Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №127/32902/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/32902/25

Провадження № 22-ц/801/1537/2026

Категорія: 91

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокуСправа № 127/32902/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства Оборони України, ОСОБА_3 , про оголошення фізичної особи померлою,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої її представником – адвокатом Огородником Олегом Миколайовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 29 квітня 2024 року суддею цього суду Романюк Л. Ф. у м. Вінниці, повний текст рішення виготовлено 30 квітня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , за участі заінтересованих осіб - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства Оборони України, ОСОБА_3 , звернулася до суду із вказаною заявою, в обґрунтування якої зазначила, що 25 грудня 2009 року між нею та ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_5 ) укладено шлюб.

У шлюбі народилась донька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01.03.2017 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований 25.12.2009 у відділі РАЦС Вінницького управління юстиції Вінницької області, актовий запис №3221, розірвано. Залишено за ОСОБА_4 шлюбне прізвище.

У 2022 році ОСОБА_4 призвано на військову службу під час загальної мобілізації.

Відповідно до витягу з наказу №284 від 11.10.2022 солдата, призваного під час загальної мобілізації, ОСОБА_4 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 10 жовтня 2022 року №258-PC на посаду стрільця-санітара 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти, який прибув із військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 для подальшого проходження служби в місце дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , з 11 жовтня 2022 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і слід вважати таким, що 11 жовтня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2820 гривень на місяць, шпк «солдат», ВОС - 100915A/658.

Відповідно до сповіщення № 7425 від 17.12.2022 військовослужбовець в/ч НОМЕР_4 солдат ОСОБА_4 , який 01.12.2022 року здійснював тактичне переміщення у складі роти, після артилерійського обстрілу зник безвісти за особливих обставин біля м. Бахмут Донецької області.

Заявниця зазначила, що оголошення померлим ОСОБА_4 необхідне для реалізації соціальних правових гарантій - отримання свідоцтва про смерть, отримання державної допомоги членам сім`ї загиблого захисника України, одноразової грошової допомоги по загибелі військовослужбовця та оформлення спадщини, яка залишилась після його смерті.

Пославшись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд оголосити ОСОБА_4 померлим від дня вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання із забезпечення зійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройній агресії РФ під час воєнних дій на території України. Датою смерті ОСОБА_4 вважати ІНФОРМАЦІЯ_2 , а місцем смерті - м. Бахмут Донецької області Україна.

29 квітня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області в задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись із оскаржуваним рішенням, ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Огородника О. М. подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким заяву про оголошення ОСОБА_4 померлим задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті ж обставини, що і у заяві.

Зокрема, вказує, що попри наявність низки доказів, які свідчать про те, що військовослужбовець ОСОБА_4 загинув за особливих обставин під час воєнних дій біля м. Бахмут Донецької області, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, суд першої інстанції формально підійшов до їхньої оцінки та всупереч чинному законодавству і практиці Верховного Суду фактично звів стандарт доказування до необхідності надання майже беззаперечних доказів смерті, хоча сама правова конструкція оголошення особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні смерті, а не на достовірному встановленні факту смерті.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що оголошення особи померлою можливе лише після завершення активних бойових дій або після спливу дворічного строку, оскільки такий підхід суперечить приписам ч. 2 ст. 46 ЦК України.

Звертає увагу, що висновки суду першої інстанції суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 листопада 2025 року у справі № 405/6164/24, якою вирішено питання щодо неправомірності обмежень Міністерством оборони України прав родичів на оголошення безвісти зниклих військовослужбовців померлими в судовому порядку.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Дмитришина Т. І., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Вважає, що матеріалами службового розслідування підтверджується лише факт зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_4 (сина її довірительки), однак не факт його загибелі. Крім того, у справі наявний спір про право між колишньою дружиною безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_1 та його матір`ю ОСОБА_3 , що відповідно до вимог процесуального законодавства, унеможливлює розгляд цієї заяви в порядку окремого провадження.

Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Статтею 306 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22 вирішувала виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою у разі, якщо є підстави припускати про вірогідну смерть (загибель) особи на території, на якій велись активні бойові дії.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан». Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні. Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи. На цьому наголошено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 607/159/23.

Ці обставини суд встановлює на підставі відповідних доказів, якими можуть бути, зокрема, але не виключно, накази командира військової частини, бойові розпорядження, акти службового розслідування, матеріали кримінального провадження, інформація державних органів та міжнародних інституцій, показання свідків, фото- відеоматеріали тощо.

Вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній окремій справі.

Разом із тим, суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Судом установлено, що 25 грудня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_5 ) укладено шлюб (а.с. 21).

У шлюбі народилася донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис № 2463, відповідно до копії свідоцтва про народження (а.с.10).

01.03.2017 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано. Залишено за ОСОБА_4 шлюбне прізвище (зворот а.с.10-11).

Відповідно до витягу із наказу №284 від 11.10.2022 солдата ОСОБА_4 , призваного під час загальної мобілізації, призначено наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 10 жовтня 2022 року №258-PC на посаду стрільця-санітара 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти, який прибув із військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 і для подальшого проходження служби в місце дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , з 11 жовтня 2022 року, зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і слід вважати таким, що 11 жовтня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2820 гривень на місяць, шпк «солдат», ВОС - 100915A/658 (зворот а.с.11).

Факт участі у бойових діях та виконання бойових завдань солдатом ОСОБА_4 підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України №7574 від 26.09.2023 (зворот а.с.12).

Витягом з наказу №330 від 26.11.2022 підтверджується, що солдат військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 вважається таким, що вибув для проведення наступу на Бахмутському напрямку з 27.11.2022 відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 №574/22 від 26.11.2022 (а.с.12).

Відповідно до сповіщення сім`ї № 7425 від 17.12.2022 сповіщено ОСОБА_3 про те, що солдат ОСОБА_4 , військовослужбовець в/ч НОМЕР_4 , який 01.12.2022, здійснюючи тактичне переміщення у складі роти, після артилерійського обстрілу зник безвісти за особливих обставин біля м. Бахмут Донецької області (а.с.13).

13.12.2022 за заявою ОСОБА_3 про встановлення місцезнаходження її сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відділом поліції № 2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області внесено відомості до ЄРДР та зареєстровано кримінальне провадження № 12022020040000616 за ч. 1 ст. 115 КК України (зворот а.с. 13).

01.12.2022 наказом командира в/ч НОМЕР_3 №1097 призначено службове розслідування за фактом відсутності відомостей про місцезнаходження військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , зокрема, ОСОБА_4 (а.с.14).

Із акту проведення службового розслідування за фактом відсутності відомостей стосовно місцезнаходження військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 07:00 під час виконання бойового завдання з оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності для здійснення заходів забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації поблизу міста Бахмут Донецької області, після артилерійського обстрілу 1 механізованою ротою військової частини НОМЕР_1 було здійснено тактичне переміщення. Після перевірки особового складу було виявлено відсутність солдата ОСОБА_4 , який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 . За результатами проведення службового розслідування солдат ОСОБА_4 вважається такими, що зник безвісті 01.12.2022 (а.с.15-16).

У витязі із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №889 від 17.12.2022 про результати службового розслідування зазначено, що 26.11.2022 відповідно до бойового розпорядження, особовий склад 1 механізованої роти разом з особовим складом військової частини. НОМЕР_1 висунувся в АДРЕСА_2 , з метою зайняття оборони та здійснення контр наступальних дій для звільнення тимчасово окупованих територій від російський загарбників. В ході артилерійського обстрілу група військовослужбовців почала здійснювати тактичне переміщення з метою збереження особового складу. Відійшовши на безпечну відстань військовослужбовці зібралися і здійснили перевірку та виявили відсутність солдата ОСОБА_4 , який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 . Встановити місцезнаходження солдата ОСОБА_4 не надалось можливим, за допомогою радіозв`язку на зв`язок не виходять, мобільні телефони вимкнені, відомостей стосовно евакуації не надходило (а.с.17-18).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №335 від 01.12.2022 солдат ОСОБА_4 вважається такими, щодо якого відсутні відомості про його місцезнаходження та знятий з усіх видів забезпечення до встановлення обставин (зворот а.с.18).

Згідно із витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20231106-611 від 06.11.2023 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зник (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій). Дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин – 15.06.2023 (а.с.20).

Відповідно до листа керівника Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконнопозбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України від 03.10.2025 відомості про перебування ОСОБА_7 у полоні держави –агресора тощо Об`єднаним центром не отримувалися (а.с. 19).

За таких обставин та наведеного нормативно-правового регулювання вбачається, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, правомірно виходив із того, що в матеріалах справи відсутні заяви чи письмові пояснення побратимів військовослужбовця, які безпосередньо бачили його загибель або поранення, а тому матеріали службового розслідування лише підтверджують факт зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_4 , а не його ймовірну смерть.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки доказів і всупереч чинному законодавству та практиці Верховного Суду фактично звів стандарт доказування до необхідності надання беззаперечних доказів смерті, не підтверджені належними й допустимими доказами.

Сама правова конструкція оголошення особи померлою спрямована на встановлення юридичного факту в умовах відсутності прямих доказів загибелі, проте згідно з вимогами чинного процесуального закону, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

На переконання апеляційного суду, наявні у справі докази підтверджують лише факт втрати радіозв`язку із солдатом ОСОБА_4 після артилерійського обстрілу, а не його загибель.

За відсутності показань свідків та інших достатніх доказів загибелі військовослужбовця встановити обставини його смерті з достатнім ступенем вірогідності є неможливим, що в свою чергу дає підстави вважати ОСОБА_4 виключно таким, який зник безвісти за особливих обставин.

Частиною другою статті 20 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» передбачено, що якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 940/517/25 наголосив: «Регулярні обміни військовополоненими підтверджують, що особи, які вважалися безвісти зниклими або загиблими, можуть бути звільненими з полону через значний проміжок часу. Зокрема, широкий суспільний резонанс отримала ситуація, коли військовослужбовець, якого у 2022 році визнано загиблим, а у 2023 році після проведення ДНК-експертизи - поховано, під час обміну військовополоненими 05 лютого 2026 році повернувся в Україну живим.

Апеляційний суд також ураховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені у рішенні «Україна та Нідерланди проти росії» (об`єднані заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20, 11055/22) від 09 липня 2025 року, в якому Суд констатував системні порушення прав людини, пов`язані, зокрема, з незаконним утриманням або відсутністю інформації про їх долю у контексті збройного конфлікту на території України. У зазначеному рішенні ЄСПЛ звернув увагу на численні випадки позбавлення волі та утримання осіб без зв`язку із зовнішнім світом, що об`єктивно ускладнює встановлення їх місцезнаходження.

Вказані обставини наочно свідчать про існування реального ризику помилкового встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлої у ситуації, коли такі особи фактично можуть перебувати у полоні або в інших умовах, що унеможливлюють встановлення їх місцезнаходження, а тому застосування скорочених строків, передбачених статтею 46 ЦК України, може призвести до передчасного констатування смерті людини, яка фактично є живою.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції щодо можливості оголошення особи померлою лише після завершення активних бойових дій або після спливу дворічного строку суперечить приписам частини другої статті 46 ЦК України, на переконання колегії суддів, не є підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів у цій справі враховує, що разом із встановленням обставин недоведеності заявницею своїх вимог суд додатково вказав на те, що не сплив ані шестимісячний, ані дворічний строк, зазначений у частині другій статті 46 ЦК України, що є помилковим, оскільки такі мотиви є самостійною підставою для відмови в задоволенні вимог заяви (у випадку, коли вимоги заявниці були би доведеними).

Разом із тим, у даному разі суд першої інстанції обґрунтовано встановив недостатність наданих заявницею доказів для вірогідного припущення про смерть її колишнього чоловіка, а тому посилання суду на положення частини другої статті 46 ЦК України як на додаткову підставу для відмови в задоволенні вимог заяви не призвели до неправильного вирішення справи по суті.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 листопада 2025 року у справі № 405/6164/24, колегія суддів зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції установив фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин, установлених у справі, на яку посилається апелянт.

При цьому, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, тому суд апеляційної інстанції не вирішує питання про їх розподіл.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Огородником Олегом Миколайовичем, залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк