Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №750/5766/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/5766/26

Провадження № 2/750/3057/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Крапивного Б.В.,

за участю секретаря Буглака А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 9651184 від 17.09.2025 в розмірі 24172 грн та понесених судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що 17.09.2025 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9651184 з використанням інформаційно-комунікаційної системи. У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором виникла заборгованість в сумі 24172 грн, з яких: 7828 грн – сума заборгованості за основним зобов`язанням; 9344 грн – сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 7000 грн – сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня). 24.02.2026 між первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 24022026, відповідно до умов якого позивач отримав від ТОВ «Мілоан» право вимоги, у тому числі, за кредитним договором № 9651184 від 17.09.2025, укладеним з відповідачкою. Окрім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідачки понесених судових витрат, а саме витрат по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 21.07.2026.

21.07.2026 судове засідання відкладено на 04.08.2026 в зв`язку з неявкою відповідача; у позовній заяві представник позивача просила розгляд справи проводити без участі представника позивача.

04.08.2026 сторони повторно не з`явились; відповідач про час і місце розгляду справи повідомлена в установленому законом порядку, про причини неявки не повідомила, відзив на позов не подала.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. За таких обставин, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

За згодою позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

17.09.2025 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 9651184 (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк, визначений п. 1.3. Договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору у кредит (далі – кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом (далі – плата) відповідно до графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Пунктами 1.2 – 1.5 Договору визначено умови кредитування, зокрема, сума кредиту становить 8000 грн; строк кредитування – 360 днів (з 17.09.2025 по 12.09.2026); денна процентна ставка – 0,97%; річна процентна ставка дорівнює 2418.52 відсотків річних; комісія за надання кредиту: 2160 грн, яка нараховується за ставкою 27.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту; Комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 25696.00 грн, що нараховується за ставкою 14.60 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до абз. 2 ч.2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Договір про споживчий кредит № 9651184 від 17.09.2025 підписано одноразовим ідентифікатором «478948», що належить відповідачу. Аналогічним чином відповідачем підписано 17.09.2025 Паспорт споживчого кредиту № 9651184 одноразовим ідентифікатором «709761».

Таким чином, договір № 9651184 від 17.09.2025 укладено ТОВ «Мілоан» з ОСОБА_1 в електронній формі відповідно до вимог цивільного законодавства. При цьому в укладеному договорі сторонами визначено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування. Отже, сторонами дотримано вимоги щодо форми такого договору, досягнуто згоди щодо істотних умов договору кредитування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

На підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачу позивачем надано копію платіжного доручення 162290573 від 17.09.2025, яке не є документом первинного бухгалтерського обліку, який би підтверджував факт переказу коштів на рахунок відповідача. Вказаний документ не містить підпису представника ТОВ «Мілоан», наявна лише самостійно надрукована інформація про переказ грошових коштів Харламовій К.С.

Суд зауважує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18) дійшов висновку про те, що банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно зі вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Виписки з рахунків позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, проте їх суду не надано, в зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідача. Жодних клопотань про витребування доказів заявлено не було.

Водночас, суд зауважує, що платіжне доручення 162290573 від 17.09.2025 сформовано, однак не підписано посадовою особою з прикладенням печатки ТОВ «Мілоан», матеріали справи не містять відомостей щодо фактичного виконання цього розрахункового документу, зокрема, платіжне доручення не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи щодо проведення платежу.

Крім того, ні кредитний договір, ні графік платежів, як Додаток до нього, а також заява на отримання кредиту (Додаток №2 до Договору), не містять реквізитів банківського рахунку, на який ТОВ «Мілоан» мало перерахувати кредитні кошти в сумі 8000 грн відповідачці ОСОБА_1 .

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач у позові, не є первинним документом, який підтверджує отримання коштів, користування ними, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належними доказом наявності заборгованості. Також, вказані відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором, долучені до позовної заяви позивачем, по своїй суті є розрахунком заборгованості, сформованим самим ТОВ «Мілоан», а тому вони не можуть вважатися належним доказом виконання останнім своїх зобов`язань за Договором щодо надання відповідачу кредиту.

Таким чином, позивачем не доведено факт надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов договору № 9651184 від 17.09.2025, а розрахунок заборгованості, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Надаючи оцінку твердженням позивача щодо відступлення первісним кредитором права вимоги на його користь, суд зважає на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд встановив, що 24.02.2026 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (Клієнт) та ТОВ «МІЛОАН» (Фактор) укладено договір факторингу № 24022026, відповідно до умов якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання по кредиту, комісію за надання кредиту, проценти за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості), неустойку (штраф, пеня) та/або проценти за порушення грошового зобов`язання та інші платежі (за наявності) згідно кредитних договорів, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно Додатку № 1 та є невід`ємною частиною Договору (п. 1.1 Договору факторингу). Згідно з п. 1.2 Договору факторингу перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників – підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору. В день, коли здійснюється перехід від клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників, Клієнт зобов`язаний передати Фактору інформацію згідно реєстру боржників в електронному вигляді за формою, наведеною в Додатку № 4 до цього Договору, на підставі Акту прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному вигляді (Додаток № 5).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає в тому, що в конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 та у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21.

Таким чином, права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Зважаючи, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, що не було доведено позивачем належними та допустимими доказами, з огляду на відсутність доказів перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 на виконання договору № 9651184 від 17.09.2025, відсутні підстави вважати, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 на підставі договору відступлення прав вимоги.

Таким чином, зважаючи, що позивачем не доведено наявність у нього права вимоги до відповідача, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на таке.

Розподіл судових витрат між сторонами судом здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Зважаючи на прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати, а саме судовий збір, слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 141, 142, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: вул. Лісова, 2, м. Бровари Київської області; код ЄДРПОУ 35625014.

Відповідач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Б.В. Крапивний