Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №635/7176/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 635/7176/25

провадження № 22-ц/818/3482/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Пилипучук Н.П.,

суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.

за участю секретаря: Муренченко С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 лютого 2026 року, постановлене під головуванням судді Карасави І.О., -

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави в особі Державного бюро розслідувань, в якому просить стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 гривень за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, завдану співробітником ДБР при невиконанні ним вимог ч.1 ст.214 КПК України стосовно внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань інформації з його повідомлення від 23.06.2025.

Позов мотивовано тим, що 23.06.2025 він звернувся до Державного бюро розслідувань з повідомленням про кримінальне правопорушення, в якому повідомляв про вчинення дій із ознаками злочину, передбаченому ч.1 ст.365 КК України. До свого повідомлення він надав докази, що підтверджують обставини, викладені у повідомленні, і яких достатньо для прийняття рішення відповідно до ч.1 ст.214 КПК України. Всупереч вимогам КПК України, уповноваженою особою ДБР протягом 24 годин за його повідомленням не були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідно до ч.1 ст.303 КПК України він оскаржив бездіяльність уповноваженої особи ДБР, шляхом подання відповідної скарги до Шевченківського районного суду м.Києва. 15.07.2025 суд постановив ухвалу, якою задовольнив його скаргу та зобов`язав уповноважену особу ДБР внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинені кримінальні правопорушення відповідно до заяви (повідомлення) ОСОБА_1 від 23.06.2025 та надати заявнику витяг з ЄРДР. Враховуючи ту обставину, що ухвала Шевченківського районного суду м.Києва від 15.07.2025 набула чинності, то встановлено протиправну бездіяльність посадової особи ДБР, що гарантує йому право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю. При цьому посадова особа ДБР вчинила бездіяльність свідомо, з використанням своїх повноважень, вчиняла протиправні дії відносно людини похилого віку, яка потребує толерантного ставлення від держави, при цьому не мала будь якого бажання як припинити свою протиправну діяльність відносно нього, так і спрямувати дії на їх виправлення, навіть коли він подав скаргу до суду. Також він сподіваючись на те, що посадова особа ДБР, надаючи присягу, діючи від імені Держави, буде неухильно дотримуватись вимог як наданої присяги так і норм права. В той час посадова особа ігнорує і присягу і порушує закон. Такий стан речей у ДБР морально пригнічує позивача і завдає суттєвих моральних страждань. Крім того, йому необхідно витрачати зусилля щодо поновлення своїх прав через суд. Завдані йому моральні страждання не припиняються і по цей час, так як він не може зрозуміти, що в наш час, коли гинуть найкращі діти українського народу, державні посадовці, знаходячись у набагато безпечному місці і отримуючи заробітну плату, зовсім не піклуються інтересам Держави. Завдану моральну шкоду він оцінює в 1 000 000,00 гривень, а також він поніс витрати з оформлення і друку документів та поштових витрат у розмірі 500,00 гривень.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави в особі Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зазначає, що ухвалою суду від 15.07.2025 року, що набула чинності встановлено протиправну бездіяльність особи ДБР, отже йому незаконними діями посадових осіб відповідача завдано моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу Державне бюро розслідувань просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Вказує, що обставини окреслені у зверненні позивача від 23.06.2025 стосувались діяльності посадових осіб Харківської окружної прокуратури та ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП, ДБР указане звернення 27.06.2025 скерувало до територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві (далі – ТУ ДБР у м. Полтаві), яке поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області, з метою його вирішення та прийняття рішення по суті. Водночас, ОСОБА_1 оскаржив дії ДБР щодо невнесення відомостей до ЄРДР слідчому судді Шевченківського районного суду м. Києва. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2025, у справі № 761/28672/25, скаргу позивача задоволено, зобов`язано уповноважену особу ДБР внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення викладені у заяві ОСОБА_1 від 23.06.2025. Указану ухвалу слідчого судді, ДБР 15.07.2025 направлено для виконання до ТУ ДБР у м. Полтаві, яким безпосередньо здійснювалось розгляд заяви позивача від 23.06.2025. ТУ ДБР у м. Полтаві після надходження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2025 у справі № 761/28672/25, 02.09.2025 внесено відомості до ЄРДР за номером кримінального провадження № 62025170020013140 за частиною першою статті 396 КК України, про що проінформовано заявника. Вважає, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди внаслідок нібито протиправних дій посадових осіб ДБР, причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його прав та наслідками, які спричинило це порушення, як і не спростував висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення заяви про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, причинний зв`язок між діями працівників ДБР та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 15.07.2025 слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва задовольнив скаргу ОСОБА_1 та зобов`язав уповноважену особу Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинені кримінальні правопорушення відповідно до заяви (повідомлення) ОСОБА_1 від 23.06.2025; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань надати заявнику та направити до Шевченківського районного суду м.Києва.

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, 01.09.2025 року на виконання даної ухвали були внесені відомості за правовою кваліфікацією ч.1 ст.396 КК України, номер кримінального провадження 62025170020013140.

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 23.06.2025 він звернувся до Державного бюро розслідувань з повідомленням про кримінальне правопорушення, в якому повідомляв про вчинення дій із ознаками злочину, передбаченому ч.1ст. 365 КК України. До свогоповідомлення віннадав докази,що підтверджують обставини, викладені у повідомленні, і яких достатньо для прийняття рішення відповідно до ч.1 ст.214 КПК України. Всупереч вимогам КПК України, уповноваженою особою ДБР протягом 24 годин за його повідомленням не були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідно до ч.1 ст.303 КПК України він оскаржив бездіяльність уповноваженої особи ДБР, шляхом подання відповідної скарги до Шевченківського районного суду м.Києва. 15.07.2025 суд постановив ухвалу, якою задовольнив його скаргу та зобов`язав уповноважену особу ДБР внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинені кримінальні правопорушення відповідно до заяви (повідомлення) ОСОБА_1 від 23.06.2025 та надати заявнику витяг з ЄРДР. Враховуючи ту обставину, що ухвала Шевченківського районного суду м.Києва від 15.07.2025 набула чинності, то встановлено протиправну бездіяльність посадової особи ДБР, що гарантує йому право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 757/63852/21 (провадження № 61-336св24) та від 23 вересня 2024 року у справі № 454/2287/23 (провадження № 61-8754св24), при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, визначальним є встановлення факту заподіяння особі моральної шкоди саме протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідного органу, а також наявності причинного зв`язку між такою поведінкою та негативними наслідками для позивача.

При цьому у зазначених постановах Верховний Суд наголосив, що сам факт встановлення протиправності рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною підставою для задоволення позову про відшкодування шкоди, оскільки суд має оцінити, чи призвела така поведінка до реальних моральних страждань особи, їх характер, тривалість та інтенсивність, а також співмірність заявленого розміру відшкодування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між не внесенням відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР та розміром моральної шкоди.

Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).

Як на підставу задоволення позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що внаслідок невнесення повноваженою особою ДБР відомостей до ЄРДР за його заявою від 23.06.2025 про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.365 КК України були порушені його законні права, що спричинило йому моральну шкоду, розмір якої він оцінює 1 000 000,00 гривень.

В позовній заяві приводиться лише оціночне судження позивача щодо завдання йому моральної шкоди, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань

При цьому позивачем не конкретизовано, в чому саме виразилася завдана позивачу з боку відповідача моральна шкода, та не надано належних та допустимих доказів, того, що з вини відповідача позивачу ОСОБА_1 була спричинена моральна шкода та наявність причинного зв`язку між шкодою, завданою позивачу і протиправним діянням заподіювача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задовлення позовних вимог, оскільки при розгляді справи позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди з боку відповідача, а також підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою, про спричинення якої зазначає позивач ОСОБА_1 , і протиправним діянням відповідачів.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказів на підтвердження заявлених вимог позивачем суду не надано.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: Н.П. Пилипчук

Судді: О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова