Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №524/3146/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Київ

справа № 524/3146/23

провадження № 61-1412св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Естейт Дівелоп»,

третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Остахов Володимир Павлович, на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 вересня 2025 року у складі судді Андрієць Д. Д., додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 вересня 2025 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Естейт Дівелоп», третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивувала тим, що 05 серпня 2016 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір поділу в натурі та припинення спільної часткової власності від 05 серпня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Ліньковою І. Б., згідно якого відбувся поділ земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310436100:04:002:0557, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового судинку, за адресою: АДРЕСА_1 , наступним чином: їй - 0,0617 га; ОСОБА_2 - 0,0383 га; право власності на окремий житловий будинок (літ. «Н»), загальною площею 22,6 кв. м, житловою площею - 11,8 кв. м набув ОСОБА_2 . Право власності на окремий житловий будинок літ. «А,а,аг», загальною площею 41,9 кв. м, житловою площею - 28,7 кв. м набула позивачка. Таким чином, згідно вказаного договору поділу в натурі та припинення спільної часткової власності від 05 серпня 2016 року: ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку, площею 0,0383 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310436100:04:002:08211, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку. Експлікація земельних угідь: малоповерхова забудова 0,0028 га: малоповерхова забудова 0,0020 га; малоповерхова забудова 0,0017 га; малоповерхова забудова 0,0318 га. Вона (позивачка) набула право власності на земельну ділянку, площею 0,0617 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310436100:04:002:08201, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку. Експлікація земельних угідь: малоповерхова забудова 0,0028 га; малоповерхова забудова 0,0059 га; малоповерхова забудова 0,0002 га; малоповерхова забудова 0,0556 га. Отже, одну земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер 5310436100:04:002:0557, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , було поділено на 2 окремі земельні ділянки: площею 0,0383 га, кадастровий номер 5510436100:04:002:08211, яка належала ОСОБА_2 і якій присвоєно нову адресу: АДРЕСА_2 , та площею 0,0617 га, кадастровий номер 5310436100:04:002:08201, яка - належить їй (позивачці), і якій залишено адресу: АДРЕСА_1 .

Зазначала, що після проведеного поділу, вона встановила огорожу (бетонний паркан) на межі земельних ділянок. Тобто по межі земельних ділянок, які розділені, встановлено паркан з бетонних плит. Надалі ОСОБА_2 продав належну йому земельну ділянку з житловим будинком, кінцевим власником яких, станом на день подання позову, є ПП «Естейт Дівелоп» згідно договором купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями від 19 серпня 2020 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 березня 2023 року.

Стверджувала про те, що починаючи з 2021 року ПП «Естейт Дівелоп» почало виконувати будівельні роботи на земельній ділянці, кадастровий номер 5510436100:04:002:08211. 19 лютого 2022 року Управлінням містобудування і архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області було видано будівельний паспорт «Реконструкція житлового будинку з прибудовою на присадибній земельній ділянці на АДРЕСА_2 ». У серпні 2022 забудовником ПП «Естейт Дівелоп» було подано і зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт на об`єкт будівництва: «Реконструкція житлового будинку з прибудовою на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_2 ». Проте, фактично відповідачем було знесено наявні на земельній ділянці забудови та було розпочато будівництво нового капітального, масштабного об`єкту, який суттєво перевищує розміри колишнього будинку площею 22,6 кв. м.

Також стверджувала, що такий об`єкт будується з порушенням Державних будівельних норм (далі - ДБН) і правил, а також правил добросусідства, є нежитловою забудовою, яка не відповідає допустимим розмірам можливої забудови, порушує «червоні лінії» та не узгоджується з містобудівними умовами.

Наголошувала на тому, що вона намагалася вирішити спір із відповідачем щодо незаконної забудови у досудовому порядку, шляхом звернень до відповідних адміністративних органів, зокрема: 27 квітня 2021 року подала заяву про нелегальне будівництво на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району; 12 травня 2021 року отримала відповідь, згідно якої було створено Комісію з розгляду порушеного мною питання та призначено слухання на 21 травня 2021 року; 21 травня 2021 року було додатково подано заяву до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району щодо перевірки законності проведення будівельних робіт на АДРЕСА_2 ; 09 червня 2021 року отримано відповідь від Управління ДАБК Кременчуцької міської ради, згідно якої було повідомлено, що на засіданні Комісії представник власника ПП «Естейт Дівелоп» пояснив, що жодних будівельних робіт не ведеться. Також їй було повідомлено, що візуальним оглядом земельної ділянки, будівельні роботи, які потребують відповідного дозволу, не ведуться; 11 червня 2021 року отримано відповідь від заступника мера Д. Кравченка, згідно якої надана аналогічна відповідь; 05 жовтня 2021 року отримана відповідь від Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району на звернення щодо наявності дозвільних документів на будівництво на АДРЕСА_2 , в якій зазначено, що Управлінням містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району 19 липня 2022 року був виданий будівельний паспорт № 9 «Реконструкція житлового будинку з прибудовою на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_3 ». Також у відповіді зазначено, що у реєстрі будівельної діяльності містяться відомості щодо реєстрації у серпні 2022 року повідомлення про початок будівельних робіт за вищевказаною адресою на об`єкт будівництва: «Реконструкція житлового будинку з прибудовою на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_3 ». Після таких численних звернень відповідач призупинив будівництво, яке фактично йшло повним ходом, розуміючи, що у випадку його продовження позивачкою буде подана відповідна скарга до Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ) як центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, що призведе про проведення перевірки відповідача, яку він не пройде, оскільки порушення будівельних норм були явні. Але 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який надалі неодноразово було продовжено. Зрозумівши, що на час воєнного стану жодних перевірок не може бути і підставою для початку будівельних робіт може бути лише виданий будівельний паспорт та зареєстрована декларація про початок будівельних робіт, відповідач, скориставшись ситуацією, отримав будівельний паспорт, подав декларацію, і не боячись перевірок ДІАМ, відновив будівництво, яке відбувалось і відбувається з порушенням норм і правил добросусідства. 02 листопада 2022 року вона подала звернення через «Урядову гарячу лінію» з приводу перевірки та вжиття заходів щодо нецільового використання земельної ділянки, яке було переадресовано Виконавчому комітету Кременчуцької міської ради. 18 листопада 2022 року отримала відповідь Виконавчого комітету, про те, що спеціалістами підрозділів Виконавчого комітету було проведено огляд земельних ділянок. На земельній ділянці на АДРЕСА_2 , ведеться будівництво, порушень візуально не виявлено, а також повідомлено, що у випадку порушення принципів добросусідства, вона має право звернутися до суду. 29 березня 2023 року її представником було направлено запит до Управління ДАБК щодо надання повідомлення про початок будівельних робіт та до Управління містобудування і архітектури щодо надання копії будівельного паспорту. 03 квітня 2023 року Управлінням містобудування та архітектури було надано відповідь, згідно якої відмовлено у наданні копії будівельного паспорта. 03 квітня 2023 року Управлінням ДАБК Кременчуцької міської ради надано відповідь, згідно якої в Управління ДАБК відсутній будівельний паспорт, а повідомлення про початок будівельних робіт надійшло до Управління ДАБК через Департамент ЦНАП в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва та Управління ДАБК не є розпорядником такого документу в письмовій формі.

Також наголошувала на тому, що оскільки на її звернення і скарги, а також особисті розмови з представником відповідача жодного позитивного результату немає, вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав як власника земельної ділянки, права якого порушується незаконною забудовою суміжної земельної ділянки, т.я. спірна забудова будується у безпосередній близькості до її житлового будинку, з порушенням будівельних норм та правил, з порушенням нормативних відстаней від меж суміжної земельної ділянки, без розроблення проектної документації та отримання дозвільних документів, вона порушує її права як власника житлового будинку та суміжної земельної ділянки, загрожує пошкодженням конструктивних елементів її будинку, позбавляє її можливості здійснювати догляд за парканом, встановленим на межі.

Зазначала, що відповідачем під час спорудження спірного об`єкта порушуються вимоги містобудівного та земельного законодавства України, діючі будівельні норми і правила, що є ознаками здійснення самочинного будівництва у розумінні частини першої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Переконувала, що внаслідок ведення будівельних робіт відповідачем, відбувається порушення технічних та санітарно-епідеміологічних норм. Ураховуючи близькість розташування об`єкта будівництва до її земельної ділянки та огорожі, залишки будівельних матеріалів, частини цеглин, бетону, пакувальних матеріалів, постійно опиняються на її території. Об`єкт будівництва відповідача катастрофічно руйнує краєвид з вікон належного їй будинку та знижує його купівельну привабливість. Фундамент будівлі відповідача влаштовано на відстані 50 см від межі земельної ділянки. Крім того, характер виконуваних робіт загрожує пошкодженням конструктивних елементів будинку, в якому вона проживає. Відповідач намагається приховати дійсна наміри забудови та її масштаби, проте, це видно неозброєним оком, що нова забудова критично перевищує розміри будинку (площею 22,6 кв. м), який, начебто, реконструює відповідач. Крім цього, у зв`язку з незаконними діями відповідача вона неодноразово зверталася із заявами (скаргами) до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради та органів ДАБК. За результатами розгляду заяв будь-яких заходів по відношенню до відповідача вжито не було. Забудова сусідньої земельної ділянки ведеться в супереч правилам добросусідства. При спілкуванні зі нею представник забудовника дозволяв собі розмовляти з нею поверхнево, насміхаючись з неї, не сприймаючи її доводи всерйоз. Кожного разу, коли вона підходила до будівельників, які виконують будівельні роботи на спірній забудові, до неї ставилися зневажливо, не хотіли її навіть слухати, висловлювалися нецензурною лайкою. Усе це змушувало її постійно хвилюватися. Після спілкування вона відчувала сильне душевне хвилювання. Моральні та фізичні страждання спричинили погіршення її емоційного та психологічного стану. У зв`язку з необхідністю відстоювання своїх прав, були порушені її нормальні життєві зв`язки, оскільки вона змушена була докладати зусиль та додаткових коштів для постійних звернень до адміністративних органів. Також їй довелося звертатися до Кременчуцької міської ради, Управління ДАБК, Управління містобудування та архітектури з метою відновлення своїх порушених прав та доводиться звертатися до суду з даним позовом, оскільки відповідач відмовляється відшкодовувати заподіяну шкоду. Вказані протиправні дії відповідача завдали їй значної моральної шкоди, оскільки порушення правил добросусідства та створювані незручності призвели до сильних моральних переживань у результаті чого, що вона постійно відчуває сильне душевне хвилювання. У результаті вказаних моральних страждань відбулося погіршення стану її здоров`я (значно підвищився тиск), тому вона змушена була викликати швидку допомогу та звертатися за медичної допомогою. Спричинену їй моральну шкоду вона оцінює у 100 000 грн.

З огляду на викладене, позивачка ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди з боку відповідача у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, кадастровий номер 5310436100:04:002:0820, які належать їй та які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення об`єкту будівництва (усіх будівель, споруд тощо), які зводяться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310436100:04:002:0821; стягнути ПП «Естейт Дівелоп» на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ПП «Естейт Дівелоп» усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування і розпорядження належними їй будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом приведення у відповідність до нормативних вимог ДБН Б.2.2-12.2019 «Планування та забудова територій. Основні положення» об`єкта будівництва в частині відстані до межі суміжної земельної ділянки, кадастровий номер 5310436100:04:002:0820, від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку, розташованого на земельній ділянці, кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, (в місці перетину осі «Е» з віссю 1 на 0,40 м, в місті перетину осі Д з віссю 5 на 0,10 м (відповідно до Плану на відм. 0,000 Ескіза намірів забудови «Реконструкція житлового будинку з прибудовою на присадибній ділянці на АДРЕСА_3 »)) шляхом знесення окремої частини вказаного об`єкта. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто із ПП «Естейт Дівелоп» на користь держави судовий збір в сумі 536,80 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що проведене відповідачем будівництво не відповідає вимогам ДБН в частині дотримання відстані до суміжної земельної ділянки, власником якої є позивачка. Приймаючи до уваги висновки експерта про те, що привести об`єкт забудови до стану, який відповідатиме будівельним нормам та правилам (в частині щодо відстані до межі суміжної земельної ділянки), без знесення його окремих частин є неможливим та з огляду на те, що об`єкт є новим будівництвом, який будується без дозвільних документів, суд першої інстанції визнав, що позивачка довела порушення своїх прав як власника суміжної земельної ділянки. Разом із тим, на переконання суду першої інстанції, повне знесення об`єкта, який будується ПП «Естейт Дівелоп» на земельній ділянці, кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, не є необхідним для відновлення порушеного права позивачки, оскільки частина об`єкта збудована не на межі земельних ділянок, власниками яких є сторони.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов в частині вимог про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовувала перенесенням стресу через зневажливе ставлення забудовника та необхідністю постійно звертатися до органів нагляду та контролю. Суд першої інстанції взяв до уваги подані позивачкою копії відповідей Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області та ДІАМ, проте, прийшов до висновку, що звернення позивачки до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області та ДІАМ не свідчить про завдання їй моральної шкоди. Доказів, які б підтверджували зневажливе ставлення забудовника або осіб, які проводять будівельні роботи до позивачки, суду надано не було, отже позивачка не довела належними та допустимими доказами завдання їй діями відповідача моральної шкоди, тому у задоволенні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 вересня 2025 року стягнуто з ПП «Естейт Дівелоп» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 14 956,21 грн. В іншій частині вимог - відмовлено.

Ухвалюючи у справі додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням результату розгляду цієї справи, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати, пов`язані із залученням (викликом) експертів, в сумі 14 956,21 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Остахова В. П., залишено без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 вересня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 вересня 2025 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржувані судові рішення суду першої інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судових рішень та задоволення апеляційної скарги не встановлені. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У січні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Остахов В. П., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 вересня 2025 року, додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди; знесення окремої частини спірного об`єкта, а не цілого об`єкта; розподілу судових витрат та ухвалити у цій справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог заявниці у повному обсязі та стягнення із відповідача судових витрат в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №725/5630/15-ц та у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17, від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- неповно з`ясували обставини справи, не дослідили всі наявні докази та не надали їм належної оцінки,

- не врахували експертний висновок № 0101/24 щодо фундаментів спірної будівлі, відповідно до якого новий будинок споруджений відповідачем на новому фундаменті, а його розміщення відносно суміжної земельної ділянки не відповідає містобудівним вимогам як для сформованої забудови, так і для нового будівництва;

- не надали належної оцінки висновку судового експерта від 27 червня 2025 року № 4/4-25, яким встановлено, що спірний об`єкт не відповідає дозвільній документації і проведення його перебудови є неможливим;

- неправильно застосували положення пункту 2 частини сьомої статті 376 ЦК України, оскільки за встановленої неможливості перебудови самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню повністю за рахунок особи, яка здійснила будівництво;

- не застосували положення статті 103 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) щодо правил добросусідства, хоча будівництво створює для позивачки незручності, пов`язані із затіненням земельної ділянки, порушенням нормативних відстаней та іншими наслідками використання суміжної земельної ділянки;

- проігнорували аргументи позивачки про те, що відповідач фактично будує нежитловий комерційний об`єкт для подальшої передачі в оренду, хоча земельна ділянка має цільове призначення для будівництва й обслуговування житлового будинку, а представник відповідача під час розгляду справи підтверджував намір використовувати спірний об`єкту комерційних цілях;

- не врахували, що будівництво спірної нерухомості здійснюється з порушенням цільового призначення земельної ділянки, а також із відхиленням від дозвільної документації, оскільки замість реконструкції житлового будинку фактично споруджується новий об`єкт нерухомості нежитлового призначення;

- безпідставно відмовили у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, не врахувавши, що порушення права власності саме по собі є підставою для її компенсації, а позивачка навела обставини, які свідчать про завдання їй душевних страждань;

- не надали належної оцінки доводам позивачки про те, що внаслідок незаконного будівництва вона була змушена систематично звертатися до поліції, органів державної влади та місцевого самоврядування, брати участь у судових спорах, зазнавати постійного психологічного напруження, переживань та погіршення стану здоров`я;

- вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди позивачці, не звернули уваги на те, що в процесі будівництва на її земельну ділянку потрапляли будівельні матеріали, працівники відповідача допускали образливу поведінку, будівельні роботи тривали всупереч ухвалі суду про їх заборону, а також про наявність загроз її безпеці у зв`язку з розміщенням електромережі біля межі земельної ділянки;

- не врахували, що новозбудований об`єкт істотно затіняє земельну ділянку позивачки, погіршує умови користування нею, порушує її право на приватне життя через розташування вікон і запланованої експлуатованої покрівлі, а також призводить до знецінення належної їй земельної ділянки та житлового будинку;

- не надали належної оцінки всім доводам і аргументам позивачки тощо.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Остахов В. П., не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Остахов В. П., на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 вересня 2025 року, додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Остахов В. П., з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Автозаводського районного суду м. Кременчука матеріали справи № 524/3146/23; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У березні 2026 року матеріали справи № 524/3146/23 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили та матеріали справи свідчать про те, що 05 серпня 2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір про поділ в натурі та припинення спільної часткової власності.

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 набула право власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості земельну ділянку, кадастровий номер 5310436100:04:002:0820, та житловий будинок літ. «А,а,аг», вбиральня літ. «Ж», літній душ літ. «Л», погріб «М», колодязь літ. «К,К1», 1/2 частини огорожі № 1, 3 та хвіртки № 2. Об`єкт нерухомого майна знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 набув право власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості земельну ділянку, кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, та житловий будинок літ. «Н», гараж літ. «Б», сарай літ. «В», 1/2 частини огорожі № 1, 3. Нерухомому майну, що належить ОСОБА_2 , присвоєна адреса: АДРЕСА_2 .

Надалі на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Естейт Дівелоп», останнє набуло право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, та житловий будинок літ «Н», гараж літ. «Б», сарай літ. «В», 1/2 частини огорожі № 1, 3.

Позивачкою ОСОБА_1 між суміжними ділянками, кадастрові номери: 5310436100:04:002:0820 та 5310436100:04:002:0821, встановлено бетонний паркан висотою 1,5 м.

19 липня 2022 року Управлінням містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області був виданий будівельний паспорт № 9 «Реконструкція житлового будинку з прибудовою на присадибній ділянці на АДРЕСА_3 ».

У Реєстрі будівельної діяльності наявні відомості щодо реєстрації у серпні 2022 року повідомлення про початок виконання будівельних робіт за адресою на об`єкт будівництва «Реконструкція житлового будинку з прибудовою на присадибній ділянці на АДРЕСА_3 ». Вказане підтверджується повідомленням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 05 жовтня 2022 року.

Висновком експерта від 11 липня 2024 року № 21-24, виготовленого судовим експертом Маківським М. В. за результатами проведення у цій справі будівельно-технічної експертизи об`єкта нерухомості, який будується на земельній ділянці, розташованій на АДРЕСА_2 , встановлено, що:

- розроблена проектно-кошторисна документація на об`єкта нерухомості, який будується на земельній ділянці площею 0,0383 га, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва;

- об`єкт будівництва (споруда), який будується на земельній ділянці площею 0,0383 га, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку відноситься до типу одноквартирні житлові будинки (код згідно НК 018:2023 - 1110);

- відстань між житловим будинком, розташованим на АДРЕСА_1 та об`єктом будівництва (споруда), який будується на земельній ділянці площею 0,0383 га, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, становить 10,85 м, що відповідає вимогам ДБН 6.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» в частині протипожежної відстані між житловими будинками. Однак в процесі проведення реконструкції житлового будинку на присадибній ділянці на АДРЕСА_2 проведені будівельні роботи з утеплення стін будівлі із плит мінераловатних, що привело до зменшення відстані між стіною реконструйованого житлового будинку та межею сусідньої земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , що не відповідає вимогам ДБН 6.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» в частині відстані до межі сусідньої земельної ділянки;

- будівництво об`єкта нерухомості, який будується на земельній ділянці площею 0,0383 га, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, відноситься до реконструкції;

- відповідно до єдиного класифікатора житлових будинків залежно від якості житла та наявного інженерного обладнання об`єкт нерухомості, який будується на земельній ділянці, кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, площею 0,0383 га, розташованій на АДРЕСА_2 відноситься до І класу капітальності. Згідно з ескізом намірів забудови «Реконструкція житлового будинку з прибудовою на присадибній ділянці по АДРЕСА_2 » об`єкт нерухомості, який будується на земельній ділянці, кадастровий номер 5310436100:04:002:082, площею 0,0383 га, розташованій на АДРЕСА_2 відноситься до класу наслідків (відповідальності) СС1 (незначні наслідки) і відповідно до І категорії складності. Відповідно до таблиці 1 ДБН В.1.1-7:2016 об`єкт нерухомості, який будується на земельній ділянці, кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, площею 0,0383 га, розташованій на АДРЕСА_2 відноситься до І-го ступню вогнестійкості;

- згідно з ескізом намірів забудови «Реконструкція житлового будинку з прибудовою на присадибній ділянці на АДРЕСА_2 , функціональне призначення приміщень: 17,39 кв. м - житлові приміщення, 201,59 кв. м - підсобні приміщення (нежитлові), 28,36 кв. м - технічні приміщення (нежитлові);

- для приведення об`єкта будівництва, який будується на земельній ділянці площею 0,0383 га, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, у відповідність до вимог ДБН 2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» в частині відстані до І межі сусідньої земельної необхідно провести демонтаж мінераловатних плит утеплення зі сторони сусідньої земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 .

Експертним висновком № 0101/24, виготовленим на замовлення позивачки ОСОБА_3 експертом Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Микитенком С. М. за результатами обстеження фундаментів будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що:

- три будівлі за адресою: АДРЕСА_2 будувалися господарським способом без відповідної проєктної документації;

- для використання фундаментів існуючих будівель при реконструкції з надбудовою поверхів необхідно виконати обстеження технічного стану існуючої будівлі, визначити несучу здатність фундаментів та зробити висновок про можливість їх використання в процесі реконструкції з надбудовою;

- нова двоповерхова будівля споруджена з цегли з товщиною стін 510 мм та їх висотою 7,3 м. Навантаження від таких стін та перекриттів на фундамент більше ніж у три рази перевищують навантаження на фундамент від попередніх будівель, тому використання старих фундаментів для такої нової будівлі неможливе;

- візуальне обстеження свідчить про те, що новий будинок збудований на новому фундаменті. Використання старих будівель не виявлено;

- розміщення будинку на ділянці відповідно до сусідньої ділянки не відповідає вимогам містобудівних умов для сформованої місткої забудови так і для умов нового будівництва.

Висновком експерта від 27 червня 2025 року № 4/4-25, виготовленого судовим експертом Шлапак С. Л. за результатами проведення у цій справі додаткової судової будівельно-технічної експертизи, встановлено, що:

- при спорудженні двоповерхового житлового будинку з прибудовою на АДРЕСА_2 фундаменти та зовнішні стіни старої забудови - житлового будинку літ. «Н», частково гаражу літ. «Б» та сараю літ. «В», збереження яких передбачено ескізом намірів забудови, фактично були демонтовані, відповідно виконані будівельні роботи на об`єкті, що будується на земельній ділянці площею 0,0383 га, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, відносяться до нового будівництва;

- на дату проведення експертизи об`єкт будівництва, що будується на земельній ділянці, кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, на АДРЕСА_2 не відповідає зазначеному в дозвільних документах, що містить Реєстр будівельної діяльності, будівництво без оформленої належним чином дозвільної документації суперечить вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». В частині дотримання відстані до межі сусідніх земельних ділянок нормативні вимоги підпункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12.2019 «Планування та забудова територій. Основні положення» щодо відстані до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку для будинків, розміщених в кварталах із сформованою забудовою не виконуються: максимальне значення (в місті перетину осі Е з віссю 1 - на 0,40 м менше нормативного, що становить не менше ніж 1,0 м від найбільш виступаючої конструкції стіни, мінімальне значення - на 0,10 м менше нормативного (в місті перетину осі Д з віссю 5. Розміщення об`єкта, що будується на земельній ділянці кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, на АДРЕСА_2 , відносно житлового будинку літ. «А,а,аг», розміщеного на суміжній земельній ділянці площею 0,0617 га, кадастровий номер 5310436100:04:002:0820, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає нормативним вимогам підпункту 15.2 ДБН Б.2.2-12.2019 «Планування та забудова територій. Основні положення» щодо протипожежних відстаней між житловими будинками;

- у зв`язку з невідповідністю розміщення об`єкта, що споруджується на земельній ділянці, кадастровий номер 5310436100:04:002:0821, на АДРЕСА_2 нормативним вимогам ДБН Б.2.2-12.2019 «Планування та забудова територій. Основні положення» в частині щодо відстані до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку для будинків, розміщених в кварталах із сформованою забудовою (в місті перетину осі Е з віссю 1 на 0,40 м, в місті перетину осі Д з віссю 5 на 0,10 м, привести об`єкт забудови до стану, який відповідатиме будівельним нормам та правилам (в частині щодо відстані до межі суміжної земельної ділянки), без знесення його окремих частин не представляється можливим.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

- щодо суті спору

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 723/1918/15-ц (провадження № 61-10620св18), від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц (провадження № 61-8737св20)

Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з пунктом «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що спірний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом, оскільки фактично здійснюється його нове будівництво без належних дозвільних документів. Також суд першої інстанції установив, що цей об`єкт не відповідає вимогам ДБН щодо відстані до межі суміжної земельної ділянки позивачки, а усунення такого порушення без знесення окремих його частин є неможливим. З огляду на наведене суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним порушення прав позивачки як власника суміжної земельної ділянки та дійшов правильного висновку, що належним способом їх захисту є знесення лише тієї частини спірного об`єкта, яка зведена з порушенням нормативної відстані до межі суміжної земельної ділянки, оскільки повне знесення об`єкта не є необхідним для відновлення цих прав.

Водночас відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що звернення позивачки до органів державної влади та місцевого самоврядування саме по собі не підтверджує заподіяння їй моральної шкоди, натомість матеріали справи не містять належних і допустимих доказів зневажливого ставлення забудовника чи інших обставин, які б свідчили про завдання їй відповідачем моральної шкоди.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували експертний висновок № 0101/24 щодо фундаментів спірної будівлі та не надали належної оцінки висновку судового експерта від 27 червня 2025 року № 4/4-25, Верховний Суд відхиляє, оскільки зазначені експертні висновки були предметом дослідження та оцінки судів попередніх інстанцій. При цьому висновок судової будівельно-технічної експертизи № 4/4-25 покладено в основу оскаржуваних судових рішень, а викладені у висновку № 0101/24 обставини враховані судами при вирішенні спору.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту 2 частини сьомої статті 376 ЦК України, оскільки за встановленої неможливості перебудови самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню повністю за рахунок особи, яка здійснила будівництво, є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували зазначену норму права та, врахувавши встановлений характер порушень прав позивачки та їх межі, обґрунтовано дійшли висновку, що повне знесення спірного об`єкта не є необхідним для їх відновлення, а належним способом захисту є знесення лише тієї частини об`єкта, яка зведена з порушенням нормативної відстані до суміжної земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували аргументи заявниці про те, що відповідач фактично будує нежитловий комерційний об`єкт для подальшої передачі в оренду, хоча земельна ділянка має цільове призначення для будівництва й обслуговування житлового будинку, а представник відповідача під час розгляду справи підтверджував намір використовувати спірний об`єкту комерційних цілях, Верховний Суд відхиляє.

Аналіз змісту оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку всім обставинам, які входили до предмета доказування у цій справі, зокрема щодо характеру спірного будівництва, його відповідності дозвільній документації та будівельним нормам, а також наявності підстав для захисту прав позивачки.

Натомість, доводи позивачки про можливе використання відповідачем спірного об`єкта у комерційних цілях або його передачу в оренду не спростовують установлених судами у цій справі обставин та не впливають на правильність висновків судів щодо обраного способу захисту її порушених прав.

Посилання у касаційній скарзі на безпідставність відмови у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди Верховний Суд також відхиляє, оскільки суди попередніх інстанцій, дослідивши подані сторонами докази, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральної шкоди та обставин, з якими вона пов`язувала свої душевні страждання.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам заявниці про те, що внаслідок незаконного будівництва вона була змушена систематично звертатися до правоохоронних органів, органів державної влади та місцевого самоврядування, брати участь у судових спорах, зазнавати психологічного напруження та погіршення стану здоров`я, є безпідставними, оскільки зазначені доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій. Надавши оцінку поданим позивачкою доказам, суди дійшли обґрунтованого висновку, що самі по собі звернення до компетентних органів та участь у судових спорах не підтверджують факту заподіяння моральної шкоди, а інших належних і допустимих доказів, які б свідчили про завдання їй душевних страждань діями відповідача, матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлениху постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №725/5630/15-ц та у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17, від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди позивачці, не звернули уваги на те, що в процесі будівництва на її земельну ділянку потрапляли будівельні матеріали, працівники відповідача допускали образливу поведінку, будівельні роботи тривали всупереч ухвалі суду про їх заборону, існували загрози її безпеці у зв`язку з розміщенням електромережі біля межі земельної ділянки, а також посилання на те, що новозбудований об`єкт істотно затіняє земельну ділянку позивачки, погіршує умови користування нею, порушує її право на приватне життя через розташування вікон і запланованої експлуатованої покрівлі, призводить до знецінення належної їй земельної ділянки та житлового будинку, Верховний Суд відхиляє, оскільки самі по собі наведені позивачкою обставини не є достатньою підставою для відшкодування їй відповідачем моральної шкоди та повинні бути підтверджені належними і допустимими доказами. Однак, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, матеріали справи, яка переглядається, таких доказів не містять, а тому позивачка не довела наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанції не застосували положення статті 103 ЗК України щодо правил добросусідства, хоча будівництво створює для заявниці незручності, пов`язані із затіненням земельної ділянки, порушенням нормативних відстаней та іншими наслідками використання суміжної земельної ділянки. є безпідставними, оскільки, встановивши у цій справі факт порушення відповідачем нормативної відстані до межі суміжної земельної ділянки та пов`язане з цим порушення прав позивачки, суди попередніх інстанцій надали цим обставинам належну правову оцінку та визначили спосіб захисту, достатній для відновлення її порушених прав.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і аргументам позивачки, Верховний Суд відхиляє, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявниці з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 вересня 2025 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи щодо суті спору не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у цих судових рішеннях.

- щодо розподілу судових витрат на послуги експертів

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (частина третя статті 133 ЦПК України).

Частина перша статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначає, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (частина перша статті 71 цього Закону).

Частинами другою, третьою статті 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторони (сторона) не надали відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Згідно із частинами першою, п`ятою - сьомою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Відповідно до статті 139 ЦПК України суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.

Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас відповідно до частини першої та другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо суд не вирішив питання про судові витрати.

Судами попередніх інстанцій встановлено та аналіз матеріалів справи, свідчить про те, що 01 вересня 2025 року судом першої інстанції у цій справі було ухвалено рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1

04 вересня 2025 року представник позивачки Остахов В. П. через підсистему «Електронний суд» подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив суд стягнути із відповідача судові витрати, які пов`язані із залученням експертів у цій справі, в загальній сумі 59 824,84 грн. (т. 3 а.с. 76-77).

На підтвердження вимог вказаної заяви представник позивачки надав суд копії договорів та платіжних документів, які пов`язані із залученням експертів та проведення експертних досліджень.

Ухвалюючи додаткове судове рішення у цій справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що з урахуванням результату розгляду справи з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати, пов`язані із залученням експертів, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 14 956,21 грн.

Посилання у касаційній скарзі на наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі та відповідного стягнення з відповідача всіх понесених позивачкою судових витрат є безпідставними, оскільки за результатами касаційного перегляду цієї справи не встановлено підстав для зміни висновків судів попередніх інстанцій щодо вирішення спору по суті, а відтак і для зміни здійсненого ними розподілу судових витрат.

Інші аргументи касаційної скарги правильність висновків, викладених у оскаржуваному рішенні Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 вересня 2025 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року, щодо розподілу судових витрат пов`язаних із залученням експертів у цій справі, не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки правильність висновків судів першої інстанції та апеляційної інстанцій у цій справі не спростовано доводами касаційної скарги, оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до норм матеріального та процесуального права, то Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Остахов В. П., підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу інших судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат позивачки, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Остахов Володимир Павлович, залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 вересня 2025 року, додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник