Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №629/5370/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 629/5370/25

провадження № 22-ц/818/2029/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи - ОСОБА_2 , військова частина НОМЕР_1 , Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 листопада 2025 року в складі судді Попова О.Г.

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , військова частина НОМЕР_1 , Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, звернувся до суду з заявою про встановлення факту утримання дітей.

Заява мотивована тим, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у якої є діти від попереднього шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також у них з дружиною є спільна дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зазначив, що на даний час доходи дружини (соціальна виплата) становлять 2960 грн на місяць, яких не вистачає на належне утримання трьох дітей. Від колишнього чоловіка, який є рідним батьком дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , його дружина ОСОБА_8 отримує аліменти за судовим наказом, які становлять на даний час 3200 грн на двох дітей. Така сума аліментів не є достатньою для утримання двох дітей-підлітків, це лише часткова фінансова допомога від батька, який не проживає разом із дітьми. Окрім того, рідний батько старших синів навіть звертався до суду з позовом про зменшення розміру стягуваних аліментів, вважаючи, що 1600 грн на одну дитину це завеликий розмір. Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13.06.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Окрім визначених судом аліментів, рідний батько взагалі не допомагає дітям ні фінансово, ні морально, не спілкується з ними ні особисто, ні телефоном, не цікавиться їх життям, навчанням, здоров`ям, тобто взагалі не приймає участі у житті дітей.

Посилався на те, що він здійснює утримання цих неповнолітніх дітей, забезпечуючи їх матеріально, піклуючись про їхнє виховання та розвиток. Він отримує достатньо високу заробітну плату, яка дозволяє утримувати на належному рівні і рідного сина і двох дітей дружини від першого шлюбу. Окрім коштів, які він надає дружині готівкою, також він пересилає гроші дружині для покриття необхідних витрат, тобто значна частина отриманих ним коштів йде саме на утримання сім`ї.

Вказав, що на даний час він є військовослужбовцем, а встановлення факту утримання неповнолітніх дітей необхідне йому для звільнення з військової служби з метою підтримки дружини та дітей, та допомоги дружині у вихованні та подальшому утриманні трьох дітей, один з яких немовля. Командуванням десантно-штурмових військ йому було усно відмовлено у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України „Про військовий обов`язок і військову службу".

Просив встановити факт утримання ОСОБА_1 неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 – залишено без задоволення.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву.

Апеляційна скарга мотивована тим, що фактичне утримання може здійснювати будь-яка особа, яка реально забезпечує дитину незалежно від наявності обов`язку за законом, а в свою чергу закон не встановлює, що діти мають бути власними. Судом першої інстанції безпідставно проігноровано реальний фінансовий стан сім`ї та лише констатував відмову без оцінки доказів, без мотивування, без аналізу норма, без оцінки інтересів дітей.

05.08.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подав додаткові письмові пояснення у справі.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду – скасувати.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 18.11.2023 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.16,26).

ОСОБА_2 має двох дітей від попереднього шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком яких є ОСОБА_9 (а.с.20,23).

Заявник з дружиною та трьома дітьми проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30-31).

ОСОБА_2 перебуває у декретній відпустці по догляду за сином ОСОБА_5 , отримує соціальну допомогу після народження ОСОБА_5 у розмірі 2960 грн.

Відповідно до судового наказу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19.05.2023 з ОСОБА_9 стягнено на користь ОСОБА_10 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 травня 2023 року і до досягнення повноліття ОСОБА_3 , потім стягувати аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з ОСОБА_9 до досягнення ОСОБА_4 повноліття (а.с.58).

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13.06.2024 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про зменшення розміру аліментів, стягнутих за вищевказаним судовим наказом, відмовлено (а.с.62-63).

З ОСОБА_9 щомісячно стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі 3200 грн (а.с.56).

04.11.2024 року комісією КЗ «Лозівський ліцей № 11» у складі - вчителів та соціального педагога, було проведено обстеження житлово-побутових умов проживання здобувача освіти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку із плановою перевіркою умов проживання учня.

Згідно акту обстеження, дитина проживає разом із матір`ю ОСОБА_2 , братом ОСОБА_3 , братом ОСОБА_5 та татом (і вітчимом для старших хлопців) ОСОБА_1 . Прибуток сім`ї складається з заробітної плати ОСОБА_1 та соціальної допомоги після народження дитини ОСОБА_2 . За висновком комісії діти доглянуті, мають все необхідне завдяки заробітній платі ОСОБА_1 , але для якіснішого отримання освітніх послуг необхідно допомогти у придбанні стаціонарного комп`ютера (а.с.34-35).

ОСОБА_1 є військовослужбовцем, має звання старшого солдата військової частини НОМЕР_1 (а.с.10,15).

19.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме перебуванні на утриманні трьох дітей віком до 18 років (а.с.28).

Згідно довідки начальника відділу обслуговування громадян № 14 (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.07.2025 ОСОБА_1 перебуває на обліку у відділі обслуговування громадян № 14 (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що знаходиться у м. Лозова Харківської області, та отримує пільгу, як учасник бойових дій за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.32).

Відповідно до довідки про розмір виплачених пільг/житлової субсидії від 09.07.2025, за період з 01.10.2024 по 30.06.2025 рік заявником було отримано пільги у сумі 38805,43. Як зазначає заявник, дані кошті були направлені на оплату комунальних платежів за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.33).

Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення від 11.07.2025, за період з 01 січня 2025 року по 30 червня 2025 року заявником отримано грошове забезпечення у розмірі 148257,51 грн. та додаткову винагороду у розмірі 126779,03 грн. Загальна сума нарахованого доходу за період з 01 січня 2025 року по 30 червня 2025 року становить 279224,91 грн (а.с.36).

Матеріали справи свідчать про переказ грошових коштів ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 (а.с.43-54).

З наданих письмових пояснень Служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області вбачається, що спеціалістами служби у справах дітей міської ради спільно представниками структур причетних до роботи з дітьми здійснено рейд в родину за адресою: АДРЕСА_1 . З`ясовано, що за вказаною адресою проживають ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_2 , разом з дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . За вказаною адресою створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дітей. Спеціалістам служби у справах дітей міської ради Олена Юріївна пояснила, що батько ОСОБА_9 участі в житті дітей майже не приймає, іноді спілкується з хлопчиками по телефону, фінансову допомогу самостійно не надає, сплачує аліменти (а.с.123).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

Аналогічними критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, провадження № 11-150апп23.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16, провадження № 14-573цс19.

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, – позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить установити факт виховання та утримання ним пасинків – дітей його дружини від попереднього шлюбу, з якою у заявника є спільна дитина.

Метою встановлення факту утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_1 зазначено звільнення з військової служби з метою підтримки дружини та дітей, а також допомоги дружині у вихованні та подальшому утриманні трьох дітей.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини (стаття 268 СК України).

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження утримання дитини вітчимом необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав біологічного батька обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) та у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24), від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23 (провадження № 61-14070св23).

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право.

Факт утримання дитини не біологічним батьком, а вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини (постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 551/812/23 (провадження № 61-9313св24), від 15 серпня 2025 року у справі № 709/1954/24 (провадження № 61-3860св25)).

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2025 року у справі № 295/8334/24 (провадження № 61-8677св25) зазначив, що доведення факту перебування на утриманні дітей пов`язане із настанням (існуванням) обставин, за яких їх рідний батько не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Факт перебування на утримані дітей особою, яка не є їхнім батьком, не може встановлюватись у безспірному порядку або за згодою лише матері дітей, або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дітей.

У справі, що переглядається, заявник у порядку окремого провадження просив встановити факт перебування на його повному матеріальному утриманні та вихованні малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом із тим встановлення такого факту безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків біологічного батька дітей - ОСОБА_9 . За таких обставин встановлення зазначеного факту може мати негативні правові наслідки для біологічного батька, зокрема щодо виконання ним батьківського обов`язку з утримання дитини.

З огляду на наведене у справі наявний спір про право, а саме спір щодо участі біологічного батька у матеріальному забезпеченні дітей та/або ухилення від такого забезпечення, який відповідно до закону підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Відмовляючи у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що факт перебування дітей на утриманні не біологічного батька, а вітчима, не може встановлюватися у безспірному порядку за правилами окремого провадження, оскільки таке питання завжди пов`язане з оцінкою належного виконання або невиконання біологічним батьком своїх батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й законні інтереси дітей.

Отже, за встановлених у цій справі обставин заява про встановлення юридичного факту не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 333/6839/24 (провадження № 61-2566св25), від 21 січня 2026 року у справі № 739/1677/24 (провадження № 61-13363св25).

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За конкретних обставин цієї справи факт перебування на утриманні та вихованні ОСОБА_1 малолітніх пасинків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якого є біологічний батько - ОСОБА_9 , не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

Також, колегія суддів зазначає, що розгляд даної заяви ОСОБА_1 вплине на обсяг прав батька дітей ОСОБА_9 , однак заявником вказана особа до участі у справі не була залучена в якості заінтересованої особи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 з підстав, передбачених частиною шостою статті 294, частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Залишення без розгляду заяви не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися до суду відповідної юрисдикції для вирішення спору в порядку позовного провадження.

Керуючись ст.ст.294, 315, 367, 368, 377, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 листопада 2025 року – скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , військова частина НОМЕР_1 , Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, про встановлення факту утримання дітей – залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова