Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №910/16499/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2026 р. Справа№ 910/16499/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Сковородіної О.М.

Горбасенка П.В.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026

у справі № 910/16499/25 (суддя - Котков О.В.)

за позовом Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва

в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації

до

1) Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сістемівестменеджмент»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольги Валеріївни

про визнання недійсним договору, скасування державної адміністрації

Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації з позовом до Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України, ТОВ «Сістемівестменеджмент» про 1) визнання недійсним договору від 07.10.2022, укладеного між Інститутом проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України та ТОВ «Сістемівестменеджмент» 2) скасування державної реєстрації права тимчасового використання земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:75:041:0022 по вул. Омеляна Пріцака, 3 у Святошинському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1938740280000), зареєстрованого за ТОВ «Сістемівестменеджмент», здійсненої на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольги Валеріївни № 66651702 від 03.03.2023.

Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва 11.05.2026 подав заяву про заходи забезпечення позову, у якій просив:

- заборонити Інституту та ТОВ «Сістемівестменеджмент», а також будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які дії щодо проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, пов`язаних із виконанням договору від 07.10.2022 б/н щодо будівництва багатофункціонального комплексу на земельній ділянці площею 8,14га, що знаходиться в межах земельної ділянки площею 11,6962га із кадастровим номером 8000000000:75:041:0022 на вул. Омеляна Пріцака, 3 у Святошинському районі міста Києва, до набрання законної сили рішенням у даній справі;

- заборонити Департаменту з питань державного архітектурно будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, Державній інспекції архітектури та містобудування України реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, пов`язаних із виконанням договору від 07.10.2022 б/н щодо будівництва багатофункціонального комплексу на земельній ділянці площею 8,14 га, що знаходиться в межах земельної ділянки площею 11,6962 га із кадастровим номером 8000000000:75:041:0022 на вул. Омеляна Пріцака, 3 у Святошинському районі міста Києва, а також декларації про готовність до експлуатації об`єктів, що збудовані на виконання даного договору, до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на те, що судом першої інстанції помилково не було досліджено саме таку підставу задоволення заяви про забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а тому суд не дослідив та не надав належної оцінки доводам прокурора про те, що невжиття відповідних заходів забезпечення, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених інтересів держави в особі позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду.

Судом першої інстанції також не враховано, що необхідність вжиття ініційованих заходів полягає у збережені «status quo» до вирішення заявлених позовних вимог, щоб позивач мав можливість захисти свої права в межах одного процесу і обраний спосіб захисту не втратив свою ефективність внаслідок вчинення відповідачами дій щодо забудови земельної ділянки, адже у випадку зведення об`єктів нерухомого майна або незавершеного будівництва земельна ділянка, що належить позивачу, змінить свої фізичні характеристики, що вимагатиме вжиття додаткових заходів для судового захисту, у тому числі нових звернень до суду з позовними вимогами про знесення таких об`єктів.

Відповідачі, чиї дії наразі ніяк не обмежені, з урахуванням законодавчо встановленої презумпції правомірності укладеного між ними правочину, мають всі підстави та можливості вчиняти дії з метою забудови земельної ділянки, зокрема: отримати містобудівні умови та обмеження, розробити проектну документацію, отримати від органів державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, зареєструвати повідомлення про початок виконання робіт та безпосередньо розпочати ці роботи.

Крім того, чинне законодавство надає можливість відповідачам здійснити державну реєстрацію речових прав на об`єкти незавершеного будівництва та їх відчуження, що в свою чергу також потребуватиме ініціювання розгляду судом нових справ з метою усунення перешкод власнику землі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

При цьому, подальший судових захист прав позивача буде істотно ускладнено з урахуванням розширення кола учасників справи за рахунок нових добросовісних набувачів речових прав на нерухомість та необхідності врахування судом принципу «справедливого балансу інтересів» і недопущення порушень статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Сутність апеляційного перегляду у даній справі полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову через призму аргументів скаржника про те, що суд не врахував належність, допустимість, співмірність та доведеність необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст. 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови). Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням вимог, передбачених ст.ст. 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів справи предметом позову є вимоги немайнового характеру, а саме про визнання недійсним договору від 07.10.2022, укладеного між відповідачами, та скасування державної реєстрації права тимчасового використання земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:75:041:0022 по вул. Омеляна Пріцака, 3 у Святошинському районі міста Києва, зареєстроване за ТОВ «Сістемівестменеджмент».

Прокурор в обґрунтування заяви про забезпечення позову не посилається та в матеріалах справи відсутні відомості щодо вчинення відповідачами будь-яких дій, направлених на здійснення забудови земельної ділянки, чи інших (зокрема підготовчих), про заборону вчинення яких просить прокурор у своїй заяві.

Прокурор стверджує про потенційну ймовірність вчинення відповідачами таких дій, що в подальшому, у разі забудови земельної ділянки може призвести до необхідності ініціювання нових позовів, розширення кола учасників відповідного спору, що в цілому ускладнить ефективний захист інтересів держави в особі позивача в межах розглядуваного позову без ініціювання нових.

В постанові об`єднаної палата Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23 викладено наступні правові висновки:

« 49. Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Водночас статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України, від яких об`єднана палата не вбачає підстав відступати, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц.

У зв`язку з цим об`єднана палата наголошує на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов`язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов`язків, що не відповідає зазначеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які (висновки) за змістом норм частини 4 статті 236 ГПК України та статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню судами при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.»

Так, із врахуванням викладеного вище, колегія суддів в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що в межах цієї справи відсутні підстави для застосування пункту 2 частини 1 статті 137 ГПК України щодо відповідачів, оскільки забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити підготовчі дії, пов`язані із виконанням оспорюваного прокурором договору у своєму результаті фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні положень частини 11 статті 137 ГПК України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що застосування вказаного вище заходу забезпечення ставить під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину, спонукає сторін його не виконувати при тому, що спір по суті не розглянуто.

Що стосується застосування судом заходу забезпечення позову, визначеного пунктом 4 частини 1 статті 137 ГПК України, із врахуванням викладеного вище, суд зазначає, що захід забезпечення позову в цій частині не пов`язаний із предметом позову, а необхідність застосування такого заходу не підтверджено матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів вважає, що заборона Департаменту з питань державного архітектурно будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, Державній інспекції архітектури та містобудування України реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єктів до експлуатації на земельній ділянці до набрання законної сили рішенням у даній справі зачіпає дискреційні повноваження останніх, які не залучені до участі у справі, жодного відношення до предмету спору не мають, та вчинення чи не вчинення ними власних адміністративних функцій предмету позову не стосується.

До того ж колегією суддів враховано, що оспорюваний договір було укладено ще у 2022 році та прокурором не було надано суду достатніх та достовірних доказів того, що починаючи з 2022 відповідачами вжито будь-які з окреслених ним у заяві дій. Тобто протягом всього часу відсутності відповідної заборони відповідачі відповідні роботи з будівництва не проводили.

Наведене зумовлює необхідність доведення прокурором того, що ризики їх (робіт) вчинення можуть виникнути вже безпосередньо в процесі розглядуваного спору про визнання договору недійсним, чого прокурором не зроблено.

При цьому така позиція суду не може свідчити про встановлення для прокурора заздалегідь недосяжного стандарту доказування, адже, в даному випадку, характер дій, що ймовірно може вчинятися відповідачами на виконання умов оспорюваного договору не носить спонтанний, прихований характер, адже їх вчинення чи навіть намір вчинення може бути виявлений та у такому разі зафіксований, а відповідні докази можуть бути представлені суду на підтвердження дійсної необхідності вжиття відповідних заходів.

Проте прокурор обмежився простим перерахуванням усіх можливих видів робіт у сфері будівництва та просить як одночасно заборони вчинення вишукувальних, проектних робіт, так і вчинення вже дій направлених на здачу готового об`єкту в експлуатацію, та проведення відповідної реєстрації прав, проте є очевидним, що не усі роботи, що просить заборони вчиняти прокурор відповідачам, та не усі адміністративні погодження відповідних робіт можуть свідчити на користь висновків, що їх проведення чи погодження може дійсно ускладнити ефективний захист прав позивача в межах цієї справи.

Адже, до прикладу, вишукувальні та інші підготовчі роботи, як і дозвіл на проведення відповідних робіт не можуть призвести до жодних негативних наслідків, в аспекті тверджень прокурора про ймовірне ускладнення ефективного захисту інтересів держави.

Отже, проаналізувавши весь спектр обставин даної справи та їх характер, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, а аргументи скаржника про те, що невжиття запропонованих заходів забезпечення позову матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України, свого підтвердження під час здійснення апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали не знайшли.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі № 910/16499/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 05.08.2026.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.М. Сковородіна

П.В. Горбасенко