Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №560/10532/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/10532/26

РІШЕННЯ

іменем України

04 серпня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:

1. Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за результатами розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

2. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ). Позивач вказує, що 16.01.2026 він подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

Позивач вказує, що на підтвердження наявності підстав для звільнення ним було подано свідоцтво про шлюб, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про встановлення дружині ІІ групи інвалідності, а також висновок лікарсько-консультативної комісії про потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді.

Разом з тим, листом від 05.02.2026 №08/1874-26-Вих військова частина НОМЕР_2 повідомила про відсутність підстав для його звільнення з військової служби, посилаючись на те, що у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи зазначено: «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується».

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки відповідачем не враховано висновок лікарсько-консультативної комісії, яким підтверджено потребу його дружини у постійному сторонньому догляді. На думку позивача, ним було подано повний та достатній пакет документів, необхідний для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а тому відмова у задоволенні рапорту є необґрунтованою та такою, що порушує його право на звільнення з військової служби.

Ухвалою суду від 19.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що рапорт позивача про звільнення з військової служби був розглянутий у встановленому порядку, а листом від 05.02.2026 №08/1874-26-Вих позивача повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби.

Зазначає, що відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.01.2026 №130/26/213/В дружині позивача встановлено ІІ групу інвалідності, однак потребу у постійному сторонньому догляді не визначено, оскільки у пункті 17.1.3 рішення зазначено: «не застосовується».

Також вказує, що висновок лікарсько-консультативної комісії від 15.01.2026 №59 про потребу у постійному сторонньому догляді виданий строком на один рік, а тому, на думку відповідача, підтверджує потребу у тимчасовому, а не постійному догляді.

Вважає, що позивачем не надано належних документів, які б підтверджували наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби, у зв`язку з чим відмова у задоволенні рапорту є правомірною та відповідає вимогам чинного законодавства.

Позивач подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що його дружині ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, а потреба у постійному сторонньому догляді підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії від 15.01.2026 №59 за формою №080-4/о. Вказує, що зазначений висновок є чинним, належним та достатнім документом, який підтверджує потребу особи з інвалідністю у постійному сторонньому догляді.

Позивач звертає увагу, що рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.01.2026 №130/26/213/В його дружині встановлено ІІ групу інвалідності, однак питання щодо визначення потреби у сторонньому догляді експертною командою не вирішувалося. У зв`язку з цим вважає помилковим висновок відповідача про відсутність підстав для звільнення з військової служби лише з огляду на відсутність відповідного запису у вказаному рішенні.

Зазначає, що висновок ЛКК за формою №080-4/о є належним доказом потреби особи у постійному сторонньому догляді, а тому відмова відповідача у звільненні його з військової служби є протиправною.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходить військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим повторно 15.01.2026, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 27.08.2016 зареєстрували шлюб, про що складено актовий запис №1424. Після державної реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_4 ».

Зі змісту витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 130/26/213/В від 12.01.2026 вбачається, що ОСОБА_2 встановлено II групу інвалідності.

16.01.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення його з військової служби у запас через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з числа осіб з інвалідністю II групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 130/26/213/В, виданим КП «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради 12.01.2026.

Як зазначено у вказаному рапорті, факт необхідності здійснення постійного догляду за дружиною з інвалідністю II групи підтверджується висновком № 59 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, виданим КНП «Хмельницька ЦРЛ» Хмельницького району 15.01.2026.

Листом НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 05.02.2026 №08/1874-26-Вих «Про результати розгляду рапорту» позивача повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби. Як обґрунтування такого рішення зазначено, що: «На підтвердження потреби ОСОБА_2 у постійному догляді до рапорту додано копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.01.2026 №130/26/213/В, де зазначено: п. 17.1.3 "Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується"».

Не погоджуючись з відмовою щодо звільнення з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі указами Президента України строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону №2232-XII).

Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Суд враховує, що позивач подав рапорт про звільнення з військової служби саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно, при вирішенні спору у даній справі підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, якою визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.

Однією із таких сімейних обставин згідно частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII є необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період (далі - Положення №1115/2009).

Згідно із пунктом 12 Положення №1115/2009, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння військових звань, пониження у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

За змістом пункту 13 Положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, керівники закладів фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).

Відповідно до пункту 279 Положення №1115/2009, військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Пунктом 288 вказаного Положення передбачено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.

Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно з пунктом 307 Положення №1115/2009, з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідний перелік документів, які мають додаватись військовослужбовцями Державної прикордонної служби України до рапорту для підтвердження підстави для звільнення, відсутній.

Разом з тим, такий перелік документів, який подається з Поданням до звільнення, затверджений для іншого виду збройного формування - Збройних Сил України.

Так, механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.

Відповідно до пункту 12.11 розділу XII Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи підтверджується сукупністю таких документів: копія свідоцтва про шлюб; один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи).

Як встановлено судом, 16.01.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з числа осіб з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.

Спір у даній справі виник у зв`язку з відмовою у задоволенні рапорту позивача.

Підставою для такої відмови відповідачем зазначено те, що згідно з долученим до рапорту витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.01.2026 № 130/26/213/В зазначено: п. 17.1.3 «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується».

Надаючи оцінку такому висновку відповідача суд зазначає наступне.

Форму направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи та витягу рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10.12.2024 №2067.

Так, у п. 27 направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи вказується мета направлення особи на оцінювання, зокрема - зазначаються числа, що відповідають таким цілям направлення особи на оцінювання: встановлення інвалідності - 1; зміна причини інвалідності - 2; закінчення строку, на який встановлено інвалідність, - 3; повторне оцінювання у разі настання змін у стані здоров`я - 4; оновлення рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, - 5; встановлення ступеню втрати професійної працездатності - 6; продовження тимчасової непрацездатності - 7; визначення медичних показань для забезпечення автомобілем та/або електроскутером і протипоказань до керування ними - 8; встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням, трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я - 9; визначення потреби в постійному догляді та інших соціальних послугах - 10; призначення допоміжних засобів реабілітації (технічних та інших засобів реабілітації) та/або медичних виробів - 11; встановлення причинного зв`язку інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві 12.

Форма витягу з рішення експертної команди передбачає проставлення навпроти питань, які вирішувалися експертною командою, одного із двох варіантів рішення - «так» або «ні».

Аналіз змісту затверджених форм документів, що застосовуються під час проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, свідчить про те, що встановлення інвалідності та визначення потреби у постійному сторонньому догляді є різними за своєю правовою природою цілями проведення такого оцінювання. Вони передбачені як самостійні підстави направлення на оцінювання та не є взаємозалежними процедурами. Отже, вирішення одного з цих питань не означає автоматичного розгляду іншого.

В свою чергу, зазначення у наданому позивачем витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.01.2026 № 130/26/213/В у графі 17.1.3 «не застосовується» свідчить про те, що питання щодо визначення потреби у постійному сторонньому догляді експертною командою не розглядалося та відповідне рішення з цього приводу не приймалося.

Натомість відповідачем не враховано та залишено поза увагою, що факт необхідності здійснення постійного догляду за дружиною позивача з інвалідністю II групи підтверджується наданим до рапорту висновком №59 від 15.01.2026 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, виданим КНП «Хмельницька ЦРЛ» Хмельницького району.

Отже, експертна команда під час проведення оцінювання не досліджувала питання потреби у постійному сторонньому догляді та не приймала відповідного рішення з цього приводу. Позначку «не застосовується» у пункті 17.1.3 витягу з рішення експертної команди слід розуміти як таку, що відповідне питання не входило до предмета проведеного оцінювання, а тому рішення щодо нього не приймалося, а не як негативний висновок щодо потреби особи у постійному сторонньому догляді.

За змістом положень Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III Порядку).

За приписами пункту 3 розділу III цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу IV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 27.11.2025 №1811) затверджено, зокрема, форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду» та інструкцію щодо її заповнення.

Відповідно до пункту 2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду» визначено, що висновок призначений для реєстрації порушень функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, в тому числі для реєстрації когнітивних порушень, які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00–F09), розумова відсталість (F70–F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин (F10–F19), шизофренії (F20), первазивних розладів психологічного розвитку (F84), нейродегенеративних захворювань (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинних захворювань головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекції, наслідків черепно-мозкової травми, новоутворень, метаболічних порушень та інтоксикацій, аутоімунних захворювань, генетичних захворювань тощо.

Пунктом 5 вказаної Інструкції визначено, що висновок надається особі, яка потребує постійного стороннього догляду, або її законному представнику.

Пункт 4 Висновку, в якому зазначається про визначення ЛКК потреби особи в постійному сторонньому догляді, не заповнюється (пункт 8 Інструкції).

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що висновок №59 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, виданий КНП «Хмельницька ЦРЛ» Хмельницького району 15.01.2026, є належним медичним документом, який безпосередньо підтверджує потребу дружини позивача з інвалідністю у постійному сторонньому догляді.

Таким чином, судом встановлено, що дружина позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що під час розгляду справи знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІI групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відтак відмова військової частини НОМЕР_2 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 16.01.2026 про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами, що передбачені абзацом 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є протиправною.

Щодо способу відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах, суд наголошує, що саме відповідач є суб`єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі №380/12913/21.

Отже, для захисту порушеного права позивача належить зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) прийняти рішення (наказ) про звільнення з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.92 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи, та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 04 серпня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )

Відповідач:НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )

Головуючий суддя Д.А. Божук