Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №297/2275/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 297/2275/23

провадження № 61-3200св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горбенко Костянтин Олегович, на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року в складі судді Гецко Ю. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в складі колегії суддів Джуги С. Д., Кожух О. А., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 ,

у якому просила:

- визнати неукладеним договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,

на підтвердження укладення якого ОСОБА_1 була видана розписка

від 19 червня 2018 року на суму 107 000,00 євро, зі строком повернення

до 01 вересня 2018 року;

- визнати відсутніми у ОСОБА_2 будь-яких прав вимоги до ОСОБА_1

за договором позики, на підтвердження укладення якого ОСОБА_1 була видана розписка від 19 червня 2018 року на суму 107 000,00 євро, зі строком повернення до 01 вересня 2018 року.

Позов обґрунтовано тим, що 19 червня 2018 року ОСОБА_1 написала розписку, в якій було зазначено про отримання нею від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 107 000,00 євро та вказано про її обов`язок повернути цю суму грошових коштів у строк до 01 вересня 2018 року.

Позивачка стверджувала, що грошових коштів згідно із розпискою вона від відповідача не отримувала, що свідчить, на її думку, як про неукладеність відповідного договору позики, так і про відсутність у відповідача права вимоги повернення вказаної грошової суми.

Грошові кошти відповідачем позивачці фактично не передавалися, розписка написана внаслідок вчинення психологічного тиску, поєднаного з погрозою фізичного насильства.

Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.

Берегівський районний суд Закарпатської області ухвалою від 17 липня 2023 року відмовив у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виснував, що у провадженні Берегівського районного суду розглядається справа з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме справа № 465/5503/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики (розписки) недійсним.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 23 листопада 2023 року, з висновками якого погодився Верховний Суд в ухвалі від 29 січня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Берегівського районного суду від 17 липня 2023 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився Верховний Суд, виходив із того, що місцевий суд у цій справі не звернув уваги на предмет та підстави позову. Так, у справі № 465/5503/22 позов пред`явлено про визнання договору позики (розписки) недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, а у справі № 297/2275/23 позов пред`явлено з підстав, передбачених статтею 1051 ЦК України, про визнання договору позики таким, що не укладався.

Короткий зміст оскарженого судового рішення суду першої інстанції

Берегівський районний суд Закарпатської області рішенням від 26 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка фактично посилається на фіктивність укладеного між сторонами договору позики, який оформлений спірною розпискою. Звертаючись до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, позивач повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд критично оцінив твердження позивачки про відсутність події передання їй грошових коштів відповідачем у сумі, яка зазначена у розписці. Щодо доводів позивачки про неможливість реального укладення договору позики та передання їй коштів відповідачем через відсутність в останнього станом на момент укладення договору позики суми грошових коштів, про що зазначено в договорі, а саме 107 000,00 євро, суд зазначив, що такі доводи також не підтверджені належними та допустимими доказами.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Горбенко К. О., подала апеляційну скаргу.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 04 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Горбенко К. О., задовольнив частково. Змінив мотивувальну частину рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року, резолютивну частину рішення залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції про відмову в позові по суті спору відповідає вимогам щодо його законності. Водночас, змінюючи мотивувальну частину судового рішення, апеляційний суд указав, що суд першої інстанції помилково аналізував фіктивність спірного договору позики, оскільки фіктивність правочину не була підставою позову у цій справі. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд помилково виклав у своєму рішенні положення щодо позовної давності, оскільки заява про застосування позовної давності у цій справі не подавалася. Суд апеляційної інстанції виснував, що згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження вимог позову, зокрема, про вчинення стосовно неї психологічного тиску, поєднаного з погрозою фізичного насильства, та зазначив, що доводи позивачки, якими обґрунтовано неукладеність договору позики, ґрунтуються виключно на припущеннях і спростовуються матеріалами справи. Суд апеляційної інстанції у цій справі урахував також висновки, викладені в інших справах у спорах між тими самими сторонами та щодо того самого боргового зобов`язання, процесуальну поведінку позивачки та її суперечливі доводи у порівнянні зі справою, яка переглядається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

13 березня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горбенко К. О., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області

від 26 березня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у цій справі, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горбенко К. О., зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи

та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявниця вказує, що відповідач не підтвердив існування у нього спірної суми, яка є предметом договору позики, а суди у порушення вимог закону не зобов`язали відповідача надати такі докази. Крім того, суди помилково відмовили у задоволенні клопотання позивача про допит її неповнолітнього сина, який міг підтвердити, які саме населені пункти на території Угорщини позивачка із сином відвідували 19 червня 2018 року. Також суди попередніх інстанцій помилково послались на недопустимий доказ, а саме фото, на якому заявниця нібито «перераховує кошти, в купюрах 500 євро кожна, розкладаючи їх окремо у певній кількості».

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3., просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , просить суд касаційної інстанції розгляд справи здійснювати у відкритому судовому засіданні за участі сторін.

Клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3., задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Зокрема, в частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а лише тлумачили відповідні юридичні норми (рішення в справі «Жук проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, тому підстави для розгляду справи за участю учасників справи в суді касаційної інстанції відсутні.

За таких обставин справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення буде направлена учасниками справи у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

19 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, який оформлено розпискою, відповідно до якої позивачка вказала про отримання нею від ОСОБА_2 у борг суми в розмірі 107 000,00 євро, зі строком повернення коштів до 01 вересня 2018 року. Розписка написана ОСОБА_1 власноруч, а факт отримання грошових коштів у борг засвідчено нею особисто із проставленням дати, підпису та власних персональних даних.

Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що грошових коштів згідно з розпискою від 19 червня 2018 року вона від відповідача не отримувала, що свідчить, на її думку, як про неукладеність договору позики, так і про відсутність у відповідача права вимоги повернення грошової суми. Позивачка вказувала також на те, що розписка написана нею внаслідок вчинення стосовно неї психологічного тиску, поєднаного з погрозою фізичного насильства.

Відповідно до копії висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16 листопада 2021 року № 5216, за результатами проведення судово-технічної експертизи вбачається, що рукописні записи текстової частини розписки, датованої 19 червня 2018 року, складеної від імені ОСОБА_1 щодо отримання коштів у сумі 107 000,00 євро, виконані рукописним способом за допомогою кулькової ручки, спорядженої спеціальною пастою. У розписці, складеній від імені ОСОБА_1 щодо отримання коштів у сумі 107 000,00 євро будь-яких змін до написання рукописних записів шляхом підчисток, травлення, змивання, дописок, дорисовок та виправлень не проводилося. Бланк аркуша у клітинку з блокнота, на якому виконано текст розписки від 19 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виготовлено за допомогою технології офсетного друку. Аркуш, на якому виконано текст розписки, відділено з блоку блокнота, скріпленого вертикальним пружинним елементом шляхом механічного відривання.

Згідно з копією відповіді Державної прикордонної служби України за інформацією, що зберігається в базі даних про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями окремих районів Донецької та Луганської областей та тимчасово окупованою територією АР Крим у період з 01 червня 2018 року до 20 червня 2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетинала кордон 04 червня 2018 року через пункт пропуску Шегині (виїзд), 05 червня 2018 року через пункт пропуску Мостиська (в`їзд), 16 червня 2018 року через пункт пропуску Шегині (виїзд), 19 червня 2018 року через пункт пропуску Лужанка (в`їзд).

З копії відповіді Стрийського РУП ГУНП у Львівській області від 14 березня 2023 року № Д-22/АЗ/47/01/23 на адвокатський запит адвоката Демчик А. І. вбачається, що згідно з базою даних ІТС ІПНП «Єдиний облік» станом на 14 березня 2023 року до Стрийського РУП ГУНП у Львівській області заяви та повідомлення за фактом вчинення фізичного чи психологічного насильства (тиску) з боку громадянина ОСОБА_2 стосовно громадянки ОСОБА_1 , жительки міста Стрий, не надходили.

Позивачка ОСОБА_1 має кваліфікацію юриста, рішенням Ради адвокатів міста Києва від 16 квітня 2015 року № 32 їй видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Позивачка як професійний фахівець у галузі права достеменно володіла та знала про засоби захисту своїх прав та інтересів свого неповнолітнього сина у випадку вчинення щодо них будь-яких неправомірних дій, у тому числі і право на звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо застосування до неї та її сина погроз або насильства, а також достеменно розуміла правову природу написаної нею розписки та укладеного нею договору позики, а також правові наслідки такого правочину.

ОСОБА_1 у вересні 2022 року зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, зокрема, через вчинення під впливом насильства, в якому також посилалася на факт неотримання грошових коштів за борговою розпискою (справа № 465/5503/22). Позовна заява у справі № 465/5503/22 мотивована тим, що ОСОБА_1 під примусом та психологічним тиском написала 19 червня 2018 року розписку на суму 107 000,00 євро, із строком повернення коштів до 01 вересня 2018 року, однак фактично коштів від відповідача не отримувала.

У справі № 465/5503/22 Берегівський районний суд Закарпатської області рішенням від 01 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 травня 2024 року та постановою Верховного Суду від 07 травня 2025 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики від 19 червня 2018 року.

Тобто обставини вчинення щодо позивачки психологічного тиску, поєднаного з погрозою фізичного насильства, під час складання розписки, яким підтверджується договір позики від 19 червня 2018 року, вже були предметом судової перевірки у справі № 465/5503/22 про визнання недійсним договору позики та не знайшли свого підтвердження.

У справі № 456/4463/21 Стрийський міськрайонний суд Львівської області рішенням від 23 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 травня 2025 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 борг в сумі 107 000,00 євро, 3 % річних за прострочення повернення позики в сумі 303 441,30 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди відмовив.

Суди у справі № 456/4463/21 встановили існування між учасниками справи боргових зобов`язань, які виникли з договору позики від 19 червня 2018 року, а також обов`язок ОСОБА_1 повернути спірну суму боргу. Крім того, у цій справі апеляційний суд установив, зокрема, що 31 грудня 2024 року постановою старшого слідчого СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області закрито кримінальне провадження, яке було відкрите за заявою ОСОБА_1 від 07 жовтня 2024 року (тобто - написаною через більш, ніж 6 років після написання нею 19 червня 2018 року розписки про отримання нею 107 000,00 євро), у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України.

У справі, яка переглядається, позивачка ініціювала спір після ухвалення судового рішення про стягнення з неї боргу на підставі розписки від 19 червня 2018 року, однак не надала належних та допустимих доказів тих обставин, які зазначені нею як підстава позову, а саме неотримання нею від відповідача у борг грошових коштів згідно із складеною нею власноруч розпискою від 19 червня 2018 року. Також позивачка не довела вчинення стосовно неї психологічного тиску, поєднаного з погрозою фізичного насильства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції в незміненій судом апеляційної інстанції частині, та судове рішення апеляційного суду відповідають з огляду на таке.

Як вбачається з позовної заяви основною підставою позову у цій справі є визнання оспорюваного договору позики неукладеним відповідно до вимог статті 1051 ЦК України, оскільки позивачка зазначала, що грошові кошти за цим договором вона не отримувала. Крім того, позивачка посилалася на те, що в момент складання нею спірної розписки щодо неї чинився психологічний тиск, поєднаний із погрозою фізичного насильства.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника

або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом,

який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням

їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною

або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Верховний Суд враховує, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Така презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки

ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися,

а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року

у справі № 2-383/2010, провадження № 14-308цс18).

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору

всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики

або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник,

а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України

від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2024 року у справі № 638/2241/15-ц, провадження № 61-15408св23).

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані

у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості,

ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України).

Разом із тим, поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь

у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини

не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову

про кілька видів заперечення: заперечення ipso iure та ексцепцію.

Заперечення ipso iure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину) і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). У такому разі потрібна заява особи, щоб застосувати ексцепцію.

Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики,

проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді

не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку обґрунтованого заперечення іншої сторони правочину.

Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним

від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу.

Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення (ексцепції) заперечує проти позову.

При цьому за наявності оригіналу розписки у позикодавця простого заперечення (заперечення факту) позичальником недостатньо, якщо останній заперечує справжність підпису та факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на позичальникові.

Аналогічні за своїм змістом висновки про застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 (провадження № 61-16707сво24).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що у цій справі позивачка не надала суду належних та допустимих доказів тих обставин, на які вона посилалася як на підставу позову, а саме неотримання нею грошових коштів, які були предметом договору позики, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в позові.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зміну мотивувальної частини рішення місцевого суду, виходячи із заявлених позивачем підстав позову (статті 1051 ЦК України), а не з фіктивності спірного правочину, як помилково зазначив суд першої інстанції.

З таким висновком суду першої інстанції в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з ухваленими у цій справі судовими рішеннями про відмову в позові і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених судових рішень в зазначених частинах.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не підтвердив існування у нього спірної суми, яка є предметом договору позики, є необґрунтованими і спростовуються дослідженими судами матеріалами справи та висновками судів у цій частині, які зводяться до того, що позивачка не виконала свого процесуального обов`язку із доведення тих обставин, які зазначала підставою позову у цій справі.

Суд апеляційної інстанції оцінив відповідні (аналогічні) доводи заявниці і указав, що наданими доказами в їх сукупності підтверджено існування у позивача боргового зобов`язання перед позивачем. Відповідні доводи заявниці спростовуються також фактом відсутності у неї заперечень щодо спірного боргового зобов`язання до моменту розгляду судом справи № 456/4463/21 про стягнення з неї заборгованості та неодноразове ініціювання нею після цього судових спорів щодо недійсності спірного зобов`язання, чого позивачка також не довела.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволенні клопотання позивача про допит її неповнолітнього сина, який міг підтвердити, які саме населені пункти на території Угорщини позивачка із сином відвідували 19 червня 2018 року є також необґрунтованими, оскільки у справах про стягнення боргу визначальною обставиною для правильного розгляду спору є факт отримання чи неотримання грошових коштів, а не місце їх отримання. Крім того, допит як свідка неповнолітнього сина позивачки у цій справі не призведе до бажаного для неї результату, оскільки отримання чи неотримання грошових коштів не можуть посвідчувати свідки. Крім того, свідок, якого позивачка просила допитати, є її сином, що саме по собі створює обґрунтовані сумніви у результатах такого допиту приналежно до розгляду цієї справи.

Є неспроможними також доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково послались на недопустимий доказ, а саме фото, на якому заявниця нібито «перераховує кошти, в купюрах 500 євро кожна, розкладаючи їх окремо по певній кількості». Такий доказ описано судами серед інших наданих учасниками справи доказів і він не покладений в основу висновків судів по суті спору, що спростовує вказані доводи заявниці.

Доводи касаційної скарги значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги переглянув рішення місцевого суду, надав відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.

Наявність у заявниці іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, в частині, яка не змінена апеляційним судом, та суду апеляційної інстанції, а також фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявниці, що є безпідставним.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року в частині, яка не змінена судом апеляційної інстанції, та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горбенко Костянтин Олегович, залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара