Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №460/2311/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 серпня 2026 року м. Рівне№460/2311/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах за періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022, з 03.11.2022 по 30.11.2022 в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах за періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022, з 03.11.2022 по 30.11.2022 в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з врахуванням проведених виплат за цей період.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022 та з 03.11.2022 по 30.11.2022 він брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 02.03.2023 №5023, а також довідкою, складеною військовою частиною НОМЕР_2 за формою додатка 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №620/218/25, яке набрало законної сили 14.07.2025. Позивач зазначає, що у попередній судовій справі вимоги до військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату додаткової винагороди були визнані передчасними виключно у зв`язку з ненаданням військовою частиною НОМЕР_2 передбаченої наказом №392-АГ інформації, однак після виконання зазначеного судового рішення відповідна довідка була складена та 16.07.2025 направлена до військової частини НОМЕР_1 , що також підтверджується постановою від 30.12.2025 про закінчення виконавчого провадження №79884976 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі. Незважаючи на усунення обставин, які раніше перешкоджали вирішенню питання про виплату додаткової винагороди, військова частина НОМЕР_1 листом від 23.01.2026 №04.3.2/С-47/55 повторно відмовила у її нарахуванні та виплаті, пославшись на неналежне оформлення отриманої довідки та відсутність відповідних відомостей у журналах службово-бойових дій НОМЕР_3 прикордонного загону. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки його безпосередня участь у бойових діях та відповідних заходах підтверджена документами військової частини НОМЕР_2 , у тому числі оформленими на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а тому вважає, що набув право на нарахування та виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за спірні періоди.

Ухвалою суду від 18.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щоо предмета спору на стороні відповідача Військову частину НОМЕР_2 .

Відповідач військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивач у 2022 році проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 09.04.2022 №7-вв був направлений у службове відрядження до НОМЕР_4 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), який входив до оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », при цьому протягом спірного періоду з 01.08.2022 по 30.11.2022 перебував на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . Відповідач вказує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392-АГ позивачу за серпень-листопад 2022 року було нараховано та виплачено додаткову винагороду в розмірі 30000 грн щомісячно, тоді як право на її збільшення до 100000 грн виникає за умови належного документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах у порядку, визначеному наказом №392-АГ. На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/218/25 16.07.2025 від військової частини НОМЕР_2 надійшла довідка за формою додатка 2 до наказу №392-АГ, однак, за твердженням відповідача, її складено з порушенням пунктів 4 та 11 цього наказу, оскільки у графі «підстава» не зазначено всієї передбаченої сукупності підтвердних документів, зокрема відсутнє посилання на журнал бойових (службово-бойових) дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення або постову відомість, про що військову частину НОМЕР_2 було повідомлено листом від 30.07.2025 №04.3.3/9232-25-Вих, однак відповідні недоліки усунуті не були. Крім того, відповідач зазначає, що за результатами перевірки журналів службово-бойових дій НОМЕР_3 прикордонного загону №114 від 08.04.2022, №214 від 08.08.2022 та №137 від 23.11.2022 відомостей щодо безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях або відповідних заходах у період з 01.08.2022 по 30.11.2022 не виявлено. Відповідач наголошує, що відповідно до пункту 4 наказу №392-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах здійснюється на підставі сукупності відомостей, що містяться у бойовому наказі (бойовому розпорядженні), журналі бойових (службово-бойових) дій та рапорті (донесенні) командира, а тому довідка військової частини НОМЕР_2 за відсутності відповідних відомостей у журналах бойових дій не є, на думку відповідача, достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі. За наведеного відповідач вважає, що належні документально підтверджені підстави для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі за періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022 та з 03.11.2022 по 30.11.2022 відсутні, а тому бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо її ненарахування та невиплати не є протиправною, у зв`язку з чим просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просить суд задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Третя особа пояснень щодо позову та відзиву не подала.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 призваний на військову службу до військової частини НОМЕР_1 на посаду помічник гранатометника, що підтверджується наказом № 130-ОС від 14.03.2022.

Позивач перебував у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_3 – Військовій частині НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу та залучався до виконання завдань, пов`язаних із забезпеченням заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України.

Так, з матеріалів справи встановлено, що військовою частиною НОМЕР_2 видано довідку від 02.03.2023 №5023, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей у періоди: з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022, з 03.11.2022 по 30.11.2022 та з 14.12.2022 по 31.12.2022.

У зазначеній довідці як підставу участі позивача у відповідних бойових діях та заходах зазначено бойове розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.04.2022 №56 з відповідним грифом обмеження доступу.

Разом з тим, як встановлено судом, додаткова винагорода у збільшеному розмірі, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за вказані періоди позивачу нарахована та виплачена не була.

У зв`язку із цим ОСОБА_1 неодноразово звертався до військової частини НОМЕР_1 з питання нарахування та виплати належної йому додаткової винагороди. Військова частина НОМЕР_1 вказувала на неможливість здійснення відповідного нарахування та виплати у зв`язку з ненаданням військовою частиною НОМЕР_2 інформації про безпосередню участь позивача у бойових діях або відповідних заходах у формі, визначеній додатком 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168».

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому, зокрема, просив зобов`язати військову частину НОМЕР_2 надати до військової частини НОМЕР_1 інформацію про його участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022 та з 03.11.2022 по 30.11.2022 за формою, наведеною у додатку 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ, а також зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду за зазначені періоди.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №620/218/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зокрема, вказаним судовим рішенням зобов`язано військову частину НОМЕР_2 скласти та направити до військової частини НОМЕР_1 інформацію про участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення таких заходів, за періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022 та з 03.11.2022 по 30.11.2022 за формою, наведеною у додатку 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому зі змісту рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №620/218/25 встановлено, що підставою для відмови у задоволенні вимоги про безпосереднє зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду було те, що на час розгляду відповідної справи списки та інформація, передбачені додатком 2 до наказу №392/0/81-22-АГ, до військової частини НОМЕР_1 не надходили саме внаслідок невиконання військовою частиною НОМЕР_2 покладеного на неї обов`язку щодо їх оформлення та направлення.

У зв`язку із цим суд у справі №620/218/25 дійшов висновку про те, що на відповідному етапі спірних правовідносин військовою частиною НОМЕР_1 не було допущено протиправної бездіяльності щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, а позовні вимоги до цієї військової частини були передчасними.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №620/218/25 набрало законної сили 14.07.2025.

Таким чином, судовим рішенням, яке набрало законної сили, було визначено конкретний обов`язок військової частини НОМЕР_2 щодо складення та направлення військовій частині НОМЕР_1 документа, необхідного для вирішення питання про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди за спірні періоди.

Після набрання зазначеним судовим рішенням законної сили позивач повторно звернувся до військової частини НОМЕР_1 з питання нарахування та виплати спірної додаткової винагороди.

Разом з тим листом від 27.11.2025 №04.3.2 С-1281-1280 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що за результатами перевірки наявної інформації щодо його безпосередньої участі у бойових діях або відповідних заходах у журналах службово-бойових дій НОМЕР_3 прикордонного загону №114 від 08.04.2022, №214 від 08.08.2022 та №137 від 23.11.2022 відомостей щодо ОСОБА_1 за період з 01.08.2022 по 30.11.2022 не обліковано.

Водночас з матеріалів справи встановлено, що з метою примусового виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №620/218/25 постановою державного виконавця від 26.12.2025 відкрито виконавче провадження №79884976, боржником у якому визначено військову частину НОМЕР_2 .

Поряд із тим військова частина НОМЕР_2 листом від 26.12.2025 повідомила орган державної виконавчої служби про те, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/218/25 нею фактично виконано у добровільному порядку ще 16.07.2025.

На підтвердження зазначених обставин військовою частиною НОМЕР_2 надано копію листа від 16.07.2025, адресованого військовій частині НОМЕР_1 , разом із довідкою, складеною за формою додатка 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168».

З матеріалів справи встановлено, що у зазначеній довідці наведено відомості про періоди залучення ОСОБА_1 до відповідних заходів, зазначено реквізити бойового розпорядження, на підставі якого здійснювалося таке залучення, зокрема його дату та номер, а також відомості про рапорти командира щодо залучення позивача до виконання відповідних завдань.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що військовою частиною НОМЕР_2 на виконання рішення суду було складено документ за формою, визначеною додатком 2 до наказу №392/0/81-22-АГ, та направлено його військовій частині НОМЕР_1 для вирішення питання щодо реалізації права ОСОБА_1 на додаткову винагороду.

Факт виконання військовою частиною НОМЕР_2 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №620/218/25 також підтверджується постановою державного виконавця від 30.12.2025 про закінчення виконавчого провадження №79884976 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі.

Отже, з матеріалів справи встановлено, що обставина, з якою у попередній справі №620/218/25 пов`язувалася передчасність вимог позивача до військової частини НОМЕР_1 , а саме відсутність у її розпорядженні оформленої військовою частиною НОМЕР_2 інформації за формою додатка 2 до наказу №392/0/81-22-АГ, після набрання судовим рішенням законної сили була усунута шляхом складення та направлення відповідної довідки.

Після встановлення зазначених обставин ОСОБА_1 повторно звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди за спірні періоди.

Однак листом від 23.01.2026 №04.3.2/С-47/55 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для видання наказу щодо виплати йому додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 70000 грн за періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022 та з 03.11.2022 по 30.11.2022.

Як убачається зі змісту зазначеного листа, підставами для такої відмови військова частина НОМЕР_1 визначила те, що довідка, направлена НОМЕР_4 прикордонним загоном, на її переконання, оформлена з порушенням пунктів 4 та 11 наказу №392-АГ, а також те, що відомості про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або відповідних заходах у наявних у НОМЕР_3 прикордонному загоні журналах службово-бойових дій не обліковані.

Таким чином, судом встановлено, що після набрання законної сили рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №620/218/25 та фактичного його виконання військовою частиною НОМЕР_2 підстави відмови військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні позивачу додаткової винагороди змінилися.

Якщо до виконання зазначеного судового рішення військова частина НОМЕР_1 обґрунтовувала неможливість здійснення спірної виплати відсутністю належним чином оформленої та направленої військовою частиною НОМЕР_2 інформації за формою додатка 2 до наказу №392/0/81-22-АГ, то після отримання такого документа відповідач послався вже на неналежність його оформлення та відсутність відповідної інформації у власних журналах службово-бойових дій.

При цьому з матеріалів справи встановлено одночасне існування декількох документів, які стосуються безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні відповідних заходів за спірні періоди, а саме: довідки військової частини НОМЕР_2 від 02.03.2023 №5023, якою прямо підтверджено таку участь позивача; рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №620/218/25, яким військову частину НОМЕР_2 зобов`язано оформити відповідну інформацію у спеціально визначеній формі; довідки за формою додатка 2 до наказу №392/0/81-22-АГ, складеної військовою частиною НОМЕР_2 на виконання зазначеного судового рішення та направленої військовій частині НОМЕР_1 ; а також документів виконавчого провадження №79884976, якими підтверджено фактичне виконання судового рішення в повному обсязі.

Водночас військова частина НОМЕР_1 , незважаючи на отримання зазначених документів, листом від 23.01.2026 №04.3.2/С-47/55 повторно відмовила позивачу у реалізації права на спірну додаткову винагороду, пославшись на відсутність інформації про його участь у відповідних заходах у журналах службово-бойових дій НОМЕР_3 прикордонного загону та недоліки оформлення отриманої довідки.

Саме такі обставини, а також нездійснення військовою частиною НОМЕР_1 нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди після усунення обставин, які в попередній судовій справі зумовили висновок про передчасність відповідних вимог, стали підставою для виникнення цього публічно-правового спору та звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами 2-3 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260).

Згідно з пунктом 2 Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та наразі триває.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168, абзацом першим пункту 1 якої (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до абзацу 1 пунктів 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Отже, умовами виплати збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди є: безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та безпосереднє перебування під час здійснення вказаних дій в таких районах.

З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України видано Окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29 (далі - Окреме доручення), пунктом 14 якого передбачено, що це доручення застосовувати з 01.06.2022 (крім абз. 3 п. 1, абз. 4 п. 7 та п.п. 9.11 п. 9 (в частині виплати додаткової винагороди військовослужбовцям за час проходження підготовки (навчання) за кордоном щодо порядку застосування, обслуговування та ремонту різних видів озброєння та військової/спеціальної техніки) цього доручення, які застосовувати з 24.02.2022).

Згідно з пп. 24 п. 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014 (далі - Положення №671), Міністр дає обов`язкові для виконання військовослужбовцями, державними службовцями і працівниками апарату Міноборони доручення.

Суд вважає, що приписи п. 17 розділу І Порядку №260 разом із наказом Міністерства оборони України №98 від 01.04.2022 в поєднанні із пп. 24 п. 10 Положення № 671, свідчать що Окреме доручення є тим обов`язковим для виконання військовослужбовцями владно-управлінським рішенням Міністра оборони України, яке визначає порядок, умови нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Згідно з п. 2 Окремого доручення на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах, зокрема, 100000 грн військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах).

Відповідно до п. 3 Окремого доручення документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

- бойовий наказ (бойове розпорядження);

- журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі 3 доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.

Виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини (п. 5 Окремого доручення).

За змістом п. 5 Окремого доручення та п. 1 Постанови №168 виплата премії та додаткової винагороди здійснюється на підставі відповідного наказу командира частини, в якому зазначається конкретний перелік військовослужбовців, які набули право на дані виплати, з врахуванням дотримання даними військовослужбовцями норм чинного законодавства та належного виконання ними покладених на них обов`язків.

Згідно з п. 4 Окремого доручення керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, командирам військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення.

У підставах про видання таких довідок (додаток №1 або додаток №2) обов`язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.

Також телеграмою Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.03.2022 №248/1298 з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, зокрема, командирам (начальникам) військових частин направлено розрахунок-розсилку для донесення до відома змісту Окремого доручення. Додатком 1 до телеграми міститься довідка про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Таким чином, виплата додаткової грошової винагороди залежить від визначення відповідними командирами факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, що встановлюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу.

При цьому, підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є відповідні накази командирів (начальників). Також командири (начальники) військових частин, в розпорядження до якого був відряджений військовослужбовець для здійснення відповідних заходів, видають довідку про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, зокрема, чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України; з використанням повноваження з метою, з якою його надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення відповідної дії; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

Згідно зі статтею 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який у спірних правовідносинах вимагає, щоб встановлене державою право військовослужбовця на відповідне грошове забезпечення було не декларативним, а реальним та ефективно здійснюваним, а недоліки організації роботи державних органів або військових частин не перекладалися на особу, яка виконала необхідні матеріально-правові умови для набуття такого права.

Відповідно до статті 9 КАС України суд розглядає справу в межах позовних вимог, водночас зобов`язаний визначити такий спосіб захисту, який реально відновлює порушене право, а не лише формально констатує допущене порушення.

Передусім суд ураховує особливий конституційно-правовий статус військовослужбовців та характер гарантій їх соціального захисту.

Конституційний Суд України послідовно наголошує, що встановлений державою комплекс організаційно-правових та економічних заходів соціального захисту військовослужбовців обумовлений особливістю їх професійних обов`язків, які пов`язані з підвищеним ризиком для життя і здоров`я та істотним обмеженням окремих прав і свобод. Метою такого регулювання є не лише компенсація особливих умов проходження служби, а й підтримання належної мотивації особового складу до виконання завдань щодо оборони України, захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

Конституційний Суд України також виходить з того, що припис частини п`ятої статті 17 Конституції України покладає на державу підвищений обов`язок щодо соціальної підтримки осіб, які здійснюють захист Вітчизни, а відповідні заходи держави повинні бути своєчасними, послідовними та ефективними.

Саме в контексті зазначених конституційних гарантій підлягають тлумаченню положення постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у редакції, чинній у спірний період, установлено, що військовослужбовцям Державної прикордонної служби України на період дії воєнного стану виплачується додаткова винагорода, а тим із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення таких заходів, її розмір збільшується до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу такої участі.

Отже, юридичним фактом, з яким законодавець пов`язав виникнення права військовослужбовця на додаткову винагороду у збільшеному розмірі, є не саме по собі складення тієї чи іншої довідки, а фактична безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або у забезпеченні відповідних заходів у визначених постановою №168 умовах.

Документи, передбачені відомчими актами, виконують доказову та організаційну функцію: вони слугують способом фіксації та підтвердження відповідного юридичного факту, однак не створюють цей факт і не можуть нівелювати його існування, якщо він достовірно підтверджений сукупністю належних доказів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2023 у зразковій справі №260/3564/22, аналізуючи правову природу виплати за постановою №168, погодилася з висновком про те, що встановлена цією постановою додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення, право на яку виникає у разі виконання встановлених державою умов, а визначення порядку її виплати не може використовуватися для звуження самого права, гарантованого актом Кабінету Міністрів України.

Отже, відомчий порядок підтвердження участі не повинен перетворюватися на самостійну матеріальну умову, яка дозволяє відмовити у гарантованій державою виплаті особі, чия участь у відповідних заходах фактично встановлена.

Стосовно нормативної бази, наведеної сторонами, суд зауважує, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджений наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, та окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 відображають загальні підходи до документального підтвердження права на виплату за постановою №168.

Водночас, оскільки позивач проходив службу саме у Державній прикордонній службі України, спеціальне значення для спірних періодів мають відомчі акти Адміністрації Державної прикордонної служби України, зокрема наказ від 30.07.2022 №392-АГ, який застосовувався з 01.08.2022.

Відповідно до пункту 4 наказу №392-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснювалося на підставі наявної інформації у бойових наказах (бойових розпорядженнях), журналах бойових чи службово-бойових дій, журналах ведення оперативної обстановки, бойових донесеннях, постових відомостях, а також рапортах (донесеннях) командирів підрозділів.

Для відряджених військовослужбовців передбачався також спеціальний механізм інформаційної взаємодії: орган Державної прикордонної служби, у розпорядженні якого військовослужбовець виконував відповідні завдання, мав передати за місцем його штатної служби інформацію про дні такої участі у формі встановленої довідки.

З наведеного слідує, що законодавством створено внутрішньовідомчий механізм взаємодії між військовими частинами, який необхідний для реалізації вже набутого військовослужбовцем права на винагороду.

Разом з тим недотримання такого механізму самими військовими частинами не може бути поставлено у вину військовослужбовцю.

Такий висновок безпосередньо узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду.

Так, у постанові від 15.01.2026 у справі №360/509/23 Верховний Суд наголосив, що недотримання органами військового управління та військовими частинами вимог щодо обміну інформацією про участь військовослужбовця у бойових діях, так само як і наявність окремих недоліків документів, складених уповноваженими особами, не може мати негативних наслідків для самого військовослужбовця. Верховний Суд зазначив, що держава не може відмовити особі у виплаті, якщо чинні правові норми таку виплату передбачають, а особа відповідає встановленим ними умовам.

Аналогічний підхід сформульовано Верховним Судом у постанові від 06.08.2024 у справі №360/290/23, де зазначено, що інформація, передбачена наказом №392-АГ, повинна оцінюватися комплексно, а у постанові від 05.08.2024 у справі №200/4100/23 Верховний Суд наголосив на необхідності оцінки довідки про участь військовослужбовця у сукупності з усіма іншими доказами, а не ізольовано за формальними реквізитами. Ці висновки відтворені й у постанові Верховного Суду від 30.06.2026 у справі №120/6333/23.

Крім того, у постанові від 23.05.2024 у справі №360/334/23 Верховний Суд акцентував, що підтвердження факту безпосередньої участі має здійснюватися на підставі комплексу інформації, а при застосуванні суміжного наказу №628-АГ перелік підтвердних документів допускає альтернативність та не зводиться механічно до обов`язкової одночасної наявності кожного із передбачених документів. Такий правовий підхід підтверджено й у подальшій касаційній практиці.

Застосовуючи наведене нормативне регулювання та правові висновки до фактичних обставин цієї справи, суд враховує таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у спірні періоди перебував у службовому відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 та виконував завдання в районі відповідальності оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Ключовим доказом у справі є довідка військової частини НОМЕР_2 від 02.03.2023 №5023, відповідно до якої ОСОБА_1 безпосередньо брав участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей у періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022 та з 03.11.2022 по 30.11.2022. Як підставу у цій довідці зазначено бойове розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.04.2022 №56 з відповідним грифом обмеження доступу.

Суд оцінює зазначену довідку як належний письмовий доказ у розумінні статей 72, 73 КАС України, оскільки вона видана компетентною військовою частиною, в оперативному розпорядженні якої позивач перебував у спірні періоди, містить персоніфіковані відомості щодо нього, конкретні календарні періоди участі та посилання на бойове розпорядження.

Жодних доказів скасування цієї довідки, визнання її недійсною, відкликання військовою частиною НОМЕР_2 або встановлення факту внесення до неї завідомо недостовірних відомостей матеріали справи не містять.

Більше того, достовірність самої інформації про залучення ОСОБА_1 до відповідних заходів була надалі підтверджена поведінкою військової частини НОМЕР_2 у межах виконання судового рішення у справі №620/218/25.

Судом встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №620/218/25 військову частину НОМЕР_2 зобов`язано скласти та направити до військової частини НОМЕР_1 інформацію про участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони за саме ті спірні періоди, які є предметом розгляду у цій справі, за формою, наведеною у додатку 2 до наказу №392-АГ.

При цьому у задоволенні вимог до військової частини НОМЕР_1 у попередній справі було відмовлено не з тієї підстави, що суд установив відсутність у позивача права на додаткову винагороду або відсутність факту його участі у відповідних заходах.

Навпаки, зі змісту рішення у справі №620/218/25 встановлено, що вимоги до військової частини НОМЕР_1 були визнані передчасними виключно через те, що на той час військова частина НОМЕР_2 не склала та не передала відповідачу необхідну інформацію за формою додатка 2 до наказу №392-АГ.

Ця обставина має принципове значення.

Попереднім судовим рішенням не було встановлено відсутності матеріального права позивача на виплату; суд лише констатував відсутність на відповідному етапі передумови для покладення обов`язку на військову частину НОМЕР_1 , а саме належного інформаційного документа від військової частини НОМЕР_2 .

Після набрання рішенням законної сили ця перешкода була усунута.

Так, з матеріалів справи встановлено, що 16.07.2025 військова частина НОМЕР_2 направила військовій частині НОМЕР_1 лист разом із довідкою, складеною за формою додатка 2 до наказу №392-АГ. У цій довідці зазначено періоди залучення ОСОБА_1 , реквізити бойового розпорядження, його дату та номер, а також рапорти командира щодо залучення позивача до виконання відповідних завдань.

Факт виконання рішення у справі №620/218/25 підтверджено не лише поясненнями військової частини НОМЕР_2 , а й постановою державного виконавця від 30.12.2025 про закінчення виконавчого провадження №79884976 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі.

Отже, на час повторного звернення позивача до військової частини НОМЕР_1 правова ситуація істотно відрізнялася від тієї, яка існувала під час розгляду справи №620/218/25.

Обставина, яка раніше перешкоджала задоволенню вимоги про виплату – відсутність належної інформації від військової частини НОМЕР_2 – була усунута.

Проте військова частина НОМЕР_1 листом від 23.01.2026 №04.3.2/С-47/55 повторно відмовила у виплаті, цього разу пославшись уже не на відсутність довідки, а на недоліки її оформлення та відсутність відомостей у журналах службово-бойових дій НОМЕР_3 прикордонного загону.

Оцінюючи цей аргумент відповідача, суд зазначає таке.

Відсутність відомостей про ОСОБА_1 у журналах службово-бойових дій саме військової частини НОМЕР_1 не є достатнім доказом того, що позивач фактично не брав участі у відповідних заходах, оскільки протягом спірного періоду позивач перебував у службовому відрядженні та виконував завдання у складі іншого органу Державної прикордонної служби – військової частини НОМЕР_2 .

Саме військова частина НОМЕР_2 була органом, у розпорядженні якого позивач фактично виконував відповідні завдання, а відтак саме вона володіла первинною інформацією про характер, місце, період та підстави такого залучення.

Крім того, з матеріалів справи одночасно вбачається наявність: довідки від 02.03.2023 №5023; бойового розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.04.2022 №56 як зазначеної у довідці підстави; довідки за формою додатка 2 до наказу №392-АГ; відомостей про рапорти командирів; рішення суду, яким військову частину НОМЕР_2 зобов`язано оформити таку інформацію; а також постанови державного виконавця, якою констатовано повне виконання цього судового рішення.

Отже, твердження відповідача про відсутність належних документальних підстав для виплати ґрунтується на ізольованому оцінюванні лише одного елементу доказової системи – відсутності запису в певних журналах військової частини НОМЕР_1 , без належної оцінки всіх доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному їх дослідженні; жодні докази не мають наперед встановленої сили, а суд зобов`язаний оцінити належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що наявність окремих недоліків у заповненні довідки, складеної військовою частиною НОМЕР_2 , є результатом діяльності самого суб`єкта владних повноважень та його посадових осіб, а не позивача.

Військовослужбовець не видає бойові накази, не веде журнали бойових дій, не оформлює рапорти командирів, не складає довідки за додатком 2 та не забезпечує їх внутрішньовідомчу пересилку між військовими частинами.

Відтак покладення саме на нього негативних майнових наслідків через недоліки виконання службових обов`язків посадовими особами державних органів суперечило б принципам правової визначеності, належного урядування, пропорційності та справедливого балансу між публічним й приватним інтересом.

Саме такого підходу дотримується Верховний Суд у постанові від 15.01.2026 у справі №360/509/23, прямо зазначивши, що недоліки інформаційної взаємодії військових частин чи окремі дефекти документів уповноважених осіб не повинні спричиняти негативних наслідків для військовослужбовця, який фактично відповідає встановленим законом умовам виплати.

Суд також не може залишити поза увагою принцип обов`язковості судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Рішенням у справі №620/218/25 військовій частині НОМЕР_2 було визначено обов`язок скласти та передати документ за формою додатка 2 саме щодо участі ОСОБА_1 у спірних заходах.

Військова частина НОМЕР_2 таке рішення виконала, а державним виконавцем офіційно зафіксовано його виконання в повному обсязі.

За таких обставин військова частина НОМЕР_1 не вправі фактично зводити нанівець результат виконання судового рішення, посилаючись на ті недоліки документа, які не залежать від волі позивача, без спростування самого факту його участі у відповідних заходах належними та переконливими доказами.

Суд наголошує, що обов`язковість судового рішення була б позбавлена практичного змісту, якби після виконання визначеного судом обов`язку інший державний орган міг безкінечно висувати нові формальні вимоги до документа та в такий спосіб унеможливлювати реалізацію права, задля забезпечення якого цей документ мав бути складений.

Такий підхід суперечив би не лише статті 129-1 Конституції України, а й принципу res judicata – юридичної визначеності остаточного судового рішення.

У контексті статті 6 Конвенції Європейський суд з прав людини послідовно виходить із того, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система допускала невиконання остаточного й обов`язкового судового рішення або позбавлення його практичної ефективності.

Крім того, практика ЄСПЛ у сфері майнових прав виходить з того, що коли національне законодавство встановлює право на певну виплату за умови відповідності особи визначеним критеріям, така вимога може утворювати майновий інтерес, який підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У рішеннях «Stec and Others v. the United Kingdom» та «Moskal v. Poland» ЄСПЛ наголосив, що якщо держава запровадила систему виплат, то особа, яка відповідає встановленим законом умовам, набуває захищеного майнового інтересу щодо такої виплати.

У цій справі право позивача ґрунтується не на абстрактному очікуванні отримати певну виплату, а на конкретній нормі постанови №168 та фактичних обставинах безпосередньої участі у відповідних діях і заходах, підтверджених офіційними документами.

Тому втручання в таке право шляхом відмови у виплаті виключно через недоліки внутрішнього документообігу державних органів має бути особливо переконливо обґрунтованим.

Такого обґрунтування відповідачем не наведено.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно з частиною другою цієї статті у справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності своєї поведінки.

Військова частина НОМЕР_1 не довела належними доказами, що ОСОБА_1 у зазначені в довідках періоди фактично не виконував відповідних завдань або не перебував у районах їх здійснення.

Відповідач також не надав суду доказів скасування чи відкликання військовою частиною НОМЕР_2 довідки від 02.03.2023 №5023 або довідки, складеної 16.07.2025 на виконання судового рішення.

Не надано й доказів того, що бойове розпорядження №56 або рапорти командирів, зазначені як підстави у відповідних документах, є недостовірними чи такими, що не стосуються позивача.

Відсутність інформації у певних журналах військової частини НОМЕР_1 за наявності сукупності протилежних документальних доказів суд не вважає достатньою для спростування встановлених обставин.

Суд також бере до уваги, що у судовій справі №620/218/25 вимога про виплату була відхилена як передчасна, а не як необґрунтована по суті. Після виконання судового рішення та надходження довідки юридична перешкода, яка існувала раніше, відпала.

Тому продовження невиплати після 16.07.2025 уже має іншу правову природу і підлягає самостійній оцінці судом.

У цьому аспекті доводи відповідача про те, що в попередній справі в задоволенні вимоги до військової частини НОМЕР_1 вже було відмовлено, не спростовують позову, оскільки після ухвалення та виконання рішення виникли нові юридично значимі обставини – оформлення і направлення документа, відсутність якого раніше стала єдиною перешкодою для вирішення питання про виплату.

Відповідно до статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у визначених Кодексом випадках не доказуються повторно.

Водночас преюдиційність попереднього рішення не може тлумачитися вибірково: якщо суд уже встановив передчасність вимоги саме через відсутність документа, то після належного усунення цієї обставини відповідач не вправі посилатися на попередню відмову як на підтвердження відсутності матеріального права позивача.

Оцінюючи всі докази у їх сукупності відповідно до статті 90 КАС України, суд вважає доведеним належними й допустимими доказами такі обставини:

ОСОБА_1 у спірний період був військовослужбовцем Державної прикордонної служби України;

перебував у службовому відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 та виконував завдання у відповідному районі;

військова частина НОМЕР_2 довідкою від 02.03.2023 №5023 підтвердила його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів у конкретні календарні періоди;

підставою такої участі зазначено бойове розпорядження Адміністрації ДПСУ від 02.04.2022 №56;

рішенням суду у справі №620/218/25 військову частину НОМЕР_2 зобов`язано оформити та направити військовій частині НОМЕР_1 відповідну інформацію за формою додатка 2 до наказу №392-АГ;

на виконання цього рішення 16.07.2025 така довідка була складена та направлена, із зазначенням періодів залучення, реквізитів бойового розпорядження та рапортів командирів;

фактичне виконання судового рішення підтверджено постановою державного виконавця від 30.12.2025 про закінчення виконавчого провадження;

військова частина НОМЕР_1 , отримавши зазначені документи, додаткову винагороду в збільшеному розмірі не нарахувала та не виплатила;

доказів, які б достовірно спростовували фактичну участь позивача у відповідних заходах у спірні періоди, відповідачем суду не надано.

За наведених обставин суд доходить висновку, що встановлені постановою №168 матеріальні умови набуття ОСОБА_1 права на додаткову винагороду у збільшеному розмірі документально підтверджені.

Натомість недоліки, які відповідач убачає в оформленні довідки військовою частиною НОМЕР_2 , стосуються внутрішньої організації діяльності суб`єктів владних повноважень та не спростовують самого юридичного факту участі позивача у бойових діях або відповідних заходах.

У такому разі покладення на військовослужбовця негативних фінансових наслідків неналежного оформлення документів іншою військовою частиною є непропорційним втручанням у набуте ним право на грошове забезпечення та не відповідає критеріям добросовісності, розсудливості й обґрунтованості, встановленим частиною другою статті 2 КАС України.

З урахуванням наведеного бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за спірні періоди не відповідає вимогам закону та підлягає визнанню протиправною.

Стосовно способу захисту суд зазначає таке.

За змістом статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд вправі, зокрема, визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.

Застосований спосіб захисту має бути ефективним, тобто таким, що усуває наслідки допущеного порушення та виключає необхідність повторного звернення особи до суду з тим самим питанням.

Велика Палата Верховного Суду у своїй усталеній практиці наголошує, що судовий захист повинен відповідати змісту порушеного права, характеру його порушення та забезпечувати реальне поновлення особи у правах.

У цій справі просте визнання бездіяльності відповідача протиправною не забезпечить відновлення майнового права позивача, оскільки спір стосується конкретного ненарахованого виду грошового забезпечення.

При цьому після отримання військовою частиною НОМЕР_1 довідки за формою додатка 2 до наказу №392-АГ та з урахуванням інших наявних доказів у відповідача відсутня необхідність повторно здійснювати оцінку самого факту права позивача на відповідну винагороду.

Подальші дії відповідача полягають у здійсненні розрахункових операцій: визначенні кількості днів участі в кожному спірному місяці, обчисленні пропорційної суми додаткової винагороди та врахуванні вже проведених за відповідні періоди виплат.

Отже, зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату не становить втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Дискреція передбачає можливість обрання одного з кількох правомірних варіантів поведінки. Натомість у випадку, коли закон установлює єдиний правомірний наслідок за наявності визначених юридичних фактів, повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційним.

Саме така ситуація склалася у цій справі: після підтвердження безпосередньої участі позивача в бойових діях або заходах постанова №168 передбачає виплату додаткової винагороди пропорційно часу участі, а не надає командиру право вирішувати, виплачувати чи не виплачувати її на власний розсуд.

За приписами статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим, тобто прийнятим на підставі повно і всебічно встановлених обставин справи з наданням оцінки всім аргументам учасників.

У цій справі судом досліджено та оцінено кожен із наданих доказів окремо й у сукупності, встановлено причинно-наслідковий зв`язок між виконанням позивачем бойових завдань, документальним підтвердженням відповідної участі та виникненням права на додаткову винагороду, а також встановлено відсутність належних доказів, які б спростовували цей юридичний факт.

За таких обставин відмова у реалізації права позивача виключно з формальних причин фактично означала б покладення ризику неналежної організації внутрішньовідомчого документообігу держави на військовослужбовця, який у період воєнного стану виконував завдання із захисту держави.

Такий підхід не узгоджується ані з принципом верховенства права, ані з особливими конституційними гарантіями соціального захисту військовослужбовців, ані з наведеними правовими висновками Верховного Суду.

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази відповідно до статей 72–77, 90 КАС України, врахувавши критерії правомірності діяльності суб`єкта владних повноважень, установлені статтею 2 КАС України, принцип верховенства права, закріплений статтею 6 КАС України, вимоги щодо ефективного судового захисту та обов`язковості судового рішення, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відтак належить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні відповідних заходів у періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022 та з 03.11.2022 по 30.11.2022 у розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

З метою повного та ефективного відновлення порушеного права, відповідно до статті 245 КАС України, військову частину НОМЕР_1 належить зобов`язати здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за вказані періоди у розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або відповідних заходах, з урахуванням сум додаткової винагороди, фактично виплачених йому за ці самі періоди.

Саме такий спосіб захисту, на переконання суду, відповідає характеру встановленого порушення, забезпечує реальне поновлення майнових прав позивача та виключає необхідність його повторного звернення до суду з метою реалізації права на грошове забезпечення, існування якого підтверджене сукупністю досліджених у справі доказів.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи наведене у сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю.

Судові витрати за результатами судового розгляду справи відповідно до статті 139 КАС України не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах за періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022, з 03.11.2022 по 30.11.2022 в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах за періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 20.10.2022, з 03.11.2022 по 30.11.2022 в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених виплат за цей період.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 05 серпня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 Адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 .

Суддя Н.О. Дорошенко