Вирок від 24 червня 2026 р. у справі №308/16041/24 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/16041/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в м. Ужгород , за процедурою спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальну справу №308/16041/24, кримінальне провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024070000000009 від 04.01.2024 р. про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Сєвєродонецьк Луганської області, українки, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка має паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 від 13.10.1999, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення :

за участю прокурора – ОСОБА_4

сторона захисту:

захисника - ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення:

Відповідно до статей 1-3, 6 Конституції України - Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава; суверенітет України поширюється на всю її територію; Україна є унітарною державою; територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною; людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтями 17,19,65,68 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом; на території України не допускається розташування іноземних військових баз; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України; кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

24.02.2022 Російською Федерацію здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України, чим самим розпочато ведення агресивної війни проти України та захоплення її території.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N? 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і діє на даний час.

Відповідно до п. 6 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупаційна адміністрація російської федерації - сукупність державних органів і структур російської федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб?єктів адміністративних послуг.

Відповідно до п. 7 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

24 лютого 2022 року о 05:00 годині, за наказом президента російської федерації володимира путіна, російська федерація незаконно вторглась на територію України та здійснила збройний напад, застосовуючи збройні сили рф.

Окрім цього, починаючи з 2014 року, збройні сили держави-агресора - російської федерації розпочали бойові дії на території України та окупували Автономну Республіку Крим, а також частину територій Донецької та Луганської областей України.

Таким чином, на частині території Луганської області захоплення органів державної влади, місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств розпочалося ще з 2014 року, а окуповану військовим шляхом територію фактично контролювала терористична організація «Луганська Народна Республіка».

У зв?язку із веденням агресивної війни з боку російської федерації проти України, під тимчасовою окупацією з 07.04.2014 перебуває вся територія Луганського району Луганської області, на території якої терористичною організацією «ЛНР» створено незаконні органи влади та державні органи.

Після остаточної військової окупації частини населених пунктів Луганського району Луганської області у лютому 2022 року, представниками збройних формувань російської федерації фактично було узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій території громади шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності громади, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного і психологічного впливу до окремих категорій суспільства та верств населення, в тому числі шляхом незаконного позбавлення волі діючих представників органів державної влади України та місцевого самоврядування.

Після незаконного вторгнення на територію України та окупації частини території України, представниками збройних сил та інших державних органів російської федерації створено незаконні органи влади та державні органи, зокрема на території м. Сєверодонецьк Луганської області.

Після незаконного вторгнення на територію України збройних сил російської федерації, тобто після 24.02.2022, у громадянки України ОСОБА_3 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 13.07.2022, виник кримінальний протиправний умисел, направлений на колабораційну діяльність з державою-агресором - російською федерацією, а саме на добровільне зайняття громадянином України посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційних державних органах держави-агресора.

З цією метою ОСОБА_3 13.07.2022, перебуваючи на території м. Сєвєрдонецьк Луганської області, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій кримінальний протиправний умисел, надала згоду представникам так званого мовою оригіналу «Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк (ГУ ЛНР - УПФ ЛНР в г. Северодонецк») на добровільне зайняття посади, пов?язаної з виконанням організаційно - розпорядчих функцій у незаконному державному органі, створеному на тимчасово окупованій території Луганської області, а саме на зайняття посади заступника начальника Державної установи Луганської народної республіки - Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєвєродонецьк.

З метою зайняття вказаної посади ОСОБА_6 подала на ім?я так званого начальника управління (мовою оригіналу) Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк ОСОБА_7 заяву від 13.07.2022.

У подальшому, 14.07.2022 наказом начальника Управління Державної установи Луганської народної республіки - Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк (мовою оригіналу «Государственное учреждение Луганской народной республики – Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк (ГУ ЛНР - УПФ ЛНР в г. Северодонецк») N? 5-ЛС на посаду заступника начальника Державної установи Луганської народної республіки - Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк призначено громадянку України ОСОБА_3 на умовах строкового трудового договору на період з 14.07.2022 по 14.09.2022 з окладом згідно штатному роспису. Підставою для видачі вказаного наказу стала заява ОСОБА_3 від 13.07.2022.

11.07.2022 наказом начальника Управління Державної установи Луганської народної республіки - Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк (мовою оригіналу «Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк (ГУ ЛНР - УПФ ЛНР в г. Северодонецк» наказом N? 4лс затверджено посадову інструкцію заступника начальника Державної установи Луганської народної республіки – Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк (мовою оригіналу «Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк (ГУ ЛНР - УПФ ЛНР в г. Северодонецк)».

Згідно з п. 2.1. посадової інструкції заступник начальника Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк, серед іншого:

- здійснює керівництво відділами та працівниками Управління, забезпечує виконання завдань покладених на Управління;

- контролює виконання працівниками їх службових обов?язків;

- організовує роботу з питань ведення реєстру застрахованих осіб;

- виконує інші доручення начальника Управління.

Перебуваючи на вказаній посаді в період з 13.07.2022 по 14.09.2022, більш точної дати припинення виконання службових обов?язків досудовим розслідуванням не встановлено, використовуючи свої знання та досвід, оскільки раніше займала посаду заступника начальника відділу аналізу та прогнозування управління економічного і соціального розвитку Луганської обласної державної адміністрації в період з 09.10.2018 по 03.06.2022, з метою забезпечення становлення і функціонування окупаційної адміністрації, так званої (мовою оригіналу) «Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк», здійснювала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, а саме:

- брала участь у засіданнях, які проводились т. зв. ««Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк»;

- організовувала на території обслуговування т.зв. пенсійного фонду Луганської народної Республіки в м. Сєверодонецьк у межах компетенції виконання рішень окупаційної влади та здійснювала контроль за їх виконанням;

-приймала участь в якості члена комісії «по подтверждению страхового (трудового) стажа, чьи документы подтверджающие их страховой (трудовой) стаж, утрачены (уничтожены) в связи с проведением боевых действий»;

- контролювала виконання працівниками їх службових обов?язків;

- організовувала роботу з питань ведення реєстру застрахованих осіб тощо.

Отже, в період з 14.07.2022 по 14.09.2022, більш точної дати припинення виконання обов?язків в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_8 перебуваючи на території м. Сєверодонецьк Луганської області, добровільно зайняла посаду пов?язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному державному органі, створеному на тимчасово окупованій території Луганської області, а саме, посаду «заступника начальника Державної установи Луганської) народної республіки - Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєвєродонецьк (мовою оригіналу «Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк» та працювала на цій посаді з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень окупаційної адміністрації держави-агресора.

Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у колабораційній діяльності, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційнній адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися: у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційнній адміністрації держави-агресора ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 111-1 КК України.

Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно обвинувального акту згідно до вимог статті 337 КПК України.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia) ОСОБА_8 , яка показань суду не надавала, та будь-яких клопотань від останньої на адресу суду також не надходило.

Повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_8 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України, зокрема, шляхом розміщення відповідних оголошень у газеті «Урядовий кур`єр», повідомлень на офіційному веб - сайті суду. Інформація про процесуальні документи публікувалася у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, на офіційному веб-сайті суду; процесуальні документи вручалися захиснику обвинуваченої. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Ухвалою слідчого судді від 17.09.2024 року було надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК, а ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 11.04.2025 року вирішено розглядуване кримінальне провадження здійснювати за відсутності обвинуваченого (inabsentia) в порядку спеціального судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_8 , яка у свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від кримінальної відповідальності.

У той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_8 від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Водночас, це кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Дане кримінальне провадження, як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалось за відсутності обвинуваченої (in absentia), котра показань суду не надавала.

ЄСПЛ визнає, що хоча право обвинуваченого бути судимим у його присутності в Конвенції прямо не згадується, воно має «першорядне значення». Під час слухання людина володіє таким процесуальним правом як право фізично постати перед судовим посадовцем («Мулен проти Франції» (3710/406), (2010) §118; «Оджалан проти Туреччини» (46221/99), Велика палата (2005) §103; «Медведєв проти Франції» (3394/03), Велика палата (2010) §118). Право обвинувачених на особисту присутність вимагає, щоб влада досить завчасно інформувала їх самих (а також їх захисників) про дату і місце слухань, викликала їх до суду.

Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях, […]; супроводжуватися дотриманням гарантій, відповідних важливості такого рішення; і не повинна вступати в протиріччя з громадським інтересом («Колоцца проти Італії» (9024/80), (1985) §28; «Пуатрімоль проти Франції» (14032/88), (1993) §31; «Ермі проти Італії» (18114/02), Велика палата (2006) §73).

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був […] повідомлений про судовий розгляд, […]. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді […] («Пелладоах проти Нідерландів» (16737/90), (1994) §41; «Пуатрімоль проти Франції» (14032 / 88), (1993) §34).

З моменту направлення до суду обвинувального акту процесуальні права обвинуваченої ОСОБА_8 були дотримані стороною обвинувачення та прийнято усіх вичерпних заходів для забезпечення її прав. Зокрема, захист обвинуваченої здійснює адвокат, яка брала участь як під час досудового розслідування, так і у суді, повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_8 (враховуючи, що з 24.02.2022 АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до рф, а також поштових відправлень до тимчасово окупованої території), інформація про процесуальні документи надсилались судом та публікувались відповідно до вимог ст.135, 323 КПК України через засоби масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур`єр», на офіційних сайтах офісу Генерального прокурора України та судової влади.

Захисник обвинуваченої здійснювала активні дії, спрямовані на захист обвинуваченої, приймала участь у дослідженні доказів, виступала у дебатах.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що не мала можливості зв`язатися з обвинуваченою і з`ясувати її правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Просила суд оцінити докази з точки зору належності та допустимості. Водночас, захисник належним чином приймала участь у реалізації права на захист обвинуваченої ОСОБА_8 під час судового розгляду та висловила свою позицію з приводу даного кримінального провадження та вини останньої у вчиненні інкримінованого їй злочину.

Прокурором вручено обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування захиснику обвинуваченої адвокату ОСОБА_5 про що свідчить розписка про отримання копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування від 27.09.2024 року.

Обвинувачена ОСОБА_8 будучи обізнаною, що відносно неї розпочато кримінальне провадження, що їй повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та обвинувальний акт відносно неї перебуває на розгляді в суді, в судові засідання неодноразово не з`явилася.

Судом вживалися заходи для виклику обвинуваченої для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим вона викликалася в судові засідання в порядку ст. 323 КПК України. Так, повістки про виклик на кожне судове засідання були опубліковані у засобах масової інформації загальнодержавної сфери у виданні «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та офіційному веб-сайті Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

У матеріалах справи містяться документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченої до слідчого, прокурора (на стадії досудового розслідування) та суду, текст повідомлення про підозру опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та у засобах масової інформації загальнодержавної сфери у виданні «Урядовий кур`єр», що свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що відносно неї розпочато кримінальне провадження. Обвинувачена мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченій, надавались захиснику.

Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та судом вживалися достатні заходи щодо дотримання прав обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.

Суд вважає, що вина обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, за встановлених судом обставин у межах висунутого обвинувачення, повністю підтверджується зібраними стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні наступними доказами.

Як доказ вини обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України, прокурор в судовому засіданні зазначає протоколи допиту свідків ОСОБА_9 від 08.05.2024 року, ОСОБА_10 від 18.04.2024 року, ОСОБА_11 від 16.05.2024 року з долученим до них одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 08.05.2024 року з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показала, що ОСОБА_8 з осені 2016 року до 2022 року працювала у її підпорядкуванні у відділі економічного розвитку Управління економічного розвитку та зовнішньоекономічної діяльності Департаменту економічного розвитку та зовнішньоекономічної діяльності Луганської ОДА. Зазначила, що в останнє бачила ОСОБА_8 20 лютого 2022 року, після 24.02.2022 року спілкувались у телефонному режимі. Показала, що їй відомо, що ОСОБА_8 залишилась на окупованій території. Зазначила, що щодо факту перебування ОСОБА_3 на посаді в пенсійному фонді їй стало відомо з фотографій, які їй показували інші особи.

З протоколу пред`явлення для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_9 від 08.05.2024 року з оптичним диском DVD-R за участі свідка, вбачається, що вказаний свідок впізнала ОСОБА_8 за фотознімками.

В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 18.04.2024 року з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показав, що з ОСОБА_8 він був знайомий, вона була його сусідкою у м. Сєвєродонецьк. . Зазначив, що востаннє бачив ОСОБА_8 в лютому 2022 року, а спілкувався – в липні-серпні 2022 року. Показав, що в ході розмови ОСОБА_8 повідомила йому, що має намір лишатися та працювати в «Управлінні пенсійного фонду ЛНР у м. Сєвєродонецьк». Після цього він побачив публікації в телеграм-каналі, де вона була присутні у складі комісії т.зв. «Адміністрації міста Сєвєродонецьк ЛНР». Зазначив, що йому відомо, що ОСОБА_8 вдалось влаштуватись в органи «пенсійного фонду лнр» у м. Сєвєродонецьк на якусь керівну посаду. Де на даний час перебуває ОСОБА_8 йому невідомо.

З протоколу пред`явлення для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_10 від 18.04.2024 року з оптичним диском DVD-R за участі свідка, вбачається, що вказаний свідок впізнав ОСОБА_8 за фотознімками.

В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 16.05.2024 року з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показала, що з ОСОБА_8 знайома, вони працювали разом в Департаменті зовнішньоекономічної діяльності Луганської ОДА. Зазначила, що ОСОБА_8 була її підлеглою з кінця 2016 року та працювала на посаді головного спеціаліста. Показала, що з ОСОБА_8 спілкувалась виключно по робочих питаннях, останній раз 23.02.2022 року.

Показала, що їй відомо, що ОСОБА_8 перебуває на тимчасово окупованій території Луганської області, якими засобами зв`язку користується їй невідомо. Зазанчила, що після початку повномасштабного вторгнення рф на території України ОСОБА_3 залишилась на тимчасово окупованій території, а через декілька місяців звільнилась. Показала, що через деякий час вона побачила публікації в телеграм-каналах лнр, що ОСОБА_8 була присутня у складі комісії т.зв. «Адміністрації міста Сєвєродонецьк лнр». Також показала, що їй відомо, що ОСОБА_8 працює на окупаційну адміністрацію рф.

З протоколу пред`явлення для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_11 від 16.05.2024 року з оптичним диском DVD-R за участі свідка, вбачається, що вказаний свідок впізнала ОСОБА_8 за фотознімками.

Сторона обвинувачення не заявляла клопотань про допит осіб в якості свідків у кримінальному провадженні.

Cторона захисту також не заявляла клопотання про допит в судовому засіданні будь-яких осіб в якості свідків у кримінальному провадженні.

Судом належним чином були виконані вимоги ч. 6 ст. 22 КПК щодо створення необхідних умов для реалізації, зокрема, стороною обвинувачення та стороною захисту їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 92 КПК України визначено, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора, а обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

На підтвердження події вчинення кримінального правопорушення та винуватості ОСОБА_8 у його вчиненні стороною обвинувачення надані суду та безпосередньо у судовому засіданні дослідженні наступні докази :

- Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань сформованого станом на 25.09.2024, відповідно до якого 04.01.2024 року було зареєстровано кримінальне провадження №22024070000000009, правова кваліфікація ч.5 ст. 111-1 КК України.

- акт огляду інтернет-ресурсу від 01.01.2024 року, згідно якого старшим оперуповноваженим в ОВС 3 сектору 3 відділу ГВЗНД УСБУ в Закарпатській області ОСОБА_12 зроблено огляд мережі Інтернет , зокрема інтернет - сайту соціальної мережі " Вконтакте" . Встановлено, що за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 на якому розміщена офіційна сторінка мовою оригіналу : «Администрации города Северодонецк ЛНР». В ході огляду встановлено, що на фотографіях, які долучені до публікацій від 08.12.2022 року, від 21.12.2022 року та від 02.02.2023 року у якості члена комісії зображена заступник начальника «Управління пенсійного фонду ЛНР в м. Сєвєродонецьк» гр. України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( Скріншот № 3, Скріншот № 5,Скріншот № 6,Скріншот № 7,Скріншот № 8) , яка присутня у якості члена комісії на той час займала посаду «заступника начальника Управління пенсійного фонду ЛНР в м. Сєвєродонецьк».

- протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 08.05.2024 року, який було проведено заступником начальника 2 відділу Управління «Н» ДЗНД СБ України підполковником ОСОБА_13 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії мобільним телефоном марки «iPhone 12» із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск.

- Протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 08.05.2024 року відповідно до якого свідок ОСОБА_9 серед пред`явлених осіб на фотознімках впізнала особу під фото № 1 , як таку, що є гр. ОСОБА_8 , покази стосовно якої вона надавала раніше. Особу впізнала за сукупністю ознак: за зовнішніми рисами обличчя (зачискою, розрізом очей, формою носа та рота).

Впізнання провів заступник начальника 2 відділу Управління «Н» ДЗНД СБ України підполковником ОСОБА_13 на виконання доручення СУ ГУ СБУ в м. Києві та Київській області. Під час проведення слідчої дії використовувались технічні засоби: відео камера мобільного телефону iPhone 12. Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред`являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_9 на фото № 1 зображена ОСОБА_6 . Додаток до протоколу: оптичний носій інформації.

Cуд бере до уваги, що відеозапис є допоміжним засобом фіксації результатів слідчої дії.

- протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 18.04.2024 року, який було проведено заступником начальника 1 відділу ГВ КР 3 управління ГУ СБ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_14 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії мобільним телефоном марки «iPhone 13 pro max» із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск.

- Протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 18.04.2024 року відповідно до якого свідок ОСОБА_10 серед пред`явлених осіб на фотознімках впізнав особу під фото № 1 , як таку, що є гр. ОСОБА_8 , покази стосовно якої він надавав раніше. Особу впізнав за сукупністю ознак: за зовнішніми рисами обличчя (овалом лиця, розрізом очей, формою губ, довгим носом). Впізнання провів заступник начальника 1 відділу ГВ КР 3 управління ГУ СБ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_14 на виконання доручення слідчого відділу 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях. Під час проведення слідчої дії використовувались технічні засоби: відео камера мобільного телефону iPhone 13 pro max. Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред`являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_10 на фото № 1 зображена ОСОБА_6 . Додаток до протоколу: оптичний носій інформації.

Cуд бере до уваги, що відеозапис є допоміжним засобом фіксації результатів слідчої дії.

- протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 16.05.2024 року, який було проведено старшим оперуповноваженим в ОВС 1 відділу ГВ КР 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_15 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії мобільним телефоном марки «iPhone 15 pro» із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск.

- Протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 16.05.2024 року відповідно до якого свідок ОСОБА_11 серед пред`явлених осіб на фотознімках впізнала особу під фото № 1 , як таку, що є гр. ОСОБА_8 , покази стосовно якої вона надавала раніше. Особу впізнала за сукупністю ознак: за зовнішніми рисами обличчя (зачискою, розрізом очей, формою носа та рота).

Впізнання провів старшй оперуповноважений в ОВС 1 відділу ГВ КР 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_15 на виконання доручення слідчого відділу 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях. Під час проведення слідчої дії використовувались технічні засоби: відео камера мобільного телефону iPhone 15 pro. Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред`являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_11 на фото № 1 зображена ОСОБА_6 . Додаток до протоколу: оптичний носій інформації.

- протокол огляду від 19.01.2024 року, згідно якого старшим оперуповноваженим в ОВС Управління СБ України в Закарпатській області ОСОБА_12 на виконання доручення слідчого було проведено огляд офіційної сторінки «Администрации города Северодонецк ЛНР» на предмет підтвердження зайняття ОСОБА_3 посад у незаконних органах влади рф. Предметом огляду є розміщена на офіційній сторінці «Администрации города Северодонецк ЛНР» текстова інформація та фотографії, які підтверджують зайняття ОСОБА_6 відповідної посади у адміністрації м. Сєвєродонецьк ЛНР, зокрема проведення засідання комісії «Управління праці і соціального захисту населення» адміністрації м. Сєверодонецьк ЛНР 8 грудня 2022 року на якій зображена ОСОБА_16 як представник пенсійного фонду адміністрації м. Сєверодонецьк ЛНР.

В ході огляду встановлено, що на фотографіях, які долучені до публікацій від 08.12.2022 року, від 21.12.2022 року та від 02.02.2023 року у якості члена комісії зображена заступник начальника «Управління пенсійного фонду ЛНР в м. Сєвєродонецьк» гр. України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( Скріншот №2, Скріншот № 3, Скріншот №5,Скріншот №6,Скріншот №8 ) , яка присутня у якості члена комісії на той час займала посаду «заступника начальника Управління пенсійного фонду ЛНР в м. Сєвєродонецьк». Додаток до протоколу: магнітний носій інформації, який було оглянуто в судовому засіданні за участі сторін.

- висновок експерта Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС №СЕ-19/107-24/5942-ФП від 07.06.2024 згідно якого при проведенні портретної експертизи, встановлено:

1. Зображення осіб жіночої статі у файлах з назвами «2» (особа жіночої статі одягнена у кофту в чорно- білу смужку), «3» (особа жіночої статі одягнена у кофту в чорно-білу смужку) які записані на оптичний диск, є обмежено-придатні для портретної ідентифікації. Зображення особи жіночої статі у файлі «2181349_P_1528441725» придатне для портретної ідентифікації.

2. У файлах з назвами «2» (особа жіночої статі одягнена у кофту в чорно-білу смужку), «3» (особа жіночої статі одягнена у кофту в чорно-білу смужку) та на порівняльному зображенні у файлі з назвою «2181349P1528441725», ймовірно, зображена одна й та ж особа.

- протокол огляду від 04.06.2024 року, який було проведено старшим оперуповноваженим в ОВС Управління СБ України в Закарпатській області ОСОБА_12 відповідно до якого об`єктом огляду є розміщена 29 травня п.р. в Telegram-каналу», в групі Telegram-каналі» «Луганщина оперативна» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_3 текстова інформація та фотографії, які підтверджують зайняття ОСОБА_3 відповідної посади у адміністрації м. Сєверодонецьк ЛНР, зокрема посадова інструкція ОСОБА_3 , як представника ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В протоколі зазначено, що "З метою перегляду даної публікації у програмному забезпеченні - Інтернет-браузері «Chrome» у вкладці пошуку введено вищезазначене посилання. Після цього, за допомогою вбудованої функції Інтернет-браузера «Chrome» створено посилання на дану статтю (публікацію) у вигляді QR-коду для цієї сторінки (вказаний QR-код відображено нижче у протоколі)", "Далі текст який розміщений в групі Telegram-каналу» - « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_6 ), що підтверджуює зайняття ОСОБА_3 відповідної посади у адміністрації м.Сєвєродонецьк ЛНР, зокрема посадова інструкція ОСОБА_3 , як представника пенсійного фонду адміністрації м. Северодонецьк ЛНР". Додаток до протоколу: магнітний носій інформації, який було оглянуто в судовому засіданні за участі сторін.

- протокол огляду від 27.05.2024 року, який було проведено старшим оперуповноваженим в ОВС Управління СБ України в Закарпатській області ОСОБА_12 відповідно до якого об`єктом огляду є розміщена 16 травня п.р. в Telegram-каналу», в групі Telegram-каналі» «Луганщина оперативна» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_3 текстова інформація та фотографії, які підтверджують зайняття ОСОБА_3 посади у адміністрації м. Сєверодонецьк ЛНР, зокрема наказ на призначення ОСОБА_3 , на посаду пенсійного фонду адміністрації м. Сєверодонецьк ЛНР.

В протоколі зазначено, що "З метою перегляду даної публікації у програмному забезпеченні - Інтернет-браузері «Chrome» у вкладці пошуку введено вищезазначене посилання. Після цього, за допомогою вбудованої функції Інтернет-браузера «Chrome» створено посилання на дану статтю (публікацію) у вигляді QR-коду для цієї сторінки (вказаний QR-код відображено нижче у протоколі)", "Далі текст який розміщений в групі Telegram-каналу» - «Луганщина оперативна» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_7 ), що підтверджує зайняття ОСОБА_3 посади в органах державної влади т.зв. «ЛНР»". Додаток до протоколу: магнітний носій інформації, який було оглянуто в судовому засіданні за участі сторін.

- заява ОСОБА_17 від 30.05.2022 року адресована в.о. директору Департаменту економічного розвитку та зовнішньоекономічної діяльності Луганської ОДА ОСОБА_18 про її звільнення з 03.06.2022 року за згодою сторін.

- Наказ в.о. директора Департаменту економічного розвитку та зовнішньої діяльності Луганської ОДА №29-к від 30.05.2022 року «Про звільнення ОСОБА_3 », згідно якого з 03.06.2022 року звільнено ОСОБА_3 з посади головного спеціаліста відділу економічного розвитку управління економічного розвитку та зовнішньоекономічної діяльності за угодою сторін.

- заява ОСОБА_17 від 02.06.2022 року адресована в.о. директору Департаменту економічного розвитку та зовнішньоекономічної діяльності Луганської ОДА ОСОБА_18 про надсилання їй фотокопії наказу про звільнення у зв`язку з її перебуванням на окупованій території.

-наказ начальника Управління Державної установи Луганської народної республіки - Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк (мовою оригіналу «Государственное учреждение Луганской народной республики – Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк (ГУ ЛНР - УПФ ЛНР в г. Северодонецк») від 14.07.2022 року №5-лс «Про призначення на посаду ОСОБА_3 » (мовою оригіналу Об оглашении приказа Государственного учреждения Луганской народной республики –Пенсионный фонд Луганской народной республики "О назначении на должность ОСОБА_19 "), згідно якого призначено ОСОБА_3 на посаду заступника начальника державної установи луганської народної республіки – управління пенсійного фонду луганської народної республіки в м. Сєвєродонецьк (мовою оригіналу должность заместителя начальника Государственного учреждения Луганской народной республики в г. Северодонецк) на умовах строкового трудового договору на період з 14.07.2022 по 14.09.2022 з окладом згідно штатного розпису. Підстава : заява ОСОБА_3 від 13.07.2022.

- посадова інструкція заступника начальника Державної установи Луганської народної республіки – Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк (мовою оригіналу «Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк (ГУ ЛНР - УПФ ЛНР в г. Северодонецк)», яка затверджена 11.07.2022 наказом начальника Управління Державної установи Луганської народної республіки - Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк (мовою оригіналу «Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк (ГУ ЛНР - УПФ ЛНР в г. Северодонецк» наказом N? 4лс.

Згідно з п. 2.1. посадової інструкції заступник начальника Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк, серед іншого:

- здійснює керівництво відділами та працівниками Управління, забезпечує виконання завдань покладених на Управління;

- контролює виконання працівниками їх службових обов?язків, в тому числы контролює строки та якість виконання документів;

- організовує роботу з питань ведення реєстру застрахованих осіб;

- виконує інші доручення начальника Управління.

Таким чином, аналізуючи положення посадової інструкції ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Державної установи Луганської народної республіки – Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк (мовою оригіналу «Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк (ГУ ЛНР - УПФ ЛНР в г. Северодонецк), суд приходить до висновку, що у діях ОСОБА_3 вбачається факт добровільного зайняття громадянином України посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційнній адміністрації держави-агресора.

Аналізуючи вищезазначені письмові докази, досліджені в ході судового розгляду , зокрема протоколи слідчих дій, суд визнає їх належними та допустимими доказами, складені відповідно до вимог КПК України

Окрім того, суд зазначає, що вимоги до оформлення протоколу, який фіксує хід і результати проведення процесуальної дії визначені в ст. 104 КПК України.

Також суд враховує, що вказані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 знали обвинувачену , зазначили, що впізнали обвинувачену на фотозображенні. Такі їхні свідчення не є показаннями з чужих слів, оскільки вони повідомляли відому саме їм інформацію, а не інформацію, отриману від третіх осіб.

Вказані свідки повідомляли при допиті в порядку ст. 615 КПК України інформацію, яку сприймали особисто, тому й підстав стверджувати про порушення ст. 97 КПК немає.

Згідно ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюютьнаявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною 1 статті 86 КПК України передбачено, що доказ вважається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, досліджені письмові докази суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України , а безпосередньо порушень вимог ст.ст. 87,99 КПК України, судом не встановлено та сторонами не доведено, дослідженими доказами в їх сукупності підтверджуються, як дата, час, місце, так і спосіб вчинення злочину, тобто обставини встановлені ст.91 КПК України.

Отже, суд визнає здобуті по даній справі докази допустимими, оскільки вони отримані в порядку, встановленому КПК України. Доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено.

Щодо доводів захисника про те, що покази свідків є недопустимими доказами, з огляду на те, що останні в порушення КПК допитані в порядку ч.11 ст.615 КПК України, а не допитані в порядку ст. 225 КПК України, суд зазначає наступне.

Захисник зауважила, що свідки не допитувались в порядку ст. 225 КПК України. Вважає, що сторона захисту була позбавлена права задавати питання свідкам, права на перехресний допит. Зазначила, що свідки не були допитані на окупованій території, вважає такі дії сторони обвинувачення зловживанням правом.

Стороною захисту в судовому засіданні заявлено про недопустимість доказів, а саме те, що покази свідків є недопустимими доказами, з огляду на те, що останні в порушення КПК допитані в порядку ч.11 ст.615 КПК України, а не допитані в порядку ст. 225 КПК України.

Надаючи оцінку з точки зору належності та допустимості зазначених доказів, суд виходить з наступного.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20.10.2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Згідно із ч. 2 цієї статті зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит.

За змістом статей 86-87 КПК України, ключовою умовою визнання доказів недопустимими є встановлення факту їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому, зібрані таким шляхом докази не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатись суд при ухваленні судового рішення, оскільки це порушує право особи на справедливий судовий розгляд.

Перевірка доказів на їх допустимість є однією з найважливіших гарантій забезпечення прав і свобод людини в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. З огляду на це, суд має детально аналізувати надані сторонами докази на предмет їх допустимості.

Відповідно до ч.1 ст. 225 КПК України у виняткових випадках, пов`язаних із необхідністю отримання показань під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров`я особи, її тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити її допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такої особи в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворої особи в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду. У порядку, визначеному цієї статтею, може бути допитаний свідок, потерпілий, а також особа, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого.

Відповідно до ч.11 ст. 615 КПК України - Показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

За загальним правилом, передбаченим ч.1 ст.23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Згідно з ч.4 ст.95 КПК України, Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.

Однак, ч.2 ст.23 КПК України передбачає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, але крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, КПК України передбачає, що у випадках, передбачених ним, суд може відійти від цього загального правила щодо використання показів свідків тільки у тому випадку, якщо вони були допитані безпосередньо судом у залі суду.

І зокрема, ч.11 ст.615 КПК України (яка діє з 01.05.2022) прямо передбачає, що показання, отримані під час допиту свідка у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Отже, спеціальним, передбаченим КПК України випадком, коли суд може відійти від застосування показів свідків тільки у тому разі, коли він допитував свідка безпосередньо у залі суду, є випадок, коли показання були отримані під час допиту свідка у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Дане кримінальне провадження, здійснюється в умовах воєнного стану, і свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були допитані після набрання чинності норми ч.11 ст.615 КПК України , а хід і результати такого допиту фіксувались за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. І з їх змістом, суд ознайомився безпосередньо, прослухавши їх в ході судового розгляду за участі сторін кримінального провадження.

В ході досудового слідства 08 травня 2024 року була допитана свідок ОСОБА_9 , 18 квітня 2024 року був допитаний свідок ОСОБА_10 та 16 травня 2024 була допитана свідок ОСОБА_11 . Станом на той час на території України згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 було введено воєнний стан.

На момент допиту свідків та на момент розгляду провадження судом воєнний стан в Україні був продовжений.

В суді в ході судового розглляду було досліджено відповідні протоколи та відтворено відеозаписи допитів цих свідків. Вказані показання свідків суд оцінив та обґрунтовує ними вирок відповідно до вимог ст. 7 ч. 3, ст. 95 ч. 4, ст. 615 ч. 11 КПК України.

Крім того, показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не є визначальними і суд оцінює їх у сукупності з іншими доказами в кримінальному провадженні. Даних, які б ставили їх під сумнів чи вказували на обмову цими свідками ОСОБА_3 в ході судового розгляду не наведено і за матеріалами провадження не встановлено.

За таких обставин, показання вказаних свідків суд дослідив та врахував відповідно до вимог КПК України в період дії воєнного стану, при цьому не допустив порушення такої засади кримінального провадження як безпосередність дослідження показань та прав ОСОБА_3 , а тому доводи захисника в цій частині про недопустимість показів свідків допитаних в порядку ч.11 ст.615 КПК України є необґрунтованими.

І тому суд вважає, що покази свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є допустими.

На цих підставах Суд відхиляє доводи сторони захисту про недопустимість зазначених доказів .

За таких обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку, що протоколи допиту свідків є допустимими доказами, оскільки вони отримані з дотриманням вимог КПК України, хід і результати таких допитів фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації, а тому суд бере їх до уваги при ухваленні вироку.

Судом досліджені документи, які характеризують особу обвинуваченої:

-згідно довідки про судимість №12-12032024/21210, відомостей щодо обвинуваченої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до кримінальної відповідальності чи судимостей немає.

- згідно інформації наданої Упралінням державної міграційної служби України в Луганській області вбачається, що перевіркою за наявними обліками УДМС у Луганській області та інформації, внесеної до Єдиного Державного демографічного реєстру встановлено, що запитувана Вами особа відповідно до положень чинного законодавства України є громадянином України, документована паспортом громадянина України. 3 питання оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання ОСОБА_3 не зверталася. На сьогодні в УДМС у Луганській області відсутні відомості про припинення громадянства України запитуваною особою.

- Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 16.01.2024 року № 362075159 житлове приміщення у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_3 .

- згідно витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 05.04.2024 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_8

- довідка №734 від 10.06.2024 року, КНП Луганської обласної ради «Центр психічного здоров`я» згідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по медичну допомогу до КНП «ЦПЗ» не зверталась.

-згідно листа Центральної виборчої комісії №21-24-931 від 05.04.2024 року повідомлено, що відомостей про обрання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , на місцевих виборах 25 жовтня 2020 року, а також на інших місцевих виборах (проміжних, повторних, позачергових), що проводились після цієї дати, депутатом місцевої ради (і про її реєстрацію кандидатом у депутати), сільським, селищним, міським головою до Центральної виборчої комісії не надходило.

Дані докази будуть враховані судом як обставини, які характеризують особу обвинуваченого.

Отже, суд визнає здобуті по даній справі докази допустимими, оскільки вони отримані в порядку, встановленому КПК України. Доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено.

За змістом статей 86-87 КПК України, ключовою умовою визнання доказів недопустимими є встановлення факту їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому, зібрані таким шляхом докази не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатись суд при ухваленні судового рішення, оскільки це порушує право особи на справедливий судовий розгляд.

Перевірка доказів на їх допустимість є однією з найважливіших гарантій забезпечення прав і свобод людини в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. З огляду на це, суд має детально аналізувати надані сторонами докази на предмет їх допустимості.

Судом було вжито передбачені законом заходи для допиту усіх свідків, зазначених стороною обвинувачення та захисту, а також досліджені всі докази надані учасниками кримінального провадження.

Згідно ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів.

Згідно ст. 84 КПК України:

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому ним Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно ст.370 КПК України, судове рішення ухвалюється судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду.

Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, в рішенні «Коробов проти України» ЄСПЛ зазначив, що при оцінці доказів Суд як правило застосовує критерій доведеності вини поза розумним сумнівом, та така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 надані в порядку ч. 11 ст. 615 КПК України разом з письмовими доказами у кримінальному провадженні повністю доводять добровільність дій обвинуваченої ОСОБА_3 на посаді «заступник начальника Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк», держави-агресора.

У складів кримінального правопорушення за ч.5 ст.111-1 КК важливе значення має добровільність.

Лише самого факту добровільного зайняття громадянином України однієї із таких посад достатньо для кваліфікації відповідних дій за частиною 5 ст. 111-1 КК України. Адже суспільна небезпечність їх є очевидною: особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади. Саме така вертикаль є основою функціонування державного механізму загалом.

Державою-агресором за загальним визначенням є країна, яка першою застосовує збройну силу проти іншої країни, тобто тим самим вчиняє агресію.

Державою-агресором може бути визнана не лише одна країна, а група країн, в т.ч. пов`язаних між собою угодами про військову допомогу.

При кваліфікації злочинів за ст.111-1 КК державою-агресором наразі вважається російська федерація. При цьому враховуються, зокрема, постанова Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII[2], Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022[3], затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022.

У кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України.

Доказів стосовно того, що ОСОБА_3 зайняла посаду заступника начальника Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк, що створена представниками держави-агресора рф на тимчасово окупованій території м. Сєверодонецьк Луганської області, не добровільно, а через фізичний та психічний примус з боку окупаційних військ країни-терориста рф, суду не надано .

Фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, передбачених ст. 111-1 КК, відповідно до статей 39 і 40 КК України.

Суду не надано доказів, що обвинувачена ОСОБА_3 виконувала покладені окупаційною владою обов`язки, перебуваючи на посаді заступника начальника Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк, під безпосереднім впливом:

а) фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування - в розумінні ст. 127 КК, тобто спричинення сильного фізичного болю, побої, мучення тощо з певною метою);

б) фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов: такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави, цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами та при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Шкала видів шкоди відсутня, але є один виняток - шкода життю людини завжди є більш значною, ніж шкода, не пов`язана з посяганням на життя людини; при цьому життя однієї людини не може цінуватися вище, ніж життя іншої.

При цьому, покази свідків надані в порядку ч. 11 ст. 615 КПК України об`єктивно вказують на добровільність дій ОСОБА_3 .

Ніяких об`єктивних даних, які б свідчили про те, що до ОСОБА_3 застосовувалися заходи фізичного та/або психічного примусу, внаслідок застосування якого ОСОБА_3 виконувала покладені окупаційною владою обов`язки, перебуваючи на посаді заступника начальника Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк, суду не надано.

З досліджених судом доказів, зазначених вище, встановлено, що ОСОБА_3 діяла добровільно. Докази, що її примушували до зайняття посади в незаконному органі, створеному на тимчасово окупованій території за встановлених вище судом обставин, відсутні.

Правові підстави вважати, що встановлені судом обставини вчинення ОСОБА_3 зазначених вище дій не є кримінальним правопорушенням, у суду відсутні.

Дослідивши наведені вище докази, суд не знайшов підтвердження того, що ОСОБА_3 була вимушена зайняти зазначену вище посаду та діяла під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли іноземну державу - росію. Так, показаннями свідків підтверджується саме добровільне зайняття ОСОБА_3 зазначеної посади та за відсутності фізичного чи психічного примусу.

Зібрані у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_3 добровільно, будучи громадянкою України, зайняла посаду з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, в незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК. Суспільна небезпечність її дій полягала в допомозі агресору створити вертикаль незаконних органів влади. При цьому збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а також вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, тиску чи примусу, належними і допустимими доказами не підтверджено.

У частині 5 ст. 111-1 КК України передбачено відповідальність за вчинення громадянином України добровільного зайняття посади пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.

З огляду на формулювання диспозиції ч. 5 ст. 111-1 КК України, сам факт добровільного зайняття громадянином України посади пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою.

Наявність владних повноважень органу та спрямованість його діяльності є визначальними ознаками під час ідентифікації місця роботи колаборанта як органу влади.

Суд вважає, що особа, добровільно перебуваючи на посаді заступника начальника Державної установи Луганської народної республіки – Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк (мовою оригіналу «Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк (ГУ ЛНР - УПФ ЛНР в г. Северодонецк) та взявши участь у роботі незаконної так званої (мовою оригіналу«Государственное учреждение Луганской народной республики - Управление Пенсионного фонда Луганской народной республики в г. Северодонецк (ГУ ЛНР - УПФ ЛНР в г. Северодонецк) не тільки допомагає окупаційній владі створити вертикаль владних інституцій, зміцнюючи її стійкість, а і сприяє окупаційній владі в порушенні норм міжнародного гуманітарного права, які захищаються і ґарантуються положенням IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі, додатком до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року (надалі - Гаагська конвенція).

Відповідно до ст. 43 Гаагської конвенції, з фактичним переходом до рук окупанта повноважень легітимної влади, він вживає всіх залежних від нього заходів для того, щоб, по можливості, відновити і забезпечити громадський порядок і безпеку, дотримуючись існуючих у країні законів, за виключенням, коли це абсолютно неможливо.

За змістом вказана норма цього носія міжнародного гуманітарного права означає збереження суверенітету на окупованій території за попередньою стороною, а сторона-окупант в такому випадку виступає як тимчасова влада з обмеженими повноваженнями, мета якої - забезпечити існування місцевого населення в належних умовах до моменту завершення війни.

В цьому контексті, на думку Суду, створення власних правил організації влади на тимчасово окупованих територіях та населених пунктах Луганської області, відмінного від порядку, встановленого Конституцією та законами України, є посяганням на державний суверенітет України.

Відтак, все наведене у сукупності Суд вважає посяганням на суверенітет і територіальну цілісність України, а тому є посяганням на основи національної безпеки України.

Суд враховує, що не було надано доказів про застосування до обвинуваченої психічного та фізичного примусу, у чому саме міг полягати фізичний примус, та осіб, які здійснювали на обвинувачену тиск і за яких обставин.

Крім того, матеріали справи не містять того, що ОСОБА_3 постійно перебувала під психічним примусом.

Натомість суду не надано доказів, що ОСОБА_3 , будучи громадянином України, вчинила дії, що ставляться їй у провину, під безпосереднім впливом фізичного примусу, унаслідок якого вона не могла керувати своїми вчинками, чи психічного примусу за умови, що такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом його правам або правам інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці).

Разом з цим, надані прокурором докази і досліджені протоколи допиту свідків в порядку ч. 11 ст. 615 КПК України об`єктивно вказують на добровільність дій ОСОБА_3 .

Жодних об`єктивних даних, які б свідчили про те, що до ОСОБА_3 з боку будь-кого з осіб держави-агресора застосовувався фізичний та/або психічний примус, внаслідок застосування яких/якого вона вчинила інкриміновані їй дії, суду не надано.

Крім того, суд зауважує, що досліджені докази свідчать, що ОСОБА_3 діяла добровільно, а будь-які докази про примушування її до вчинення таких дій, за встановлених вище судом обставин, відсутні.

Суд враховує, що ОСОБА_3 згідно оперативної інформації, знаходиться на тимчасово окупованій території Луганської області, а саме в м. Сєвєродонецьк. Також, встановлено, що вказана особа продовжує протиправну діяльність на користь окупаційної адміністрації рф, працюючи в «Управлінні пенсійного фонду Луганської Народної Республіки в м. Сєверодонецьк». Відповідно до даних ІМІТС «Аркан» Державної прикордонної служби України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , державний кордон України не перетинала, що підтверджується рапортом начальника ГАЗНД УСБУ в Закарпатській області ОСОБА_21 .

Об`єктивних даних, які б давали суду підстави вважати, що ОСОБА_3 діяла не добровільно, виконувала обов`язки під психічним впливом та фізичним примусом, та такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала йому чи іншим особам, або інтересам держави, суду не надано.

Не залишилося поза увагою суду й те, що воєнний напад на Україну, окупація території Луганської області та встановлення на цій території окупаційних органів влади мали відкритий характер, а тому ОСОБА_3 , будучи громадянином України, обіймаючи посаду заступника начальника Управління Пенсійного фонду Луганської народної республіки в м. Сєверодонецьк, з огляду на її вік та достатній життєвий досвід, очевидно, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.

Зазначене, а також факт добровільного перебування на посаді , факт її перебування на тимчасово окупованій території є підтвердженням невимушеності її поведінки, відсутності будь-якого примусу стосовно неї. Отже, її дії були цілком добровільними.

Заслухавши поясненя захисника, перевіривши надані стороною обвинувачення докази, оцінюючі кожний досліджений в судовому засіданні доказ окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів -з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України у відповідності до критерія доведеності вини “ поза розумним сумнівом”.

Окрім того, у відповідності до ч.4 ст.95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Отже, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.

Отже, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази у їх сукупності, суд вважає повністю доведеним висунуте ОСОБА_3 обвинувачення за ч.5 ст. 111-1 КК України.

Недопустимості доказів згідно вимог ст.ст. 87-89 КПК України судом не встановлено. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи судом встановлено також не було.

Кваліфікація дій:

Юридична оцінка інкримінованого діяння є обов`язком суду, який у цій частині не тільки перевіряє правильність кваліфікації дій стороною обвинувачення, а й констатує, з огляду на таку оцінку, наявність підстав для визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованого злочину.

Згідно ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно - небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.

Кримінальна відповідальність передбачає законно обґрунтований обов`язок обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена КК України, піддатися осуду з боку держави і бути покараним у повній відповідності із законом.

Дії ОСОБА_3 суд кваліфікує, як добровільне зайняття громадянином України посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційнній адміністрації держави-агресора , тобто вчинення кримінального правопорушення, передбачене ч.5 ст. 111-1 КК України.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання виправлення засудженого.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Обвинувачена на момент вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, будь-яким психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності на той час не страждала, не страждає на такі і в теперішній час, поводиться адекватно. Тому суд визнає її осудною та відповідальною за скоєне.

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_22 від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану на території України», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до тепер.

Відповідно до ч. 5 ст. 111-1 КК України Добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території - караються позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_3 .

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_3 відповідно до статті 66 КК України не встановлено.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченої ОСОБА_3 судом згідно статті 67 КК України встановлено – вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Щодо призначення покарання.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року “ Про практику призначення кримінального покарання”, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

Відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч.2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_3 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, вчинений умисно та особу обвинуваченої ОСОБА_3 , яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, згідно довідки №734 від 10.06.2024 року КНП Луганської обласної ради «Центр психічного здоров`я» згідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по медичну допомогу до КНП «ЦПЗ» не зверталась, наявність обставин, що обтяжують покарання та відсутність обставин, що пом`якшують покарання.

Зважаючи на положення статті 50 КК України якою встановлено, що «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами», на положення статті 65 КК України, якою встановлено, що «особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень», враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої ОСОБА_3 , яка вчинила даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли у здійсненні громадянином України дій, спрямованих на добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, відсутність пом`якшуючих та наявність обтяжуючих обставин покарання, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченій ОСОБА_3 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбачене ч.5 ст. 111-1 КК України у вигляді позбавлення волі на певний строк з призначенням додаткового покарання, визначеного санкцією ч. 5 ст. 111-1 КК України як обов`язкового, у виді позбавлення права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, та з призначенням додаткового покарання, визначеного санкцією ч. 5 ст. 111-1 КК України як альтернативне, у виді конфіскації всього майна, яке є її особистою власністю.

Крім того, суд зауважує, що відсутність відомостей щодо виявлення у винного майна на час розгляду справи само по собі не є підставою незастосування конфіскації майна, оскільки майно, яке підлягає конфіскації, може бути виявлено при виконанні вироку.

Також, призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч.1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч.2 ст.52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

При цьому, визначаючи розмір основного призначеного покарання, суд враховує той факт, що ОСОБА_3 як громадянка України, вчинила злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинила цей злочин умисно, а тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченої не можливе без реального відбування покарання, а тому положення ст. 75 КК України не застосовує.

З огляду на вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, з огляду на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, висловлену у постанові від 29.01.2024 у справі № 183/184/23 (провадження № 51-5942км23) суд, при призначенні покарання ОСОБА_3 не вбачає підстав для застосування положень ст.69 КК України і призначає покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбути реально.

Підстав для застосування до ОСОБА_3 вимог ст.ст.69, 75 КК України суд не вбачає з огляду на особу обвинуваченої, яка скоїла кримінальне правопорушення в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність .

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, зазначено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системний аналіз вимог закону України про кримінальну відповідальність свідчить про те, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Дане остаточне покарання (позбавлення волі), на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Саме таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Призначаючи додаткове покарання суд виходить із наступного.

При призначенні виду додаткового покарання суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 02 лютого 2022 року у справі №344/16025/18, в якій він зазначив, що рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.

При визначенні виду додаткового покарання суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 30.01.2025 у справі № 644/4388/23 (провадження № 51-4564км24), за якою той факт, що обвинувачений за колабораційну діяльність (ч. 5 ст. 111-1 КК) під час окупації займав посаду в незаконному органі, створеному на тимчасово окупованій території, свідчить про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності.

Оскільки відповідно до пред`явленого обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_3 під час окупації займала посаду заступника начальника державної установи луганської народної республіки – управління пенсійного фонду луганської народної республіки в м. Сєвєродонецьк (мовою оригіналу должность заместителя начальника Государственного учреждения Луганской народной республики в г. Северодонецк), тобто зайняла посаду в незаконному органі, створеному на тимчасово окупованій території, то суд визнає за необхідне призначити ОСОБА_3 додаткове покарання, яке позбавляє її права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності.

Тому суд призначає додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності, на строк 13 (тринадцять) років.

Висновок в частині призначеного основного і додаткового покарання узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід

Відповідно до абз. 8 п. 2 ч. 3 та абз. 13 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та мотиви його ухвалення.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 17.09.2024 року щодо обвинуваченої ОСОБА_3 в межах кримінального провадження обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати.

Згідно ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухва-лою.

Питання про судові витрати судом вирішується відповідно до ст. 124 КПК України.

У відповідності до ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Матеріали кримінального провадження містять документально підтвердженні витрати держави на проведення експертиз у сумі 3029,12 грн., а тому вони підлягають стягненню з обвинуваченої.

Речові докази і арешт майна

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України.

Згідно ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Згідно п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України, документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Речові докази відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження

Частиною 4статті 174 КПК України визначено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.09.2024 року на майно, яке перебуває у власності громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а саме: об?єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 - залишити в силі для забезпечення виконання покарання у виді конфіскації майна.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 369-371, 373-376 КПК України, суд , -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності, на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією всього належного їй майна в дохід держави.

Запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Початок строку відбування основного покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто з дня фактичного взяття її під варту.

Строк додаткового покарання, призначеного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності, рахувати з моменту відбуття основного покарання.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави витрати пов`язані з проведенням експертиз в розмірі 3029,12 грн.

Арешт,накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.09.2024 року на майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: об?єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 - залишити в силі для забезпечення виконання покарання у виді конфіскації майна.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою – в той же строк із моменту отримання його копії.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1