Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №120/6233/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 серпня 2026 р. Справа № 120/6233/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на звільнення з військової служби на підставі пункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу", тобто у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Однак, відповідач відмовив у задоволенні рапорту, з підстав, що наявні інші члени сім`ї другого ступеня споріднення та відносно яких не підтверджено неможливість здійснення постійного догляду за матір`ю.

Ухвалою суду від 01.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 усі відомості, які стали підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача.

Відповідач проти задоволення позову заперечив та 20.05.2026 через підсистему "Електронний суд" подав відзив в якому зазначив, що розглянув рапорт позивача про звільнення відповідно до вимог Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України №1115/2009, та надав мотивовану письмову відповідь про відсутність підстав для його звільнення.

На думку відповідача, позивач не довів наявності передбачених абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ підстав для звільнення, оскільки у матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, наявні інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення, а саме мати та онука. При цьому доказів того, що зазначені особи самі потребують постійного догляду або об`єктивно позбавлені можливості здійснювати догляд за матір`ю позивача, ні під час звернення з рапортом, ні до суду не подано.

Відповідач також звернув увагу на суперечності у наданих позивачем доказах, зокрема щодо фактичного місця проживання матері позивача, її онуки та самого позивача, які, на його думку, ставлять під сумнів достовірність акта перевірки сімейного стану та інших поданих документів. Крім того, відповідач зазначив, що нотаріально посвідчені заяви матері та доньки позивача підтверджують лише справжність їх підписів, але не посвідчують викладені у них фактичні обставини.

Також відповідач вказав, що сам по собі факт навчання онуки матері позивача у закладі вищої освіти не свідчить про неможливість здійснення нею догляду, а позивач не надав належних доказів на підтвердження протилежного. Водночас, враховуючи проходження позивачем військової служби в умовах воєнного стану, відповідач наголосив на пріоритетності виконання конституційного обов`язку щодо захисту держави та відсутності передбачених законом виключних підстав для звільнення позивача з військової служби.

22.05.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено про необґрунтованість заперечень відповідача.

Представник позивача вказує, що мати ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи, потребує постійного стороннього догляду, а інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення об`єктивно не можуть здійснювати такий догляд. Зазначає, що надані позивачем докази, зокрема акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, підтверджують наведені обставини, а доводи відповідача щодо приховування інформації про родичів, недостовірності відомостей про місце проживання матері та відсутності підстав для звільнення є безпідставними.

Також представник позивача посилається на те, що висновок лікарсько-консультативної комісії є належним доказом потреби матері у постійному сторонньому догляді, а положення абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачають право позивача на звільнення за наявності відповідних обставин.

26.05.2026 та 27.05.2026 від відповідача надійшли аналогічного змісту заперечення на відповідь на відзив, у яких він зазначив, що доводи позивача не спростовують правомірності оскаржуваних дій та не підтверджують наявності підстав для його звільнення з військової служби.

Ухвалою суду від 05.08.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.

13.04.2026 позивач звернувся з рапортом про звільнення в запас за сімейними обставинами на підставі пункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особою з інвалідністю ІІ групи та яка потребує постійного стороннього догляду.

До рапорту додано нотаріально посвідчені копії паспорту ОСОБА_1 ; ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; паспорту ОСОБА_2 ; ідентифікаційного номера ОСОБА_2 ; довідки МСЕК серії 12 ААГ №807560; пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 ; висновку №4/3 від 06.01.2026 року; свідоцтва про розірвання шлюбу; заяви ОСОБА_2 ; довідки про дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; паспорту ОСОБА_4 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_5 ; заяви ОСОБА_2 ; паспорту ОСОБА_6 ; ідентифікаційного номера ОСОБА_6 ; свідоцтва про народження ОСОБА_6 , довідки ОСОБА_6 ; заяви ОСОБА_6 ; акту перевірки сімейного стану військовослужбовця. А також оригінали витягів з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та оригінал відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №16 від 12.01.2026 року.

Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України своїм листом № 08/3216-26-Вих від 16.04.2026 повідомила про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, оскільки у матері позивача ОСОБА_2 є родич другого ступеня спорідненості, а саме онучка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу" протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу") військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII, а у частині п`ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 3) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009).

Відповідно до пункту 2 та 3 Положення № 1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт (далі - військова служба за контрактом).

Згідно п. 12 Положення № 1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння військових звань, пониження у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Розділ XII положення № 1115/2009 регламентує питання звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 265 положення № 1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

1) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби, з переоглядом через 6 - 12 місяців;

2) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

За приписами пункту 267 Положення № 1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з підстав, визначених частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з ініціативи військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к", "п" та "р" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й", "к", "н", "о", "п" та "р" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "д" та "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Пунктом 279 Положення № 1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Приписами розділу XIV положення № 1115/2009 унормовано питання проходження військової служби та деякі питання виконання військового обов`язку в особливий період.

Згідно з пунктом 305 положення № 1115/2009 в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період.

Відповідно до пп. 1 п. 307 положення № 1115/2009 з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: 1) військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв`язку із визнанням їх військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

За змістом пункту 288 положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Отже, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом в особливий період. Однак такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами.

Як встановлено судом, 13.04.2026 позивач звернувся з рапортом про звільнення в запас за сімейними обставинами на підставі пункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особою з інвалідністю ІІ групи та яка потребує постійного стороннього догляду.

Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України своїм листом № 08/3216-26-Вих від 16.04.2026 повідомила про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, оскільки у матері позивача ОСОБА_2 є родич другого ступеня спорідненості, а саме онучка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як вже зазначалося вище, підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Згідно з пп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять які проходять військову службу за контрактом, на особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі, зокрема, необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

З конструкції цієї норми вбачається, що законодавством передбачено три умови, за наявності яких позивача може бути звільнено з військової служби:

- один із батьків військовослужбовця чи батьків дружини (чоловіка) є особою з інвалідністю І чи ІІ групи;

- така особа з інвалідністю потребує постійного догляду;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Приналежність матері позивача до осіб з інвалідністю ІІ групи та потреба у постійному догляді підтверджуються матеріалами справи, а саме висновком лікарсько-консультативної комісії №4/3 від 06.01.2026 та довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААГ № 807560.

Суд також враховує, що із своїм чоловіком ОСОБА_2 розірвала шлюб 25.09.2000 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу. Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Матір ОСОБА_2 - ОСОБА_4 є пенсіонеркою, проживає окремо, що підтверджується відомостями паспорту громадянина України.

Отже, членами сім`ї ОСОБА_2 , які б могли здійснювати за нею постійний догляд першого ступеня спорідненості є її син ОСОБА_1 та другого ступеня споріднення - онука ОСОБА_6 .

Разом із тим, актом перевірки сімейного стану військовослужбовця №11/26 від 17.03.2026 установлено, що інші члени сім`ї першого та другого ступеня споріднення, окрім сина ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , які здійснюють або можуть здійснювати догляд за нею, відсутні. Тому, підтверджено необхідність здійснення постійного догляду ОСОБА_1 за своєю матір`ю ОСОБА_2 .

Як уже зазначалося, абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю ІІ групи. При цьому, така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).

Тобто вказану норму слід тлумачити не лише як їх юридичну чи фізичну відсутність, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї, зокрема другого ступеня споріднення обов`язків по здійсненню постійного догляду за особою, з певних об`єктивно існуючих причин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 виснував, що "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

Надалі зазначену правову позицію було підтверджено та розвинуто Верховним Судом у постанові від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25, відповідно до якої суди зобов`язані досліджувати реальний стан речей, враховуючи сукупність обставин: де проживає потенційний доглядач, чи має він фізичну та матеріальну можливість здійснювати догляд, чи наявні у нього малолітні діти або інші об`єктивні обставини, що унеможливлюють виконання функцій доглядача. Зазначений підхід є загальнообов`язковим при тлумаченні абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до статей 1261, 1262 Цивільного кодексу України першу чергу спадкоємців за законом особи становлять її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені; другу чергу - рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, яким є, зокрема спільне проживання.

У цій справі матеріали свідчать про те, що онука ОСОБА_2 - ОСОБА_6 не проживає разом із нею, що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади, долученими до рапорту позивача. Крім того, з наданої довідки вбачається, що ОСОБА_6 є студенткою закладу вищої освіти та навчається за денною формою навчання, що об`єктивно обмежує можливість здійснення нею постійного стороннього догляду за особою, яка такого догляду потребує.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що сам по собі факт навчання онуки не свідчить про неможливість здійснення нею догляду. Такий висновок зроблений відповідачем без дослідження конкретних життєвих обставин, місця проживання зазначеної особи, фактичної можливості забезпечувати постійний догляд та інших істотних обставин, що суперечить наведеному вище правовому висновку Верховного Суду щодо необхідності встановлення реальної можливості здійснення такого догляду, а не лише формальної наявності родича відповідного ступеня споріднення.

При цьому суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи рішення про відмову у звільненні позивача, фактично обмежився лише встановленням юридичного факту існування онуки ОСОБА_2 , не перевіривши, чи має вона реальну можливість здійснювати постійний догляд за бабусею.

Посилання відповідача на те, що нотаріально посвідчені заяви матері та онуки позивача не підтверджують викладених у них обставин, суд також відхиляє. Зазначені заяви не є єдиними доказами у справі, а оцінюються судом у сукупності з іншими доказами, зокрема актом перевірки сімейного стану військовослужбовця, витягами з реєстру територіальної громади, довідкою про навчання ОСОБА_6 , висновком лікарсько-консультативної комісії та іншими документами, які узгоджуються між собою.

Не заслуговують на увагу й доводи відповідача щодо суперечностей у відомостях про місце проживання матері позивача, самого позивача та його доньки. Відповідачем не наведено, у чому саме полягають такі суперечності, а також не надано жодного належного доказу недостовірності поданих позивачем документів. Натомість наявні у матеріалах справи витяги з реєстру територіальної громади є офіційними документами, достовірність яких відповідачем не спростована.

Крім того, акт перевірки сімейного стану військовослужбовця №11/26 від 17.03.2026 був складений уповноваженими посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 до звернення позивача із рапортом про звільнення та містить висновок про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Доказів недійсності цього акта, його скасування чи встановлення недостовірності викладених у ньому відомостей матеріали справи не містять.

Водночас суд враховує, що лист-відмова від 16.04.2026 №08/3216-26-Вих не містить жодної оцінки поданих позивачем документів, не містить мотивів, з яких відповідач дійшов висновку про можливість здійснення постійного догляду онукою, та не містить аналізу її фактичних життєвих обставин. Фактично єдиною підставою відмови стала формальна наявність у матері позивача онуки як родича другого ступеня споріднення.

Такий підхід не відповідає вимогам абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ у їх системному тлумаченні та правовим висновкам Верховного Суду, згідно з якими вирішальним є не сам факт існування інших родичів, а наявність у них реальної можливості здійснювати постійний догляд за особою, яка його потребує.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення, дії чи бездіяльності. У цій справі відповідач не довів, що інший член сім`ї другого ступеня споріднення матері позивача має фактичну можливість здійснювати постійний догляд за нею, натомість обмежився лише посиланням на сам факт існування такої особи.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що на момент звернення із рапортом позивач підтвердив усі передбачені абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ умови для звільнення з військової служби, а саме: його мати є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду, а інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати такий догляд, фактично відсутні у розумінні наведеної норми закону, оскільки не мають реальної можливості його здійснювати.

За таких обставин відмова військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України у звільненні позивача з військової служби на підставі пункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу", є протиправною.

Відтак, враховуючи, що відповідач не реалізував надані йому законом повноваження відповідно до вимог законодавства та безпідставно відмовив позивачу у звільненні з військової служби, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що адміністративний позов необхідно задовольнити.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім`ї - матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня) 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )

Рішення суду сформовано 05.08.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна