Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №165/1140/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 04.08.2026 Справа № 165/1140/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 135/1140/25 Головуючий в 1-й інстанції – Стоматов Е.Г.

Провадження №22-ц/807/1847/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Мінгазова Р.В.,

Полякова О.З.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Нововолинської міської ради як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Мелітопольської міської ради Запорізької області, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів на утримання дитини,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Нововолинського міського суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів на утримання дитини.

Зазначав, що з 18 жовтня 2002 по 03 липня 2024 сторони перебували у шлюбі, мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Через оголошення воєнного стану вони усією сім`єю у травні 2023 року виїхали із окупованого ОСОБА_5 та прибули спочатку до м. Володимир, а потім до Нововолинська Волинської області, де були взятті на облік як внутрішньо переміщені особи. З огляду на те, що у матері відповідачки діагностували онкологію та в ОСОБА_5 залишилася ще й бабуся дружини, за якою потрібен постійний догляд, остання прийняла рішення повернутися додому, щоб доглядати за своїми рідними. Натомість, позивач із дітьми залишилися в м. Нововолинськ. Через деякий час дружина повідомила, що в сім`ю не повернеться та попросила у позивача розлучення. Після розірвання шлюбу відповідачка почала ігнорувати усі телефонні дзвінки. Донька хоч і є повнолітньою, проте перебуває на повному утриманні позивача, оскільки є студенткою денної форми навчання Таврійського державного агротехнічного університету ім. Дмитра Моторного, ніде не працює та проживає разом з ним. Син навчається у 9-б класі Нововолинського ліцею № 6. Тільки позивач цікавиться шкільним життям, успіхами та поведінкою сина. ОСОБА_1 працевлаштований на посаді майстра електромашинного цеху на ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» з 17.09.2024 і до сьогодні, проте для належного утримання двох дітей необхідні значні кошти, у зв`язку з чим 18.11.2024 Нововолинським міським судом Волинської області було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Відповідачка не сплачує аліменти на утримання сина та ніяким чином не допомагає позивачу утримувати та виховувати дитину. Позивач заброньований на роботі, що підтверджується доданою копією посвідчення № 233 від 30.12.2024. Діти отримали статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. Відповідачка жодним чином не піклується про спільного сина вже такий тривалий час, а саме: не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, навчанням, підготовкою до самостійного життя, абсолютно не спілкується з ним, хоча в теперішній час є безліч способів підтримувати зв`язок, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти, то відповідно створились умови, які шкодять інтересам дитини.

Усі вищеназвані дії є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Окрім того, з кожним місяцем збільшуються потреби сина. Позивач намагається всебічно розвивати, харчувати та одягати на належному рівні дитину. Значні витрати йдуть на продукти харчування, одяг, вітаміни, засоби гігієни, оренду житла. Фактично дитина перебуває на повному утриманні батька. Натомість відповідачка кошти на дитину не надає, інших утриманців немає, відтак є підстави для збільшення розміру аліментів на утримання дитини.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 09 квітня 2025 року відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 19 травня 2025 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду.

24 червня 2025 року від головного спеціаліста служби у справах дітей виконавчого комітету Нововолинської міської ради надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 ..

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 23 вересня 2025 року цивільну справу передано до Комунарського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом безпідставно не взято до уваги, що відповідач по справі свідомо повернулася на окуповану територію м. Мелітополя, що син перебуває на його утриманні, матір не бачить, не спілкується, що і є підставою. для позбавлення її батьківських прав. Суд не врахував думку сина, який просив про задоволення позову, висновок органів опіки і піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських обов`язків.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи відповідачка і представник органу опіки і піклування не з`явилися, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли, останній просив розглядати справу за його відсутності.

Суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності вказаних осіб за наявними у справі доказами, письмовими запереченнями і висновками.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, доводи ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу і просив про її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відсутні правові підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено. Суд зазначив, що висновок органу опіки та піклування жодним чином не мотивований, його зміст про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки є поверхневим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, не наведено даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не з`ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини та можливі причини такого ухилення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10 лютого 2009 року (а.с.15).

Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 03 липня 2024 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.30-32).

Згідно довідки від 01 вересня 2023 №751-5002937721 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.9).

Згідно довідки від 03 грудня 2022 №751-5002368113 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19).

Відповідно до витягу з військово-облікового документа з Резерв+ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 26.11.2026 (а.с.11).

Факт працевлаштування позивача підтверджується довідкою №013 від 10 березня 2025 року(а.с.13).

Відповідно до довідки № 02-19/59 від 20 березня 2025 року ОСОБА_4 навчається у 9-Б класі Нововолинського ліцею № 6 НМР Волинської області (а.с.8).

Як зазначено у доповідній записці класного керівника ОСОБА_7 , батько ОСОБА_1 бере активну участь у житті дитини, відвідує батьківські збори, попереджує про відсутність дитини у школі, а також надає пояснювальні записки та довідки про хворобу. З іншими законними представниками дитини у неї контакту немає (а.с.20).

Рішенням № 371 від 20 березня 2025 року виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області ОСОБА_4 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (а.с.16).

Суд першої інстанції вислухав думку неповнолітнього ОСОБА_4 , який пояснив, що до травня 2022 року проживали усією сім`єю в ОСОБА_5 , а після повномасштабної агресії виїхали на ОСОБА_8 . Приблизно у серпні 2023 року матір повернулась у ОСОБА_5 доглядати хвору матір. До серпня 2024 року вони спілкувалися у телефонному режимі, а потім мати перестала відповідати на телефонні дзвінки.

Аналогічні пояснення дала донька сторін свідок ОСОБА_3 .

У висновку органу опіки та піклування – виконавчого комітету Нововолинської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав від 19 червня 2025 №635 зазначено, що працівниками служби у справах дітей 10 червня 2025 року було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_4 . За результатами обстеження встановлено, що дитина проживає разом з батьком, ОСОБА_1 та сестрою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у орендованій двокімнатній квартирі. Квартира з усіма зручностями, підведені усі комунікації, кімнати облаштовані меблями. ОСОБА_10 має окрему кімнату, в якій є все необхідне. На час обстеження проведено бесіду з ОСОБА_11 , з`ясовано, що мама ОСОБА_2 у серпні 2023 року повернулась за місцем свого проживання до м. Мелітополь. Більше року ОСОБА_11 з мамою не спілкується. Судовим наказом Нововолинського міського суду Волинської області від 18 листопада 2024 року з ОСОБА_2 стягнені аліменти на утримання сина. Заборгованість по сплаті аліментів станом на лютий 2025 року становила 9358,04 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, виданим відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області. На запит служби у справах дітей дирекцією Нововолинського ліцею № 6 надано інформацію від 29.05.2025 № 01-29/128 щодо емоційного стану дитини ОСОБА_9 , який є учнем цього закладу, а також дитячо-родинних відносин у сім`ї. Практичним психологом закладу освіти з`ясовано, що психоемоційний стан хлопця стабільний. Переважає позитивний емоційний настрій. Відкритий до спілкування, легко адаптується. Зі слів підлітка, його мама участі у його вихованні не приймає, спілкування з сином не підтримує, фінансової допомоги не надає. ОСОБА_11 хоче жити з татом, який повністю забезпечує його матеріальні та емоційні потреби. Психологічний клімат в сім`ї хороший. Питання щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 12.06.2025. ОСОБА_2 було завчасно повідомлено про засідання через соціальні мережі Viber та WhatsApp (повідомлення доставлено). Проте вона не з`явилася на засідання та не надала заперечень щодо розгляду питання за її відсутності. Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , комісія прийшла до висновку, що є усі підстави вважати, що матір не виконує належним чином своїх батьківських обов`язків. ОСОБА_2 не зверталася ні до поліції, ні до органу опіки та піклування із заявами про створення їй перешкод щодо участі у вихованні дитини. При вирішенні питання щодо надання висновку про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав взято до уваги те, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини має місце, коли батьки не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, ї навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Взявши до уваги рішення комісії з питань захисту прав дитини, виконавчий комітет Нововолинської міської ради як орган опіки і піклування, виходячи виключно з найкращих інтересів дитини, визнав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з її свідомим ухиленням від виконання батьківських обов`язків.

Крім того, під час розгляду справи беззаперечно доведеною є обставина, що ОСОБА_1 проживає разом з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та забезпечує належне його виховання та утримання.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно із ст.ст. 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 3 СК України передбачено, що дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

За приписами ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

В абзаці 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року в справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року в справі № 461/7447/17, від 05 березня 2025 року в справі № 336/1230/23, від 21 травня 2025 року в справі № 383/1182/23.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Наведені ОСОБА_1 обставини щодо неналежної участі відповідачки в утриманні і вихованні їхньої дитини не можуть бути достатніми підставами відповідно до статті 164 СК України для ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Усупереч наведеним положенням ЦПК України позивач ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , умисного невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків без поважних причин, винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку.

Достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав судом не встановлені.

Повернення відповідачки на окуповану територію України з метою здійснення догляду за хворою матір`ю, відсутність телефонного спілкування не свідчить про її свідоме ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітнього сина.

Суд першої інстанції дав належну оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

Частинами п`ятою, шостою статті 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно неповнолітнього сина не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, відповідно до Постанов Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц (провадження № 61-2237св21), від 20 грудня 2023 року в справі № 522/20260/21.

Суд обґрунтовано визнав наявний в матеріалах справи висновок органу опіки та піклування таким, що має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

В свою чергу висновок органу опіки та піклування не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування матір`ю своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно сина.

У вказаному висновку органу опіки та піклування не наведено жодних даних намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення матері до сина, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 має стати на користь інтересам дитини.

При наданні такого висновку орган опіки виходив з тих відомостей, які були надані позивачем, який зацікавлений в розгляді справи. При цьому сама перевірка проведена формально.

Отже, зазначений висновок органу опіки та піклування є неповним та необ`єктивним, тому обґрунтовано не врахований судом першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В суді першої інстанції надав свої пояснення неповнолітній ОСОБА_4 , які викладені в рішенні суду, а також містяться на технічному записі судового засіданні.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів.

Та обставина, що неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком, та те, що мати повернулася у м. Мелітополь, щоб доглянути свою хвору матір, не є достатніми підставами для позбавлення її батьківських прав.

Наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_12 не ґрунтуватиметься на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.

Апеляційний суд у цій справі не встановив, що відповідачка є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітнього сина.

Та обставина, що мати не телефонує і не цікавиться життям дитини, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Щодо збільшення розміру аліментів, колегія суддів зауважує, що судовим наказом від 18 листопада 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно (а.с.33).

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах, виданого у березні 2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень у Запорізькій області Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заборгованість з листопада 2024 року по лютий 2025 рік складає 9358,04 грн (а.с.34).

Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження зміни матеріального або сімейного стану чи виникнення інших обставин, що відіграють суттєве значення в житті сторін чи їхньої дитини, що є підставою для збільшення розміру аліментів.

Крім того, не надано жодного доказу на підтвердження обставин, за яких стягуваного розміру аліментів з відповідачки недостатньо для утримання сина та забезпечення якнайкращих інтересів дитини, враховуючи також і той факт, що утримання дитини є обов`язком обох батьків, як і не надано доказів на підтвердження розміру витрат, які несе позивач для забезпечення належного утримання дитини з урахуванням її найвищих інтересів.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, в їх сукупності, враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів, дійшла висновку про відсутність достатніх підстав для збільшення розміру аліментів, визначених судовим наказом.

Крім того, наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення матері дитини батьківських прав або для збільшення розміру стягнення.

Отже, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо дитини є правильними.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Дата складання повної постанови 05 серпня 2026 року.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: Р.В.Мінгазов

О.З. Поляков