Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №908/533/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м.Дніпро Справа № 908/533/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач по справі)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін у справі:

від Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" – Лелєкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026, суддя суду першої інстанції Ярешко О.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено та підписано 29.04.2026

по справі № 908/533/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (м. Запоріжжя)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердянські ковбаси" (м. Бердянськ, Запорізької області)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (м. Запоріжжя)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (м. Київ)

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія "Укренерго" (м. Київ)

про стягнення 897 090,56 грн, -

В С Т А Н О В И В :

Обставини справи

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердянські ковбаси" про стягнення 785 318,87 грн. заборгованості за спожиту/використану електричну енергію за період із лютого 2022 по травень 2023, 32 005,44 грн 3% річних за період із 09.03.2022 по 15.12.2023, 79 766,25 грн інфляційних нарахувань за період із 01.04.2023 по 30.11.2023.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бердянські ковбаси" укладено публічний договір № 1058 від 01.01.2019 про постачання електричної енергії споживачу постачальником універсальних послуг, відповідно до п. 2.1. якого постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Пунктом 4 додатку 3 до договору визначено спосіб та термін оплати рахунків, відповідно до якого розрахунковий період для обсягу спожитої електричної енергії становить один місяць, а саме: з 01 числа розрахункового місяця по останній день розрахункового місяця.

За твердженням позивача за період з лютого 2022 по травень 2023 року відповідачем використано/спожито електричну енергію на загальну суму 785 318,87 грн.

Зазначена заборгованість стала предметом позову.

Крім того, за несвоєчасне виконання зобов`язань позивачем розраховані 3 % річних у розмірі 32 005,44 грн за період з 09.03.2022 по 15.12.2023, а також інфляційні втрати у розмірі 79 766,25 грн за період з 01.04.2023 по 30.11.2023.

В подальшому позивач зменшив розмір заявлених позовних вимог та просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 885 530,56 грн, що складається з: 773 758,87 грн. - заборгованість за спожиту/використану електричну енергію за період із лютого по листопад 2022, січень-травень 2023; 32 005,44 грн – 3 % річних за період з 09.03.2022 по 15.12.2023; 79 766,25 грн інфляційних нарахувань за період із 01.04.2023 по 30.11.2023.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 у справі № 908/533/24 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підтвердженого факту порушення відповідачем зобов`язання зі сплати основного боргу у період із 27.02.2022 по 31.05.2023, а також про недоведеність позивачем розміру основної суми боргу за період із 01.02.2022 по 26.02.2022.

Місцевий господарський суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач продовжував споживати електроенергію, починаючи з 27.02.2022 (після тимчасової окупації території України на якій зареєстровано юридичну особу товариства відповідача). Матеріалами справи також не підтверджено постачання позивачем електроенергії відповідачу у спірний період, починаючи з 27.02.2022 по травень 2023, незважаючи на законодавчу заборону.

Щодо стягнення основної заборгованості з електроенергії, нарахованої за період із 01.02.2022 по 26.02.2022 включно, суд дійшов висновку про здійснення такого розрахунку не у відповідності до Кодексу комерційного обліку електричної енергії, а тому у задоволенні цієї вимоги відмовив.

Крім того, суд при ухваленні рішення по суті спору послався на лист НКРЕКП від 21.04.2023, яким роз`яснено оператору системи передачі його дії щодо споживачів, які розташовані на тимчасово окупованій території України. Додатково, вказаним листом зазначено про те, що ОСР не контролює власні електромережі на час окупації та не має можливості відстежувати обсяги надходження електроенергії до мереж розподілу.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 908/1162/23 щодо поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині основної заборгованості, в задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат судом першої інстанції також відмовлено.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

До Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026.

Апелянт вказує, що електропостачальник не визначає та не має ні можливості, ні доступу до даних комерційного обліку та при виставленні рахунків керується даними, отриманими від оператора системи розподілу.

Позивач вважає, що оскільки жоден з учасників справи не заявляв вимог чи інших обґрунтувань щодо невідповідності чи незгоди з сумою заборгованості або ж спожитих кВт/год відповідачем, суд в цій частині вийшов за межі позовних вимог.

