Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №953/10140/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 953/10140/25

провадження № 61-7158 св 26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш городок»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Булавінової Юлії Володимирівни, на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року у складі судді Єфіменко Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 травня 2026 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та заяви про відмову від позову

У вересні 2025 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш городок» (далі - ОСББ «Наш городок») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у загальному розмірі 31 285,41 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року відкрито провадження у справі.

У жовтні 2025 року до суду надійшла заява від ОСББ «Наш городок» про відмову від позову та закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України, яка мотивована тим, що ОСОБА_1 після відкриття провадження у справі сплатила на користь ОСББ «Наш городок» вищевказаний розмір заборгованості.

У вказаній заяві заявлено клопотання про розподіл судових витрат, зокрема: судового збору у розмірі 3 028,00 грн і правничої допомоги у розмірі 30 000,00 грн. Позивач уважав, що сплачена ним сума судового збору та витрати на правничу допомогу повинні бути стягнуті з ОСОБА_1 на його користь.

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому, разом із іншим, викладено аргументи щодо необґрунтованості клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу, яке заявлено ОСББ «Наш городок».

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року прийнято відмову ОСББ «Наш городок»від позову, провадження у справі закрито.

Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області повернути ОСББ «Наш городок»судовий збір у розмірі 1 514,00 грн, сплачений на підставі платіжної інструкції від 22 вересня 2025 року № 1118

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Наш городок»витрати зі сплати судового у розмірі 1 514,00 грн та правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відмова позивача від позову є формою реалізації передбаченого статтею 13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства, вона підлягає прийняттю судом, провадження у справі підлягає закриттю (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у частині судового збору, районний суд застосував частину першу статті 142 ЦПК України та частину третю статті 7 Закону України «Про судовий збір» і вказав про наявність правових підстав для компенсації позивачу 50 відсотків сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви з державного бюджету (1 514,00 грн). Інша частина судового збору у розмірі 1 514,00 грн, на думку районного суду, підлягає стягненню з відповідача на корить позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, районний суд надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, у тому числі, частину третю статті 142 ЦПК України, відповідно до якої якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Суд першої інстанції врахував судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу, а не 30 000,00 грн, як просила ОСББ «Наш городок». При цьому представник відповідача у відзиві на позовну заяву виклав заперечення щодо зазначеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу. Указаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає критерію реальності та пропорційності.

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 травня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Булавінової Ю. В., залишено без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Наш городок» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки щодо розподілу судових витрат.

Районний суд вірно застосував норми ЦПК України, які регулюють розподіл судових витрат, надав належну правову оцінку доказам, поданим позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

В іншій частині (прийняття відмови позивача від позову та закриття провадження у справі) ухвала районного суду в апеляційному порядку не оскаржувалася.

Апеляційний суд не прийняв нові докази, які просив долучити до матеріалів справи відповідач, так як вони стосувалися заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг, а вказане не було предметом перегляду в апеляційному порядку. При цьому апеляційний суд не може надавати оцінку новим доказам (стаття 367 ЦПК України).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував усі фактичні обставини справи, судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу, а не 10 000,00 грн, як просив позивач. Указаний розмір витрат на правничу допомогу є пропорційним, відповідає складності справи.

Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зокрема, щодо розподілу витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У травні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Булавінова Ю. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати у частині стягнення судового збору і витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вимог ОСББ «Наш городок» про стягнення судового збору і витрат на правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій відмовити. В іншій частині (закриття провадження у справі) судові рішення просить залишити без змін.

Отже, судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині розподілу судових витрат.

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Луспеник Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до Розпорядження заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 липня 2026 року № 800/0/226-26, у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 липня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 27 липня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Черняк Ю. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Булавінової Ю. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій невірно здійснили розподіл судових витрат.

Вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору та витрат на правничу допомогу, так як позивач відмовився від позову і така відмова прийнята судом, а провадження у справі закрито (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України).

Районний суд невірно застосував статтю 142 ЦПК України і, як наслідок, помилково стягнув з відповідача на користь позивача 50 відсотків судового збору, сплаченого останнім за подання позову, а інші 50 відсотків компенсував за рахунок коштів державного бюджету. Суд повинен був застосувати у цій частині частину першу статті 142 ЦПК України, пункт 5 частини першої, частину третю статті 7 Закону України «Про судовий збір» і компенсувати позивачу 50 відсотків судового збору за рахунок коштів державного бюджету. Правові підстави для стягнення інших 50 відсотків судового збору з відповідача відсутні.

Крім того, суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції безпідставно стягнули з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, понесені останнім у судах першої та апеляційної інстанцій (3 000,00 грн та 2 000,00 грн). Розмір таких витрат не відповідає критерію співмірності та розумності. Судами не надано оцінку складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг та інші обставини справи.

При цьому саме внаслідок дій позивача у відповідача виникла заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2025 року ОСББ «Наш городок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у загальному розмірі 31 285,41 грн (а. с. 1-14, т. 1).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року відкрито провадження у справі (а. с. 240, т. 1).

У жовтні 2025 року до суду надійшла заява від ОСББ «Наш городок» про відмову від позову та закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України, а також про розподіл судових витрат (а. с. 1-6, т. 2).

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву (а. с. 11-13, т. 2).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року прийнято відмову ОСББ «Наш городок» від позову, провадження у справі закрито. Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області повернути ОСББ «Наш городок» судовий збір у розмірі 1 514,00 грн, сплачений на підставі платіжної інструкції від 22 вересня 2025 року № 1118 Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Наш городок» витрати зі сплати судового у розмірі 1 514,00 грн та правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн (а. с. 24-25, т. 2).

ОСОБА_1 оскаржила ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку (а. с. 29-31, т. 2).

У березні 2026 року ОСББ «Наш городок» подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу (а. с. 56-60, т. 2).

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 травня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Булавінової Ю. В., залишено без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Наш городок» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн (а. с. 74-78, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішення, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Булавінової Ю. В., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, належить вирішити процесуальне питання щодо правильності здійсненого судами за результатом закриття провадження у справі розподілу судових витрат (судовий збір, правнича допомога).

Верховний Суд ураховує, що у цій справі позивач, після відкриття провадження у справі, подав до суду першої інстанції заяву про відмову від позову, яку прийнято судом і, як наслідок, закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.

Суди попередніх інстанцій закрили провадження у зв`язку із відмовою позивача від позову, про що останній подав письмову заяву, так як указе є волевиявленням позивача і він розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

У цій частині судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються в касаційному порядку, а тому не переглядаються (стаття 400 ЦПК України). Тобто відповідачка погоджується з правовою підставою закриття провадження у справі.

Щодо розподілу судового збору

Здійснюючи розподіл судових витрат у частині судового збору, районний суд повернув ОСББ «Наш городок» із державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору за подання позову, а саме 1 514,00 грн. Іншу частину (50 відсотків у розмірі 1 514,00 грн) районний суд стягнув на користь позивача з ОСОБА_1 . Апеляційний суд погодився з цим розподілом судового збору.

Тобто суд повернув позивачу 50 відсотків суми судового збору, сплаченого при поданні позову, з державного бюджету, а решту суми судового збору (50 відсотків) стягнув із відповідача.

Верховний Суд ураховує, що у цій справі позивач просив суд здійснити розподіл судових витрат.

Порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачений у статті 142 ЦПК України.

У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (частина перша статті 142 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Тлумачення частини третьої 142 ЦПК України свідчить про те, що суд може покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати лише в тому разі, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України) внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 726/2253/25 (провадження № 61-13391св25).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України) саме внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.

Разом із цим, вирішуючи питання розподілу судових витрат у частині судового збору, судом стягнуто з відповідача на користь позивача 50 відсотків сплаченого при поданні позову судового збору, а також компенсовано інші 50 відсотків із держави.

Указане не узгоджується з вищевказаними нормами процесуального закону та судовою практикою Верховного Суду.

Такий алгоритм розподілу судового збору поєднує взаємовиключні підстави відшкодування судових витрат (див.: постанова Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 526/2929/24, провадження № 61-9883св25).

Зазначене не є погіршенням становища заявника касаційної скарги, так як розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України) є імперативною нормою для суду, який за результатом розгляду справи розподіляє судові витрати як за заявою учасника справи, так і з власної ініціативи.

Посилання касаційної скарги на необхідність застосування частини першої статті 142 ЦПК України є помилковими, так як указана норма права є загальною процесуальною нормою, а частина третя цієї статті є спеціальною процесуальною нормою права, яка уточнює наслідки відмови позивача від позову.

Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (див.: пункт 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19).

Таким чином, з урахуванням частини третьої статті 142 ЦПК України, оскільки позивач відмовився від позову у зв`язку із добровільною сплатою відповідачем заборгованості після пред`явлення позову, а предметом позову було саме стягнення заборгованості, тому у цій справі наявні правові підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, зокрема, судового збору.

Отже, судові рішення судів попередніх інстанцій у частині повернення з державного бюджету позивачу сплаченого ним згідно з платіжною інструкцією судового збору у розмірі 1 514,00 грн (50 відсотків) слід скасувати.

Судові рішення у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Наш городок»витрат зі сплати судового у розмірі 1 514,00 грн слід змінити, збільшивши розмір стягнутого судового збору з відповідачки, а саме: з 1 514,00 грн до 3 028,00 грн.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25 (провадження № 61-3489св26).

Верховний Суд наголошує, що вирішення питання про відшкодування понесених позивачем судових витрат у разі закриття провадження у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття. У позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем (див.: постанова Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 березня 2026 у справі № 917/1161/25). Указане спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, районний суд надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат і застосував відповідні норми ЦПК України, у тому числі, частину третю статті 142 ЦПК України, відповідно до якої якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Районний суд урахував судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу, а не 30 000,00 грн, як просив позивач.

Указаний розмір витрат на правничу допомогу, на думку районного суду, відповідає критерію реальності та пропорційності.

Тобто суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінив складність справи, обсяг виконаних робіт (наданих послуг), ціну позову, реальний час, витрачений на надання правничої допомоги, урахував інші обставини у справі та дійшов висновку про неспівмірність заявлених позивачем витрат на правничу допомогу і, як наслідок, зменшив розмір витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував усі фактичні обставини справи, судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу, а не 10 000,00 грн, як просив позивач.

Суд апеляційної інстанції оцінив складність справи, обсяг виконаних робіт (наданих послуг), ціну позову, реальний час, витрачений на надання правничої допомоги, урахував інші обставини у справі та дійшов висновку про неспівмірність заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, і, як наслідок, зменшив розмір витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд ураховує, що позивач не оскаржив судові рішення судів попередніх інстанцій у частині розподілу витрат на правничу допомогу, а доводи касаційної скарги відповідачки в цілому зводяться до загальної незгоди з висновками судів про можливість стягнення судових витрат із відповідачки на користь позивача, а тому відхиляються Верховним Судом.

Таким чином, судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу слід залишити без змін.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням вищевказаного, судами попередніх інстанцій зроблено помилкові висновки в частині розподілу витрат по сплаті судового збору, зокрема, судові рішення в частині компенсації судового збору в суді першої інстанції з державного бюджету на користь позивача підлягають скасуванню, а в частині стягнення судового збору з відповідачки на користь позивача - зміні. Судові рішення в частині розподілу витрат на правничу допомогу слід залишити без змін.

Вказане узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика Верховного Суду з указаного процесуального питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Висновки, зроблені Верховним Судом, не вказують на можливість компенсації судових витрат на користь заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 402, 409, 410, 412, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Булавінової Юлії Володимирівни, задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 травня 2026 року у частині повернення з державного бюджету об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Наш городок» сплаченого судового збору у розмірі 1 514,00 грн скасувати.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 травня 2026 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш городок» сплаченого судового збору у розмірі 1 514,00 грн змінити, збільшити вказаний розмір стягнутого судового збору до 3 028,00 грн.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 травня 2026 року в іншій частині (розподіл витрат на правничу допомогу) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк