Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №128/3836/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/3836/24

Провадження № 22-ц/801/1222/2026

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокуСправа № 128/3836/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_2 , про визнання протиправними, скасування рішень та скасування записів про земельні ділянки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником – адвокатом Тиховським Миколою Олеговичем, на рішення Вінницького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 23 березня 2026 року у м. Вінниця суддею цього суду Васильєвою Т. Ю., дата виготовлення повного тексту відповідає даті ухвалення,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною позовною заявою до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_2 .

Позовні вимоги мотивував тим, що він є співвласником нерухомого майна, а саме 1/2 частини нежитлових приміщень (будівля телятника) загальною площею 1 693, 4 кв.м., яке розміщено на земельній ділянці комунальної власності, кадастровий номер 0520655900:07:006:0046, загальною площею 15, 5788 га, розташованої на території Стрижавської селищної територіальної громади, АДРЕСА_1 . Іншим співвласником вказаного майна за цією адресою є ОСОБА_2 , якому на праві спільної часткової власності належить 1/2 частина нежитлових приміщень (будівля телятника) загальною площею 1 693, 4 кв.м.

Про наявність власників нерухомого майна Стрижавській селищній раді Вінницького району Вінницької області достеменно відомо, оскільки між сторонами існує судовий спір відносно даної земельної ділянки, а саме судова справа № 128/1822/21, яка по даний час перебуває на розгляді у Вінницькому районному суді Вінницької області, та провадження у якій зупинено на підставі ухвали суду від 28.11.2022.

Незважаючи на зазначене, Стрижавською селищною радою Вінницького району Вінницької області на 67 сесії 8 скликання рішенням № 44 від 01.08.2023 «Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності» було вирішено здійснити поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046, на якій розташоване майно позивача.

На підставі рішення від 01.08.2023 № 44 МКП «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури» була розроблена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046.

У результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046 були утворені земельні ділянки з кадастровими номерами: 0520655900:07:006:0109; 0520655900:07:006:0110; 0520655900:07:006:0111; 0520655900:07:006:0112; 0520655900:07:006:0113; 0520655900:07:006:0114; 0520655900:07:006:0115; 0520655900:07:006:0116; 0520655900:07:006:0117; 0520655900:07:006:0118; 0520655900:07:006:0119; 0520655900:07:006:0120; 0520655900:07:006:0121; 0520655900:07:006:0122; 0520655900:07:006:0123; 0520655900:07:006:0124; 0520655900:07:006:0125; 0520655900:07:006:0126; 0520655900:07:006:0127.

Серед утворених у результаті поділу вказаної вище земельної ділянки є земельні ділянки з нерухомим майном позивача, що підтверджується Схемою фактичного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами 0520655900:07:006:0123 та 0520655900:07:006:0124. Крім того, на поділених земельних ділянках розташоване нерухоме майно інших осіб.

Однак, Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області ухвалила рішення про поділ земельної ділянки, у результаті чого відбулось розроблення даної документації без врахування інтересів власників нерухомого майна та їх намірів щодо оформлення прав на земельні ділянки.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, позивач оскаржив його до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду в справі № 120/12623/23 від 08.11.2023, яке набрало законної сили 07.02.2024, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 01.08.2023 № 39 «Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності». Визнано протиправним та скасовано рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 01.08.2023 № 44 «Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності».

Разом із тим, рішенням Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області 71 сесії 8 скликання № 17 від 24.10.2023 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Стрижавській селищній раді Стрижавська селищна територіальна громада, смт. Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області» було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046, утворивши в результаті поділу земельні ділянки з кадастровими номерами: 0520655900:07:006:0109; 0520655900:07:006:0110; 0520655900:07:006:0111; 0520655900:07:006:0112; 0520655900:07:006:0113; 0520655900:07:006:0114; 0520655900:07:006:0115; 0520655900:07:006:0116; 0520655900:07:006:0117; 0520655900:07:006:0118; 0520655900:07:006:0119; 0520655900:07:006:0120; 0520655900:07:006:0121; 0520655900:07:006:0122; 0520655900:07:006:0123; 0520655900:07:006:0124; 0520655900:07:006:0125; 0520655900:07:006:0126; 0520655900:07:006:0127.

Оскільки серед утворених у результаті поділу вказаної вище земельної ділянки є земельні ділянки з нерухомим майном позивача, що підтверджується Схемою фактичного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами 0520655900:07:006:0123 та 0520655900:07:006:0124, тому позивач просив суд першої інстанції:

1.Визнати протиправним та скасувати рішення 71 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради № 17 від 29.09.2023 в частині затвердження утворених земельних ділянок з кадастровими номерами 0520655900:07:006:0123 та 0520655900:07:006:0124;

2. Зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Черкаській області скасувати записи у поземельних книгах про державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 0520655900:07:006:0123 та 0520655900:07:006:0124 та перенести відомості щодо вказаних земельних ділянок до архівного шару Національної кадастрової системи України;

3.Скасувати рішення про державну реєстрацію прав (права власності) та їх обтяжень, індексний номер: 70231706 від 15.11.2023, на земельні ділянки з кадастровими номерами 0520655900:07:006:0123 та 0520655900:07:006:0124, а також стягнути на користь позивача судові витрати у справі.

23.03.2026 рішенням Вінницького районного суду Вінницької області в задоволенні позову ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання протиправними, скасування рішень та скасування записів про земельні ділянки, відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Тиховського М. О. подав апеляційну скаргу, у якій, посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, стягнути з Стрижавської селищної ради на його користь судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на правову допомогу, розмір яких суду буде надано додатково.

Головним доводом апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував висновки, викладені в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі № 120/12623/23, і через це дійшов безпідставного висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту свого порушеного права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.02.2021 № 242710015, нежитлове приміщення, будівля телятника, загальною площею 1693,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , по 1/2 частці кожному. Позивач набув право власності на 1/2 частку в праві спільної часткової власності на вказане нерухоме майно на підставі договору про поділ спільного майна, що є спільною частковою та спільною сумісною власністю від 02.02.2018, державна реєстрація права власності була здійснена 05.02.2018 (а.с. 29 т. 1).

01.08.2023 рішенням № 44 Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області 67 сесії 8 скликання вирішено розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності площею 15,5788 га кадастровий номер: 0520655900:07:006:0046, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Стрижавської селищної територіальної громади за межами смт. Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області (а.с. 19 т. 1).

08.11.2023 рішенням Вінницького окружного адміністративного суду в справі № 120/12623/23 позов ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправними та скасування рішень задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 01.08.2023 № 39 «Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності», а також визнано протиправним та скасовано рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 01.08.2023 № 44 «Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності» (а.с. 20 – 22 т. 1).

07.02.2024 постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду залишено без задоволення апеляційну скаргу Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2023 – без змін (а.с. 23 – 25 т. 1).

17.11.2021 ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області у справі № 128/1822/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Батьківщина», ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача – Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області про визначення порядку користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046, загальною площею 15,5788 га, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 26 т. 1).

30.10.2025 ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області в справі № 128/1822/21 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішення в цивільній справі № 128/3836/24 за позовом ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправними, скасування рішень та скасування записів про земельні ділянки.

24.10.2023 рішенням № 17 Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області 71 сесії 8 скликання «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Стрижавській селищній раді Стрижавська селищна територіальна громада, смт. Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області» було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Стрижавській селищній раді Стрижавська селищна територіальна громада, смт. Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області, з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046, утворивши в результаті поділу земельні ділянки з кадастровими номерами: 0520655900:07:006:0109; 0520655900:07:006:0110; 0520655900:07:006:0111; 0520655900:07:006:0112; 0520655900:07:006:0113; 0520655900:07:006:0114; 0520655900:07:006:0115; 0520655900:07:006:0116; 0520655900:07:006:0117; 0520655900:07:006:0118; 0520655900:07:006:0119; 0520655900:07:006:0120; 0520655900:07:006:0121; 0520655900:07:006:0122; 0520655900:07:006:0123; 0520655900:07:006:0124; 0520655900:07:006:0125; 0520655900:07:006:0126; 0520655900:07:006:0127 (а.с. 30 – 32, 60 – 62 т. 1).

Із витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.03.2024 слідує, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0520655900:07:006:0123, площею 0, 7208 га, та 0520655900:07:006:0124, площею 0, 9975 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, утворені в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046 та зареєстровані Відділом № 4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області 02.10.2023. Земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:07:006:0123, площею 0, 7208 га, зайнята сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами площею 0, 1836 га, та ріллею площею 0, 5372 га. Земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:07:006:0124, площею 0, 9975 га, зайнята ріллею площею 0, 9975 га (а.с. 33 – 44, 63 – 76 т. 1).

Відповідно до інформаційних довідок із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0520655900:07:006:0123, площею 0, 7208 га, та 0520655900:07:006:0124, площею 0, 9975 га, прийнято державним реєстратором Якушинецької сільської ради Вінницького району Бойко А. В. 10.11.2023, власники: Територіальна громада, Орган місцевого самоврядування, Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області (а.с. 131 – 132 т. 1).

Із схеми фактичного користування земельною ділянкою площею 15, 5788 га з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046, підписаною ОСОБА_1 та особами, якими вона складена, не вказано на підставі якої технічної документації вона складена, а також не вказано прив`язки до координат повортних точок меж як вказаної земельної ділянки, так і зображених на схемі ділянок у межах загальної земельної ділянки (а.с. 45 – 46, 75 т. 1).

09.07.2024 ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі № 120/3437/24 позов ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення Стрижавської селищної ради №17 від 29.09.2023, зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 120/3437/24 прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 09.07.2024 (а.с. 133 – 136 т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що задоволення заявлених позовних вимог не може призвезти до ефективного захисту прав позивача на відповідну частину земельної ділянки, на якій розташовано належне йому нерухоме майно, оскільки така частина земельної ділянки позивачем взагалі не ідентифікована з прив`язкою до права власності на нерухоме майно, тому вирішення заявлених вимог навіть не зможе призвести до відновлення становища, що існувало до прийняття оспорюваного рішення та державної реєстрації земельних ділянок, що є лише частиною первісної земельної ділянки, яка була поділена селищною радою не на дві спірних земельних ділянки, а на 19 земельних ділянок, а тому державна реєстрація первісної земельної ділянки не може бути відновлена з огляду на наявність інших 17 земельних ділянок, що утворені внаслідок поділу і спору щодо яких між сторонами немає, а залишення таких земельних ділянок без визначеного правового становища (належності на відповідному праві особам, які на них претендують) є неприпустимим.

За таких обставин, належним способом захисту прав позивача є право вимагати у власника земельної ділянки комунальної власності оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою або передачу її у власність на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача (власника об`єкта нерухомості), або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній, в порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 ЗК України, на підставі ч. 11 ст. 120 ЗК України.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про визнання протиправним (незаконним) і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження утворених земельних ділянок з кадастровими номерами 0520655900:07:006:0123 та 0520655900:07:006:0124, зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області скасувати записи у поземельних книгах про державну реєстрацію вказаних земельних ділянок, перенесення відомостей щодо них до архівного шару Національної кадастрової системи України, а також скасування рішення про державну реєстрацію прав (права власності) та їх обтяжень на них.

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення змісту зазначених норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Верховний Суд зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21)).

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19)).

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 78 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Пунктами «а», «в» ч.1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно з ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою ст. 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступлення від наведених висновків та погодилася із застосуванням судами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 90, 92, 94) звернула увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею); принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Згідно з ст. 120 ЗК України (у редакції на час набуття у власність ОСОБА_1 нерухомого майна, а саме 02.02.2018) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих уомвах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право власності на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналіз вказаної норми закону свідчить про те, що ця норма може застосовуватись у разі, якщо об`єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці, крім земель державної, комунальної власності.

Відповідно до ч.11 ст. 120 ЗК України в чинній редакції, якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Тобто частина 11 статті 120 ЗК України передбачає для власника (набувача) об`єкта нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці державної або комунальної власності, три варіанти набуття у власність або користування земельної ділянки державної або комунальної власності:

стаття 118 ЗК України (порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами);

стаття 123 ЗК України (порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування);

стаття 128 ЗК України (порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам).

Ураховуючи наведене та обставини цієї справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 є право вимагати у власника земельної ділянки комунальної власності, тобто Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, оформлення права користування земельною ділянкою або передачі її у власність на підставі ч. 11 ст. 120 ЗК України.

Зважаючи на викладене, визначені судом першої інстанції правові підстави для відмови в задоволенні позову є правильними.

Таким чином, колегія суддів не дає оцінки доводам апеляційної скарги про неврахування судом висновків, викладених у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі № 120/12623/23, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду з позовом, який відповідатиме належному та ефективному способу захисту порушених прав, тобто при вирішенні спору по суті.

Ураховуючи наведене, а також встановлені фактичні обставини цієї справи, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю позивачем порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.

Натомість жодних обґрунтованих доводів на спростування правильних висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Тиховським Миколою Олеговичем, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк