції України, без урахування чинної на момент виникнення спірних правовідносин редакції пункту 7 Порядку №884 та встановленого судовим рішенням юридичного факту перебування позивача на утриманні зниклого безвісти військовослужбовця, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки судом встановлено протиправність оскаржуваного рішення, а також наявність у позивача права на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 за період з 07.09.2022 по 01.02.2025 як особи, яка перебувала на його утриманні, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та відновлення її порушених прав суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату відповідного грошового забезпечення на користь позивача за зазначений період.

Слід звернути увагу, що додаткова винагорода входить до складу грошового забезпечення як один з його елементів (щомісячні або одноразові додаткові види грошового забезпечення), а не є окремим самостійним видом виплати. У цій справі відповідач своїм рішенням від 24.10.2025 відмовив позивачу у виплаті грошового забезпечення в цілому, з підстав відсутності позивача в переліку осіб, які мають право на таку виплату, а не окремо оспорював право позивача саме на додаткову винагороду як відокремлену складову. Тобто предметом спору фактично є право позивача на отримання грошового забезпечення як такого (з усіма його складовими, включно з додатковою винагородою).

За таких обставин, з урахуванням встановлених судом обставин справи, дослідженого нормативно-правового регулювання, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановленого преюдиційного юридичного факту перебування позивача на утриманні зниклого безвісти військовослужбовця, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією про сплату судового збору.

Оскільки судом позовні вимоги задоволено, а відповідач у справі є суб`єктом владних повноважень, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом №1848/7/25376 від 24.10.2025.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 на користь його утриманця ОСОБА_1 за період з 07.09.2022 по 01.02.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )

Головуючий суддя В.К. Блонський