Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №932/2889/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5097/26 Справа № 932/2889/20 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар:Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України, третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування (суддя першої інстанції Цитульський В.І., повний текст рішення складено 22 січня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України, третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, в якому просив стягнути з головного управління національної поліції в Дніпропетровській області на його користь 332100,00 грн. майнової шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування.

Стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 100 000,00 грн моральної шкоди завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 272 900 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

В іншій частині позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ГУНП в Дніпропетровській області - Котелович О.В., та подала апеляційну скаргу, в обґрунтування якої вказала на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що матеріальну та моральну шкоду Позивачу завдано правопорушенням, вчиненим ОСОБА_2 (ч. 4 ст. 191 КК України), а перелік майна, який було заявлено у позовних вимогах справи та перелік майна, зазначеного у цивільному позові в рамках справи № 200/9558/18 повністю ідентичний.

ГУНП не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальних збитків з Держави Україна на підставі норм ст. 1176 Цивільного кодексу України та Закону № 266/94-BP у зв`язку з неможливістю повернення техніки, що належала Позивачу, з причин вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, предметом якого була зазначена техніка. Працівник поліції ОСОБА_3 , діяв поза межами виконання ним своїх службових обов`язків, що в свою чергу виключає наявність деліктних зобов`язань, необхідних для застосування цивільно-правової відповідальності, згідно ст. 1176 Цивільного кодексу України.

Вказує, що позивачем не доведено, а судом першої інстанції під час розгляду справи – не встановлено, які саме неправомірні дії ГУНП призвели до завдання шкоди ОСОБА_1 , та причино-наслідкового зв`язку між правопорушенням з боку ГУНП та збитками, завданими Позивачу.

Майно було привласнене ОСОБА_4 під час вчинення злочину, який діяв поза межами виконання ними своїх службових обов`язків.

Також, судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви ГУНП про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУНП, ДКСУ, третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування.

Позивач скористався своїм правом, наданим йому ч. 1 ст. 128 КПК України, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, шляхом заявлення цивільного позову в рамках кримінального провадження (справа № 200/9558/18).

ОСОБА_5 просила рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Від представника позивача – ОСОБА_6 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що суд першої інстанції вірно врахував доводи позивача у зазначеній справі та обґрунтовано відхилив посилання апелянта про те, що завдана матеріальна шкода має бути відшкодована виключно ОСОБА_2 , оскільки саме внаслідок протиправних дій органу, які вбачаються в недотриманні встановленого Інструкцією порядку вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, останньому була завдана матеріальна шкода, просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Учасники справи про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.05.2023 року у справі №200/9558/18, цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_2 матеріальної шкоди, заподіяної злочином, у розмірі 332 100 грн задоволено повністю. Позовні вимоги потерпілого про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, яка виразилася у моральних стражданнях, внаслідок вчиненого злочину, неповерненні належного йому майна, порушенні нормального ритму життя, виходячи з принципів зваженості, розумності та справедливості підлягає задоволенню у сумі 30 000 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12.06.2025 року зменшено суму відшкодування матеріальної шкоди до 59 200 грн.

При цьому судами встановлено наступні обставини.

В ході розслідування СВ Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області кримінального провадження № 12015040030000404 за ч.3 ст.176 КК України, відповідно до ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська слідчим СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Рациним В.М. 27.06.2015 проведено обшук у приміщенні магазину «Apple Center», розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Глінки, 2 під час якого вилучено комп`ютерну та електронну техніку, належну приватному підприємцю ОСОБА_1 , а саме: макбук Pro 13 вартістю 15 500 грн, макбук Pro 13 вартістю 18 000 грн, макбук Air A 1465 вартістю 20000 грн, макбук Pro A1502 вартістю 30 000 грн, макбук Air A1466 вартістю 19 500 грн, планшет IPad A1474 16GB вартістю 9 000 грн, планшет IPad Mini A1489 вартістю 7000 грн, планшет IPad Mini A1489 16 GB вартістю 7 000 грн, планшет IPad Air 2 16 GB GOLD вартістю 11000 грн, годинник Apple Watch sport 38mm CRLY sport band black вартістю 9 000 грн., годинник Apple Watch sport SILVER 38mm sport band white вартістю 9 000 грн, IPad touch 64 GB; вартістю 10 000 грн, IPad touch 32 GB синій вартістю 6 000 грн, IPad touch 16 GB синій вартістю 5 000 грн , IPad touch 32 GB рожевий вартістю 6 000 грн, IPad touch 64 GB синій вартістю 10 000 грн, IPad touch 16 GB чорно-сірий вартістю 5 000 грн, IPad touch 16 GB білий вартістю 5 000 грн, IPad touch 16 GB жовтий вартістю 5 000 грн, IPad touch 64 GB білий вартістю 5 000 грн, IPad NANO 16 GB GREY вартістю 4 200 грн, IPad touch 16 GB жовтий вартістю 5 000 грн, IPad touch 16 GB GREY вартістю 4 200 грн, IPad touch 16 GB синій вартістю 5 000 грн, IPad touch 16 GB зелений вартістю 5 000 грн, IPad touch 16 GB фіолетовий вартістю 6 000 грн, IPad shuffle 2 GB вартістю 1 500 грн, IPad shuffle 2 GB фіолетовий вартістю 1 500 грн, IPad shuffle 2 GB зелений вартістю 1 500 грн., IPad shuffle 2 GB сірий вартістю 1 500 грн, IPad shuffle 2 GB сірий вартістю 1 500 грн.,IPad shuffle 2 GB зелений вартістю 1 500 грн, IPhone 6 чорного кольору 128 GB, i-mei №355901063916332 вартістю 30 000 грн, IPhone + 16 GB Silver, i-mei №355877060679596 вартістю 15 000 грн, IPhone 5S – 16 GB Gold wd, i-mei №013850004097013 вартістю 8600 грн., IPhone 6 Grey 16 GB, i-mei №359263062740171 вартістю 13 000 грн, IPhone 5S Space Grey 16 GB, i-mei №013846001772624 вартістю 8 600 грн, IPhone 4S 16 GB, i-mei №013071006293456 вартістю 6 500 грн, а всього на загальну суму 332 100 грн.

08.12.2015, відповідно до квитанції №000423, вказана техніка, як речові докази, передано старшині Дніпровського ВП ОСОБА_2 для подальшого відповідального зберігання у камері схову речових доказів Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Троїцька площа, 2-а.

25.04.2017 досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015040030000404 закрито, а прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області винесено постанову про повернення комп`ютерної та електронної техніки її власнику - ОСОБА_1 .

Однак внаслідок привласнення та розтрати вказаного майна повернути належне ОСОБА_1 майно не виявилось можливим, внаслідок чого ОСОБА_1 спричинено шкоду на загальну суму 332 100 грн.

При цьому матеріалами провадження достовірно підтверджено лише факт привласнення та розтрати ОСОБА_2 майна, яке належить ОСОБА_1 , а саме IPad touch 64 GB; вартістю 10 000 грн, IPad NANO 16 GB GREY вартістю 4 200 грн, IPhone 6 чорного кольору 128 GB, i-mei №355901063916332 вартістю 30 000 грн, IPhone 6+ 16 GB Silver, i-mei №355877060679596 вартістю 15 000 грн, на загальну суму 59 200 грн.

На підтвердження вилучення у позивача техніки останнім долучено також наступні докази: протокол обшуку від 27.06.2015; постанову про зберігання речових доказів; квитанцію про прийняття на зберігання речових доказів; акт перевірки наявності речових доказів від 10.04.2017; висновок судової товарознавчої експертизи щодо вартості зниклого майна позивача.

Згідно довідки Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 17.07.2020, призначений на посаду поліцейський з обліку та збереження речових доказів і озброєння ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 не отримував речових доказів, вказаних у позовній заяві ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлена вина ОСОБА_2 , який обіймав посаду старшини ДВП ГУНП у Дніпропетровській області, у заволодінні частиною майна позивача, вартістю 59 200 грн. Обов`язок відшкодувати збитки у вказаному розмірі покладено судом на ОСОБА_2 . Доля іншого майна залишається невстановленою. Доказів його повернення позивачу не надано. Визначена позивачем вартість майна підтверджена висновком експертизи та відповідачами не заперечена. Тому позивач правомірно претендує на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 272 900 грн (332 100 – 59 200) від держави.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що 25.04.2017 досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015040030000404 закрито, а прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області винесено постанову про повернення комп`ютерної та електронної техніки її власнику - ОСОБА_1 .

Згідно з пунктами 2 та 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягають відшкодуванню (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; та моральна шкода.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 266/94-ВР майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не зберіглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі - Порядок).

Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.

Порядок зберігання речових доказів, вилучених у ході обшуку, визначений Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція).

Пунктом 14 Інструкції передбачено, що відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.

Відповідно до пункту 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131).

Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.

В абзацах 1, 2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення про застосування Закону № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна проводиться також за рахунок цих органів. Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Згідно ч. 4 ст. 100 КПК України, у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу, вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.

Відповідно до частини четвертої статті 168 КПК України після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження

Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).

Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2025 року у справі № 521/8236/23 зазначив, що відповідно до частини 4 статті 100 КПК України у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи неповернення стороною кримінального провадження вилученого майна, що було визнане речовим доказом, відшкодування завданої шкоди здійснюється безпосередньо з Державного бюджету України.

З урахуванням зазначених приписів та встановлених у справі обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими особами відповідає держава, яка набуває та здійснює свої права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законодавством.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним.

За змістом статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У рішенні від 30 травня № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) Конституційний Суд України зазначив: «Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності … держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків».

Доказів повернення позивачу вилученого майна в ході розслідування Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області кримінального провадження №12015040030000404 за ч.3 ст.176 КК України, відповідно до ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, матеріали справи не містять.

За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (ст. 106 ЦПК України).

Внаслідок привласнення та розтрати вказаного майна повернути належне ОСОБА_1 майно не виявилось можливим, внаслідок чого ОСОБА_1 спричинено шкоду на загальну суму 332 100 грн.

При цьому матеріалами провадження достовірно підтверджено лише факт привласнення та розтрати ОСОБА_2 майна, яке належить ОСОБА_1 , а саме IPad touch 64 GB; вартістю 10 000 грн, IPad NANO 16 GB GREY вартістю 4 200 грн, IPhone 6 чорного кольору 128 GB, i-mei №355901063916332 вартістю 30 000 грн, IPhone 6+ 16 GB Silver, i-mei №355877060679596 вартістю 15 000 грн, на загальну суму 59 200 грн.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь яких доказів на спростування вказаного звіту або заперечень щодо його обґрунтованості або суперечливості наявним матеріалам справи відповідачем до суду не надавалось, тому вказаний звіт прийнятий судом як належний та допустимий доказ, яким встановлюється розмір матеріальних збитків, заподіяних позивачу.

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) дійшла висновку про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не відступила від висновку Верховного Суду України, який викладено у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКС України та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів, ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКС України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Подібні за змістом висновки про те, що у цій категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а казначейська служба відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету, викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

За таких обставин, апеляційний суд вважає. що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки, як було встановлено матеріалами справи та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12.06.2025 року у справі №200/9558/18, що факт привласнення та розтрати ОСОБА_2 , майна на суму 59 200 грн, тобто, ОСОБА_2 фактично підтвердив, що привласнив деякі речові докази саме за час своєї роботи на посаді відповідальної особи ГУНП в Дніпропетровській області.

Водночас, інші речові докази, які були передані до камери схову на зберігання, зникли та відшукати їх не вдалось. Варто звернути увагу суду, що ГУНП в Дніпропетровській області не вчинялось інших дій, спрямованих на встановлення особи, яка привласнила інші речові докази, які, як йдеться у рішеннях суду, не доведено що привласнив саме ОСОБА_2 .

Отже, посилання апелянта на те, що усі вимоги позивача мають бути адресовані виключно до ОСОБА_2 , є помилковими та не враховують спеціального правового режиму відповідальності держави за шкоду, завдану незаконними діями органів досудового розслідування, передбаченого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також статтями 1173, 1176 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційні скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційних скарг не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 4 серпня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи