Вирок від 04 серпня 2026 р. у справі №199/8922/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/8922/26

(1-кп/199/1056/26)

ВИРОК

іменем України

05.08.2026 м. Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі дистанційного судового провадження в порядку спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження №22024050000001202 внесеного до ЄРДР 19.04.2024, відносно:

ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у сел. Озерновський Усть-Большерецького району Камчатської області рф, громадянки України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за який передбачена ч.5 ст. 1111 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_4

захисник - ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

1.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року – Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн - засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь – якій формі або з будь – якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.

Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.

Жодні міркування будь - якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно із статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі – АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії Російської Федерації на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.

Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС Російської Федерації на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав.

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента Російської Федерації, нібито виходячи з інтересів безпеки життя громадян Російської Федерації, особового складу військового контингенту ЗС Російської Федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту Російської Федерації на використання ЗС Російської Федерації на території України.

Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, Російська Федерація утворила на тимчасово окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади Російської Федерації, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади Російської Федерації та недопущення контролю України над цією територією.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС Російської Федерації на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку Російської Федерації.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262 «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Реакцією на такі дії Російської Федерації стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку Російської Федерації на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку Російської Федерації внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.

Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку Народну Республіку» та «Луганську Народну Республіку» незалежними державами.

22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

У подальшому Збройними силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і ЗС Російської Федерації, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по цивільному населенню, також військовими формуваннями Російської Федерації здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє і по нині.

Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24 лютого 2022 року збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», Маріупольський район Донецької області віднесено до переліку територій України, які тимчасово окуповані Російською Федерацією.

Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

Тимчасово окупована територія – це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Згідно з ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

З метою забезпечення роботи окупаційних органів влади у районних центрах та містах на території Донецької області, де органи влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, керівниками так званої «ДНР» за вказівками невстановлених представників РФ, створено не передбачені законодавством України так звані «державні адміністрації». З метою надання вигляду законності їх діяльності так званими органами влади «ДНР прийнято ряд документів із ознаками нормативності, проте які є нікчемними відповідно до законодавства України, зокрема:

- так звану Конституцію «ДНР» від 14.05.2014, у ст. 54 якої вказано, що адміністративно-територіальними одиницями «ДНР» є райони та міста республіканського значення;

- так звану Постанову «Ради міністрів ДНР» «Про введення державних адміністрацій на звільнених територіях Донецької народної республіки» № 32-6 від 08.09.2014, у якій зазначено, що голови «державних адміністрацій» в адміністративно-територіальних одиницях призначаються розпорядженням Голови ради міністрів «ДНР»;

- так званий Указ «Голови ДНР «Про прийняття тимчасового (типового) положення про місцеві адміністрації Донецької народної республіки» № 13 від 19.01.2015, відповідно до якого з метою нормального функціонування та життєдіяльності підприємств та організацій, розташованих на звільненій території, тобто території, яка перебуває під контролем учасників терористичної організації «ДНР», створюються так звані державні адміністрації.

Встановлено, що на тимчасово окупованій території Донецької області представниками так званої «Донецької народної республіки», підконтрольними державі-агресору – Російській Федерації, організовано та забезпечено діяльність незаконних органів влади, зокрема 31.03.2023 прийнято так званий закон «про утворення на території Донецької народної республіки міських округів та муніципальних округів, встановлення їх кордонів», з реєстраційним номером 438-ІНСІ, згідно з яким сел. Микільське (смт. Нікольське) Маріупольського р-ну Донецької обл. включено до переліку муніципальних округів, утворених на території «Донецької народної республіки» – «Володарський муніципальний округ (адміністративний центр – сел. Микільське Маріупольського р-ну Донецької обл.)».

15.06.2023 центральною виборчою комісією Російської Федерації винесено постанову № 119/946-8 «про призначення виборів депутатів народної ради Донецької народної республіки та виборів депутатів представницьких органів муніципальних утворень на території Донецької народної республіки», тобто на тимчасово окупованій території Донецької області.

Відповідно до вказаної постанови на території так званої «Донецької народної республіки» призначено проведення 10 вересня 2023 року незаконних виборів так званих «депутатів народної ради Донецької народної республіки та виборів депутатів представницьких органів муніципальних утворень на території Донецької народної республіки».

Так, громадянка України ОСОБА_3 , усвідомлюючи вищенаведені обставини, діючи умисно, з метою заняття керівної посади у незаконно створеному органі влади – так званій «Володарській муніципальній раді Донецької народної республіки», тобто посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, 19.09.2023 перебуваючи в приміщенні за адресою: Донецька область, Маріупольський район, смт. Микільське (колишня назва – Нікольське), вулиця Свободи, буд. 87, де відповідно до рішення так званої «Володарської муніципальної ради Донецької народної республіки» № 1/1-3 «Про обрання заступника голови Володарської муніципальної ради Донецької народної республіки», більшістю голосів обрана так званим «заступником голови Володарської муніципальної ради Донецької народної республіки», та з того часу почала виконувати повноваження, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, передбачених статтею 28 так званого «уставу муніципального утворення Володарський муніципальний округ Донецької народної республіки», прийнятого рішенням № 1/5-3 від 25.10.2023 так званої «Володарської муніципальної ради Донецької народної республіки», а саме у випадку тимчасової відсутності так званого «Голови Володарської муніципальної ради Донецької народної республіки» (знаходження у відпустці, відрядженні, хвороби тощо):

- в межах своїх повноважень представляє Володарську муніципальну раду у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадськими об`єднаннями, засобами масової інформації і громадянами, без довіреності діє від імені Володарської муніципальної ради;

- скликає чергові та позачергові засідання Володарської муніципальної ради, доводить до відома депутатів та населення місце та час їх проведення, а також проєкт порядку денного;

- здійснює керівництво підготовкою засідань Володарської муніципальної ради та питань, що вносяться на розгляд Володарської муніципальної ради;

- веде засідання Володарської муніципальної ради відповідно до Регламенту Володарської муніципальної ради;

- підписує протоколи засідань Володарської муніципальної ради та ухвалені на них рішення Володарської муніципальної ради;

- сприяє депутатам Володарської муніципальної ради у здійсненні ними своїх повноважень, організовує забезпечення їх необхідною інформацією, розглядає питання, пов`язані зі звільненням депутатів від виконання ними службових чи виробничих обов`язків для роботи у Володарській муніципальній раді, її органах чи виборчих округах;

- координує діяльність постійних органів Володарської муніципальної ради, надає їм доручення на виконання рішень Володарської муніципальної ради;

- вживає заходів щодо забезпечення гласності та обліку громадської думки у роботі Володарської муніципальної ради;

- організовує у Володарській муніципальній раді прийом громадян, розгляд їх письмових та усних звернень;

- відкриває та закриває розрахункові та поточні рахунки Володарської муніципальної ради у банках та є розпорядником за цими рахунками;

- розпоряджається бюджетними коштами на забезпечення діяльності Володарської муніципальної ради;

- від імені Володарської муніципальної ради підписує позовні заяви та направляє їх до судів у випадках, передбачених законом;

- затверджує кошторис видатків Володарської муніципальної ради у межах асигнувань, передбачених у бюджеті округу;

- затверджує штатний розпис апарату Володарської муніципальної ради;

- на засадах єдиноначальності керує апаратом Володарської муніципальної ради;

- вирішує інші питання, доручені їй Володарською муніципальною радою або покладені на неї відповідними нормативними правовими актами.

Отже, громадянка України ОСОБА_3 у період з 19 вересня 2023 року по теперішній час, добровільно займає посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації Російської Федерації, а саме в так званій «Володарській муніципальній раді Донецької народної республіки», за адресою: Донецька область, Маріупольський район, сел. Микільське (колишня назва – Нікольське), вул. Свободи, буд. 87.

Умисні дії ОСОБА_3 , колабораційна діяльність, що виразилося у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, відповідальність за який передбачена ч. 5 ст. 1111 КК України.

2. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 1111 КК України, знає про розпочате щодо неї кримінальне провадження і протягом тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, ухвалою слідчого судді Соборного районного суду міста Дніпра від 05.06.2026 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.07.2026 року призначено до спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченої (in absentia), та відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченої.

Винуватість обвинуваченої ОСОБА_3 підтверджується показами свідка ОСОБА_6 , який будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, пояснив, що він знайомий із ОСОБА_3 , як з мешканкою села Нікольське, дружні стосунки вони не підтримували, на початок повномасштабного вторгнення він був в Маріуполі, після чого потрапив в полон, оскільки був працівником поліції. Коли він у червні 2022 року повернувся з полону до своїх батьків до селища Нікольське, він виїхав на підконтрольну територію України. Територія селища Нікольське перебуває під окупацією з 05.03.2022,а ОСОБА_3 після окупації перейшла на бік окупаційної влади, зараз є заступником голови Володарської районної ради днр, про що йому відомо від своїх батьків, оскільки після повернення з полону він деякий час був у сел.Нікольське. Також в мережі Інтернет та на сайті Володарської адміністрації, в телеграм каналі «Юзвінкевича» він бачив фото ОСОБА_3 , яка стала заступником голови Володарської районної ради днр. Також він особисто востаннє бачив ОСОБА_3 наприкінці червня 2022 року, на урочистій події, де був з цікавості, а вона була заступником голови муніципального округу. У ОСОБА_3 була можливість виїхати з окупованої території, оскільки він виїхав в липні 2022 року на власному автомобілі через гуманітарний коридор у Василівкі. На стадії досудового розслідування з ним проводились слідчі дії і він на пред`явлених йому фото впізнавав ОСОБА_3 , яку він особисто бачив на урочистих заходах та яка виступала і була представлена як заступник голови Володарської районної ради днр. Йому відомо, що цю посаду вона обійняла добровільно.

Крім вказаного, винуватість обвинуваченої ОСОБА_3 підтверджується, письмовими доказами дослідженими у судовому засіданні.

Відповідно до протоколу огляду від 07.06.2024 оглядався сайт «державної інформаційної системи нормативно-правових актів днр» де наявне Рішення №1/1-3 від 19.09.2023 про обрання заступником голови Володарської муніципальної ради днр ОСОБА_3 на постійній основі.

Відповідно до протоколу огляду мережі Інтернет від 07.06.2024 оглядався сайт т.зв. «Муніципальна освіта Володарський муніципальний округ днр офіційний сайт адміністрації» де на одному з опублікованих фото зображена ОСОБА_3 із підписом» заступник голови Володарської муніципальної ради днр .

Відповідно до протоколу огляду мережі Інтернет від 07.06.2024 оглядався сайт т.зв. «Муніципальна освіта Володарський муніципальний округ днр офіційний сайт адміністрації» де у розділі документи опубліковано «Устав муніципальної освіти Володарський муніципальний округ днр», де у ст..ст.25,28 визначені повноваження та обов`язки т.зв. голови Володарської муніципальної ради днр, яким визначено, що у випадку тимчасової відсутності так званого «Голови Володарської муніципальної ради Донецької народної республіки» (знаходження у відпустці, відрядженні, хвороби тощо) його повноваження виконує заступник голови Володарської муніципальної ради, а саме: - в межах своїх повноважень представляє Володарську муніципальну раду у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадськими об`єднаннями, засобами масової інформації і громадянами, без довіреності діє від імені Володарської муніципальної ради;- скликає чергові та позачергові засідання Володарської муніципальної ради, доводить до відома депутатів та населення місце та час їх проведення, а також проєкт порядку денного;- здійснює керівництво підготовкою засідань Володарської муніципальної ради та питань, що вносяться на розгляд Володарської муніципальної ради; - веде засідання Володарської муніципальної ради відповідно до Регламенту Володарської муніципальної ради; -підписує протоколи засідань Володарської муніципальної ради та ухвалені на них рішення Володарської муніципальної ради; - сприяє депутатам Володарської муніципальної ради у здійсненні ними своїх повноважень, організовує забезпечення їх необхідною інформацією, розглядає питання, пов`язані зі звільненням депутатів від виконання ними службових чи виробничих обов`язків для роботи у Володарській муніципальній раді, її органах чи виборчих округах;- координує діяльність постійних органів Володарської муніципальної ради, надає їм доручення на виконання рішень Володарської муніципальної ради;- вживає заходів щодо забезпечення гласності та обліку громадської думки у роботі Володарської муніципальної ради;- організовує у Володарській муніципальній раді прийом громадян, розгляд їх письмових та усних звернень; - відкриває та закриває розрахункові та поточні рахунки Володарської муніципальної ради у банках та є розпорядником за цими рахунками; -розпоряджається бюджетними коштами на забезпечення діяльності Володарської муніципальної ради;-від імені Володарської муніципальної ради підписує позовні заяви та направляє їх до судів у випадках, передбачених законом; -затверджує кошторис видатків Володарської муніципальної ради у межах асигнувань, передбачених у бюджеті округу;-затверджує штатний розпис апарату Володарської муніципальної ради; - на засадах єдиноначальності керує апаратом Володарської муніципальної ради;-вирішує інші питання, доручені їй Володарською муніципальною радою або покладені на неї відповідними нормативними правовими актами.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.08.2024 ОСОБА_7 на фото під №1, впізнала ОСОБА_3 , з якою вони разом працювали в КЗ «Нікольська ЗОШ №1 ім. Якименка Нікольської селищної ради» .

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.08.2024 ОСОБА_6 на фото під №1, впізнав ОСОБА_3 , з якою він разом проживав в одному населеному пункті та періодично спілкувався у зв`язку з виконанням службових обовязків.

Відповідно до протоколу огляду телеграм каналу «адміністрація Володарського муніципального округа» від 13.03.2025 свідок ОСОБА_6 у публікації де йдеться про те, що ОСОБА_3 стала депутатом від партії єдина росія, впізнав ОСОБА_3 .

Відповідно до протоколів огляду телеграм-каналу « ОСОБА_8 глава Володарського муніципального округа» від 26.08.2025 свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 впізнали ОСОБА_3 у публікації про останню, як про заступника голови Володарської муніципальної ради.

«31.03.2026 у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження газеті «Урядовий Курєр» №69(8261), розміщувалася повістка про виклик ОСОБА_3 на 04, 06, 07 квітня 2026 до слідчого для вручення письмово повідомлення про підозру та проведення допиту. Також здійснена публікація повідомлення про підозру ОСОБА_3 .

Відповідно до ухвали слідчого судді Соборного районного суду міста Дніпра від 05.06.2026, (201/8278/26 провадження 1-кс/201/2182/26), надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування в межах кримінального провадження №22024050000001202 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.04.2024, за підозрою ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за який передбачена ч.5 ст. 1111 КК України.

11.06.2026 у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження газеті «Урядовий Курєр» №122, розміщено повідомлення про ухвалення рішення про здійснення спеціального досудового розслідування відносно ОСОБА_3 за ч.5 ст. 1111 КК України.

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст.94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Судом встановлено, що вказані у вироку та дослідженні в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченої складу інкримінованого їй кримінального правопрушення, доведеності вини у його вчиненні та для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.

При цьому, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження.

За змістом ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого (ч. 1 ст. 92).

У свою чергу, матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що ОСОБА_3 вчинила інкриміноване їй кримінальне правопорушення під впливом погроз, примусу.

Навпаки, добровільність зайняття ОСОБА_3 керівної посади в адміністрації незаконного органу влади підтверджується письмовими доказами, які досліджені під час судового розгляду, а також показаннями допитаного свідка ОСОБА_6 , покази якого узгоджуються із письмовими доказами, та у сукупності з якими, підтверджують саме добровільне, з власної волі та за відсутності фізичного чи психічного примусу, крайньої необхідності, зайняття ОСОБА_3 посади «заступника голови Володарської муніципальної ради Донецької народної республіки» в незаконному органі влади з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функції стосовно мешканців Володарського муніципального округу днр.

Також суд враховує, що покази свідка мають важливе значення для з`ясування обставин справи, його покази викликають довіру щодо їх достовірності, а у суду відсутня можливість допиту інших осіб, які наразі перебувають на тимчасово окупованій території, що унеможливлює такий допит.

Наведене свідчить про свідоме і добровільне співробітництво ОСОБА_3 з окупаційною владою російської федерації. Суспільна небезпечність дій ОСОБА_3 є очевидною, адже вона допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади.

Дане кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 , здійснювалося за відсутності обвинуваченої (in absentia). Верховний Суд неодноразово в своїх рішенням аналізував порядок спеціального досудового розслідування та судового провадження. Така процедура у кримінальному провадженні є специфічною, оскільки проводиться без участі обвинуваченого, а повідомлення особи здійснюється з дотриманням певних правил передбачених процесуальним законом.

Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.

Так, законодавець у законі врегулював здійснення процедури in absentia, зокрема, порядок повідомлення особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

Відповідно до ч. 1 ст. 2975 КПК України повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Згідно з приписами абзацу 6 ч. 3 ст. 323 КПК України повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 2975 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

В межах даного кримінального провадження вимоги ч. 1 ст. 2975 і абзацу 6 ч. 3 ст. 323 КПК України, щодо повідомлення ОСОБА_3 про розгляд стосовно неї справи були дотримані.

Повідомлення ОСОБА_3 про призначені судові засідання здійснювалися шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на порталі судової влади в мережі Інтернет, а копії процесуальних документів, що підлягали їй врученню, відповідно до вимог ч. 2 ст. 2975 КПК України направлялися захиснику. Своїм правом прийняти участь у розгляді кримінального провадження стосовно неї вона не скористалась і будь-яких клопотань з цього приводу до суду не направляла.

Ухилення ОСОБА_3 від правосуддя, суд оцінює, як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «д» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Відповідно до ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Тому, на переконання суду, як сторона обвинувачення так і суд, у свою чергу, вжили прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування ОСОБА_3 про здійснення стосовно неї кримінального провадження. При цьому, захист ОСОБА_3 здійснював професійний адвокат як під час досудового розслідування так і під час судового розгляду, чим було забезпечено виконання п. 8 ч. 2 ст. 52, ч. 3 ст. 323 КПК України та реалізовано визначені статтями 20, 22 цього Кодексу засади змагальності кримінального процесу та забезпечення права на захист.

Дійшовши такого висновку, суд враховує й те, що особа засуджена в порядку судового провадження (in absentia) не позбавлена права оскаржити ухвалені стосовно неї судові рішення навіть після закінчення строків на їх оскарження, подавши скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження з наведенням причин неявки.

Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський Суд у рішенні від 21 квітня 2011 року «Нечипорук і Йонкало проти України» та рішенні від 6 грудня 1998 року «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджена є винною у його вчиненні.

Доводи захисника про те, що ОСОБА_3 могла зайняти посаду «заступника голови Володарської муніципальної ради Донецької народної республіки» в незаконному органі влади не добровільно, а під погрозами, матеріалами справи об`єктивно не підтверджені, як і не підтверджено те, що ОСОБА_3 не мала можливості обіймати іншу посаду, а тому підстав для ухвалення виправдувального вироку щодо ОСОБА_3 судом не встановлено.

2.Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачена.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про повну доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_3 і її умисні дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 1111 КК України, як колабораційна діяльність, що виразилося у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора.

3.Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченій згідно ст.66 КК України, судом не встановлені.

До обставин, які обтяжують покарання обвинуваченій згідно ст.67 КК України, суд відносить вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану.

4.Мотиви призначення покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_3 суд відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою ОСОБА_3 кримінального правопорушення, яке скоєно умисно, і, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжких кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченої.

Таким чином, призначаючи покарання, суд, відповідно вимог ст.65 КК України, враховує:

вищенаведені обставини, позицію прокурора який просив призначити покарання у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання та з конфіскацією майна, позицію захисника, який просив призначити мінімально можливе покарання, також суд враховує відсутність обставин що пом`якшують та наявність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій, дані про її особу, суд вважає за необхідне призначити покарання виключно у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю з конфіскацією майна в межах санкції ч. 5 ст. 1111 КК України.

Тому, саме, це покарання, на переконання суду, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

5.Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Оскільки ухвалою слідчого судді Соборного районного суду міста Дніпра від 15.04.2026 (201/5265/26 провадження 1-кс/201/1512/26) ОСОБА_3 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити незмінним.

За вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України, із ОСОБА_3 , необхідно стягнути витрати пов`язані із проведенням судової експертизи.

Питання про долю речових доказів суд вирішує у відповідності до приписів ч. 9 ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 368, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 1111 КК України і призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язаних із наданням публічних послуг, виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій строком на 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією всього належного їй на праві власності майна.

Залишити ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили, запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний 15.04.2026 відповідно до ухвали слідчого судді Соборного районного суду міста Дніпра.

Початок строку відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_3 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Речові докази: DVD-R диски та flash-носії - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язаних з наданням публічних послуг, виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, – з моменту вручення йому копії вироку, до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору.

Повідомлення про ухвалений вирок опублікувати на офіційному веб-сайті суду, в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Суддя Амур-Нижньодніпровського

районного суду м. Дніпра ОСОБА_9