Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №305/3999/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 305/3999/25

Закарпатський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.08.2026 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., за участю захисника-адвоката Іванцової З. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді у режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/818/25 за апеляційною скаргою захисника-адвоката Іванцової З. А. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Рахівського районного суду Закарпатської області від 14.11.2025.

Цією постановою:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, уродженець м. Горлівка Донецької області, мешканець АДРЕСА_1 , тимчасово не працюючий, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 340768 від 26.09.2025 та постанови судді від 14.11.2025 вбачається, що ОСОБА_1 25.09.2025 близько 22 год 30 хв, був виявлений та в подальшому затриманий, спільно з двома громадянами України, прикордонним нарядом «Секрет» у контрольованому прикордонному районі на напрямку прикордонного знаку № 369, на відстані близько 12000 метрів до державного кордону (територія Богданської об`єднаної територіальної громади Рахівського району Закарпатської області), під час спроби незаконного перетинання державного кордону з України до Румунії, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України в пішому порядку, шляхом подолання гірського масиву, у складі групи осіб. Своїми діями громадянин України ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991, тобто вчинив правопорушення відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник-адвокат Іванцова З. А. вказує на те, що суд першої інстанції не вирішив питання чи належить до його компетенції розгляд даної справи і не дав можливості особі, яка притягається до адміністративної відповідальності довести, що справа була не підсудна Рахівському районному суду, оскільки відсутні докази, що ОСОБА_1 перебував у Рахівському районі на момент затримання. Під час затримання ОСОБА_1 співробітники ДПС відвезли його у Рахівський район, по дорозі також підвозили новозатриманих людей, яких ОСОБА_1 не знав. Вірогідно, що сталася плутанина в момент затримання і транспортування. Скріншоти місцевості, які містяться в матеріалах справи, були зняті не з телефону ОСОБА_1 , а з телефону інших невідомих йому людей. Крім того, суд першої інстанції унеможливив прибуття викликаних у судове засідання свідків, оскільки всупереч ст. 277-2 КУпАП, повістки не

-2-

були їм направлені за три доби до дня розгляду справи. Судом першої інстанції також було проігноровано клопотання сторони захисту про проведення експертизи з метою визначення фактичного місцезнаходження місцевості із скірншотів на карті. У матеріалах справи не міститься ні фото-, ні відеофіксація того, що ОСОБА_1 перетинав або здійснював спробу незаконного перетинання державного кордону України. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 бажав чинити протиправні дії. Навпаки, ОСОБА_1 надано докази того, що ним задовго до затримання вчинялися дії спрямовані на укладення контракту проходження військової служби, що виключає умисел перетнути державний кордон України. Крім того, ні схеми правопорушення, на якій зафіксовані умовні позначки місця вчинення правопорушення, місця розташування прикордонної служби, маршруту руху особи, а також фото чи відеофіксації факту вчинення правопорушення, чи інших беззаперечних доказів, які б вказували на причетність на можливий умисел ОСОБА_1 на перетин кордону в такий спосіб, який ставиться йому у провину, до протоколу не додано. У справі відсутні відомості про речі і документи, які свідчили б про намір ОСОБА_1 на незаконний перетин державного кордону. При ньому не виявлено предметів, що могли б прямо, чи опосередковано вказувати на намір незаконного перетину кордону, від працівників ДПС він не втікав, а саме по собі перебування особи у межах контрольованого прикордонного району не свідчить про наявність умислу на вчинення даного правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Жоден із перерахованих у постанові судді доказів не підтверджує факту вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення, наявність у нього умислу на незаконне перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктам пропуску через державний кордон України. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 вчинив спробу незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску, не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 на розгляд справи щодо нього не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відомостей про поважність причин чергової неявки не надав. При цьому, за змістом ст. 294 КУпАП участь особи, яка притягується до відповідальності, в апеляційному розгляді справи, не є обов`язковою. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип – верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП. Разом з тим, враховується думка захисника-адвоката Іванцової З. А. про можливість розгляду справи у відсутності ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника-адвоката Іванцової З. А., яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.

-3-

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу, в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_1 належним чином дотримані.

Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 340768 від 26.09.2025 стверджується, що ОСОБА_1 25.09.2025 близько 22 год 30 хв, був виявлений та в подальшому затриманий, спільно з двома громадянами України, прикордонним нарядом «Секрет» у контрольованому прикордонному районі на напрямку прикордонного знаку № 369, на відстані близько 12000 метрів до державного кордону (територія Богданської об`єднаної територіальної громади Рахівського району Закарпатської області), під час спроби незаконного перетинання державного кордону з України до Румунії, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України в пішому порядку, шляхом подолання гірського масиву, у складі групи осіб. Своїми діями громадянин України ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991, тобто вчинив правопорушення відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджуються протоколом про адміністративне затримання від 25.09.2025, протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 25.09.2025; рапортом начальника ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) ОСОБА_3 ; письмовим поясненням ОСОБА_1 від 26.09.2025, в яких зазначено про те, що він прибув у Закарпатську область з метою перетину кордону; копією паспорта громадянина України; копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон; довідкою про затримання 1 громадянина України на напрямку 364 п/нз ділянка відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 »; скріншотами з мобільного телефону; схемою щодо спроби порушення державного кордону на напрямку 369 прикордонного знаку трьома громадянами України від 26.09.2025.

Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Поряд з тим, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 стороною захисту не надано.

Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які б давали підстави вважати, що начальник відділення інспекторів прикордонної

-4-

служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) ОСОБА_4 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, що у нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, – у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилається сторона захисту в апеляційній скарзі.

Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що інспектор ОСОБА_4 діяв у межах наданих йому повноважень.

Разом з тим, під час розгляду апеляційної скарги, не встановлено й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до відмови від надання будь-яких пояснень з приводу обставин події, а також підписання протоколу та інших наявних у матеріалах справи документів.

Крім того, не надано доказів того, що відносно ОСОБА_1 був вчинений моральний або фізичний тиск чи незаконні дії з боку прикордонного наряду, що призвело до підписання процесуальних документів. Між тим, апеляційний суд бере до уваги відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 чи його захисник оскаржували незаконні дії працівників прикордонної служби, які склали відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення у передбачений законом спосіб.

Враховуючи вище наведене, апеляційний суд визнає необґрунтованими та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 був затриманий не в Рахівському районі, а тому справа не підсудна Рахівському районному суду Закарпатської області, оскільки наведені доводи не підтверджені жодними належними і допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не знав осіб, з якими був затриманий, також не відповідають фактичним обставина справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. З рапорту начальника ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) ОСОБА_3 вбачається, що в ході опитування затриманих було встановлено, що вони, у тому числі і ОСОБА_1 , рухалися в бік державного кордону з метою незаконного потрапляння до Румунії для працевлаштування та проживання на території Європейського союзу. Крім того, як вбачається з довідки про затримання, під час проведення опитування, затримані, в тому числі і ОСОБА_1 , повідомили про те, що кожен з них через своїх знайомих, родичів знайшли особу, яка організовує незаконне переправлення осіб через державний кордон України. Організатор повідомив їм про два варіанти незаконного перетину державного кордону за грошову винагороду, а саме: пішки по гірській місцевості або в конструктивних особливостях фури, на що всі троє погодилися на перший варіант.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд першої інстанції дав належну оцінку доданим до протоколу доказами та обґрунтовано визнав їх такими, що підтверджують вину ОСОБА_1 у порушенні вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт спроби ОСОБА_1 на незаконний перетин державного кордону України, що свідчить про недостатність доказів для встановлення об`єктивної сторони вказаного правопорушення, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі є надуманими та безпідставними, а також спростовуються змістом протоколу та доданими до нього матеріалами, якими підтверджено, що ОСОБА_1 спільно з іншими громадянами України намагався перетнути державний кордон України поза межами пунктів пропуску.

-5-

Зміст складеного щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення свідчить про те, що такий відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, у ньому відображені всі необхідні й передбачені цими нормами відомості та обставини, у тому числі чітко викладена суть адміністративного правопорушення.

При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що матеріалами справи беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 вчинив спробу незаконного перетину державного кордону у складі групи осіб.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав наміру на незаконний перетин державного кордону України, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі повністю спростовуються наявними в матеріалах справи та наведеними вище доказами, в тому числі його письмовими поясненнями.

Відхиляючи вказані доводи, апеляційний суд зазначає про таке.

Відповідно до диспозиції частини першої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Частиною 2 цієї статті передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 , суть вчиненого ним правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України у складі групи осіб.

Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.

Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Ознакою об`єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною другою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України групою осіб поза пунктами пропуску через державний кордон України.

Таким чином, незважаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд оцінює їх як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що 25.09.2025 о 22 год 30 хв ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України до Румунії поза пунктом пропуску в

-6-

складі групи осіб, в результаті чого був виявлений та затриманий прикордонним нарядом на напрямку 369 прикордонного знаку (територія Богданської об`єднаної територіальної громади Рахівського району Закарпатської області) на відстані 12000 м від лінії державного кордону.

При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що ОСОБА_1 під час затримання не заперечував своєї вини та обставини, викладені у протоколі, а всі складені щодо нього матеріали підписав без жодних зауважень, а виявлені у нього згідно протоколу особистого огляду речі (особисті документи, грошові кошти, гаджети) безумовно свідчать про наміри та спробу ОСОБА_1 на незаконний перетин державного кордону поза встановленими пунктами пропуску в складі групи осіб.

Твердження сторони захисту про те, що суд першої інстанції унеможливив прибуття в судове засідання свідків, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки такі спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що клопотання захисника про допит свідків надійшло до Рахівського районного суду Закарпатської області 12.11.2025, в цей же день зазначені свідки були викликані в судове засідання шляхом надсилання їм судових повісток, про що свідчать відповідні довідки про доставку смс-повідомлення. Таким чином, судом першої інстанції вживалися необхідні заходи для виклику свідків у судове засідання. Із цих підстав, неспроможними і такими, що жодним чином не впливають на доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вжив необхідних заходів для виклику свідків у судове засідання.

Крім того, за клопотанням сторони захисту, апеляційним судом неодноразово вживались заходи для виклику в судові засідання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , однак такі до суду апеляційної інстанції останні не прибули. При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були очевидцями подій, які відображені у складеному щодо ОСОБА_1 протоколі про адміністративне правопорушення. Також у клопотанні не конкретизовано, які саме обставини можуть бути встановлені чи спростовані шляхом допиту цих свідків. Між тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що під час апеляційного розгляду справи сторона захисту не наполягала на вирішенні указаного клопотання та не заявляла клопотання про відкладення судового засідання на інший день з повторним викликом вищезгаданих осіб.

Щодо заявленого захисником клопотання про призначення експертизи з питань землеустрою, проведення топографо-геодезичної роботи з метою дослідження скріншотів місцевості наявних в матеріалах справи для встановлення місця вчинення порушення, апеляційний суд дійшов висновку про залишення його без задоволення, з огляду на таке.

Статтею 273 КУпАП передбачено, що експерт призначається органом (посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі коли виникає потреба в спеціальних знаннях.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до ст. 252, 273 КУпАП призначення експертизи, висновок якої, як і інші джерела доказів, не є обов`язковим для суду, що розглядає справу, є прерогативою суду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

-7-

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення справи по суті і спеціальні знання для цього не потрібні. У заявленому клопотанні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, захисник не навела нових належних мотивів того, яким чином висновок експерта може вплинути на вирішення питання про наявність чи відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, та чому іншими доказами по справі неможливо встановити ці обставини. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та його захисник не скористалися своїм правом на проведення незалежної експертизи з власної ініціативи.

З цих підстав апеляційним судом відхиляються і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні вищевказаної судової експертизи, як необґрунтовані.

Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_1 самостійно вчинялися дії спрямовані на укладення контракту на проходження військової служби, що на думку адвоката, свідчить про відсутність у нього умислу на незаконний перетин державного кордону, апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що наявні у матеріалах справи докази беззаперечно свідчать про порушення ОСОБА_1 вимог cт. 9, 12 Закону України «Про державний кордон Украйни» від 04.11.91, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП за вказаних у протоколі обставин та не спростовують висновків суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу також на те, що стороною захисту не надано жодних доказів у підтвердження того, що ОСОБА_1 перебував у зазначені в протоколі час та місці з іншою метою, ніж спроба незаконного перетину державного кордону. У матеріалах справи відсутні переконливі докази, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_1 , який є мешканцем м. Харків, знаходився у контрольованому прикордонному районі на напрямку прикордонного знаку № 369 на відстані близько 12000 м до державного кордону (територія Богданської об`єднаної територіальної громади Рахівського району Закарпатської області), під час дії воєнного стану та тимчасової заборони чоловікам у віці від 18 до 60 років перетину державного кордону України, з іншою метою, а ніж спроба незаконного перетину державного кордону поза межами пунктів пропуску.

Вищевказане дає обґрунтовані підстави вважати, що ці доводи спрямовані на уникнення ОСОБА_1 відповідальності за вчинене ним правопорушення, оскільки не підтверджені належними доказами та є непереконливими, а відтак і не свідчать про те, що ОСОБА_1 перебував у місці затримання з іншою метою, ніж спроба незаконного перетину державного кордону поза пунктами пропуску.

Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.

При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження і такі відхиляються.

Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззаперечну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставиться йому за провину.

-8-

При цьому, апеляційний суд зауважує на те, що відносно інших осіб, спільно з якими ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України, а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , Рахівським районним судом Закарпатської області винесено постанови, якими останні притягнуті до адміністративної відповідальності за вчиненні діяння.

Наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є підтвердженням того, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, тому судом першої інстанції під час розгляду справи дотримано вимоги ст. 279, 280 КУпАП.

Також, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в межах санкції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.

На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.

Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Іванцової З. А. залишити без задоволення, а постанову судді Рахівського районного суду Закарпатської області від 14.11.2025 щодо ОСОБА_10 , - без змін.

Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя