Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №335/7252/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/7252/26 2-а/335/157/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: у складі головуючого судді - Сиротенко В.К., за участю секретаря судового засідання Кумер А.В., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

29.06.2026 через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Бітюкова В.В., звернувся до суду з вказаною позовною заявою, у якій просить визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 1410/1 від 20.05.2024, яка винесена ІНФОРМАЦІЯ_1 міністерство оборони України відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП; провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 (далі – Позивач) притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі – Відповідач, ТЦК) згідно постанови про накладання адміністративного стягнення від 20.05.2024 № 1410/1 (далі по тексту – Постанова) за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.2101 КУпАП. У вказаній Постанові зазначено, що під час загальної мобілізації, Позивач отримав повістку 26.04.2024 про необхідність прибуття 30.04.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте не з`явився в зазначені у повістці у вказаний час та дату, доказів наявності поважних причин неприбуття не надав, чим порушив вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». З постановою Позивач не згодний, вважає її протиправною у зв`язку з наступними обставинами. Позивач отримав повістку прибув у ТЦК, пройшов ВЛК, в подальшому був мобілізований та з 20.05.2024 зарахований на військову службу до військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, серед іншого, Позивач, станом на день винесення Постанови вже не був суб`єктом зазначеного в постанові правопорушення. Наведене свідчить, що в діях Позивача відсутня об`єктивна сторона інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Відсутність об`єктивної сторони дозволяє дійти безальтернативного висновку про відсутність у діях Позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210-1 КУпАП. Вважає, що Відповідачем не вказано обґрунтованих доказів вчинення адміністративного правопорушення, а також, що Позивач є належним суб`єктом притягнення до адміністративної відповідальності, що справа розглянута відповідно до територіальної юрисдикції, що відсутні будь-які докази, що під час розгляду справи Відповідачем дійсно досліджувались докази, які можуть підвереджувати або спростовувати адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210-1 КУпАП, а при накладанні стягнення були виконані вимоги ст.33 КУпАП. Відповідачем не надано доказів, що саме ним, як начальником ТЦК було розглянуто справу, а не лише формально підписано постанову, а справу було розглянуто та складено постанову іншою посадовою особою, яка не має права розглядати справи за ч.2 ст.2101 КУпАП. Оскаржувана постанова не містить виклад обставин і суті адміністративного правопорушення, тобто не зазначено, що саме скоїв Позивач, відсутній опис обставин, установлених під час розгляду справи, а наведені у постанові формулювання не відповідають фактичним обставинам справи, що не відповідає вимогам, встановленим ст.283 КУпАП. Сама постанова ТЦК без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про вчинення адміністративного правопорушення. Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення Позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 позовна заява передана для розгляду судді Сиротенко В.К.

Ухвалою від 03.07.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви.

06.07.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення виявлених недоліків позовної заяви.

30.06.2026 через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву про поновлення процесуального строку на подання позовної заяви.

Також, 30.06.2026 через систему «Електронний суд» представником позивача подано клопотання про витребування доказів, в якому просить витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріали адміністративної справи на підставі якої винесено постанову від 20.05.2024 № 1410/1, а також відеозаписи та фото, зроблені під час вручення повістки про виклик ОСОБА_1 до ТЦК та СП.

Ухвалою від 07.07.2026 поновлено ОСОБА_1 пропущений ним строк на звернення до суду з позовом щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення; прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, надано учасникам строк для подання процесуальних заяв. Крім того, витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про притягнення до адміністративної відповідальності 16.08.2024 року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП (постанова №1410/1 від 20.05.2024 року).

08.07.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що відповідно до даних ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10.01.2024 року. Під час складання протоколу №1410/1 про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був ознайомлений з правами та обов`язками особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в тому числі зі змістом статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статті 63 Конституції України. Будь-яких заяв та клопотань від громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не надходило. За результатами розгляду матеріалів справи №2330/1 про адміністративне правопорушення за ознаками частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесена постанова від 02.09.2024 №2330/1 за справою про адміністративне правопорушення про притягнення громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до адміністративної відповідальності і накладення на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень. Відповідно до відомостей ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 30.04.2024 року не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим порушив вимоги абзацу першого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункту 21 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 оку №560, пункту 2 частини 1 Додатку 2 до Порядку Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487. Доказів про виконання вимог абзацу першого частини першої статі 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Позивач суду не надав, будь-які клопотання під час складання Протоколу про адміністративне правопорушення не заявляв. Отже, притягнення Позивача до адміністративної відповідальності як порушника законодавства, є законним та обґрунтованим, так як Позивач не прибув за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Крім того відповідач зазначає, що в ухвалі суду зазначена вимога про витребування у Відповідача матеріалів справи про адміністративне правопорушення стосовно Позивача, однак виконати вимогу суду на теперішній час Відповідач не має можливості у зв`язку із вилучення зазначених матеріалів працівниками правоохоронних органів під час обшуку.

13.07.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, зокрема, наступне. У відзиві на позовну заяву мова йде про Постанову ТЦК від 02.09.2024 №2330/1, а не про оскаржувану Постанову від 20.05.2024 № 1410/1. У оскаржуваній Постанові від 20.05.2024 № 1410/1 вказано, що під час загальної мобілізації, Позивач отримав повістку 26.04.2024 про необхідність прибуття 30.04.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте не з`явився в зазначені у повістці у вказаний час та дату, доказів наявності поважних причин неприбуття не надав, чим порушив вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Однак у відзиві на позовну заяву Відповідач повідомляє, що Позивач нібито не прибув у ТЦК за повісткою. Позивач отримав повістку прибув у ТЦК, пройшов ВЛК, в подальшому був мобілізований та з 20.05.2024 зарахований на військову службу до військової частини НОМЕР_1 (що підтверджується довідкою Ф-5, доданою до позовної заяви). Таким чином, Позивач, станом на день винесення Постанови, вже не був суб`єктом зазначеного в постанові правопорушення. На думку позивача, належними доказами вручення повістки Позивачу є відеозаписи боді-камер (нагрудних відеореєстраторів) учасників групи оповіщення з доказами вручення повістки про виклик Позивача до ТЦК, проте такий відеозапис відповідачем не надано. Наведене свідчить, що в діях Позивача відсутня об`єктивна сторона інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Відсутність об`єктивної сторони дозволяє дійти безальтернативного висновку про відсутність у діях Позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.2101 КУпАП. Крім того позивач зазначає, що формально Відповідач визнав протиправність та незаконність оскаржуваної Постанови, так як у відповідь на адвокатський запит надав відповідь за вих. № ю/3867 від 16.06.2026, що ТЦК нібито за вихідним №Ю/3797 від 12.06.2026 направлена до ДВС вимога про повернення виконавчого документа без виконання, а саме Постанови № 1410/1 від 20.05.2024 по справі відносно Позивача та після повернення вказаного документу до ТЦК, справа про адміністративне правопорушення відносно Позивача буде закрита на підставі ст.15 КУпАП. Проте, станом на дату подання позовної заяви, вказане у відповіді на адвокатський запит реалізовано не було.

У судовому засіданні 03.08.2026 судом розглянуто справу по суті та ухвалено рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, та при дотриманні норм матеріального і процесуального права, приходить до наступного висновку.

Постановою № 1410/1 від 20.05.2024, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 підполковником ОСОБА_4 , позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

За змістом вказаної постанови, ОСОБА_1 був визнаний винуватим у тому, що під час загальної мобілізації він 26.04.2024 отримав повістку про необхідність прибуття 30.04.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , проте не з`явився в зазначені в повістці час та дату, доказів наявності поважних причин неприбуття за повісткою не надав, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Оцінюючи вказану постанову за критеріями законності і обґрунтованості, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова у справі по адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Статтею 277-2 КУпАП встановлено, що повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.

Виходячи із змісту ст. ст. 268, 279 КУпАП, особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, має право брати участь у розгляді справи, надавати пояснення, залучати докази, користуватись правовою допомогою адвоката тощо. Невід`ємним елементом права на участь і у розгляді справи є право бути завчасно повідомленим про час місце такого розгляду. При цьому висловлення такою особою заяви про розгляд справи без її участі не позбавляє орган, який розглядає справи, від обов`язку вжити заходів для завчасного повідомлення такої особи про час і місце розгляду справи.

У своїх рішеннях, в тому числі і проти України, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).

Одним з основних положень практики ЄСПЛ щодо застосування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є те, що до процедури притягнення до адміністративної відповідальності мають висуватись вимоги, аналогічні тим, що висуваються до процедур у кримінальному судочинстві.

Пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і відповідна практика ЄСПЛ вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов`язок доведення вини «поза розумним сумнівом» лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Деталі обвинувачення мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (Справа «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

При цьому, у зв`язку із застосуванням принципу презумпції невинуватості, саме уповноважена посадова особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинна зібрати докази наявності події і складу адміністративного правопорушення, винуватості особи, тобто «поза розумним сумнівом» довести наявність законних підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст.256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.10.2010 року № 23-рп/2010 зазначив (п. 4), що Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, саме відповідач несе тягар доказування правомірності своїх дій та рішень.

Разом з тим, відповідач у цій справі не надав жодного доказу на підтвердження законності і обґрунтованості оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, в тому числі не надав ані доказів належного складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ані доказів виклику ОСОБА_1 повісткою на 30.04.2024, ані доказів виклику ОСОБА_1 для складання протоколу про адміністративне правопорушення, ані доказів виклику ОСОБА_1 для участі в розгляді справи про адміністративне правопорушення, ані доказів вручення ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови або її надсилання позивачу.

Посилання відповідача на неможливість надання таких документів через їх відсутність після вилучення під час обшуку суд відхиляє, оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження цього факту, зокрема, копії протоколу відповідного обшуку, не вказав на місце зберігання цих матеріалів станом на час розгляду цієї справи, не заявив клопотання про їх витребування.

Суд також погоджується з доводами сторони позивача про те, що станом на час винесення оскаржуваної постанови позивач взагалі не був суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Так, за змістом постанови, позивач нібито порушив вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацами першим - третім якої передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Отже, вказаною правовою нормою встановлені обов`язки щодо явки для конкретних категорій осіб, серед яких прямо вказані військовозобов`язані, резервісти та особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

В оскаржуваній Постанові не зазначено, до якої з наведених категорії станом на час її винесення належав ОСОБА_1 , в якості кого і з якою метою він був викликаний повісткою до відповідача.

Разом з цим порушення вимог ч. 3 ст. 22 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» може бути інкриміноване лише категоріям громадян, які прямо в ній зазначені.

Відповідач не надав доказів на підтвердження того, що станом на час ухвалення оскаржуваної Постанови позивач перебував у статусі військовозобов`язаного, резервіста чи особи, яка уклала контракт про перебування у резерві служби цивільного захисту.

Відтак, навіть у разі неявки позивача за повісткою, зазначеною в оскаржуваній Постанові, в його діянні був відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Отже, оцінюючи в сукупності матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що оскаржувана Постанова винесена з істотним порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За змістом ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_5 є належним відповідачем за позовом ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.77,139,229,241-246,250,286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Постанову № 1410/1 від 20.05.2024, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_4 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн, - скасувати.

Справу відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 05.08.2026 року.

Суддя В.К. Сиротенко