Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №487/3740/26 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/3740/26

Провадження № 2/487/2744/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого-судді А.А. Лагоди

секретаря К.Е. Мамчур

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Тарнопольська Розетта Грікорівна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання частково недійсним (в частині покупця), переведення правовідношення, скасування запису про право власності та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

15.05.2026 сторона позивача звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 20.08.2021 житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Тарнопольською Р. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 836 в частині покупця; визнати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; усунути перешкоди у здійснені права власності житловим будинком АДРЕСА_1 , шляхом скасування запису в Єдиному державному реєстрі права власності на нерухоме майно щодо реєстрації прав ОСОБА_3 на зазначене нерухоме майно, номер відомостей про речове право 43600890.

Позов обґрунтований тим, що 31.05.2019 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб. Вiд спiльного шлюбу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мають малолiтню доньку – ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З фiнансовоi сторони спiльне проживання подружжя було досить скрутним, грошей постiйно не вистачало, внаслiдок чого ОСОБА_6 та ОСОБА_11 . постiйно вимушенi були звертатись до рiзноманiтних фiнансових установ, з метою отримання кредитiв та мiкропозик. Подружжя не мало власного житла, внаслiдок чого винаймали квартиру для сумiсного проживання в мiкрорайонi Кульбакiно. У зв`язку з цими обставинами, пiсля народження спільної дитини ОСОБА_12 було прийнято рiшення прийняти участь в програмi сурогатного материнства, з метою отримання коштiв для подальшого придбання власного нерухомого майна. Так, згiдно договору про сурогатне материнство вiд 01.09.2020 ОСОБА_13 , як сторона зазначеного договору, зобов`язана була виносити та народиги дитину (дiтей), в результатi штучного заплiднення. Вказаний договiр укладений на вiдплатнiй ocнoвi. Оплата складалась з компенсацii здоров`я сурогатноi мaтepi, медичного супроводу (обґрунтованих витрат), додаткової компенсацiї, пов`язаної з кесаревим розтином та двохплiдною вагітністю (народження двох дiтей) та iнших грошових вiдшкодувань, згiдно умов договору. Пiсля виконання умов договору та народження двох дiтей шляхом кесаревого розтину, загалом позивачкою було отримано вiд потенцiйних батьків через їх законного представника готiвкою суму у розмiрi 19 900 доларiв США, що на дату 20.07.2021, згiдно з курсом НБУ було еквiвалентно 541542,68 грн. Одночасно з оформленням розписки 20.07.2021 позивачем складено нотарiальну заяву про повне виконання сторонами своїх зобов`язань за договором про сурогатне материнство. З метою полiпшення власних житлових умов, пiсля отримання позивачкою грошей за договором про сурогатне материнство, яких було достатньо для придбання власного нерухомого майна. Вона почала пошук вiдповiдного житлового будинку. Позивач через оголошення в iнтернеті знайшла житловий будинок АДРЕСА_1 . Позивач здiйснювала огляд житлового будинку перед оформленням договору купiвлi-продажу разом з чоловiком та дитиною без присутностi відповідача, особисто спiлкувалась як з рiелтором, яка допомагала в переоформленнi житлового будинку, так i з потенцiйним продавцем ОСОБА_14 перед оформленням договору купівлі-продажу. Після чого подружжям було прийнято рішення про те, що вони будуть купувати будинок. Юридичне оформлення вищезазначеного житлового будинку вiдбулось на iм`яь сестри чоловiка позивачки, ОСОБА_15 – ОСОБА_3 . Так, згiдно договору купiвлi-продажу вiд 20.08.2021 вказаний вище житловий будинок був оформлений на ОСОБА_16 , рiдну сестру ОСОБА_17 . Саме чоловiк позивачки ОСОБА_9 був iнiцiатором та особливо наполягав на оформленнi житлового будинку на iм`я cвoєi сестри ОСОБА_3 . Основний аргумент, на який посилався ОСОБА_7 , стосовно оформлення спiрного житлового будинку на iм`я сестри, а не на одного з подружжя - це фактор значного ризику, внаслiдок того, що на його iм`я на той час були вiдкритi виконавчi провадження по кредитним зобов`язанням. I тому, з метою мiнiмiзацiї ризикiв, пов`язаних iз стягненням боргів фiнансовими компанiями в майбутньому i, як результат, накладенням арештів на майно, яке є у спiльнiй власностi подружжя та звернення стягнення, вирішено було тимчасово оформити спiрний житловий будинок саме на сестру чоловiка ОСОБА_3 . В уснiй формi пiд час попереднiх обговорювань питання оформлення спiрного житлового будинку, було узгоджено декiлька основних моментів, а саме: ОСОБА_3 буде «номінальним» власником житлового будинку тимчасово та лише «на паперi», у перспективi житловий будинок буде оформлений на iм`я реального власника - ОСОБА_18 , у випадку розiрвання шлюбу мiж ОСОБА_19 та ОСОБА_20 – ОСОБА_3 зобов`язувалась переоформити спiрний житловий будинок, шляхом укладення договору дарування, на iм`я своєї племiнницi – ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пiсля пiдписання договору купiвлi-продажу житлового будинку, ОСОБА_8 разом з донькою ОСОБА_22 буде зареестрована у вищезазначеному житловому будинку, задля безперешкодної можливостi ОСОБА_23 . користyватися та розпоряджатися вищезазначеним житловим будинком, в тому числі й здiйснити реєстрацiю свого мiсця проживання та мiсця проживання своєї дитини за адресою житлового будинку АДРЕСА_1 . Одночасно з укладенням вищезазначеного договору купiвлi-продажу, приватним нотаріусом Миколаївського мiського нотарiального округу Миколаївської обл. Тарнопольською Р.Г. була посвiдчена довіреність на право розпорядження майном, а саме спірним житловим будинком вiд ОСОБА_3 представнику ОСОБА_24 відносини в родині на той час були добрі й підстав не довіряти словам чоловіка та його сестри у позивача не було, а тому позивач надала згоду на оформлення договору на ОСОБА_3 проте ні у ОСОБА_3 , ні у чоловіка позивача ОСОБА_4 власних коштів на придбання будинку не було. Одразу після оформлення договору позивач разом з дитиної переїхала проживати до спірного житлового будинку. 02.09.2021 була здійснена реєстрація позивача разом з дитиною за вказаною адресою. У квітні 2023 в спірному будинку за рахунок позивача був здійснений поточний ремонт, встановлений туалет, проведена каналізація, водопостачання. У липні 2023 відносини подружжя значно погіршилися та позивач вимушена була виїхати з дитиною проживати у Республіку Польща. У липні 2024 ОСОБА_2 звернулась до суду про розірвання шлюбу. Рішенням суду від 12.08.2024 шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу відносини з відповідачем погіршились. Позивач зверталась до відповідача з приводу виконання нею усної домовленості та добровільного переоформлення спірного житлового будинку, шляхом укладення договору дарування на дитину позивача ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач та колишній чоловік позивача ухиляються від вирішення спірної ситуації, а тому позивач вважає, що її права стосовно нерухомого майна порушені і вирішити його можливо лише в судовому порядку.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026 зазначена цивільна справа заява надійшла в провадження судді Лагода А.А.

Ухвалою суду від 18.05.2026 по справі відкрито загальне позовне провадження, підготовче засідання призначено на 25.06.2026.

01.06.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Матвєєва В.В. надійшов відзив на позовну заяву. Заперечує в задоволенні позову та вказує, що придбання нерухомості відбулись за кошти відповідача, що підтверджується в 5 договору купівлі-продажу від 20.08.2021, продаж вчинено за 202242,00 грн., які продавець ОСОБА_14 отримала повністю саме від покупця — ОСОБА_3 . Сторони договору своїми підписами підтвердили факт повного розрахунку між ними. Будь-які домисли позивача щодо відсутності у відповідача коштів є суб`єктивними та не можуть виступати доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України. Відповідач, будучи законним та єдиним власником житлового будинку, на підставі добросусідських та близьких родинних відносин, добровільно надав зазначене майно для проживання своєму рідному брату ОСОБА_4 та його тогочасній дружині. Саме як жест доброї волі та з метою забезпечення комфорту проживання родини брата. Відповідачем 20.08.2021 було оформлено довіреність (реєстровий № 837), яка надавала право ОСОБА_2 представляти інтереси власника в комунальних службах та здійснити реєстрацію місця проживання. Сам факт видачі довіреності свідчить про реалізацію ОСОБА_3 своїх повноважень, як власника, а не про «номінальний» статус. Позивач наголошує на тому, що вона на постійній основі здійснювала оплату комунальних послуг. Проте, користування житловим будинком та сплата рахунків за спожиту воду, газ та електроенергію є прямим обов`язком осіб, які фактично проживають у приміщенні та споживають ці послуги. Сплата комунальних платежів є формою оплати за поточне утримання житла користувачами і в жодному разі не є підставою для виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна.

04.06.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_2 адвоката Міхтієвої С.Н. надійшла відповідь на відзив. У відповіді позивач не погоджується з аргументами відповідача та вказує, що відповідач не надає до суду доказів придбання житла за власні кошти та ще й заперечує про витребування доказів з ДПС. Відповідач працювала штатним працівником в «Урпошті», а її чоловік ОСОБА_5 автослюсарем, вони не мали достатньої фінансової можливості для придбання нерухомості. Позивачем заявлено клопотання про витребування відомостей з ДПС щодо доходів відповідача ОСОБА_3 та її чоловіка. Саме позивач мала справжнє волевиявлення, фінансову спроможність та достатні кошти для придбання житлового будинку, що підтверджується договором про сурогатне материнство, заявою про повне виконання сторонами зобов`язань та розпискою на суму 19000,00 доларів США, отримання цих коштів за місяць до купівлі будинку. Відповідач спотворює факти та не надає пояснення чому повіреною особою у довіреності від 20.08.2021 зазначено не рідного брата ОСОБА_4 а саме ОСОБА_2 і чому стосовно реєстрації місця проживання в будинку була зареєстрована позивач з дитиною, а не відповідач або її чоловік чи рідний брат. Сплата комунальних послуг не є підставою для виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна, сплата таких послуг є одним із факторів, які у сукупності складають цілком обґрунтовану позицію. Позивач виявила бажання набути у приватну власність спірний житловий будинок з метою поліпшення власних житлових умов, та з цією метою позивач була ініціатором пошуку такого житла, особисто спілкувалась з потенційним продавцем ОСОБА_14 перед оформлення договору та здійснювала огляд будинку. Після підписання договору саме позивач з дитиною вселилась для постійного проживання в будинок, займалась меблюванням, поточним ремонтом, придбанням побутової техніки, особисто сплачувала всі комунальні платежі, а також була зареєстрована разом з дитиною у цьому будинку, вона не мала коштів на придбання будинку.

Ухвалою суду від 15.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Під час надання показів в режимі відеоконференцзв`язку 22.07.2026 ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги у повному об`ємі, просила суд їх задовольнити. При цьому підтвердила обставини викладені у позовній заяві.

Представник позивача надала до суду заяву в якій просить задовольнити позов та розглянути справу за відсутністю сторони позивача на підставі наявних доказів, що додані до позову.

Сторона відповідача в судове засідання не з`явились у відзиві просить суд відмовити у задоволенні позову та розглянути справу за наявними матеріалами.

Треті особи у судове засідання не з`явились, повідомлено належним чином про дату та час судового засідання, заяв та клопотань до суду не надходило, про причини неявки суду не повідомлено.

Суд, вислухавши сторону позивача, допитавши свідка, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1, 2 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч.1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Отже, за своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику. За звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями ст. 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Положеннями ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Положеннями ст. 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до ч.3 ст.16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень чч.2-5 ст.13 цього кодексу.

Аналізуючи ч.2 ст.13 ЦК можна дійти висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні всіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи з аналізу норм, закріплених у ЦК, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад ч.3 ст.39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що ОСОБА_3 є фіктивним покупцем за договором купівлі-продажу житлового будинку, оскільки її волевиявлення, як покупця не відповідало її внутрішній волі, а фактичним покупцем будинку була позивач, оскільки саме вона надала грошові кошти на придбання будинку, які отримала на підставі договору про сурогатне материнство від 01.09.2020 під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , однак ухилилась від оформлення будинку на своє ім`я, за переконанням свого чоловіка. Аргументом ОСОБА_4 було те, що відносно нього відкриті виконавчі провадження по кредитним зобов`язанням. З метою мінімізації ризиків, пов`язаних із стягненням боргів фінансовими компаніями в майбутньому, і як результат, накладенням арештів на майно, яке є у спільній власності подружжя та звернення стягнення, було вирішено тимчасово оформити спірний житловий будинок на відповідача ОСОБА_3 .

В якості доказів позивачем надано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 31.05.2019 за яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклали шлюб який зареєстрований Центральним районним у місті Миколаєві відділі державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про що складено актовий запис №275.

У сторін від шлюбу народилась донька ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 03.08.2019.

Ці факти було встановлено в рішенні Заводського районного суду м. Миколаєва від 12.08.2024 у справі №487/6348/24 яким шлюб між сторонами розірвано.

Також позивачем надано копію договору про сурогатне материнство від 01.09.2020 за умовами якого позивач взяла на себе зобов`язання народити дитину потенційним батькам, які зобов`язані виплатити сурогатній матері 13500 євро (90% від компенсації в день підписання сурогатною матір`ю нотаріальної згоди та її передачі потенційним батькам, 10% від компенсації в день завершення всіх необхідних дій, направлених на оформлення документів на дитину). Заявою від 20.07.2021 позивач підтвердила про виконання договору про сурогатне материнство, а з розписки від 20.07.2021 вбачається отримання позивачем 19900дол.США.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 20.08.2021 продавець ОСОБА_14 та покупець ОСОБА_3 уклали цей договір за яким продавець зобов`язався передати у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти житловий будинок АДРЕСА_1 інвалідний хутір, і сплатити за нього обумовлену грошову суму. Продаж вчиняється за 202242,00 грн., які продавець отримала від покупця повністю. На укладення правочину надається згода чоловіка покупця ОСОБА_5 , підпис якого засвідчена нотаріусом. Сторони засвідчили, що договір відповідає дійсним намірам і не носить характеру фіктивного чи удаваного. Про зміст прав та обов`язків за цим договором, про правові наслідки укладеного правочину в т.ч. ст.ст.215-236, ст.319, ст.626, ст.ст.651-654, ст.ст.655-664, 680, 681 ЦК України, ст.ст.57-74, 97 СК України сторонам роз`яснено. Договір засвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Тарнопольською Р.Г. та зареєстровано в реєстрі за №836. Правовою підставою позову сторона позивача вказує ст.235 ЦК України.

Допитана в судовому засіданні 22.07.2026 у якості свідка ОСОБА_14 показала суду, що дійсно продала належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 інвалідний хутір. На огляд будинку із ріелтором приходила позивач з чоловіком та вони домовились що будуть його купувати. Під час оформлення договору купівлі – продажу будинку били присутні свідок, ОСОБА_2 з чоловіком та ОСОБА_3 з чоловіком. Підписувала договір свідок з ОСОБА_3 , але гроші в сумі 13000 доларів США давала ОСОБА_2 . При цьому свідок додала, що про жодні домовленості між сторона, щодо фіктивності договору на час його укладання їй не було відомо, а стало відомо згодом у зв`язку із зверненням до неї позивача через подання позову. Жодних письмових розписок, щодо отримання свідком авансу чи повної суми розрахунку за продаж будинку вона не надавала.

Під час надання показів в режимі відеоконференцзв`язку 22.07.2026 ОСОБА_2 підтвердила обставини викладені у позовній заяві. Також зазначила суду, що не знала про можливість оформлення домоволодіння лише на себе без прав другого із подружжя із написанням відповідної нотаріально посвідченої заяви другого із подружжя. Також підтвердила, що жодних письмових розписок, договорів із свідком ОСОБА_14 , щодо продажу будинку та відповідачем ОСОБА_3 , щодо прав на будинок вони не складали через довірливі відносини.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями ч.3, 5 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

За нормами ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 Сімейного кодексу України).

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

У частині другій та третій статті 13 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, враховуючи вказані норми матеріального права, враховуючи правовідносини, які склалися між сторонами спору та мету укладеного правочину, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено ознак удаваності, а тим більше ознак фіктивності договору купівлі-продажу житлового будинку від 20.082021, укладеного між ОСОБА_14 та ОСОБА_3 , а також порушення цим правочином законних прав ОСОБА_2 .

Доводи позивача зводяться до того, що укладення оспорюваного правочину мало на меті уникнення у майбутньому претензій з боку кредиторів за наявними відкритими виконавчими провадженнями відносно чоловіка позивача та унеможливлення звернення стягнення на нерухоме майно подружжя.

В даному випадку дії, обумовлені неправомірною метою (позбавлення одного з подружжя права спільної сумісної власності, як і позбавлення кредиторів отримати задоволення своїх вимог за рахунок майна належного боржнику) та пов`язані із недобросовісною поведінкою (недотримання норм моралі та позитивних норм, відсутність поваги до прав та інтересів інших осіб, нечесні дії тощо) не можуть отримати захист у судовому порядку.

Також, судом досліджено розмір доходів ОСОБА_5 за період з 2 кварталу 2018 по 4 квартал 2021 та встановлено, що в цей період сума нарахованого доходу складає 184777,60грн., розмір доходів ОСОБА_3 за період з 2 кварталу 2018 по 4 квартал 2021 та встановлено, що в цей період сума нарахованого доходу становить 249469,60грн.

Тобто у подружжя ОСОБА_27 загальний дохід становить 434247,20 грн. Також, подружжя могло мати заощадження, які не відображаються у довідках про доходи. Продаж житлового будинку вчинено за 202242,00 грн., що спростовує аргумент сторони позивача про відсутність коштів у відповідача для придбання будинку.

Надані суду стороною позивача копії скріншотів переписок між не ідентифікованими особами в не ідентифікований час, суд не може прийняти, як належний та допустимий доказ в підтвердження заявлених позовних вимог.

Інші аргументи сторони відповідача не спростовують встановлені судом обставини.

Слід також зазначити, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.02.2022 у справі № 346/2238/15-ц дійшов висновку, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору у частині сторони договору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, а також дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст.141, ст.142 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.12, 89, 141, 142, 263-265 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Тарнопольська Розетта Грікорівна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання частково недійсним (в частині покупця), переведення правовідношення, скасування запису про право власності та визнання права власності – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Тарнопольська Розетта Грікорівна, адреса: м. Миколаїв, вул. Погранична, 50/1.

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Третя особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 .

Суддя А.А. Лагода