Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №910/3383/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2026 р. Справа№ 910/3383/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Сковородіної О.М.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального автотранспортного підприємства № 273904 КАТП-273904

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 (повний текст ухвали складено 01.06.2026)

у справі № 910/3383/25 (суддя - Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прет сервіс енергозмін»

до Комунального автотранспортного підприємства № 273904 КАТП-273904

про стягнення 1797364,37 гривень

ТОВ «Прет сервіс енергозмін» (надалі позивач, стягувач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального автотранспортного підприємства № 273904 КАТП-273904 (надалі відповідач, боржник, скаржник) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1797364,37 гривень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 затверджено мирову угоду, укладену між позивачем та відповідачем і закрито провадження у справі.

22.04.2026 від відповідача надійшла скарга на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни, в якій боржник просить суд:

- визнати неправомірними дії державного виконавця Романченко Ірини Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження № 80524420;

- скасувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 80524420 від 18.03.2026 про стягнення з Комунального автотранспортного підприємства № 273904 КАТП-273904 заборгованості у сумі 1737364,37 гривень;

- скасувати постанову державного виконавця про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження від 18.03.2026 у загальній сумі мінімальних витрат: 369,00 грн;

- скасувати постанову державного виконавця арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 1911469, 80 гривень;

- скасувати постанову від 23.03.2026 про приєднання виконавчого провадження №80524420 до зведеного виконавчого провадження №72289909.

В обґрунтування скарги, відповідач посилався, на те, що за умовами мирової угоди не було визначено строку протягом якого зобов`язання з погашення заборгованості мали бути виконані. А тому у стягувача були відсутні підстави звертатися до виконавця та ініціювати примусове виконання вказаного судового рішення, а у виконавця були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та прийняття інших оскаржуваних похідних постанов. Мирова угода поступово виконується боржником у спосіб визначений її змістом, шляхом залучення поручителя, який здійснює періодичне перерахування коштів з метою погашення існуючої заборгованості, що прямо передбачено умовами мирової угоди. Отже мирова угода виконується та підстави здійснювати її примусове виконання відсутні. Арешт коштів в межах виконавчого провадження, за відсутності підстав для відкриття виконавчого провадження, ускладнює здійснення відповідачем господарської діяльності, фактично блокуючи її, коли як відповідач є комунальним підприємством, яке задіяне у організації та підтриманні життєдіяльності територіальної громади. Постанова про відкриття виконавчого провадження містить технічні помилки, які ставлять під сумнів можливість здійснення виконавчих дій на її підставі та законність прийняття похідних постанов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 в задоволенні скарги відмовлено.

Підставою відмови у задоволенні скарги були висновки суду першої інстанції про те, що хоча умовами мирової угоди не визначено конкретного строку виконання зобов`язання, звернення стягувача до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди, а також прийняті виконавцем оскаржуваних рішень є правомірними.

Умовами мирової угоди прямо передбачено обов`язок боржника сплатити заборгованість після затвердження мирової угоди судом, а тому обов`язок щодо її виконання виник з моменту набрання ухвалою суду законної сили та відсутність у мировій угоді конкретної календарної дати виконання не може тлумачитися як надання боржнику права виконувати судове рішення невизначений або необмежений час, оскільки таке тлумачення суперечило б принципам обов`язковості судового рішення, добросовісності та розумності, закріпленим у статтях 3, 13, 509 ЦК України.

Щодо доводів скаржника про наявність технічної помилки у постанові про відкриття виконавчого провадження, а саме тексту наступного змісту: «заборгованість за поставлену електричну енергію у сім 1797364,37 гривень», суд вказав, що наведена неточність не впливає на зміст оскаржуваної постанови, не спотворює суті виконавчого документа та не свідчить про незаконність відкриття виконавчого провадження. Крім того скаржником не доведено, яким саме чином вказана технічна неточність порушує його права чи унеможливлює виконання рішення суду.

Щодо доводів скаржника щодо незаконності постанови про арешт коштів боржника, суд першої інстанції виходив із того, що винесення постанови про арешт коштів є не дискреційним правом виконавця, яке залежить від суб`єктивної оцінки поведінки боржника, а прямо передбаченим законом заходом забезпечення виконання судового рішення у межах відкритого виконавчого провадження та твердження скаржника про те, що державним виконавцем не доведено ризиків невиконання рішення, суд відхилив, оскільки ЗУ «Про виконавче провадження» не містить вимоги щодо необхідності попереднього встановлення чи окремого доказування виконавцем ризиків ухилення боржника від виконання рішення для накладення арешту на кошти.

Посилання скаржника на те, що арешт коштів фактично блокує господарську діяльність комунального підприємства, не сприйняті судом першої інстанції як підстава для скасування рішень державного виконавця, оскільки сам по собі статус боржника як комунального підприємства не звільняє його від обов`язку виконання судового рішення та не виключає застосування до нього заходів примусового виконання на загальних підставах.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає про те, що виконавче провадження є примусовим механізмом, який запускається виключно у разі ухилення боржника від добровільного виконання, проте боржник не ухиляється від виконання, а діє чітко у межах погодженого стягувачем та затвердженого судом правового механізму. Примусове стягнення за наявності триваючого добровільного виконання суперечить принципам добросовісності та розумності. Умовами мирової угоди не встановлено кінцевих строків укладання договорів поруки та повного погашення боргу. Боржником було залучено до виконання власних грошових зобов`язань за мировою угодою тих третіх осіб, чия воля була відображена шляхом укладання договорів поруки та в межах тих сум, що дозволяли поступово виконувати взяті на себе зобов`язання. Таким чином, у стягувача були відсутні правові підстави стверджувати про порушення боржником умов мирової угоди, а у державного виконавця - підстави для відкриття виконавчого провадження.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, долученим відповідачем, а саме платіжним квитанціям які підтверджують, що залучений на виконання умов мирової угоди, поручитель систематично та безперервно здійснює погашення боргу.

Одночасно з відкриттям провадження державний виконавець наклав арешт на всі рахунки боржника, що є комунальним автотранспортним підприємством, яке виконує критично важливі функції для забезпечення життєдіяльності територіальної громади.

Державним виконавцем не наведено жодних обґрунтувань необхідності застосування такого заходу, не встановлено ризиків невиконання рішення, а також не враховано фактичні дії боржника щодо його виконання.

Крім того, накладення арешту на всі рахунки комунального підприємства є непропорційним заходом, який фактично блокує його господарську діяльність та унеможливлює подальше виконання зобов`язань, у тому числі перед стягувачем.

Накладення арешту на всі рахунки підприємства фактично позбавило відповідача можливості здійснювати поточну господарську діяльність, сплачувати податки та обов`язкові платежі, виплачувати заробітну плату працівникам, оплачувати паливно-мастильні матеріали, запасні частини, послуги ремонту та інші витрати, без яких неможливе належне функціонування підприємства.

При цьому державним виконавцем не було встановлено жодних обставин, які б свідчили про намір боржника ухилятися від виконання мирової угоди або приховувати майно чи кошти, а навпаки, надані суду докази підтверджують систематичне погашення заборгованості поручителем відповідно до погодженого сторонами механізму виконання мирової угоди.

За таких обставин накладення арешту на всі рахунки підприємства не відповідає принципу пропорційності, передбаченому статтею 2 ЗУ «Про виконавче провадження», та є надмірним втручанням у господарську діяльність комунального підприємства.

До того ж, накладений арешт позбавив боржника можливості нести витрати на усунення наслідків ворожого обстрілу його території 14.05.2026 зокрема, на проведення аварійно-відновлювальних робіт та забезпечення безпеки працівників.

Суд першої інстанції хоча і проаналізував проведення погашення заборгованості, встановивши, що його загальна сума становить 90000 гривень, проте в тексті ухвали зазначив про сплату боржником лише 60000 гривень, що свідчить про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неналежне дослідження наявних у справі доказів.

Окрім іншого, виконавцем було винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 18.03.2026 у розмірі 173736,43 гривень, нарахування якого є повністю безпідставним, оскільки погашення заборгованості відбувалося шляхом триваючих добровільних платежів через залученого поручителя ТОВ «БІВУД» безпосередньо на рахунок стягувача, а не на рахунок органу державної виконавчої служби (зокрема, згідно з платіжними інструкціями від 20.03.2026 та 22.04.2026 вже після відкриття виконавчого провадження).

Як зазначає скаржник, суд першої інстанції допустив грубе порушення норм процесуального права, що виразилося в ігноруванні засад безпеки учасників судового процесу та права на справедливий суд, адже провів судове засідання 27.05.2026 о 12:20, безпосередньо під час оголошення сигналу «Повітряна тривога» у місті Києві, коли як суд був зобов`язаний негайно зупинити або перервати судове засідання та вжити заходів для безпеки учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Сутність апеляційного перегляду полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо відмови у задоволені скарги через призму аргументів скаржника про те, що суд не врахував відсутність підстав для ініціювання та відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали суду, якою було затверджено мирову угоду, умов якої відповідач в повній мірі дотримується, а отже безпідставне відкриття виконавчого провадження призвело до незаконності прийняття похідних постанов, зокрема про арешт коштів.

Статтею 339 ГПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 затверджено мирову угоду, укладену між позивачем та відповідачем і закрито провадження в справі.

Відповідно до п. 1 та п. 2 мирової угоди, відповідач визнає позовні вимоги позивача в повному обсязі на суму 1797364,37 гривень та зобов`язується оплатити вказану заборгованість на користь позивача після затвердження цієї мирової угоди судом.

Згідно з п. 3-5 мирової угоди, оплата заборгованості буде здійснена шляхом укладення договорів порук з третіми особами, які братимуть на себе зобов`язання перед позивачем відповідно до статей 553, 554 Цивільного кодексу України. Відповідач зобов`язується у разі укладення договорів порук повідомити відповідних поручителів про умови цієї мирової угоди до моменту набуття ними статусу поручителя. Поручителі (треті особи), які укладуть договори поруки, нестимуть солідарну відповідальність перед позивачем за невиконані грошові зобов`язання відповідача у межах сум, визначених у відповідних договорах поруки.

Пунктом 8 мирової угоди сторонами погоджено, що в разі неналежного виконання відповідачем зобов`язань, передбачених пунктом 1 цієї мирової угоди, позивач має право пред`явити ухвалу Господарського суду міста Києва для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством про виконання судових рішень, шляхом стягнення з відповідача невиконаних зобов`язань, а також із третіх осіб (поручителів), які набудуть статус поручителів за цими зобов`язаннями.

Отже, згідно з умовами затвердженої судом мирової угоди відповідач зобов`язаний сплатити суму заборгованості у розмірі 1797364,37 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи за період з липня 2025 по лютий 2026 боржник уклав договори поруки № 2025/499 від 06.08.2025, № 2025/499 від 02.11.2025 та № 2026/1 від 10.01.2026 з ТОВ «БІВУД» та перерахував на рахунок позивача суму грошових коштів у загальному розмірі 60000,00 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи значний розмір непогашеної заборгованості, незначний обсяг здійснених оплат, а також тривалий період невиконання зобов`язань - майже протягом року з моменту затвердження мирової угоди - стягувач 16.03.2026 звернувся до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження.

У свою чергу, старшим державним виконавцем Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Іриною Олександрівною прийнято виконавчий документ (ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.06.2025) до виконання шляхом винесення постанови від 18.03.2026 про відкриття виконавчого провадження № 80524420, якою в т.ч. зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, а також попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Також старшим державним виконавцем винесено постанову від 18.03.2026 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанову від 23.03.2026 про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення та постанову від 23.03.2026 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.

Після відкриття виконавчого провадження поручителем боржника ТОВ «БІВУД» частково сплачено заборгованість у розмірі 20000,00 гривень за договором поруки № 2026/1 від 10.01.2026.

У зв`язку з цим стягувач звернувся до державного виконавця із заявою, в якій повідомив, що у виконавчому провадженні № 80524420 здійснено часткове погашення заборгованості, а саме: 20.03.2026 сплачено 10000,00 гривень та 22.04.2026 сплачено 10000,00 гривень, на підтвердження чого додано копії платіжних інструкцій № 42 та № 74.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Статтею 193 ГПК України передбачено, що виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, який відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, у випадках невиконання зобов`язаною стороною умов мирової угоди, затвердженої господарським судом, заінтересована сторона (стягувач) має право звернутися до державного/приватного виконавця із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

При цьому встановивши, що пред`явлена до примусового виконання ухвала про затвердження мирової угоди, як виконавчий документ, відповідає вимогам частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та якщо немає підстав для повернення виконавчого документа або відмови у відкритті виконавчого документа, державний/приватний виконавець, діючи в межах наданих йому цим Законом повноважень, відкриває виконавче провадження, накладає арешт на кошти та майно боржника, а також вчиняє інші дії щодо примусового виконання відповідного виконавчого документа.

Як правильно встановив суд першої інстанції ухвала Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, який відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (частина п`ята статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону (ч. 7 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

В межах наданих Законом України «Про виконавче провадження» повноважень щодо примусового виконання судових рішень, в тому числі ухвали про затвердження мирової угоди, державний/приватний виконавець встановлює чи мало місце повне або часткове невиконання ухвали про затвердження мирової угоди як виконавчого документа, тобто наявність підстав для пред`явлення такого виконавчого документа до примусового виконання, що має наслідком відкриття виконавчого провадження, а також ступінь виконання боржником ухвали про затвердження мирової угоди як виконавчого документа, зокрема на підставі наданих як стягувачем, так і боржником документів, що кореспондує обов`язку стягувача, визначеному частиною третьою статті 26 вказаного Закону, зазначити у заяві про примусове виконання рішення суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати, а також обов`язку сторін, визначеному частиною третьою статті 19 цього Закону, невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

Верховний Суд у постанові від 23.10.2024 у справі № 925/555/21 зазначив, що уклавши мирову угоду та подавши її на затвердження суду, сторони погодили, що відповідна мирова угода після її затвердження судом (постановлення ухвали про затвердження цієї мирової угоди), якщо вона відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», є виконавчим документом, повне або часткове невиконання якого має наслідком пред`явлення його стягувачем для дострокового примусового виконання та сплату боржником сум стягнення за виконавчим документом.

Тобто у випадку пред`явлення до виконання ухвали про затвердження мирової угоди, яка відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», відповідно є виконавчим документом, державний/приватний виконавець наділений повноваженнями відкрити виконавче провадження, накласти арешт на кошти та майно боржника в межах суми стягнення за цим виконавчим документом, яка підлягає сплаті боржником (примусовому стягненню виконавцем) у випадку повного або часткового невиконання боржником мирової угоди як виконавчого документа.

Отже, встановивши нездійснення боржником у цій справі погашення заборгованості в повному обсязі на суму 1797364,37 гривень, державний виконавець правомірно відкрив виконавче провадження, оскільки сума боргу затверджена ухвалою суду яка, як зазначалося вище, є виконавчим документом відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо доводів скаржника про наявність технічної помилки у постанові про відкриття виконавчого провадження, а саме зазначення тексту наступного змісту: «заборгованість за поставлену електричну енергію у сім 1797364,37 гривень», суд зазначає, що наведена неточність не впливає на зміст оскаржуваної постанови, не спотворює суті виконавчого документа та не свідчить про незаконність відкриття виконавчого провадження.

При цьому скаржником не доведено, яким саме чином вказана технічна неточність порушує його права чи унеможливлює виконання рішення суду.

Отже, в цій частині колегія суддів цілком погоджується із висновками суду першої інстанції, що виявлена неточність формулювань, допущена виконавцем, не призводить до наслідків у вигляді оцінки постанови про відкриття виконавчого провадження, як незаконної.

Основним аргументом скаржника є його незгода із висновками суду першої інстанції щодо того, що зміст укладеної сторонами мирової угоди надавав стягувачу можливість ініціювати її примусове виконання.

Відповідно до статей 18, 326 ГПК України та статті 129-1 Конституції України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України, а держава забезпечує їх виконання у визначеному законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача. При цьому положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено обмежень щодо можливості пред`явлення виконавчого документа до виконання у випадку часткового виконання боржником відповідного зобов`язання.

Загальний розмір заборгованості, визначений мировою угодою та затверджений ухвалою суду, становить 1797364,37 гривень.

Станом на дату звернення стягувача із заявою про відкриття виконавчого провадження (16.03.2026) боржником та поручителем було сплачено лише 60000,00 гривень, що становить приблизно 3,34 % від загального розміру зобов`язання.

Як правильно виснував суд першої інстанції сам по собі факт часткового виконання зобов`язання не свідчить про припинення обов`язку боржника в розумінні статей 598, 599 ЦК України та не позбавляє стягувача права на звернення до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання судового рішення у невиконаній частині.

Посилання скаржника на те, що умовами мирової угоди не визначено конкретного строку виконання зобов`язання, також не спростовують правомірності звернення стягувача до органу державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а за змістом статті 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що умовами мирової угоди прямо передбачено обов`язок боржника сплатити заборгованість після затвердження мирової угоди судом, а тому обов`язок щодо її виконання виник з моменту набрання ухвалою суду законної сили.

Відсутність у мировій угоді конкретної календарної дати виконання не може тлумачитися як надання боржнику права виконувати судове рішення невизначений або необмежений час, оскільки таке тлумачення суперечило б принципам обов`язковості судового рішення, добросовісності та розумності, закріпленим у статтях 3, 13, 509 Цивільного кодексу України.

Крім того, судом правильно враховано, що пунктом 8 мирової угоди прямо передбачено право стягувача у разі неналежного виконання боржником зобов`язань пред`явити ухвалу суду до примусового виконання у встановленому законом порядку, що узгоджується з положеннями статті 193 ГПК України та Закону України «Про виконавче провадження».

В цій частині колегія суддів вважає за необхідне додатково зазначити, що зміст укладеної мирової угоди не надає відповідачу можливості його тлумачення таким чином, що дозволило б не здійснювати її виконання протягом невизначеного періоду часу або виконувати мирову угоду повільно такою мірою, що такий порядок виконання задовольнятиме інтереси лише тільки відповідача.

Задля встановлення конкретного механізму виконання, встановлення строку протягом якого відповідач може правомірно не здійснювати виконання мирової угоди відповідне питання мало бути врегульоване сторонами під час затвердження мирової угоди. Проте оскільки текст мирової угоди не дає підстав вважати, що вона може виконуватися у вільний, необтяжливий, визначений на власний розсуд відповідача спосіб та протягом невизначеного часу, доводи скаржника про відсутність законних підстав для ініціювання примусового виконання мирової угоди підставно та обґрунтовано відкинуті судом першої інстанції, із чим в повній мірі погоджується колегія суддів.

Щодо аргументів скаржника з приводу застосованих до нього заходів, зокрема арешту майна, то суд першої інстанції в повній мірі в оскаржуваній ухвалі вже дав мотивовані відповіді, зокрема, щодо наявності у державного виконавця достатніх та законних підстав для вжиття заходів забезпечення примусового виконання мирової угоди, відсутності підстав для незастосування арешту майна, зважаючи на статус відповідача, як комунального автотранспортного підприємства, відповідності прийнятої державним виконавцем постанови вимогам законодавства та, відповідно, відсутності підстав для її скасування.

Очевидні складнощі у веденні господарської діяльності, з якими стикається відповідач внаслідок накладеного арешту на грошові кошти є правомірними обтяженнями застосованими виконавцем на підставі закону, а впровадження таких обмежувальних заходів несуть одну єдину мету - забезпечення найшвидшого виконання судового рішення.

Отже, при всій очевидності того, що такий арешт ускладнює ведення господарської діяльності відповідача, та при цьому встановленого судом першої інстанції і не спростованого скаржником під час апеляційного провадження факту дотримання виконавцем в цій частині вимог Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що підстав для визнання неправомірними дій державного виконавця, які полягають у арешті коштів боржника у виконавчому провадженні та винесенні постанови про арешт коштів боржника від 23.03.2026 під час здійснення судового розгляду скарги встановлено не було.

Судом першої інстанції також в повній мірі надано вичерпні та обґрунтовані висновки про відсутність підстав для задоволення скарги і в частині решти оскаржуваних постанов, з огляду на похідний характер відповідних вимог скарги та відсутності підстав для скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту із чим також погоджується колегія суддів.

Висновки суду, щодо прийнятих виконавцем постанов про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження та про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження судом першої інстанції здійснено із чітким та неухильним дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а доводи апеляційної скарги правильності таких висновків не спростовують.

Доводи скаржника про те, що виконавцем було винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 18.03.2026 у розмірі 173736,43 гривень, нарахування якого є повністю безпідставним, колегією суддів відхиляються оскільки вказана постанова не була окремим предметом скарга, за наслідком розгляду якої судом першої інстанції прийнято оскаржувану ухвалу, вказані аргументи скаржника не було викладено в скарзі, судом першої інстанції не досліджувалися та не оцінювалися, а тому такі доводи не підлягають дослідженню та оцінки судом апеляційної інстанції, адже на оцінку висновків суду першої інстанції щодо окресленого скаржником предмета оскарження, вплинути не можуть.

Щодо аргументів скаржника про те, що суд першої інстанції допустив грубе порушення норм процесуального права, що виразилося в ігноруванні засад безпеки учасників судового процесу та права на справедливий суд, адже провів судове засідання 27.05.2026 о 12:20, безпосередньо під час оголошення сигналу «Повітряна тривога» колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно життя та безпека людей є найвищою цінністю та суду скоріше належить припинити проведення судового засідання задля надання учасникам процесу можливість дістатися надійного укриття.

Проте, з матеріалів справи не вбачається, що скаржником було ініційоване припинення подальшого судового розгляду справи, відповідне клопотання не заявлялося. Крім того, на думку колегії суддів оголошення сигналу «повітряна тривога» надає учасникам справи право вільно та без обмежень покинути будівлю суду не отримуючи дозволу головуючого.

Та оскільки представник скаржника все ж був присутній, не скористався своїм правом на припинення своєї участі у судовому засіданні, сама лише та обставина, що суд продовжив розгляд справи під час дії сигналу «повітряна тривога» не може бути безпосередньою підставою для скасування постановленого у справі судового рішення, адже аргументи та доводи скаржника були почуті судом та щодо його скарги було прийняте відповідне судове рішення.

Тож за відсутності власних ініціативних дій, направлених на забезпечення власних громадянських інтересів використання зазначеного аргументу в апеляційній скарзі сприймається апеляційним судом скоріше як спосіб підсилити свої прагнення до скасування рішення суду першої інстанції, адже, як здається, у разі, якщо б відповідне рішення було прийнято на користь скаржника, така обставина, як розгляд справи під час тривоги не була б зазначена відповідачем у скарзі на таке рішення.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів також вважає необґрунтованими та безпідставними та такими, що ніяким чином не впливають на правові висновки апеляційного суду викладені вище, а також на результат розгляду самої апеляційної скарги.

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів в ході апеляційного провадження, дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищезазначене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального автотранспортного підприємства № 273904 КАТП-273904 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі № 910/3383/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 05.08.2026

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді П.В. Горбасенко

О.М. Сковородіна