Скаржник не оспорює викладену у листі НКРЕКП від 21.04.2023 інформацію, проте зауважує, що даний лист не містить дати або періоду з якого часу відбулася втрата можливості контролю (дистанційного доступу) до приладів обліку споживачів. При цьому, на думку апелянта, стверджувати про те що відповідач припинив споживання електричної енергії 24.02.2022 (з початком повномасштабної агресії проти України) також немає підстав, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні стягнення суми заборгованості за спожиту/використану електричну енергію за лютий 2022 у розмірі 99 682,93 грн.

Короткий зміст відзиву та пояснень на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

22.06.2026 Акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (треті особа-1) подані пояснення по справі, за змістом яких товариство підтримує подану апеляційну скаргу з наступних підстав.

За твердженням третьої особи-1 висновок суду щодо заборони передачі електроенергії відповідачу з посиланням на частину 2 статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" без наявності рішення Кабінету Міністрів України щодо поширення положень цієї статті на тимчасово окуповані території, є помилковим.

АТ "Запоріжжяобленерго" звертає увагу на Закон України "Про особливості нарахування плати за житлово-комунальні послуги та інших платежів, передбачених законодавством, у зв`язку з пошкодженням або знищенням об`єктів нерухомого майна" № 4825-ІХ від 25.03.2026, який набув чинності 15.04.2026. Зазначеним законом саме на Кабінет Міністрів України покладається функція щодо затвердження порядку верифікації та врегулювання заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що визначені АТ "Запоріжжяобленерго", як оператором системи розподілу, обсяги спожитої електричної енергії споживачем ТОВ "Бердянські ковбаси" відповідно до вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, ККОЕЕ, договору - є валідованими, тобто підтвердженими постачальником послуг комерційного обліку електричної енергії, відповідно дані комерційного обліку придатні для подальшої їх обробки адміністратором комерційного обліку.

Третя особа-1 зазначає, що ТОВ "Бердянські ковбаси" надавались показники засобів приладу обліку за лютий 2022, що зафіксовано в акті про спожиту електричну енергію, проте такий акт не може бути поданий через окупацію об`єктів компанії.

Обсяг спожитої електричної енергії за лютий 2022, за доводами третьої особи-1 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та становить 16691 кВт/год, що еквівалентно 99 682,93 грн.

За перелічених обставин, АТ "Запоріжжяобленерго" просить постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" в частині стягнення з ТОВ "Бердянські ковбаси" суми заборгованості за спожиту електричну енергію за лютий 2022 у розмірі 99 682,93 грн.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

20.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Висоцького А.М. (доповідач), суддів –Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 908/533/24 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 залишено без руху, скаржнику надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Після усунення недоліків, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 по справі № 908/533/24; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали; призначено справу до розгляду на 23.06.2026 на 11 год. 00 хв.; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 908/533/24.

В судовому засіданні 23.06.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 було відкладено на 28.07.2026 на 12:00 год з підстав передбачених частиною одинадцятою статті 270 ГПК України.

28.07.2026 у судовому засіданні взяв участь представник Акціонерного товариства «Запоріжжяобленго» – Лелєкова В.В.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до частин другої-третьої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 2 частини шостої стаття 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2026, якою призначено справу № 908/533/24 до розгляду на 28.07.2026 о 12:00, була отримана в електронному кабінеті Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання", Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - 30.06.2026.

Відповідач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю "Бердянські ковбаси" повідомлено про розгляд справи, шляхом розміщення 01.07.2026 відповідного повідомлення на сайті Центрального апеляційного господарського суду.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 28.07.2026, не визнавалася апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні в матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 по справі № 908/533/24, до суду не повідомлялося.

Позивач просив розглянути його апеляційну скаргу за відсутності їхнього представника.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 по справі № 908/533/24, незважаючи на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у цьому випадку не повинна перешкоджати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини справи

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бердянські ковбаси" було укладено публічний договір № 1058 від 01.01.2019 про постачання електричної енергії споживачу постачальником універсальних послуг, шляхом споживання будь-якого обсягу електричної енергії за адресою розташування ТКО Споживача та оплати виставлених рахунків.

Відповідно до п. 2.2 договору, обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії.

Згідно з п.п. 5.1, 5.2 договору, споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору. Спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника.

Інформація про діючу ціну на електричну енергію постачальника, згідно п.п. 5.6, 5.7 договору, має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до дати її застосування з зазначенням порядку її формування, та має зазначатися постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.

Відповідно до п.п. 5.8, 5.9, 5.10, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Споживач, відповідно до пп. 6.2.1 п. 6.2, зобов`язався забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього договору та пов`язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами цього договору.

Згідно Комерційної пропозиції "Універсальна" (додаток № 3 до договору), розрахунковий період для обсягу спожитої електричної енергії становить 1 місяць, а саме: з 01 числа розрахункового місяця по останній день розрахункового місяця. Остаточний розрахунок має здійснюватися не пізніше 5 робочих днів після закінчення розрахункового періоду на підставі самостійно отриманого споживачем у постачальника рахунка. У разі неодержання рахунку, споживач самостійно оформляє платіжні документи та здійснює оплату на їх підставі у строки, передбачені умовами даного розділу. Послуга надається у межах Запорізької області та електричних мереж операторів системи розподілу: ПАТ "Запоріжжяобленерго", АТ "Укрзалізниця".

На виконання умов договору, позивач сформував відповідачу рахунки на оплату за період із лютого 2022 по травень 2023 включно на загальну суму 785 318,87 грн та разом з вимогою про сплату боргу надіслав їх на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердянські ковбаси".

У подальшому позивач зменшив розмір позовних вимог, зокрема, щодо стягнення основної суми боргу до суми 773 758,87 грн., виключивши період постачання електроенергії – грудень 2022 (0 кВт/год) у зв`язку з проведеним АТ "Запоріжжяобленерго" коригуванням обсягу спожитої електроенергії відповідачем у грудні 2022.

Несплата спожитої електричної енергії стала підставою для звернення із відповідним позовом до суду.

Мотивувальна частина

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта).

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з таких підстав.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою-другою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Особливості визначення кількості (обсягів), якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

У статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу. Постачання електричної енергії електропостачальником здійснюється з дотримання Правил роздрібного ринку. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу, який затверджує Регулятор (частини шоста, сьома, одинадцята статті 56 Закону "Про ринок електричної енергії").

Відповідно до п. 4.12, 4.13 розділу IV Правил роздрібного ринку електричної - затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 (ПРРЕЕ) розрахунок між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

Згідно з п. 10 постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу. Функції адміністратора комерційного обліку (далі - АКО) з врахуванням положень п. 9, п. 10 постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 та відповідно до частини першої статті 53 Закону України "Про ринок електричної енергії" покладаються на оператора системи передачі/оператора системи розподілу (далі - ОСП/ОСР).

На території Запорізької області функції АКО щодо відповідача здійснює АТ "Запоріжжяобленерго".

За вимогами п. 9.1.1 розділу IX Кодексу комерційного обліку електричної енергії обмін даними між адміністратором комерційного обліку, постачальником послуг комерційного обліку та учасниками ринку здійснюється у вигляді електронних документів відповідно до стандартів інформаційного обміну Датахаб, що розробляються адміністратором комерційного обліку (третя особа) та затверджуються Регулятором.

Позивач вказує, що на підставі договору № 1058 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.02.2021, на умовах комерційної пропозиції Універсальна, у відповідача виникла заборгованість внаслідок споживання електричної енергії за період з лютого 2022 по травень 2023 року в сумі 785 318,87 грн.

В подальшому, позивач виключив із заявленого періоду заборгованості грудень 2022 року, а тому просив стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 773 758,87 грн.

Згідно із п. 2.1.18 ПРРЕЕ за укладеними договорами електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) оператор системи формує особові рахунки, на яких обліковує стан розрахунків за послуги з передачі (розподілу) електричної енергії, із зазначенням відповідальних за розрахунки сторін, зазначає інформацію відповідно до реєстрів точок комерційного обліку споживачів відповідних електропостачальників та вносить відповідні зміни протягом одного робочого дня, наступного за днем настання таких змін.

За реєстром особових рахунків окремо ведеться реєстр електропостачальників, з якими укладено договори електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.

Крім цього, відповідно до підпункту 5 пункту 5.1.2 ПРРЕЕ оператор системи зобов`язаний формувати і вести реєстр електропостачальників, які мають доступ до мереж оператора системи, реєстр особових рахунків та особові рахунки споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності оператора системи, реєстр власників мереж, які підпадають під визначені критерії малої системи розподілу, інформувати електропостачальників та власників мереж, занесених до цих реєстрів, про необхідність укладення передбачених цими Правилами договорів та врегулювання відносин з користувачами малих систем розподілу.

За умовами п. 4.3. ПРРЕЕ дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Згідно з п. 4.12. ПРРЕЕ розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Відповідно до п. 4.13 ПРРЕЕ, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Згідно із п. 4 Комерційної пропозиції Спосіб оплати, розрахунковим періодом є календарний місяць який встановлюється з 1 числа розрахункового місяця до останнього числа розрахункового місяця. Оплата за фактично відпущену електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється один раз за фактичними показниками комерційного обліку.

В свою чергу, апеляційний суд вважає за необхідне визначити, що обставини даної справи підпадають під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в даній справі йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Існуючі міжнародні правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положеннях IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України 24.08.1991). Стаття 42 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, що є додатком до цієї Конвенції, встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Як частина законодавства України положення IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року мають застосовуватися у сукупності із нормами законодавства України, в тому числі для тлумачення останніх та потреб правозастосовної практики.

За визначенням, наданим у статті 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Водночас, виходячи зі статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Вказівка на мету закону визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України міститься також у його преамбулі в чинній редакції.

Тобто, колегія суддів зазначає, що як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території.

Частиною першою статті 1 Закону № 1207-VII (у чинній редакції) визначено, зокрема, що:

- тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав;

- тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права;

- за державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За частиною другою статті 1 Закону № 1207-VII:

- датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року;

- окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України;

- Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року;

- окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Законом № 2138-IX від 15.03.2022; в редакції Законів № 2764-IX від 16.11.2022, № 3050-IX від 11.04.2023 статтю 1 Закону № 1207-VII доповнено частиною третьою, якою визначено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку

Чинна редакція Закону № 1207-VII містить диференціацію правового режиму тимчасово окупованих територій України в контексті здійснення на них економічної діяльності та переміщення товарів, робіт та послуг (статті 13 та 13-1 Закону 1207-VII), а саме:

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються просто в силу приписів абзацу першого частини першої кожної з вказаних статей;

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються лише у разі, якщо рішенням Кабінету Міністрів України ці правила (тобто визначений ними правовий режим) поширені на такі тимчасово-окуповані території.

Це розмежування запроваджено Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України", який набрав чинності 20.03.2022 шляхом доповнення статей 13, 13-1 Закону). Цим самим законом доповнено абзац другий частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII.

Враховуючи відсильний характер наведених вище положень законодавства, Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2025 по справі № 908/1162/23 було наведено аналіз розвитку та зміни в часі регулювання, наведеного в статті 1, частині першій статті 3, статтях 13 та 13-1 Закону №1207-VII та зазначено наступне.

Так діюча до набрання чинності Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ редакція Закону № 1207-VII містила таке:

- статті 13 та 13-1 Закону № 1207-VII визначали особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території та особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території;

- частина перша статті 1 Закону № 1207-VII вказувала, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

- частина другої цієї ж статті визначала дату початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - 20 лютого 2014 року;

- частина перша статті 3 цього Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначала:

1) сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Закон України від 15.03.2022 № 2138-ІХ) станом на 20.03.2022, зокрема:

- доповнив статтю першу Закону № 1207-VII частиною третьою, за якою дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив частину третю статті 4 Закону абзацом другим, за яким в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив статті 13, 13-1 Закону № 1207-VII новими частинами першими, за абзацом другим яких в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цих статей можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

У частині першій статті 3 цього Закону було викладено іншу редакцію пункту 3 та доповнено її пунктом 4, відтак:

І. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і З цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

З наведеного вище аналізу регулювання у сукупності колегія суддів вбачає, що за відповідними законодавчими змінами для застосування правового режиму економічної діяльності на різних тимчасово окупованих територіях України окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, вимагає будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані іще в 2014 році та визнаються такими просто в силу закону (пункт 1 частини першої статті 3 Закону).

Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" (набрав чинності 07.05.2022) до Закону № 1207-VII в свою чергу були внесені численні зміни, зокрема:

- частину другу статті 1 було викладено в такій редакції:

Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 рок. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України;

- Закон був доповнений статтею 1-1 Визначення термінів, пункт 7 частини першої якої містить визначення поняття тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія), як частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації;.

- пункт 1 частини третьої статті 3 Закону був викладений у такій редакції: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.

Однак частина третя статті 1, пункт 3 частини першої статті 3, а так само частини перші статей 13, 13- 1 Закону при цьому залишилися незмінними.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Апеляційний господарський суд зауважує, що ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону не містили і не містять жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказаних у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, м. Бердянськ Бердянської міської територіальної громади Запорізької області є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України з 27.02.2022.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Враховуючи викладене, з урахуванням положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", з огляду на загальновідомий факт окупації м. Бердянська Запорізької області, відповідає Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації м. Бердянськ Бердянської міської територіальної громади Запорізької області з 27.02.2022.

Частиною другою статті 13 Закону передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 131 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.

Враховуючи наведене колегія суддів виснує про те, що позивач з моменту тимчасової окупації м. Бердянськ Запорізької області не мав права здійснювати господарську діяльність з постачання електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 03.10.2025 по справі № 908/1162/23 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про допущення судом першої інстанції виходу за межі позовних вимог.

Згідно частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу частина друга статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частина перша статті 46 ГПК України встановлює користування сторонами рівними процесуальними правами.

Право відповідача визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу передбачене п. 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог сама по собі не обмежує суд у правовій оцінці заявленої вимоги та не може розцінюватися як підстава для висновку про вихід суду за межі позовних вимог у разі відмови у їх задоволенні. Суд розглядає спір у межах заявленого позивачем предмета позову, однак відповідно до принципу jura novit curia самостійно визначає належні до застосування норми матеріального права та надає правову кваліфікацію встановленим обставинам незалежно від того, чи посилалися на відповідні правові підстави сторони спору. Самостійна правова оцінка судом заявленої позовної вимоги не є зміною її предмета чи виходом за межі позову.

До таких висновків зокрема дійшла Об`єднана палата КГС ВС від 16.02.2024 у справі № 905/2044/19 зазначивши, що незалежно від того, посилається позивач на приписи Закону 1730-VIII чи ні, суд має самостійно дати правову оцінку подібним спірним правовідносинам та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

З приводу необхідності задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердянські ковбаси" заборгованості за спожиту електричну енергію за лютий 2022 року у розмірі 99 682, 93 грн, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частина третя статті 13 ГПК України покладає обов`язок на кожну сторону довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У своїх висновках Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд зазначив, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. До подібних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Так, нормативним нормативно-правовим актом, яким врегулюваний порядок обліку електричної енергії є Кодекс комерційного обліку електричної енергії, затверджений постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 311, який визначає основні положення щодо організації комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії, права та обов`язки учасників ринку, постачальників послуг комерційного обліку та адміністратора комерційного обліку щодо забезпечення комерційного обліку електричної енергії, отримання точних і достовірних даних комерційного обліку та їх агрегації (об`єднання), порядок проведення реєстрації постачальників послуг комерційного обліку, точок комерційного обліку та реєстрації автоматизованих систем, що використовуються для комерційного обліку електричної енергії.

Дія цього Кодексу поширюється на відносини у сфері забезпечення комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії, а також усіх учасників ринку електричної енергії, адміністратора комерційного обліку та постачальників послуг комерційного обліку електричної енергії.

У розділі 8.6 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (у редакції станом на 01.02.2022) визначено:

П. 8.6.1. Зчитування показів з лічильників, встановлених у споживачів, може здійснюватися споживачем, а також оператором системи або ППКО (у ролі ОЗД) відповідно до цього Кодексу та умов договору.

П. 8.6.8. Непобутові та колективні побутові споживачі зобов`язані протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця надати оператору системи звіт про покази лічильників за розрахунковий місяць. Наведені у звіті останні фактичні покази лічильників вважаються показами на початок першої доби календарного місяця.

П. 8.6.9. У разі ненадання споживачем (крім індивідуальних побутових споживачів) звіту про покази лічильників за розрахунковий місяць протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця та за відсутності переданої (зчитаної) з них інформації засобами дистанційного зчитування та передачі даних, а також за відсутності контрольного огляду ЗКО протягом розрахункового місяця обсяг спожитої (розподіленої) електричної енергії за розрахунковий місяць визначається розрахунковим шляхом за значенням середньодобового обсягу споживання.

П. 8.6.11. Середньодобовий обсяг споживання електричної енергії електроустановками споживача для цілей розрахунків визначається у кВт·год з округленням до чотирьох цифр після коми на основі фактичного споживання в аналогічному періоді попереднього року, розрахованого з урахуванням знятих фактичних або (у разі їх відсутності) оціночних показів лічильника та коефіцієнта приросту/зниження споживання (для індивідуальних побутових споживачів). У разі відсутності відповідних історичних даних середньодобовий обсяг споживання розраховується на основі зафіксованих двох останніх послідовно зчитаних показів, кількості днів між цими зчитуваннями при умові, що між датами зчитування цих показів не менше ніж 28 днів (без урахування днів, коли електроустановки споживача були відключені оператором системи).

Тобто, в даному випадку існує нормативно закріплений алгоритм дій здійснення розрахунку обсягу споживання електроенергії у разі надання споживачем звіту про покази лічильників за розрахунковий місяць чи за відсутності такого звіту.

Середньодобовий обсяг споживання електричної енергії електроустановками споживача визначається лише у разі ненадання споживачем (крім індивідуальних побутових споживачів) звіту про показники лічильників за розрахунковий місяць.

За твердженням позивача Товариством з обмеженою відповідальністю "Бердянські ковбаси" у лютому 2022 було спожито 16691 кВт/год.

Позивачем було виписано та надіслано електронною поштою відповідачу рахунок на оплату № 54001058220219 від 28.02.2022 за лютий 2022 на суму 99 682,93 грн. спожиту електроенергію в обсязі 16691 кВт/год.

Як встановлено судом першої інстанції, обсяги за спожиту відповідачем електроенергію за лютий 2022 розраховувалися згідно з умовами договору та ККОЕЕ, тобто відповідачем надавалися показники засобів приладу обліку, які зафіксовані актом про спожиту електроенергію. Однак, копію акту про спожиту активну електричну енергію за цей період надати можливості немає, так як первинні документи знаходяться на тимчасово окупованій території.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження того, що відповідачем подавалися покази його лічильників за лютий 2022, зокрема витягу з комп`ютерної бази АТ Запоріжжяобленерго, в якій відображено ці покази по кожному ЕІС-коду точки комерційного обліку відповідача.

Розрахунок обсягу споживання електроенергії відповідачем за лютий 2022, а саме: за період із 01.02.2022 по 26.02.2022, виконаний позивачем відповідно до абз. 2 п. 8.6.11 глави 8.6 ККОЕЕ (виходячи з середньодобового обсягу споживання за розрахунковий період). При цьому позивачем підтверджено, що на об`єктах споживача встановлено лічильники електричної енергії, параметри яких не дозволяють вимірювати щоденні обсяги електричної енергії.

Кодекс комерційного обліку електричної енергії не містить порядку визначення (розрахунку) поденного (середньодобового) обсягу споживання електроенергії за певну кількість днів у розрахунковому місяці за відсутності встановлення на об`єктах споживача лічильників електричної енергії, параметри яких дозволяють вимірювати щоденні обсяги електричної енергії.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність належних в розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за електричну енергію за лютий 2022 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 по справі № 908/533/24, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 908/533/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 у справі № 908/533/24 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 у справі № 908/533/24 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.08.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Андрейчук Л.В.

Вінніков С.В.