Вирок від 02 серпня 2026 р. у справі №344/11794/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/11794/26

Провадження № 1-кп/344/1183/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Івано-Франківську кримінальне провадження з обвинувальним актом про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Бубнів Локачинського району Волинської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, працюючого в АТ «Прикарпаттяобленерго» на посаді електромонтер з експлуатації розподільних мереж 3-го розряду з суміщенням професії водія, одруженого, на утриманні має одну малолітню дитину, проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді командира вогнеметного відділення зенітно-ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 1 батальйону ТрО військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «сержант», реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.4 ст. 409 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 вчинив ухилення від несення обов`язків військової служби шляхом підроблення документів, вчиненому в умовах воєнного стану, а також заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

Так, сержант ОСОБА_5 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 13.08.2025, під час проходження військової служби по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від виконання обов`язків військової служби, подав рапорт командуванню військової частини НОМЕР_1 із завідомо неправдивими відомостями, які надають право звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, пов`язані з необхідністю здійснювати догляд за дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка згідно з підробленими документами є особою з інвалідністю другої групи, долучивши до свого рапорту завірені копії завідомо підроблених документів: посвідчення серії НОМЕР_3 від 19.11.2024 щодо встановлення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , другої групи інвалідності та довідки серії МСЕ №080745 про наявність у ОСОБА_6 другої групи інвалідності, внаслідок чого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2025 № 282 він звільнений з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тобто за сімейними обставинами – необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ, тим самим останній ухилився від несення обов`язків військової служби шляхом підроблення документів, вчиненому в умовах воєнного стану та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з проходженням військової служби, за місцем свого проживання до 25.03.2026 року.

Також, ОСОБА_5 у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 13.08.2025, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді командира вогнеметного відділення зенітно-ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_4 батальйону ТрО військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), реалізуючи свій протиправний умисел направлений на заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайство), цілковито усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, переслідуючи корисливу мету, з метою наживи, подав рапорт командуванню військової частини НОМЕР_1 із завідомо неправдивими відомостями, які надають право звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, пов`язані з необхідністю здійснювати догляд за дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка згідно з наданими завідомо підробленими документами є особою з інвалідністю другої групи, у зв`язку з чим 24.09.2025 останній звільнений зі служби у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), внаслідок чого, командуванням військової частини, за вересень 2026 року ОСОБА_5 нараховано та виплачено на картковий рахунок одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в суму 37773,05 гривень, які останній отримав та розпорядився на власний розсуд, спричинивши матеріальну шкоду державі в особі військової частини НОМЕР_1 на вказану суму.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень визнав повністю та беззастережно, підтвердив викладені в обвинувальному акті обставини суду пояснив, що з початку повномасштабного вторгнення вступив добровольцем до лав ЗСУ. Тривалий час ніс службу, перебуваючи в зоні бойових дій на так званій «передовій лінії». Неодноразово був в критичних моментах за крок до смерті, допомагав іншим воїнам в моменти прильотів, відтягував їх в безпечні місця. В якийсь період часу зрозумів, що психологічно, фізично та морально йому дуже важко і йому потрібен тривалий відпочинок для відновлення сил, однак підстав для демобілізації в нього не було. Тоді він вирішив купити в мережі Інтернет підроблені документи, які нібито свідчать про наявність інвалідності в його дружини. Знайшовши такі на якомусь із сайтів, замовив їх, попередньо оплативши та в подальшому використав їх для звільнення зі служби. Під час звільнення йому були виплачені кошти, які в подальшому він повернув та все відшкодував. На сьогоднішній день від працює офіційно на посаді електромонтера, має бронювання та щиро шкодує про свій поступок. До вчиненого обвинувачений ставиться критично, щиро кається, та просить суд його суворо не карати, запевняючи суд, що такого більше не повториться.

Показання ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів у даному кримінальному провадженню, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , щодо часу, місця, способу, мотиву та мети, форми вини, які ніким не оспорюються, визнано недоцільним у зв`язку із відсутністю сумнівів щодо правильного розуміння їх змісту учасниками судового провадження, добровільності їх позицій. При цьому судом з`ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють, що вони у такому разі будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відтак, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень знайшла своє підтвердження та кваліфікує його дії за ч.1 ст.190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), та за ч.4 ст. 409 КК України як ухилення військовослужбовця від несення обов`язків військової служби шляхом підроблення документів, вчинене в умовах воєнного стану.

Обставинами, які пом`якшують покарання, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття ОСОБА_5 , добровільне відшкодування завданої шкоди, вчинення кримінального правопорушення у зв`язку із складними психологічними обставинами.

Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України судом не встановлено.

Як вбачається з досудової доповіді, дослідження інформації, що характеризує особу за місце її проживання, умов її життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення нею повторного кримінального правопорушення, а також її імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.

Положеннями ст. 50 Кримінального кодексу України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Виходячи із засади співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Згідно з ч. 6 ст. 368 Кримінального процесуального кодексу України обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року (справа N 750/5031/18, провадження N 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 Кримінального кодексу України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 Кримінального кодексу України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадках, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства в їх сукупності та системному зв`язку, зокрема що наявні декілька обставин, які пом`якшують покарання і такі знайшли підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а саме: щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданої шкоди, вчинення кримінального правопорушення у зв`язку із складними психологічними обставинами, відсутність тяжких наслідків від вчиненого злочину, , а також враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який повністю визнав вину у скоєному, працює, одружений, на утриманні має одну малолітню дитину, за місцем проживання та місцем праці характеризується позитивно, під час проходження військової служби брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України перебуваючи тривалий час в зоні бойових дій, є учасником бойових дій, неодноразово нагороджений нагрудними знаками за бойову звитягу, на диспансерному обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його поведінку під час та після вчинення кримінальних правопорушень (усвідомив наслідки своєї поведінки, його негативне відношення до скоєного після вчинення злочину, розкаяння у вчиненому).

Виходячи із встановленої ст. 50 Кримінального кодексу України мети покарання, а саме не тільки кари, а й виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням позиції сторони обвинувачення (прокурора), який при призначенні покарання обвинуваченому просив призначити основні покарання в межах санкції ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України у вигляді 1 року обмеження волі, за ч.4 ст. 409 КК України – 5 років позбавлення волі та на підставі ст..70 КК України призначити остаточне покарання – 5 років позбавлення волі, позицію обвинуваченого та його захисника, які просили суворо не карати, призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України, суд дійшов висновку про те, що виправлення ОСОБА_5 можливе без ізоляції його від суспільства, а тому вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, здійснення виховного впливу та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, призначити йому покарання за ч.1 ст. 190, ч.4 ст. 409 Кримінального кодексу України, із застосуванням положень ст. 75, 76 Кримінального кодексу України.

Таке покарання є достатнім, справедливим та необхідними для його виправлення та для запобігання вчиненню кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Визначене обвинуваченому покарання на переконання суду відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності. Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому злочину.

Цивільний позов не заявлявся.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого у виді застави до вступу вироку у законну силу - залишити без змін.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 370, 373, 374, 393, ч. 15 ст. 615 КПК України, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.4 ст. 409 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч.1 ст.190 КК України – обмеження волі на строк 1 рік;

- за ч.4 ст.409 КК України - позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України визначити ОСОБА_5 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком 1 рік, якщо він в період всього іспитового строку не скоїть нового злочину та виконає покладені на нього судом обов`язки.

На підставі п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження із уповноваженим органом пробації.

Іспитовий строк обчислюється відповідно до положень ст.165 КВК України з моменту проголошення вироку.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_5 термін його попереднього ув`язнення, а саме з моменту взяття під варту - 02 квітня 2026 року до 03 квітня 2026, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний у виді застави до вступу вироку у законну силу - залишити без змін. Після набрання вироком законної сили заставу у розмірі 130 000 гривень - повернути заставодавцю ОСОБА_6 (згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 03.04.2026 року).

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Вирок може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Івано-Франківський міський суд.

Суддя ОСОБА_8