Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №643/4358/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 643/4358/25

провадження № 22-ц/818/3734/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Валківської міської ради, про визначення місця проживання дитини,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Зольнікової Віти Олександрівни на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 05 березня 2026 року, постановлене під головуванням судді Сугачової О.О.,

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Валківської міської ради, про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , за місцем його реєстрації або проживання.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 05 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 – адвокат Зольнікова В.О., просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом першої інстанції усіх фактичних обставин справи. Зазначає, що при зверненні до суду з позовом, позивач наголошував на тому, що діти увесь час проживали з ним та прив`язані до батька, а відповідач ніколи не залишалася з дітьми надовго, не виявляла проявів самостійного виховання синів, навіть у період, коли вони проживали разом. Той факт, що мати залишила на виховання ддостатньо маленьких дітей позивачу, на думку позивача, є підтвердженням того, що він самостійно справляється з їх вихованням. Психологічно діти не готові проживати разом із матір`ю, оскільки вихованням синів, здебільшого, займався саме позивач і у них тісний зв`язок батька і синів. Місце реєстрації дітей наразі не зареєстровано, оскільки відповідач не надає згоди. Крім того, зазначає, що відповідач, при намаганні отримати від нього будь-яку матеріальну допомогу, вдається до шантажу, погрожуючи забрати дітей та не віддавати їх батькові, не надавати побачень і таке інше, через що відповідач і змушений був звернутися до суду за захистом прав дітей, а саме, їхніх прав на постійне місце проживання. На думку апелянта, з урахуванням ставлення матері і батька до своїх батьківських обов`язків, інтереси дітей, увагу і турботу батька, необхідність розвитку дітей в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, а також того, що визначення місця проживання дитини з одним з батьків не позбавляє другого можливості спілкуватися і брати участь у вихованні дитини, доцільним буде визначення місця проживання дітей з батьком.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони дійшли згоди та погодились про проживання малолітніх синів разом з їх батьком, проти чого не заперечує мати та не намагається на сьогоднішній день забрати дітей, тощо, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання дітей, що свідчить про те, що права позивача не порушені, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.10.2019, який розірваний 01.11.2024 рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова. (а.с. 21)

Від шлюбу мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження. (а.с.11,12)

З відповідачки на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2025. (а.с.24)

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , місцем фактичного проживання/перебування є: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію особи та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. (а.с.7,14)

Відповідач у справі зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про реєстрацію особи. (а.с.9 зворот)

Малолітні діти проживають разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. (а.с.13-15)

Відповідно до Акту обстеження сумісного місця проживання №140 від 17.12.2024 р., складеного головним спеціалістом Служби у справах дітей по Валківської міської ради Харківської області, діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проживають разом із батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_4 .(а.с.20)

Згідно із актом обстеження умов проживання дітей, складеного спеціалістами Служби у справах дітей по Валківської міської ради Харківської області від 09.06.2025 року, діти проживають разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , де для дітей створено належні умови проживання. У вихованні дітей батькові допомагає бабуся – ОСОБА_7 . Батько з дітьми має статус ВПО.(а.с.41-42)

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області №04-35/2795 від 27.06.2025 року, при обстеженні умов проживання сім`ї гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , було встановлено, що за даною адресою проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прабабуся, бабуся, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син. Квартира складається з 1 житлової ванної та туалетної кімнати. Квартиру кімнати, кухні, коридору, електрифіковано, є водопостачання та водовідведення. Батько з дітьми мають довідки внутрішньо переміщених осіб. Під час онлайн бесіди з гр. ОСОБА_2 з`ясовано, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_5 (винаймає житло зі своїм співмешканцем). Зі слів матері діти до батьків ставляться однаково, люблять і батька, і матір. Відносини між батьками напружені стосунки, сварки виникають через колишнє спільне життя, постійні непорозуміння. Під час спільного життя завжди сварилися, мали різні погляди на життя. ОСОБА_2 позов про визначення місця проживання дітей підтримує, не заперечує, щоб сини проживали разом з батьком – ОСОБА_1 .На момент візиту в помешканні чисто, прибрано, у дітей облаштоване. Продукти харчування в наявності, діти забезпечені одягом відповідно до сезону, іграшками, дитячими книжками. Батько виконує батьківські обов`язки належним чином.

20.06.2025 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини міської ради розглядалося питання про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько ОСОБА_1 повідомив, що діти постійно проживають з ним. Мати участі в житті дітей не приймає. Мати гр. ОСОБА_2 під час онлайн-зв`язку повідомила, що у батька дітям зараз проживати краще, так як у неї зараз немає умов та коштів для утримання дітей.

За результатами вивчених матеріалів та наданої інформації, орган опіки та піклування Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком гр. ОСОБА_1 . (а.с.48-50)

Матеріали справи містять докази того, що саме батько дітей приймає участь у їх вихованні та розвитку, діти проживають та виховуються у належних умовах, що підтверджено копіями характеристик Валківського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Веселка» від 25.02.2025 за №№ 20,21, акту обстеження сумісного місця проживання №140 від 17.12.2024 (а.с.18-20).

Відповідно до заяви відповідачки ОСОБА_2 , матір дітей не заперечує щодо визначення місця проживання синів разом із їх батьком ОСОБА_1 (а.с.32).

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, сторони з 29.10.2019 року перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.11.2024 року. Від шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2023 році сторони виїхали проживати з м. Харкова до м. Валки разом із дітьми, після чого ОСОБА_2 вирішила повернутися до м. Харкова та за їх домовленістю діти залишились проживати з батьком у м. Валки Богодухівського району Харківській області.Зараз діти проживають із позивачем, позивач займається їх вихованням та утриманням. Вказане житло є особистою власністю позивача. Діти навчаються в закладі дошкільної освіти (ясла-садок) «Веселка» Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області. Позивач повністю опікується інтересами і потребами дітей, піклується про них, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям. На постійній основі відвідує лікарів з дітьми, діти є здоровими. Також зазначає, що 09.02.2025 ним отримано судовий наказ №615/26/25 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) з відповідачки, за яким 04.02.2025 Салтівським ВДВС у м. Харкові СМУМЮ відкрите виконавче провадження. Виходячи з того, що увесь час діти проживали з позивачем, сини прив`язані до батька, відповідачка ніколи надовго не залишалася з дітьми, не виявляла проявів самостійного виховання синів, навіть у період коли вони проживали разом, позивач вважає, що необхідно визначити місце проживання дітей з батьком.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частина 2,3 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

Частина 2, 3 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

При цьому під забороною розлучення дитини з своєю матір`ю в контексті Декларація прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією.

01 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини (ЄСПЛ) було ухвалено рішення у справі «М.С. проти України», яке набуде статусу остаточного відповідно до порядку, передбаченого пунктом 2 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, в якому ЄСПЛ констатував порушення Україною права заявника, гарантованого статтею 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя» Конвенції, у зв`язку з рішеннями національних судів про визначення місця проживання дитини заявника та зазначив, що під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватись статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що в свою чергу узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги.

Позивач просить визначити місце проживання неповнолітніх дітей разом з ним.

Матеріали справи свідчать про те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.10.2019, який розірваний 01.11.2024 рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова. (а.с. 21)

Від шлюбу мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .(а.с.11,12)

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що діти проживають разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.13-15)

З відповідачки на користь позивача – ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.24)

Разом з тим, даних про наявність заборгованості зі сплати аліментів матеріали справи не містять.

Доказів наявності перешкод у проживанні дітей з батьком з боку відповідачки ОСОБА_2 , матеріали справи також не містять.

Під час розгляду справи судом з`ясовано та не заперечується позивачем, що за спільною домовленістю з матір`ю дітей, діти залишились проживати разом із батьком у м. Валки Богодухівського району Харківській області.

До суду першої інстанції відповідачкою ОСОБА_2 подано особисту заяву, в якій вона не заперечує проти розгляду заяви без її участі, підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 за місцем його реєстрації або проживання. (а.с.32)

Разом з тим, дослідженими судом доказами встановлено, що сторони дійшли згоди та погодились про проживання малолітніх синів разом з їх батьком та мати не заперечує щодо цього. Доказів того, що мати намагається забрати дітей або будь-яким іншим чином перешкоджати спілкуванню батька з дітьми, матеріали справи не містять, що свідчить про те, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання дітей, а права позивача не порушені.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати КЦС у своїй постанові від 10 грудня 2024 року, у справі № 299/8679/23, зазначаючи, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Враховуючи, що спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати, мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дитини, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачиться з дитиною, Верховний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, зроблено правильний висновок щодо відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом із батьком, оскільки позивач не довів, що його права порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України, до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла. При цьому, суди врахували, що ще до звернення позивача до суду з цим позовом, сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що дитина проживатиме разом із батьком, що також підтверджено відповідачем, яка не просила змінювати місце проживання дитини.

А тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач ОСОБА_1 не довів, що на час звернення до суду з вказаним позовом про визначення місця проживання малолітніх дітей, які фактично проживали та проживають разом з ним, порушені його права. Оскільки між батьками відсутній спір щодо місця проживання синів, а відтак, і права позивача не порушені.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Зольнікової Віти Олександрівни, залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 05 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова