Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №300/3132/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2026 р. справа № 300/3132/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 в період з 03.03.2022 по 02.04.2026 включно, а саме невизначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови.

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, премії, індексації, компенсації за невикористану відпустку) ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 03.03.2022 по 02.04.2026 включно з використанням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених відповідно до первинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 03.03.2022 по 02.04.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на різних посадах. При цьому, при звільненні позивача згідно наказу від 02.04.2026 №94, йому вручено грошовий атестат, зміст якого, на думку, ОСОБА_1 , підтверджує, що відповідачем за період служби невірно нараховане та виплачене грошове забезпечення.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

20.05.2026 на адресу суду від військової частини НОМЕР_3 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву із викладеними запереченнями проти позову. Зокрема, представник відповідача у відзиві зазначив про відсутність підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. З огляду на наведене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Головуючий по справі суддя Кафарський В.В. в період з 02.07.2026 по 17.07.2026 та з 23.07.2026 по 03.08.2026 перебував у відпустці, у зв`язку з чим, строк розгляду справи продовжено.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.03.2022 №49, позивача зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 03.03.2022 (а.с. 18).

Відповідно до пункту 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.04.2026 №94, позивача з 02.04.2026 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 21).

Отже, з матеріалів справи встановлено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 з 03.03.2022 по 02.04.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

При цьому, після звільнення позивачу вручено грошовий атестат від 21.04.2026 (а.с. 17), а також довідку про доходи (а.с. 23) та довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії (а.с. 24) з яких вбачається, що розміри посадового окладу та окладу за військовим званням обчислювались ОСОБА_1 , виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 (1 762 грн).

Позивач, вважаючи, що при проходженні служби з 03.03.2022 по 02.04.2026 йому нараховувалось грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) не у повному обсязі, тобто відповідачем не проведено з ним повного розрахунку в частині всіх належних йому виплат та вважаючи такі дії протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі – Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі – Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами 2, 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі – Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018.

Згідно з пунктом 2 цієї постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постанова №103 набула чинності 24.02.2018.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Указане судове рішення залишене без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022.

Таким чином, з 29.01.2020 в законодавстві була відсутня норма, яка б передбачала обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Тобто, з 29.01.2020 використання при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців такого показника як встановлений законом на 01.01.2018 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб суперечить чинному законодавству.

Суд звертає увагу, що Верховним Судом сформовано висновок щодо застосування пункту 4 Постанови №704, зокрема у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 23.05.2023 у справі №380/22021/21 зазначено про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103. Так, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, з 01.02.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів».

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (надалі – Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Враховуючи, що пунктом 6 Постанови №103 були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 і ці зміни визнані судом протиправними і скасовані, при цьому після визнання судом протиправними і скасування вказаних змін Кабінет Міністрів України не прийняв іншого нормативного акту щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, застосуванню підлягає редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення до неї змін пунктом 6 Постанови №103.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 за №870, згідно якого визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом, і дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування, оскільки Постановою №103 не визнано такою, що втратила чинність та не скасовано Постанову №704, а внесено зміни до окремих положень вказаного нормативного акта, зокрема й викладено в новій редакції пункт 4, і внесення таких змін визнано судом незаконним.

Суд звертає увагу, що відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України, частини 1 статті 14, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (частина 2 статті 265 КАС України).

Отже, з 29.01.2020 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2017 (надалі – Закон №1774-VІІІ), встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відтак, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Крім того, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Таким чином, згідно з Постановою №704 та положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VІІІ розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.

Редакція законів України про Державний бюджет на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.

Так, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено у сумі 2 481,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено у сумі 2 684,00 грн.

Отже, в спірних правовідносинах з початком календарного року відбуваються зміни в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону його збільшення.

Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у ОСОБА_1 як особи з числа військовослужбовців у період, зокрема, з 03.03.2022 виникло право на перерахунок грошового забезпечення, зокрема, розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням підлягає розрахунку шляхом застосування чинної на той період редакції пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Проте, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, викладено абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, починаючи з 20.05.2023 року (дата набрання чинності п. 4 постанови №704, з урахуванням змін, внесених Постановою КМУ від 12.05.2023 №481) розрахунковою величиною розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб є 1 762 грн.

В подальшому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025 згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Як уже зазначалось, згідно з ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, зазначена постанова апеляційного суду набрала законної сили 18.06.2025 і з цього моменту була обов`язковою до виконання суб`єктами владних повноважень, включаючи відповідачів, - незалежно від того, чи оскаржувалася вона в касаційному порядку, оскільки саме по собі оскарження судового рішення не зупиняє його чинності та обов`язковості, якщо суд касаційної інстанції не вжив відповідних заходів забезпечення (стаття 152 КАС України).

Тобто, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, що передбачали визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, виходячи з розміру 1 762 грн, втратив чинність лише з 18.06.2025.

Таким чином, у період з 20.05.2023 по 17.06.2025 вказана постанова КМУ №481 від 12.05.2023 була чинною та правомірно застосовувалась відповідачем при нарахуванні і виплаті позивачу грошового забезпечення під час проходження ним служби у цей період.

Отже, внесені Постановою №481 зміни до пункту 4 Постанови №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови №704, як на тому наполягає позивач, до спірного періоду в частині з 20.05.2023 по 17.06.2025.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з 03.03.2022 по 19.05.2023 з урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.

При цьому, суд зауважує, що постанова Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, якою рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а в позові відмовлено, відповідно до її резолютивної частини набирає законної сили з дати її ухвалення, тобто з 16.07.2026, є остаточною та оскарженню не підлягає (повний текст постанови виготовлено 17.07.2026).

Оцінюючи дію цього судового рішення в часі, суд виходить із того, що воно набрало законної сили саме з дня його ухвалення. Відтак правові наслідки цього рішення виникають з 16.07.2026 та поширюються на майбутнє.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства - ефективному захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Одним із фундаментальних елементів цього завдання є принцип правової визначеності (legal certainty) та принцип обов`язковості судового рішення, що діяло на певний момент, - особа не повинна нести негативних наслідків того, що судове рішення, яким захищено її право і яке підлягало виконанню, в подальшому скасовано вищою інстанцією, якщо це скасування прямо не передбачає зворотної дії в часі щодо вже виниклих та реалізованих (або таких, що підлягали реалізації) прав.

Суд враховує, що Верховний Суд (постановою від 16.07.2026 у справі №320/29450/24), скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, дійшов висновку про відсутність підстав вважати дії Кабінету Міністрів України протиправними на майбутнє.

Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що в частині позовних вимог за період з 18.06.2025 по 02.04.2026 при розрахунку грошового забезпечення позивача також має застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2025 та 01.01.2026 відповідно).

Відтак, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 03.03.2022 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 02.04.20256, з використанням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених відповідно до первинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2025 та 01.01.2026 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 в період з 03.03.2022 по 20.05.2023 та з 18.06.2025 по 02.04.2026, а саме невизначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, премії, індексації, компенсації за невикористану відпустку) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) за період проходження військової служби з 03.03.2022 по 20.05.2023 та з 18.06.2025 по 02.04.2026 з використанням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених відповідно до первинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2025 та 01.01.2026 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.