Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №916/732/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/732/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді: Принцевської Н.М.

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго"

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 (повний текст рішення складено 01.06.2026)

по справі № 916/732/26

за позовом Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго"

до Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова

про стягнення 92 464,55 грн,

(суддя першої інстанції: Желєзна С.П., дата та місце ухвалення рішення: 20.05.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

У березні 2026 року Міське комунальне підприємство “Херсонтеплоенерго” (далі – Позивач, Апелянт) звернулося до місцевого господарського суду з позовною заявою до Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 92 464,55 грн, яка складається із заборгованості за теплову енергію та абонентське обслуговування за січень-березень 2022 року у розмірі 89 958,16 грн та заборгованості за надані послуги теплопостачання у грудні 2024 року у розмірі 2 509,39 грн, яка виникла в результаті корегування тарифу на опалення.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 позов задоволено частково; стягнуто з Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова на користь Міського комунального підприємства “Херсонтеплоенерго” заборгованість у розмірі 43 045,26 грн та судовий збір у розмірі 1 239,43 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Суд у своєму рішенні, частково відмовляючи у задоволенні позову, посилаючись на висновки Верховного суду щодо застосування норм Закону №1207-VII у подібних правовідносинах, дійшов висновку про необхідність застосування положень Закону до правовідносин сторін, які склалися у березні 2022 року, та відмови у задоволенні заявлених Міським комунальним підприємством “Херсонтеплоенерго” позовних вимог про стягнення 49 419,29 грн.

Частково не погоджуючись з таким рішенням, Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 у справі №916/732/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 49 419,29 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, та ухвалити нове рішення у цій відповідній частині, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б.А.Лавреньова на користь Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго» заборгованість за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у березні 2022 року в сумі 49 419,29 грн.

Апелянт вважає, що відмова у стягненні 49 419,29 грн заборгованості, яка утворилась за послуги з постачання теплової енергії за березень 2022 року є необґрунтованою, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Як зазначає Скаржник, суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що правовідносини у цій справі у справі подібні правовідносинам, які склались у справі №908/1162/23, у якій в постанові від 03.10.2025 Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові по справі №910/9680/23 про поширення положень ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України. При цьому предметом розгляду у зазначеній справі було стягнення заборгованості за електричну енергію, постачання якої здійснювалося між не окупованою та окупованою територією.

Виходячи з викладеного суд дійшов висновку, що звернення з вимогами про стягнення заборгованості за березень 2022 року, не відповідає вимогами ч. 2 ст. 13 Закону №1207-VII, що, на переконання Позивача, не відповідає обставинам справи.

Апелянт стверджує, що Відповідачем здійснювалось фактичне споживання теплової енергії, кількість спожитої теплової енергії визначалась згідно вузла комерційного обліку теплової енергії, встановленого у самому житловому будинку№14-А по вул. Св. Кирила та Мефодія у м.Херсон, де розміщені приміщення Відповідача, та розподілялась між власниками житлових та нежитлових приміщень цього будинку згідно Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від № 315 від 22.11.2018. Жодних звернень від Відповідача про відсутність постачання теплової енергії протягом березня 2022 року не надходило.

Як зазначає Апелянт, Позивач не переміщував теплову енергію не здійснював її постачання на/з тимчасово окупованої території, що забороняється статтею 13-1 Закону №1207-VII.

Апелянт зазначає, що він здійснював фактичне постачання теплової енергії Відповідачеві, що ним не заперечується, облік якої здійснювався відповідним вузлом комерційного обліку теплової енергії. При цьому період, протягом якого, у тому числі березень 2022 року, повинна була бути поставлена теплова енергію був визначений органом місцевого самоврядування в рамках його повноважень до призначення військової адміністрації у місті.

Зважаючи на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильне, на думку Позивача, застосування судом першої інстанції норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в відповідній частині, а позов задоволенню в повному обсязі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху; встановлено апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

30.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" надійшла заява про усунення недоліків до якої апелянтом надано докази доплати судового збору у розмірі 1859,14 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 по справі №916/732/26; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; вирішено апеляційну скаргу Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 по справі №916/732/26 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/732/26.

06.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/732/26.

Херсонська обласна бібліотека для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова своїм правом на подання відзиву не скористалась, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується Сторонами, Порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач) врегульований типовим договором про надання послуги з постачання теплової енергії, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 (зі змінами) та розміщений на сайті Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" www.teploenergo.ks.ua.

Згідно з п. 4 типового договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

Відповідно до п. 11 типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика розподілу).

В силу вимог п. 21 типового договору Виконавець має право доступу до будівель, приміщень і споруд, у яких встановлено вузли комерційного обліку, для перевірки схоронності таких вузлів обліку, зняття показань засобів вимірювальної техніки, що є складовою вузла комерційного обліку, та періодичного огляду у порядку, визначеному статтею 29 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” і цим договором.

Відповідно до п. 30 типового договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України. У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

Згідно з п. 31 типового договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця www.teploenergo.ks.ua. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов`язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідного органу

Відповідно до п. 33 типового договору Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.

24.01.2022 уповноваженою особою Херсонської обласної бібліотеки на вебсайті державної електронної системи публічних закупівель Prozorro було опубліковано звіт по результату закупівлі UA-2022-01-24-000424-c про укладення з Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" на період з 01.01.2022 до 31.12.2022 договору про закупівлю теплової енергії на суму 185 000,00 грн з ПДВ.

Водночас, копія договору про закупівлю теплової енергії на 2022 рік не була опублікована на вебсайті Prozorro; паперова копія договору згідно повідомлення Позивача втрачена під час окупації міста Херсон.

З метою оплати Відповідачем вартості наданих протягом січня-березня 2022 року послуг Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" було складено наступні акти здачі-приймання робіт (надання послуг): №159 від 31.01.2022 на суму 16,73 грн, №1370 від 28.02.2022 на суму 16,73 грн, №807 від 28.02.2022 на суму 40 505,41 грн, №2044 від 31.03.2022 на суму 16,73 грн, №1741 від 31.03.2022 на суму 49 402,56 грн. Позивачем також було виставлено рахунки на оплату наданих послуг за вказаний період.

25.09.2023 представником Херсонської обласної бібліотеки було отримало лист Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" №2030-03-07 від 14.09.2023, а також додані до листа акти здачі-приймання робіт та рахунки за січень-березень 2022 року, акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.09.2023. Обставина вручення листа підтверджується наявною на ньому відміткою та підписом представника Відповідача.

Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" згідно укладених з Відповідачем договорів про закупівлю послуг з постачання теплової енергії №466/01-2024 від 07.02.2024 на суму 173 083,00 грн, №466/12-2024 від 20.12.2024 на суму 9600,00 грн, №466/01-2025 від 04.03.2025 на суму 112 000,00 грн зобов`язався надавати Відповідачу послуги з постачання теплової енергії протягом 2024-2025 років. Слід зазначити, що умови договору №466/01-2025 від 04.03.2025 регулюють правовідносини сторін, які виникли з 01.01.2025 (п. 40 договору, а.с. 27).

Згідно підписаного між Сторонами акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 до 17.04.2024 заборгованість на користь КП “Херсонтеплоенерго” складає 123 914,54 грн.

04.11.2024 Херсонською міською військовою адміністрацією Херсонського району Херсонської області було видано розпорядження №1010р “Про організацію заходів щодо початку опалювального періоду 2024 - 2025 років на території Херсонської міської територіальної громади”.

23.12.2024 між Сторонами у справі з посиланням на договір №466/12-2024 було підписано акти здачі приймання наданих послуг за грудень 2024 року, а саме: №1182 на суму 45 796,93 грн, №1183 на суму 9600,00 грн. Між сторонами також було підписано акти наданих послуг за січень-лютий 2025 року.

Відповідно до підписаного між Сторонами акту звірки взаємних розрахунків за 2024 рік заборгованість Херсонської обласної бібліотеки на користь КП “Херсонтеплоенерго” станом на 31.12.2024 складає 89 958,16 грн.

10.02.2025 Херсонською міською військовою адміністрацією Херсонського району Херсонської області було видано розпорядження №109р “Про встановлення міському комунальному підприємству “Херсонтеплоенерго” тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та послугу з постачання теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та інших споживачів м. Херсона на опалювальний період 2024 - 2025 років”, відповідно до якого позивачу для потреб бюджетних установ та інших споживачів було встановлено тариф на теплову енергію у розмірі 3 508,57 грн/Гкал без ПДВ.

26.02.2025 Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" з посиланням на договір №466/01-2025 від 04.03.2025 було складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №294, відповідно до яких в результаті коригування тарифу за грудень 2024 року згідно з розпорядженням ХМВА №109р від 10.02.2025, заборгованість Відповідача на користь Позивача становить 2 506,39 грн. Крім того, Позивачем було виставлено рахунок №270 від 26.02.2025 на суму 2 506,39 грн.

10.03.2025 Херсонською міською військовою адміністрацією Херсонського району Херсонської області було видано розпорядження №200р “Про закінчення опалювального періоду 2024 - 2025 років на території Херсонської міської територіальної громади”.

Листом №2231/25-15 від 09.09.2025 Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" просило Відповідача підписати та повернути один примірник актів приймання-передачі наданих послуг за січень-березень 2022 року, акт за грудень 2024 року, а також сплатити загальну заборгованість у розмірі 213 426,01 грн. Зазначений лист був направлений на адресу Відповідача засобами поштового зв`язку 12.09.2025, що підтверджується описом вкладення, накладною та квитанцією про прийняття плати за пересилання поштового зв`язку.

Листом №98 від 23.09.2025 Херсонська обласна бібліотека у відповідь на лист Позивача підтвердила наявність заборгованості за січень-березень 2022 року, яка виникла в результаті дії форс-мажорних обставин. Одночасно Відповідач повідомив про відсутність підстав для оплати у поточному 2025 році вартості наданих у 2022 році та грудні 2024 року послуг з огляду на вимоги бюджетного законодавства.

Згідно підписаного між Сторонами акту звірки взаємних розрахунків за 2025 рік заборгованість Херсонської обласної бібліотеки на користь КП “Херсонтеплоенерго” станом на 31.12.2025 складає 92 457,39 грн.

Як зазначалось раніше, рішенням Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 позов задоволено частково; стягнуто з Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова на користь Міського комунального підприємства “Херсонтеплоенерго” заборгованість у розмірі 43 045,26 грн та судовий збір у розмірі 1 239,43 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №489/742/20, від 21.02.2024 у справі № 918/1130/22.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Поряд з цим, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила таке: "6.56. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".

Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, виклала правову позицію такого змісту: "32. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи [від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (пункт 7.43), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 8.1)].

Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункт 85)]. З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини [ та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункт 85)].

Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункт 86)]".

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Предметом заявленого Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" позову є вимоги про стягнення з Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова заборгованості у розмірі 92 464,55 грн за надані у січні-березні 2022 року, грудні 2024 року послуги.

Відносини щодо постачання та споживання теплової енергії регулюються Законом України “Про теплопостачання” від 02.06.2005 №2633-IV та Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VIII. Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії. Закон України "Про житлово-комунальні послуги" регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"). Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (пункт 5 частини другої статті 7 Закону "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017)).

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII одиниця виміру обсягу спожитої споживачем теплової енергії визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.

Згідно із частиною п`ятою статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Органи, уповноважені законом встановлювати порядки (методики) формування тарифів на транспортування, постачання теплової енергії, визначають особливості врахування в тарифах на теплову енергію для споживача витрат на утримання та обслуговування теплових пунктів (індивідуальних та центральних) з метою недопущення подвійної компенсації споживачами таких витрат.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 № 2633-IV основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно із частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі - Правила).

Ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати (пункт 1 Правил).

Відповідно до пункту 13 Правил послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (пункт 9 Правил).

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги або надсилання через Єдину платформу електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепт), наданої відповідно до вимог статтей 10 та 11 Закону України “Про електронну комерцію” (за наявності електронних кабінетів у споживача та виконавця) (абз.5 п.13 Правил).

У постановах Верховного Суду від 11.01.2018 у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17, від 25.03.2019 у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону №2189 та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А, сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію.

Споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція є усталеною та викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, від 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та від 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі №904/6293/17.

Як встановлено судовою колегією, договір на постачання Позивачем Відповідачу теплової енергії на 2022 рік відсутній незважаючи на публікацію відповідачем на вебсайті державної електронної системи публічних закупівель Prozorro оголошення про укладення з Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" договору про закупівлю теплової енергії на період з 01.01.2022 до 31.12.2022.

Крім того, колегією суддів встановлено, що постачання теплової енергії у 2024 році здійснювалося у відповідності до договорів про закупівлю послуг з постачання теплової енергії №466/01-2024 від 07.02.2024 на суму 173 083,00 грн, №466/12-2024 від 20.12.2024 на суму 9600,00 грн.

За змістом умов договору №466/01-2025 від 04.03.2025 він регулює правовідносини сторін, які виникли з 01.01.2025. Таким чином, незважаючи на складення Позивачем акта здачі-приймання робіт (надання послуг) №294 від 26.02.2025 з посиланням на вказаний договір, у суду відсутні підстави для врахування такого договору під час вирішення спору у даній справі.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Основними обов`язками споживача теплової енергії є, зокрема, додержання вимог договору та нормативно-правових актів і забезпечення безпечної експлуатації систем теплоспоживання (ст. 24 Закону України "Про теплопостачання").

У відповідності до ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Згідно з п. 4 типового договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

З огляду на викладене, враховуючи отримання Відповідачем послуг теплопостачання, судова колдегія погоджується з вірними висновками суду, що в такому разі надання послуг здійснювалося на умовах типового договору про надання послуг теплопостачання.

Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" було складено та направлено на адресу Відповідача акти наданих послуг за січень-березень 2022 року, акт коригування за грудень 2024 року у зв`язку із встановленням позивачу нових тарифів на опалювальний період 2024-2025 років.

Водночас, судовою колегією встановлено, що Відповідач не скористалася правом відмови від підписання актів. Крім того, листом №98 від 23.09.2025 Відповідачем було підтверджено наявність заборгованості за спірний період, проте сплатити яку за рахунок бюджетних призначень на 2025 рік Херсонська обласна бібліотека не має можливості з огляду на вимоги бюджетного законодавства.

Отже цілком обґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо наявності у Відповідача перед Позивачем заборгованості з оплати з послуг теплопостачання.

Водночас, судова колегія, перевіривши періоди нарахування такої заборгованості, також погоджується з висновками суду про відсутність підстав для стягнення з Відповідача заборгованості за березень 2022 року, та, відповідно, відхиляє доводи Апелянта в цій частині, з огляду на наступне.

24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває теперішнього часу.

Місцезнаходженням позивача та відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є м. Херсон Херсонської області.

Відповідно до ст. 1-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” №1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована рф територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування рф та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування рф встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації рф.

Виходячи зі змісту ст. 2 Закону №1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії рф, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з п.п.1,3 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Частиною 2 ст. 13 Закону №1207-VII передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

З 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, Херсонська міська територіальна громада з 01.03.2022 по 11.11.2022 перебувало в тимчасовій окупації (розділ ІІ Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України).

20.03.2025 набув чинності Наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, яким затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно з яким Херсонська міська територіальна громада входить до переліку тимчасово окупованих російською федерацією території України територій у період з 01.03.2022 по 11.11.2022.

У відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території рф в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №908/1162/23).

У постанові у справі №908/1162/23, Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст.с13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Таким чином, Сторони знаходилися на території, яка, згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, датою початку тимчасової окупації є 01.03.2022, датою завершення тимчасової окупації є 11.11.2022.

З урахуванням наведеного, здійснення Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" господарської діяльності в період перебування м. Херсон Херсонської області в тимчасовій окупації та, відповідно, звернення з вимогами про стягнення заборгованості за березень 2022 року, не відповідає вимогами ч. 2 ст. 13 Закону №1207-VII.

При цьому, судова колегія відхиляє доводи Апелянта, як неспроможні, стосовно помилковості посилання господарського суду на правові висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 у якій об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 та зазначає наступне.

Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, правовий статус тимчасово окупованої території рф у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Предметом розгляду Об`єднаною палатою у межах справи №908/1162/23 було питання застосування ч. 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 13-1 Закону № 1207-VII до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року до грудня 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф” та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф”.

Відповідно п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

У справі № 908/1162/23 Верховний Суд постановою від 03.10.2025, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану” від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Чинна редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно” № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією”, відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф” зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, датою окупації Херсонської міської територіальної громади є 01.03.2022, датою завершення окупації – 11.11.2022.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України” правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Таким чином Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст. 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Підсумовуючи вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм Закону №1207-VII у подібних правовідносинах, судова колегія погоджується з вірними висновками місцевого господарського суду про необхідність застосування положень Закону до правовідносин сторін, які склалися у березні 2022 року, та відмови у задоволенні заявлених КП “Херсонтеплоенерго” до Херсонської обласної бібліотеки позовних вимог про стягнення 49 419,29 грн.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність часткового задоволення заявлених Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" позовних вимог шляхом присудження до стягнення з Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова суми основного боргу у розмірі 43 045,26 грн та відмови у іншій частині позову.

Апеляційний господарський суд при ухваленні даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі “Науменко проти України”, від 19.02.2009 у справі “Христов проти України” від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України”, в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі “Трофимчук проти України” (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 по справі №916/732/26 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" - без задоволення.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 по справі №916/732/26 -залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 по справі №916/732/26 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Матеріали справи №916/732/26 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош