Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №194/1059/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3180/26 Справа № 194/1059/25 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія»,

третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з трудових правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2025року, головуючий у суді першої інстанції Корягін В.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» (далі — ТОВ «Шахтобудівельна компанія», Товариство), в якому вимагав стягнути з відповідача на його користь недоплачену компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 24 566,02грн, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10 по 29 квітня 2025року у розмірі 61 410,38грн, суми невиплачених лікарняних за листками непрацездатності з 09 січня 2025року по 28 березня 2025року у розмірі 252 105,36грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Шахтобудівельна компанія» з 22 січня 2020року по 10 квітня 2025року, звільнений за власним бажанням на підставі наказу від 10 квітня 2025року. При звільненні позивачу було виплачено розрахунок, який складався з компенсації за невикористані дні відпустки. Проте, на переконання позивача, остаточний розрахунок відповідачем проведено несвоєчасно та не в повному обсязі, а саме не в повному обсязі оплачено листки тимчасової непрацездатності за період з 09 січня 2025року по 28 березня 2025року, невірно розраховано суму компенсації за дні невикористаної відпустки, остаточний розрахунок проведено 29 квітня 2025року, що є порушенням статті 116 КЗпП України.

Вважав, що відповідач при визначенні суми компенсації за невикористану відпустку за 91 календарний день не дотримався Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995року №100, за розрахунками позивача сума компенсації має складати 294 122,92грн, в той час як роботодавцем було виплачено лише 269 556,90грн, тобто не доплачено 24 566,02грн.

Крім того, за розрахунком позивача, відповідач має сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (за несвоєчасну виплату заробітної плати у вигляді простою за період з 09 по 14 січня 2025року в сумі 1 703,25грн) за період з 10 по 29 квітня 2025року у розмірі 61 410,38грн.

Також ОСОБА_1 стверджував, що у період з 05 грудня 2024року по 28 березня 2025року він перебував на лікарняному, 28 березня 2025року йому встановлена стійка втрата працездатності, проте, на момент звернення до суду з даним позовом залишаються неоплаченими листки непрацездатності за вищевказаний період, тобто за 78 днів, що за розрахунками позивача становить 252 105,36грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2025року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Шахтобудівельна компанія», третя особа: Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області про стягнення заробітної плати за невикористану відпустку, середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та суми невиплачених сум лікарняних, відмовлено. Судовий збір покладено на державу. Стягнуто з ОСОБА_1 до ТОВ «Шахтобудівельна компанія» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з недоведеності та безпідставності заявлених позовних вимог про стягнення недоплаченої компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та суми невиплачених сум лікарняних.

Підстав для стягнення недоплаченої компенсації за невикористану відпустку суд першої інстанції не вбачав, оскільки компенсація за невикористану відпустку повинна бути розрахована із середньоденної заробітної плати позивача в період, в який він набув право на цю відпустку, проте позивач розрахунок компенсації за невикористану відпустку проводив виходячи лише з середньоденної заробітної плати за 2024рік. Крім того, період призупинення дії трудового договору не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, на момент звільнення позивач набув право на виплату компенсації за 77 днів невикористаної відпустки у сумі 224 307,22грн, але через помилку як зазначає відповідач позивачу сплачено компенсацію за 91 день невикористаної відпустки в сумі 269 556,90грн, тобто переплата склала 45 249,68грн.

В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні місцевий суд виснував про недоведеність цих позовних вимог, оскільки позивачем не надано суду доказів його звернення з вимогами до відповідача про неповний розрахунок при звільненні щодо виплати заробітної плати у вигляді простою за період з 09 по 15 січня 2025року, відповідач здійснив виплату днів простою без вимоги позивача, тому порушень вимог статті 116 КЗпП України та затримки підприємством розрахунку при звільненні позивача суд не вбачав.

У задоволенні позовних вимог про стягнення сум невиплачених лікарняних за листками непрацездатності суд відмовив з огляду на те, що позивач під час простою не працював, перебував вдома, отримував оплату днів простою та з 16 січня 2025року дію трудового договору з позивачем було призупинено. Крім того, суд виходив з того, що починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності оплата за листками непрацездатності здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим в частині стягнення сум невиплачених лікарняних за листками непрацездатності, які виходять за період оплати перших п`яти днів, вимоги заявлені до неналежного відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

19 грудня 2025року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2025року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про задоволення його позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що Товариство порушило право позивача на матеріальне забезпечення на випадок тимчасової непрацездатності, роботодавець залишив працівника в обставинах, коли він на станом здоров`я не мав змоги працювати, знаходячись на тривалому лікарняному, натомість застосувавши простій та призупинення трудових відносних, внаслідок чого не сплачено лікарняні.

Наполягав, що не був ознайомлений належним чином з наказом про оголошення простою та з наказом про призупинення дії трудового договору з працівниками, про їх існування дізнався вже після звернення до суду, що унеможливило їх оскарження в суді. Вважав, що відповідачем протиправно застосовано до позивача простій з 09 січня 2025року, оскільки в цей день він не був присутній на роботі та перебував на лікарняному до 28 березня 2025року.

Стверджував, що невиплата лікарняних відбулась саме внаслідок протиправних дій відповідача, який не прийняв лікарняні та як наслідок відповідні заяви не було спрямовано до Пенсійного фонду.

Стягнутий з позивача на користь відповідача розмір витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 вважав необґрунтованим, недоведеним та таким, що не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Наполягав, що фактично позивач намагається отримати подвійну оплату за одні й ті самі дні, тобто як за дні простою та за дні тимчасової непрацездатності.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2025року було витребувано з Тернівського міського суду Дніпропетровської області цивільну справу №194/1059/25; та 23 січня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

29 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2026року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 1030год 05 травня 2026року.

05 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду задоволено заяву головуючого судді Халаджи О.В. про самовідвід у цивільній справі. Справу передано до канцелярії суду Дніпровського апеляційного суду для виконання вимог статті 33 ЦПК України.

Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду після проведення повторного розподілу судової справи від 06 травня 2026року, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) – Никифоряк Л.П., судді: Гапонов А.В., Агєєв О.В.

11 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 1600год 04 серпня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

На підставі наказу від 21 січня 2020року №130-к ОСОБА_1 було прийнято в ТОВ «Шахтобудівельна компанія» з 22 січня 2020року прохідником 5 розряду з повним робочим днем на підземних роботах /трудова книжка серії НОМЕР_1 /.

Наказом від 30 грудня 2024року № 221 оголошено простій відносно всього персоналу ТОВ «Шахтобудівельна компанія» з 30 грудня 2024року з 00год 00хв. до усунення обставин, що стали підставою для призупинення робіт, відповідно до Акту про простій від 29 грудня 2024року. Визначено, що за вимушені простої, що виникли не з вини працівника (через відсутність обсягу робіт і т.д.), оформлені відповідним актом, оплату проводити з розрахунку тарифної ставки (окладу) за весь період простою.

Згідно з наказом від 14 січня 2025року № 3 з 16 січня 2025 року призупинено дію трудових договорів на строк до відновлення можливості забезпечувати роботою Товариством та виконувати роботу працівниками, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану в Україні з працівниками Товариства згідно додатку 1 до цього наказу, в тому числі і з ОСОБА_1 .

Наказ про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «Шахтобудівельна компанія» було розміщено на сайті Товариства та додатково направлено працівникам у вигляді смс – розсилки, в тому числі і ОСОБА_1 на номер 380664259266 (який, зокрема, вказаний позивачем у позовній заяві як засіб зв`язку з ним).

ОСОБА_1 перебував на лікарняному: номер ЛН 15249848-2028386022-1 за період 09.01.2025- 20.01.2025 р, номер ЛН 15249848-2028694851-1 за період 21.01.2025-21.01.2025 р., номер ЛН 15434528-2028722465-1 за період 22.01.2025- 27.01.2025 р., номер ЛН 15434528-2028864854-2 за період 28.01.2025-30.01.2025 р., номер ЛН 15434528-2028982900-2 за період 31.01.2025- 06.02.2025 р., номер ЛН 15434528-2028982900-2 за період 31.01.2025-06.02.2025 р., номер ЛН 15434528-2029185636-1 за період 07.02.2025-14.02.2025 р., номер ЛН 15434528-2029351221-1 за період 15.02.2025-21.02.2025 р., номер ЛН 15434528-2029664778-1 за період 22.02.2025- 03.03.2025 р., номер ЛН 15434528-2030079636-1 за період 04.03.2025- 12.03.2025 р., номер ЛН 15434528-2030473749-1 за період 13.03.2025-17.03.2025 р., номер ЛН 15434528-2030628049-1 за період 18.03.2025-24.03.2025 р., номер ЛН 15434528-2030865949-1 за період 25.03.2025-28.03.2025 р. Сума лікарняних за період 05.12.2024-08.12.2024 р., та за період 09.12.2024-13.12.2024 р., 13.12.2024 по 20.12.2024 р. сплачена.

З витягу з табеля обліку робочого часу за період січень 2025року — квітень 2025року встановлено, що Товариством ОСОБА_1 у період з 01 по 08 січня 2025року було встановлено у табелі тимчасову непрацездатність; 09, 11, 12, 13, 15 січня 2025року — простій; 10, 14 січня 2025року — простій вихідний; з 16 січня 2025року по 10 квітня 2025року — призупинення трудових відносин.

Наказом від 10 квітня 2025року №212-к ОСОБА_1 згідно зі статтею 38 КЗпП України звільнено за власним бажанням у зв`язку зі зміною місця проживання.

День звільнення 10 квітня 2025року не був робочим для ОСОБА_1 , на робочому місці він не перебував.

ТОВ «Шахтобудівельна компанія» було здійснено розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 , за 2023рік середньоденна заробітна плата становила 1 787,06грн (кількість днів невикористаної відпустки - 17 днів), за 2024рік — 3 232,12грн (кількість днів невикористаної відпустки — 74 дні), нараховано до виплати компенсацію за невикористану відпустку при звільненні 269 556,90грн.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог та надважливого значення надав тій обставині що на підприємстві відповідача було введено простій, про що позивач був обізнаний та внаслідок цього отримував оплату днів простою, та з 16 січня 2025року призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 на строк до відновлення можливості забезпечувати роботу Товариством та виконувати роботу працівниками, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану в Україні; накази про простій на підприємстві та про призупинення дії трудового договору не було оскаржено.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Водночас, відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу /стаття перша Закону України «Про оплату праці», частина перша статті 94 КЗпП України/.

Структура заробітної плати визначена у статті 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 34 КЗпП України простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Тлумачення статті 34 КЗпП України свідчить про те, що обов`язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів.

КЗпП України не встановлює порядку оголошення простою та його припинення. Водночас усталеним є підхід, відповідно до якого простій оголошується наказом/розпорядженням підприємства, установи, організації. Простій може бути оголошено як для всього підприємства, так і для окремого структурного підрозділу або для окремих працівників, про що зазначається у відповідному наказі (розпорядженні).

Згідно з частинами першою, другою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по цей день.

У пункті 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Місцезнаходженням відповідача є місто Покровськ Донецької області, яке є територією, на якій ведуться бойові дії відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025року №376 (в редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26 травня 2026року № 987).

Встановлено, що з 30 грудня 2024року було оголошено простій відносно всього персоналу ТОВ «Шахтобудівельна компанія».

При цьому, оплата за вимушений простій працівникам, в тому числі і ОСОБА_1 , проводилась з розрахунку тарифної ставки (окладу) за час простою.

Тож, ОСОБА_1 нараховувались компенсаційні виплати за простій.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у випадку перебування працівника, який був відсутній на робочому місці, у простої та отримання ним компенсаційних виплат за простій, у разі настання у такого працівника тимчасової втрати працездатності, в цей період втрати заробітної плати не відбувається, а тому відсутні правові підстави для здійснення виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка за своєю правовою природою є компенсацією втрати заробітку (доходу).

Під час простою працівник отримує гарантовану виплату за простій та стан непрацездатності не призводить до втрати цих коштів.

З 16 січня 2025року трудовий договір з ОСОБА_1 було призупинено.

Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором /частина перша статті 13 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”/.

У частині другій статті 13 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” закріплено, що під час та за період призупинення дії трудового договору роботодавець не зобов`язаний виплачувати працівнику заробітну плату, здійснювати гарантійні та компенсаційні виплати (крім сум, які належали такому працівнику на день призупинення дії трудового договору) і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і трудовим договором (у тому числі надавати, оплачувати та компенсувати будь-які відпустки, дні відпочинку, допомогу по тимчасовій непрацездатності, подавати відповідні заяви-розрахунки, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

Отже, на час призупинення дії трудового договору за працівником зберігається робоче місце, сам трудовий договір не припинений, разом з тим, заробітна плата та інші виплати не сплачуються.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, накази ТОВ «Шахтобудівельна компанія» про оголошення простою та про призупинення дії трудових договорів з працівниками не скасовані та не оскаржувались ОСОБА_1 .

За таких обставин, установивши, що на підприємстві відповідача з 30 грудня 2024року було введено простій, який відносно ОСОБА_1 було застосовано з 09 січня 2025року та здійснено оплату днів простою, а також встановивши, що з 16 січня 2025року призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 на строк до відновлення можливості забезпечувати роботу Товариством та виконувати роботу працівниками, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, з чим позивач був обізнаний та накази про простій на підприємстві та про призупинення дії трудового договору не оскаржував, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача суми невиплачених лікарняних за листками непрацездатності з 09 січня 2025року по 28 березня 2025року у розмірі 252 105,36грн.

Більш того, як слушно вказав місцевий суд, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності оплата допомоги по тимчасовій втраті працездатності здійснюється Пенсійним фондом України, у зв`язку з чим в частині стягнення сум невиплачених лікарняних за листками непрацездатності, які виходять за період оплат перших п`яти днів, вимоги заявлені до неналежного відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що про існування наказів про оголошення простою та про призупинення дії трудового договору з працівниками позивач дізнався вже після звернення до суду, що унеможливило їх оскарження в суді, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки про обізнаність ОСОБА_1 про оголошення простою ще до моменту звернення до суду з даним позовом свідчить зміст позовної заяви, а щодо наказу про призупинення дії трудового договору з працівниками ТОВ «Шахтобудівельна компанія», то його було розміщено на сайті Товариства та додатково направлено працівникам у вигляді смс – розсилки, в тому числі і ОСОБА_1 на номер 380664259266 (який, зокрема, вказаний позивачем у позовній заяві як засіб зв`язку з ним).

Та оскільки суд розглядає справи виключно в межах заявлених у справі позовних вимог, то правомірність прийняття Товариством наказів про оголошення простою та про призупинення дії трудового договору з працівниками судом не перевіряється в межах розгляду даної справи про стягнення недоплаченої компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та суми невиплачених лікарняних.

Доводи апеляційної скарги про те, що призупинення дії трудових договорів застосовано не до всіх працівників підприємства, висновків суду першої інстанції не спростовують та на правильність прийнятого судом рішення не впливають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (за несвоєчасну оплату простою за період з 09 по 14 січня 2025року в сумі 1 703,25грн) за період з 10 по 29 квітня 2025року слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок /частина перша статті.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 в день звільнення 10 квітня 2025року не працював та не був присутній на робочому місці, у зв`язку з чим всі належні при звільненні суми мали бути виплачені позивачу не пізніше наступного дня після пред`явлення ним вимоги про розрахунок.

Згідно частини другої статті 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано будь-яких доказів щодо дати звернення позивача до відповідача з вимогою про оплату простою за період з 09 по 14 січня 2025року в сумі 1703,25грн, а тому у суду відсутні правові підстави вважати, що роботодавець порушив встановлені статтею 116 КЗпП України строки розрахунку при звільненні, та як наслідок відсутні і правові підстави для застосування до ТОВ «Шахтобудівельна компанія» передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності за затримку розрахунку при звільненні у вигляді оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, за період з дати звільнення 10 квітня 2025року по дату проведення остаточного розрахунку 29 квітня 2025року.

Позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, не надав суду доказів з метою доведення достатніми та допустимими доказами своїх позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та уникнення доказування на підставі припущень.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Тож, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (за несвоєчасну оплату простою за період з 09 по 14 січня 2025року в сумі 1703,25грн) та з урахуванням встановлених судом обставин справи, відсутні підстави для задоволення його позову в цій частині.

Розрахунки позивача ґрунтуються на припущеннях та не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої компенсації за невикористану відпустку, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно вказав на помилковість наданого позивачем розрахунку такої компенсації виходячи лише з середньоденної заробітної плати за 2024 рік в сумі 3 232,12грн, розрахунок позивача не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995року №100 (далі — Порядок №100).

Так, частина перша статті 83 КЗпП України закріплює, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до першого абзацу пункту 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Водночас, другим абзацом пункту 2 Порядку №100 встановлено особливості обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023року, а саме: обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Відповідач нарахував позивачу компенсацію за невикористану відпустку в сумі 269556,90грн виходячи з розміру середньоденної заробітної плати позивача до 31 грудня 2023року — 1787,06грн (17 днів невикористаної відпустки) та з 01 січня 2024року - 3232,12грн (74 дні невикористаної відпустки).

За таких обставин, компенсація за невикористану відпустку, на яку позивач набув право до 31 грудня 2023року, правильно розраховувалась роботодавцем та судом першої інстанції виходячи з розміру середньоденної заробітної плати позивача у 2023році — 1787,06грн, а після цієї дати виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати — 3232,12грн.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано та підставно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог про стягнення недоплаченої компенсації за невикористану відпустку в сумі 24 566,02грн.

Неправомірності дій роботодавця щодо виплати компенсації за невикористану відпустку, виплати розрахунку при звільненні, оплати лікарняних за листками непрацездатності ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції, під час розгляду справи не встановлено.

Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Крім того, за результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00грн. Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони, а також з урахуванням клопотання позивача про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2025року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 серпня 2026року.

Судді: