Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №203/3498/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6596/26 Справа № 203/3498/25 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач/відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

відповідач/позивач за зустрічним позовом Селидівська міська військова адміністрація у Покровському районі Донецької області,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Селидівською міською військовою адміністрацією Покровського району Донецької області на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 03 березня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Єдаменко С.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025року ОСОБА_1 подала в суд позов проти Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області, позовні вимоги за яким збільшила 19 вересня 2025року, в якому вимагала застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки сплачених за правочином грошових коштів в розмірі 174 022,16грн, та просила стягнути інфляційні втрати та 3% річних за період з 23 липня 2024року по день ухвалення судового рішення.

Існування таких вимог ОСОБА_1 пов`язувала із тим, що 20 вересня 2021року на дванадцятій черговій сесії Селидівської міської ради VІІІ скликання було прийняте рішення 8/12-367 «Про продаж земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ». На підставі цього рішення 30 вересня 2021року між позивачкою та Селидивською міською радою було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1413800000:03:004:0310 за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області Климовою О.В. за реєстром №1004. Згідно з вказаним договором позивачка придбала земельну ділянку площею 0,0670га із земель житлової та громадської забудови комунальної власності Селидівської міської ради під розміщення та обслуговування належного позивачці торгівельного павільйону закусочної з літнім майданчиком та ганками. За цим договором позивачкою було сплачено 174 022,16 грн.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 листопада 2023року у цивільній справі № 242/6347/21 задоволено позов Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, визнано незаконним та скасовано рішення Селидівської міської ради VІІІ скликання від 20 вересня 2021року 8/12-367, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1413800000:03:004:0310, зобов`язано ОСОБА_1 повернути Селидівській міській раді, повноваження якої не цей час виконує Селидівська міська військова адміністрація у Покровському районі Донецької області земельну ділянку за цим договором.

Зазначала, що позивачкою було повернуто відповідачу земельну ділянку, про що складено відповідний акт. В Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесений запис про припинення за позивачкою права власності на зазначену земельну ділянку.

Водночас, позивачці не було повернуто грошові кошти, сплачені нею за цю земельну ділянку, на звернення позивачки про повернення коштів відповідач листом від 11 вересня 2024року відмовив, мотивуючи це незастосуванням у рішенні в справі №242/6347/21 наслідків недійсності правочину.

Вказувала, що до укладеного між сторонами правочину підлягають застосуванню наслідки нікчемного правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів у розмірі 174 022,16грн. Крім того, за прострочення повернення безпідставно одержаних чи збережених коштів відповідач має сплатити позивачці 3%річних від простроченої суми та інфляційні втрати.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У червні 2025року Селидівська міська рада, повноваження якої не цей час виконує Селидівська міська військова адміністрація у Покровському районі Донецької області, подала в суд зустрічний позов проти ОСОБА_1 з вимогою стягнути безпідставно збережені кошти в сумі 254 910,80грн, з яких 174 022,16грн суму що заявлена в первісному позові зарахувати у порядку зустрічного зарахування однорідних вимог, а решту 80 888,64грн стягнути шляхом перерахування на рахунок Селидівської міської ради.

Існування таких вимог Селидівська міська військова адміністрація у Покровському районі Донецької області пов`язувала із тим, що зважаючи на визнання недійним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2021року, відсутні підстави для законного володіння чи користування ОСОБА_1 зазначеною ділянкою в період з 30 вересня 2021року по 29 серпня 2024року, у зв`язку з чим у неї виникли кондикційні зобов`язання щодо відшкодування шкоди за користування майном без достатньої правової підстави в розмірі орендної плати, яку територіальна громада могла б одержати, якби користування землею відбувалось за договором оренди, як це мало місце до укладання спірного договору купівлі-продажу.

Зазначав, що розрахована орендна плата, яку позивач за зустрічним позовом міг одержати за час безпідставного користування землею складає 254 910,80грн. Водночас, вважав за доцільне здійснити взаємозалік зустрічних однорідних (грошових) вимог, зарахувавши суми, які слід повернути позивачці за первісним позовом за недійним договором, в рахунок виконання її зобов`язань по сплаті безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, а різницю в сумі 80 888,64грн стягнути з ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 03 березня 2026року позов ОСОБА_1 до Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області про застосування наслідків нікчемного правочину, задоволено.

Стягнуто з Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області на користь ОСОБА_1 внесену оплату за визнаним недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим 30 вересня 2021року приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області Климовою Оксаною Володимирівною, за реєстром № 1004, в розмірі 174 022,16грн, збитки від інфляції в розмірі 28 017,57грн, 8 181,42грн - відсотків річних, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 634,26грн, всього разом 211 855,41грн.

Зустрічний позов Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області безпідставно збережені кошти за користування частиною земельної ділянки кадастровий номер 1413800000:03:004:0310 за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 30 вересня 2021року по 29 серпня 2024року в розмірі 36 144,07грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 542,16грн, всього разом 36 686,23грн.

В решті зустрічного позову відмовлено.

В порядку виконання судового рішення суд вирішив припинити взаємні грошові зобов`язання Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області та ОСОБА_1 на суму 36 686,23грн, визначивши, що остаточна сума до стягнення за цим рішенням: з Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області на користь ОСОБА_1 в розмірі 175 169,18грн.

Стягнуто з Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області на користь держави судовий збір в розмірі 467,95грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що в судовому порядку було визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, у покупця було витребувано придбану земельну ділянку, проте не було вирішено питання про повернення коштів покупцю, тобто фактично застосовано односторонню реституцію, а тому ОСОБА_1 має право вимагати повернення сплачених нею за договором грошових коштів в розмірі 174 022,16грн, збитків від інфляції в розмірі 28 017,57грн та 3% річних у розмірі 8 181,42грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково зустрічний позов, виснував, що у відповідачки за зустрічним позовом (позивачки за первісним позовом) виникли кондикційні зобов`язання щодо відшкодування безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в період володіння нею на підставі недійсного договору, водночас доведеним є факт використання ОСОБА_1 під фактичне розміщення належного їй нерухомого майна лише частини земельної ділянки – площею 0,0095га, а факт користування рештою площі земельної ділянки не доведено, у зв`язку з чим стягненню в рахунок кондикційних зобов`язань за безпідставне збереження коштів за користування земельної згідно недійсного договору підлягає 36 144,07грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

17 квітня 2026року Селидівська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 03 березня 2026 року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимоги: про скасування рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити; про скасування рішення в частині зустрічного позову з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічного позову повністю.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність прострочення виконання грошового зобов`язання з боку Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області, що призвело до безпідставного стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки питання повернення грошових коштів ОСОБА_1 не було предметом розгляду у справі № 242/6347/21, сума зобов`язання залишалася неконкретизованою (неліквідною) до моменту судового вирішення питання про взаєморозрахунок сторін, та крім того чинне бюджетне законодавство не передбачає механізму добровільного повернення коштів фізичним особам за нікчемними правочинами минулих років на підставі лише письмового звернення.

Наполягав, що відповідач за первісним позовом діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог бюджетного законодавства, а відсутність добровільного повернення коштів не може розцінюватися як порушення чи прострочення зобов`язання.

Також стверджував, що суд першої інстанції, вірно кваліфікувавши спірні правовідносини як кондикційні, припустився грубої помилки при визначенні об`єкта стягнення, помилково обмеживши розрахунок безпідставно збережених коштів лише площею 0,0095 га (під капітальною забудовою), що призвело до суттєвого заниження присудженої суми до 36 144,07грн замість обґрунтованих 254 910,80грн. Зазначав, що у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_1 протягом усього спірного періоду перебувала вся ділянка площею 0,0670га, а не лише 0,0095га.

Вважав, що суд першої інстанції порушив також норми процесуального права, прийнявши заяву позивачки про збільшення позовних вимог від 19 вересня 2025року, яка за своєю правовою природою була новим позовом, самостійними вимогами, а не збільшенням розміру первісних вимог.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивачка/відповідачка за зустрічним позовом своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

22 квітня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Центрального районного суду міста Дніпра цивільну справу №203/3498/25; та 29 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

30 квітня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху.

01 вересня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

28 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 1530год 04 серпня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

27 листопада 2019року Селидівською міською радою було прийнято рішення №7/50-1528/1, яким передано громадянці ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0670 га з кадастровим № 1413800000:03:004:0310, розташовану в АДРЕСА_1 , під розміщення та обслуговування торгівельного павільйону закусочної з літнім майданчиком та ганками, в оренду строком на три роки з орендною платою у розмірі 6 265,23грн щомісяця, що становить 12% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із земель житлової та громадської забудови комунальної власності Селидівської міської ради /а.с. 78/.

Станом на 01 січня 2018року встановлена нормативна грошова оцінка земельної ділянки в розмірі 626 523,00грн /розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, грошова оцінка яких проведена станом на 01 січня 2018року зв. бік а.с. 78/.

20 вересня 2021року Селидівською міською радою було прийнято рішення № 8/12-367 «Про продаж земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » /а.с. 9/. Вказаним рішенням: затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під розміщення та обслуговування торгівельного павільйону закусочної з літнім майданчиком та ганками за адресою: АДРЕСА_1 ; погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки; затверджено акт комісії по визначенню ціни продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 15 вересня 2021року; затверджено ціну продажу земельної ділянки, яка становить 174 022,16грн (в перерахунку на один квадратний метр площі земельної ділянки становить 259,73грн); вирішено продати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0670 га з кадастровим № 1413800000:03:004:0310, під розміщення та обслуговування торгівельного павільйону закусочної з літнім майданчиком та ганками по АДРЕСА_1 із земель житлової та громадської забудови комунальної власності Селидівської міської ради.

30 вересня 2021року Селидівською міською радою як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки, який було посвідчено приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області Климовою О.В., зареєстрований у реєстрі за № 1004 /а.с. 10-12/ та того ж дня право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , запис про право власності № 44248186 /витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 вересня 2021 року а.с. 13/.

Продаж земельної ділянки вчинено за 174 022,16грн, які ОСОБА_1 сплатила до підписання договору купівлі-продажу та факт розрахунку за продану нерухомість підтверджено в означеному вище договорі.

Як встановлено рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 листопада 2023року у цивільній справі № 242/6347/21 /а.с. 14-19/, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024року /а.с. 20-24/, технічна документація на земельну ділянку (де розташовано зелені насадження загального користування по АДРЕСА_1 ), з якої було виділено в натурі земельну ділянку площею 0,0670 га з кадастровим номером 1413800000:03:004:0310, на час прийняття рішення Селидівською міською радою від 20 вересня 2021року № 8/12-367 «Про продаж земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 » не була розроблена, у зв`язку з чим її межі не були визначені та затверджені, а отже, й відсутній кадастровий номер такої ділянки. Відповідно до Генерального плану м. Селидове, затвердженого рішенням Селидівської міської ради № 7/31-972 від 25 квітня 2018року спірна земельна ділянка площею 0,0670га в АДРЕСА_1 розташована в Парку відпочинку м. Селидове. Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також технічної документації із землеустрою (схеми розташування) земельна ділянка площею 0,0670га (в тому числі: 0,0095 га – під капітальною одноповерховою забудовою; 0,0073 га – під зеленими насадженнями; 0,0502 га – під проїздами/проходами та площадками) відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, цільове призначення – для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. На спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості – торгівельний павільйон закусочної з літнім майданчиком та ганками, який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 2019року. Земельна ділянка знаходиться у загальному користуванні – у міському парку відпочинку, в тому числі, під проїздами/проходами, та не може передаватися у приватну власність, відповідно до вимог п. а ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України. Та за наведених умов суд виснував, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста та була неправомірно відчужена.

З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення, Покровська окружна прокуратура звернулась до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах – Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з позовом до Селидівської міської ради Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Селидівська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області, ОСОБА_1 , третя особа – приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Донецької області Климова О.В. про визнання незаконним рішенння Селидівської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 листопада 2023року у цивільній справі №242/6347/21 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Селидівської міської ради № 8/12-367. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0670 га з кадастровим № 1413800000:03:004:0310, укладений 30 вересня 2021року між Селидівською міською радою та ОСОБА_1 , реєстраційний № 1004. Скасовано запис про проведену державну реєстрацію за № 44248186 від 30 вересня 2021року приватного нотаріуса Покровського районного нотаріального округу Донецької області Клімової О.В. щодо права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку, шляхом внесення запису про припинення права власності. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Селидівській міській раді земельну ділянку площею 0,0670 га, з кадастровим номером 1413800000:03:004:0310. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Сторонами визнавалось, що 15 листопада 2023 року ОСОБА_1 повернула спірну земельну ділянку відповідачу (позивачу за зустрічним позовом).

04 вересня 2024року на підставі рішення суду у цивільній справі № 242/6347/21 до Державного реєстру речових прав внесені відомості про припинення речових прав на земельну ділянку, яка була зареєстрована за ОСОБА_1 /витяг з Державного реєстру речових прав від 04 вересня 2024року а.с. 28/.

ОСОБА_1 зверталась до Селидівської міської ради Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Селидівська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області з вимогою від 01 серпня 2024року, в якій вимагала повернути їй внесену нею оплату за недійсним договором в сумі 174 022,16грн /а.с. 25/.

Проте, 11 вересня 2024року Селидівська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області відмовила ОСОБА_1 в поверненні коштів, мотивуючи це тим, що оскільки в судовому рішенні при визнанні договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним не застосовано наслідки недійсності правочину, Селидівська міська рада не має можливості перерахувати грошові кошти в сумі 174022,16грн на рахунок ОСОБА_1 /а.с. 26-27/.

Грошові кошти в сумі 174 022,16грн на час ухвалення рішення у вказаній справі позивачці (відповідачці за зустрічним позовом) не повернуті.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, проте відповідач сплачені позивачкою за земельну ділянку грошові кошти безпідставно не повертає, у зв`язку з чим до відповідача також слід застосувати передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Частково задовольняючи зустрічний позов Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 виникли кондикційні зобов`язання щодо відшкодування безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в період володіння нею земельною ділянкою на підставі недійсного договору.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом та дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам /частина перша статті 203 ЦК України/.

Згідно з положеннями частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) /друга та третя частини статті 215 ЦК України/.

Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину.

Так, за змістом частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи /частина п`ята статті 216 ЦК України/.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини виходячи з того, чи їх недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), чи прямо не встановлена, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, визначених законом (оспорюваний правочин). При цьому визначені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину є загальними як для нікчемних, так і для оспорюваних правочинів.

Цивільний кодекс України визначає такі загальні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга вказаної статті). Ці наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №918/1043/21 від 18 вересня 2024року, закріплена в абзаці другому частини першої статті 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення status quo у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які вони вчинили на його виконання. Саме тому за загальним правилом кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Таке взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та факту недійсності правочину і забезпечує поновлення попереднього становища сторін за наслідками недійсності відповідного правочину. Вказане поновлення можливе тоді, коли майно, передане за вказаним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи саме двосторонню реституцію. Стаття 216 ЦК України не передбачає односторонньої реституції.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 вересня 2021року було визнано недійсним, у покупця витребувано земельну ділянку, яку вона повернула та до Державного реєстру речових прав внесені відомості про припинення речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку, у зв`язку з чим остання має право вимагати повернення всіх сплачених нею за цим договором грошових коштів, а саме у розмірі 174022,16грн.

За таких обставин, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про необхідність застосування наслідків недійсного правочину та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області на її користь внесеної оплати за визнаним недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки в розмірі 174 022,16грн.

Селидівська міська рада Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Селидівська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області, була зобов`язана повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 174 022,16грн, проте добровільно вимоги законодавства не виконала, на письмову вимогу ОСОБА_1 від 01 серпня 2024року повернути оплату за недійсним договором відмовилась, а тому, як правильно виснував суд першої інстанції, ОСОБА_1 має право вимагати від Селидівської міської військової оплати на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, незазначення в судовому рішенні по справі № 242/6347/21 про необхідність повернути сплачені ОСОБА_1 на виконання недійсного правочину грошові кошти не є підставою для неповернення таких коштів, оскільки за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком сторін, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Тож, доводи апеляційної скарги Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області в цій частині судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що сума зобов`язання залишалася неконкретизованою до моменту судового вирішення питання про взаєморозрахунок сторін, оскільки у договорі купівлі-продажу земельної ділянки чітко була визначена сума оплати за договором, яку ОСОБА_1 сплатила та яку продавець мав повернути на виконання вимог статті 216 ЦК України після визнання правочину недійсним, а саме 174 022,16грн.

Щодо тверджень скаржника про те, що грошові кошти за недійсним правочином він не мав можливості повернути через особливості бюджетного законодавства та відсутність механізму добровільного повернення коштів фізичним особам за нікчемними правочинами, слід зазначити, що такі обставини не є законними підставами для неповернення ОСОБА_1 сплачених нею за земельну ділянку коштів та не звільняють відповідача за зустрічним позовом від передбаченої статтею 625 ЦК України відповідальності; як зазначено у частині першій статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Порушень норм процесуального права під час прийняття судом першої інстанції заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог апеляційним судом за результатами розгляду справи також не встановлено.

Отже, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Щодо вимог зустрічного позову Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області про стягнення з ОСОБА_2 безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції керується таким.

Відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків /частина друга статті 152 Земельного кодексу України/.

Заразом, у пункті “д” частини першої статті 156 Земельного кодексу України закріплено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала /частина перша статті 1166 ЦК України/.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018року у справі № 922/3412/17, в якій предметом позову було стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, викладено правовий висновок, згідно з яким до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. ТОВ "Сінтрекс" як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 ЦК України, оскільки для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів погоджується та вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що у ОСОБА_1 виникли кондикційні зобов`язання щодо відшкодування безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в період володіння нею земельною ділянкою на підставі недійсного договору.

Та судом не було встановлено фактів оплатного користування земельною ділянкою (наприклад, шляхом сплати податку на землю) у вказаний період.

Також, апеляційний суд вважає за можливе погодитись з місцевим судом щодо доведеності використання ОСОБА_1 лише частини земельної ділянки під фактичне розміщення належного їй нерухомого майна, що становить 0,0095га, та недоведеності достовірними доказами факту користування рештою площі земельної ділянки, що вплинуло на розрахунок кондикційних зобов`язань ОСОБА_1 за безпідставне збереження коштів за користування земельною ділянкою за недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги про те, що у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_1 протягом усього спірного періоду перебувала вся ділянка площею 0,0670га, а не лише 0,0095га, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не підтверджені, в той час як згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У суду немає підстав вважати, що за відсутності недійсного договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 уклала б договір оренди земельної ділянки саме площею 0,0670га, а не лише 0,0095га під фактичне розміщення належного їй нерухомого майна.

Тож, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення зустрічного позову Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенії про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.

Доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до незгоди апелянта із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Селидівської міської військової адміністрації у Покровському районі Донецької області.

Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 03 березня 2026року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 серпня 2026року.

Судді: