Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №199/17408/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/17408/25

(2-а/199/46/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

12.02.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Заплюсвічка К.Я.,

за участі:

представника позивача адвоката Бреже Л.В., представника відповідача Стахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу№1 у місті Дніпрі Головного територіального управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення до країни походження,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що в1992 р. вона прибула на територію України з дотриманням правил реєстрації місця проживання та проживала за адресою: АДРЕСА_1 ; з цього часу вона постійно працювала, як найманий працівник, за трудовими договорами, про що вчинені відповідні записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24 січня 1992 р.

19.09.1996 р. позивач народила доньку ОСОБА_2 ; 22.01.1999 р. позивач взяла шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.02.2000 р. шлюб було розірвано, 30.11.2007 р. позивач та ОСОБА_3 повторно взяли шлюб.

10.09.2009 р. позивачу органом ДМС було надано дозвіл на імміграцію у виді висновку, на підставі якого позивач отримала посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 10.06.2009 р. та зареєструвала місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

12.01.2019 р. шлюб між позивачем та ОСОБА_3 був припинений в результаті його розірвання.

25 січня 2019 р. позивач повторно отримала посвідку на постійне проживання № НОМЕР_3 строком дії до 23 січня 2029 р.

03 грудня 2019 р. позивач взяла шлюб з гр. України ОСОБА_4 .

Рішенням №28 про скасування дозволу на імміграцію від 24 вересня 2021 р. позивачу на підставі ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий у вигляді висновку 10.06.2009 p.

Видані на підставі скасованого дозволу на імміграцію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 08.05.2008 та № НОМЕР_5 строком дії до 23.01.2029 р. були скасовані.

18 жовтня 2021 р. позивачу було видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_6 строком дії до 03 жовтня 2022 р., позивач зареєструвала своє місце реєстрації за місцем реєстрації місця проживання свого чоловіка ( АДРЕСА_3 ), де подружжя мешкає до цього часу.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду, на початку 2022 р., розуміючи, що строк дії посвідки на тимчасове проживання закінчується, позивач звернулася до відділу Амур-Нижньодніпровського відділу у місті Дніпрі ГУ ДМС України у Дніпропетровській області з питання продовження дії тимчасової посвідки, де повідомили, що продовження дії тимчасової посвідки громадянам РФ призупинено, а тому оформлення неможливе, також працівники Амур-Нижньодніпровського відділу ДМС запевнили, що через введення військового стану в країні всі строки автоматично продовжуються, та повідомили що постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №165 «Про зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру» зупинено строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строки видачі дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду, позивач неодноразово телефонувала на гарячу лінію ГУ ДМС, де також повідомили про те що, прийом заяв від громадян РФ тимчасово припинено; в березні 2023 р. з метою врегулювання питання продовження строку дії тимчасової посвідки позивач звернулася за правовою допомогою до адвоката, який в свою чергу звернувся до ДМС з питанням щодо можливості подання документів для продовження мені посвідки на проживання.

Листом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 03.04.2023 р. адвокату було надано відповідь про те, що ОСОБА_1 , громадянці РФ було оформлено та видано посвідку на тимчасове проживання, строк дії якої сплинув 03.10.2022 р.

Разом з тим зазначено, що оформлення в порядку обміну вищевказаній громадянці посвідки на тимчасове проживання суперечить вимогам п. 17 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання ,затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018, № 322 та п.3 постанови КМУ «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану від 01.11.2022 №1232.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду, отримавши відповідь на звернення адвоката, позивач фактично отримала відмову та розуміла, що відповідач не погоджується оформлювати продовження чи обмін посвідки на проживання на території України.

27 жовтня 2025 р. позивач знову звернулася до органів міграційної служби з питання подальших дій для законного перебування на території України, проте начальником відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Літошко Н.М. відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення та одночасно постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МДН № 007622 від 27.10.2025 р. про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено штраф у розмірі 34 000 грн.

Того ж дня заступником начальника відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Стаховою О.В. було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким позивача зобов`язано покинути територію України у термін до 25.11.2025 р.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просила суд позов повністю задовольнити.

Відповідач позов не визнав.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що 27.10.2025 р. Відділом №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС У Дніпропетровській області приймалось рішення про примусове повернення відносно позивача, яка у встановлений строк до 25.11.2025 р. самостійно залишила територію України та тривалий час з 04.10.2022 р. знаходиться, як нелегальний мігрант, без документів на право проживання в Україні.

Позивач востаннє прибула на територію України 02.10.2021 р. та з того часу територію України не покидала; в`їзд на територію України здійснила на підставі ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Була документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_7 від 18.10.2021 р. терміном дії до 03.10.2022р., орган видачі 1203.

Як зазначається відповідачем при зверненні до суду, письмових звернень та документів для отримання (обміну) посвідки на тимчасове проживання, згідно до переліку документів визначеного положениями частини 14, частини 18 статті 5, частини 1 статті 5 Закону №3773-V1, громадянка РФ ОСОБА_1 до ГУ ДМС у Дніпропетровській області, або ж до його територіальних підрозділів не надавала.

Отже, на переконання відповідача, після закінчення строку дії посвідки, тобто, починаючи з 04.10.2022, громадянка РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зобов`язана в семиденний строк знятися з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України, як це передбачено вимогами частини 14 статті 4 Закону № 3773-VI (в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин) та пункту 67 Порядку оформлення. видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі. визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 p. № 322.

Однак, після закінчення визначеного законодавством дозволеного строку тимчасового перебування на території України, громадянка РФ ОСОБА_1 ухиляється від виїзду з України, чим порушує правила перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, а саме вимоги частини 14 статті 4, частини 3 статті 9 Закону № 3773-VI (в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 67. Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання. вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №322, та перейшла на нелегальне положення в Україні.

Факт виявлення порушення з боку позивача правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні було зафіксовано уповноваженими посадовими особами Відділу № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складено протокол про адміністративне правопорушення, серії ПР МДН № 007633 від 27.10.20025 року, у якому зафіксовано порушення законодавства, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.203 КУпАП. За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН 007622 від 27.10.2025 року, відповідно до якої на вище зазначеної громадянки накладено адміністративне стягнення у розмірі 3400 (три тисячі чотириста) грн. 00 коп.

Адміністративний штраф сплачено в повному обсязі, постанова не оскаржена, тобто, на переконання відповідача, фактично ОСОБА_1 визнала за собою порушення міграційного законодавства.

З метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та в зв`язку з порушенням позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, керуючись положеннями статті 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», уповноваженими посадовими особами Відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області, 27.10.2025 відносно позивача прийнято рішення №1210130100019806 про примусове повернення до країни проходження або третьої країни, яким останню зобов`язано залишити територію України у строк до 25.11.2025 р.

Під час проведення загальнодержавних заходів, запобігання та протидії нелегальній міграції під умовною назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » відповідно до наказу Національної поліції України від 17.09.2025 № 1082, працівниками Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області 27.10.2025 р. було затримано громадянку РФ ОСОБА_1 з метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та притягнення до адміністративної відповідальності. Дніпровським районним управлінням поліції №2 ГУ НП в Дніпропетровській області 27.10.2025 подано обґрунтоване звернення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та подальшого видворення до країни походження або третьої країни.

Окрім цього відповідачем надані окремо додаткові письмові пояснення, в яких він вказує, що позовні вимоги заявлені громадянкою РФ ОСОБА_1 у позовній заяві у справі №199/17408/25 є безпідставними та необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню; позивачем порушені правила перебування іноземців та осіб без громадянства в України, та позивач не здійснює заходи для легалізації свого положення на території України. Пояснення та міркування позивача є безпідставними і необґрунтованими, що викладені нею в позовній заяві, стосовно наявності в побоювань стати жертвою переслідувань.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Процесуальні дії у справі:

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29.12.2025 р. прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 72 – 76 КАС України, встановлено, що позивач, починаючи з 1992 р., мешкає на території України: у 1992 р. позивач прибула на територію України з дотриманням правил реєстрації місця проживання та проживала за адресою: АДРЕСА_1 ; з цього часу вона постійно працювала, як найманий працівник, за трудовими договорами, про що вчинені відповідні записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24 січня 1992 р.

На підставі свідоцтва про народження судом встановлено, що позивач та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4

22.01.1999 р. позивач взяла шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.02.2000 р. шлюб було розірвано, 30.11.2007 р. позивач та ОСОБА_3 повторно взяли шлюб, що підтверджується відповідними свідоцтвами.

10.09.2009 р. ОСОБА_1 у органом ДМС було надано дозвіл на імміграцію у виді висновку, на підставі якого позивач отримала посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 10.06.2009 р. та зареєструвала місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

12.01.2019 р. шлюб між позивачем та ОСОБА_3 був припинений в результаті його розірвання, що підтверджується відповідним свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_8 .

25 січня 2019 р. позивач повторно отримала посвідку на постійне проживання № НОМЕР_3 строком дії до 23 січня 2029 р.

03 грудня 2019 р. позивач взяла шлюб з гр. України ОСОБА_4 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_9 , яке видано Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

18 жовтня 2021 р. позивачу було видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_6 строком дії до 03 жовтня 2022 р.

Рішенням №28 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 24 вересня 2021 р. було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий у вигляді висновку 10.06.2009 p.; зазначене рішення підписано заступником начальника ГУ ДМС України в Дніпропетровській області С.Сімоном.

Разом з тим, згідно з вказаним вище рішенням, видані на підставі цього дозволу на імміграцію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 08.05.2008 та № НОМЕР_10 від 25.01.2019 р. скасовані відповідно до вимогу пункту 1 та підпункту 4 пункту 64 Порядку оформлення, видачі,обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. №321.

27.10.2025 р. заступником начальника відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Стаховою О.В. було прийнято рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, згідно з яким позивача зобов`язано покинути територію України у термін до 25.11.2025 р.

27.10.2025 р. постановою, яка була винесена начальником відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Літошко Н.М., серії ПН МДН №007622 від 27.10.2025 р. про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянку РФ, за ч. 2 ст. 203 КУпАП, останню було притягнуто до відповідальності за КУпАП.

Згідно з вказаною постановою, ОСОБА_1 порушила законодавство про правовий статус іноземців та ОБГ: проживала на території України за документами, термін дії яких закінчився: після закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_11 строком дії до 03.10.2022 р. та відповідного терміну перебування, не виїхала за межі України у строки, визначені законодавством, чим порушила вимоги ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п. 67 Постанови КМУ №322, місце скоєння правопорушення м. Дніпро, просп. Мануйлівський, буд. 42.

Позивач не згодна з прийнятим рішенням з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач заперечує проти позову з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Дослідив докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, враховуючи наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон) нелегальний мігрант – іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Пунктом 7 ч. 1ст. 1 цього ж Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Частиною 1 ст. 23 Закону передбачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначено Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України N 353/271/150 від 23.04.2012 р. (з подальшими змінами, далі - Інструкція).

Пунктом 5 розділу І "Загальні положення" Інструкції визначено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту праві законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Водночас, при вирішенні справ про примусове повернення суд вважає за необхідне враховувати положення ст. ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Крім того, при розгляді вказаної категорії справ, необхідно звернути увагу на зобов`язання України за міжнародним правом, зокрема, на положення Конвенції про статус біженців 1951 року та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Конвенція 1951 року є універсальним міжнародним договором спеціального характеру, положення якого (разом із положеннями Протоколу щодо статусу біженця 1967 року) стосуються виключно питань надання статусу біженця та захисту біженців. Конвенція 1950 року є регіональним міжнародним договором загального характеру, що в цілому регулює питання прав і свобод людини. Вона не є спеціальним міжнародним договором щодо статусу біженця. Варто звернути увагу на те, що регіональний характер Конвенції 1950 року стосується лише кола її учасників. Права і свободи, закріплені в положеннях цієї Конвенції, поширюються на всіх осіб, які перебувають під юрисдикцією Договірних Сторін (стаття 1). Крім того, окремі положення Конвенції (закріплені в статтях 2, 3, 4 (п. 1) та 7) мають абсолютний характер, що означає, що жодного відступу від зобов`язань за цими статтями не допускається (стаття 15 Конвенції), крім відступу від статті 2 у випадках смерті внаслідок правомірних воєнних дій. Абсолютний характер положень статті 3 Конвенції 1950 року підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини (справа Сааді проти Італії та ін.).

Відповідно до ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд зазначає, що відносини позивача з членами його сім`ї (чоловіком та донькою) складають "сімейне життя" для цілей застосування ст. 8 Конвенції.

Судом також враховується, що позивач під час перебування в Україні не порушувала громадський порядок, а також після сплину строку дії посвідки на тимчасове проживання вчиняла дії щодо легалізації свого положення в Україні шляхом звернення до компетентних органів міграційної служби України щодо продовження строку перебування Україні, що не відбулось через незалежні від позивача обставини, які пов`язані із введенням воєнного стану в Україні та зупиненням строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру постановою Кабінету Міністрів України N 165 від 28.02.2022 р.

Крім того, 01 листопада 2022 р. КМУ було прийнято постанову №1232 "Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану" (далі Постанова №1232) і п. 1 цієї постанови встановлено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:

- розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором;

- у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

Пунктом другим Постанови N1232 передбачено, що зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються, зокрема на осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, п`ятнадцятою, шістнадцятою статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб.

У ч. 15 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" зазначено іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Як вже зазначалося судом, позивач перебуває у шлюбі з громадянином України, має доньку, народжену на території України, офіційно працює, що свідчить про те, що позивач не позбавлена можливості звернутися до відповідного підрозділу ДМС з заявою про продовження посвідки на тимчасове проживання з урахуванням положень Постанови №1232.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як встановлено судом на підставі рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 27.10.2025 р., яке винесено відносно позивача ОСОБА_1 , остання після закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_7 строком дії до 03.10.2022 р., в семіденний строк не знялася з реєстрації та не виїхала за межі України, дозволений законодавством строк закінчився 10.10.2022 р. Після закінчення відповідного терміну перебування в Україні гр.. росії ОСОБА_5 державний кордон не перетинав, до органів та підрозділів Державно міграційної служби України з клопотанням щодо продовження терміну перебування не звертався, чим порушила правила перебування іноземних громадян в Україні.

Разом з тим, як встановлено судом, вчинення дій, наведених вище у рішенні від 27.10.2025 р., не відбулось через незалежні від позивача обставини, які пов`язані із введенням воєнного стану в Україні та зупиненням строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру постановою Кабінету Міністрів України N 165 від 28.02.2022 р.

У постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2024 р. у справі №204/10229/22 зазначено, що у «..разі прийняття рішення про примусове повернення, судам необхідно звернути увагу на те, що при застосуванні до особи процедури примусового повернення/видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.

І лише з`ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Як встановлено судом в цій справі, позивач з 1992 р. перебуває на території України, перебуває у шлюбі з громадянином України, має доньку, народжену на території України, офіційно працює. Відтак, особисті обставини заявника, а також перебування ОСОБА_1 на законних підставах на території України станом на 03.10.2022 р. та строком до 10.10.2022 р., у сукупності з вищенаведеним свідчить про те, що відповідача відносно ОСОБА_1 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 27 жовтня 2025 р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги позову про скасування постанови серії ПН МДН №007622 від 27.10.2025 р. про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянку РФ, за ч. 2 ст. 203 КУпАП, яка була винесена начальником відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Літошко Н.М., то задовольняючи дану вимогу, суд керується наступним.

За змістом частини 2статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник, заступники керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, інші уповноважені керівником посадові особи цього органу.

Відповідно до статті 222 - 2 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну (статті 200, 201, 203 (крім порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України або контрольному пункті в`їзду-виїзду), стаття 203-1 (крім порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), стаття 205).

Частиною 2 статті 203 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився.

Відповідно до п. 6 ч. 1ст.1 Закону іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом складеної відносно позивача постанови про адміністративне правопорушення, суть інкримінованого їй адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 203 КУпАП, полягає у проживанні за документом, термін дії якого закінчився.

Як встановлено судом, на час прийняття оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності позивач дійсно мала документ - посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_11 , термін дії якої сплинув 03.10.2022 р., та проживала на території України.

Разом з тим, як встановлено постановою від 27.10.2025 р., ОСОБА_1 після закінчення 03.10.2022 р. строку дії посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_7 в установлений законодавством строк не виїхала за межі України.

Водночас, згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При винесенні постанови від 27.10.2025 р. про притягнення позивача до відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП поза увагою відповідача залишилося те, що саме на центральний орган, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, покладені повноваження з розгляду справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, якими є ДМС України (єдиний центральний орган виконавчої влади), та ГУДМС в областях - територіальні органи центрального органу виконавчої влади (на обласному рівні).

Справу про адміністративне правопорушення відносно позивача за ч. 2 ст. 203 КУпАП було розглянуто начальником відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області Литошко Н.М., втім, відділ ГУ ДМС України в області це структурний підрозділ відповідного територіального органу (ГУДМС/УДМС), який безпосередньо надає адміністративні послуги населенню на місцях. Отже, справу було розглянуто органом з порушенням меж його повноважень, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Стосовно висловленого у заяві про поновлення строку до звернення до адміністративного суду, суд керується наступним.

Разом з адміністративним позовом ОСОБА_1 (позов пред`явлений до суду 26.12.2025 р.). подано заяву про поновлення строку звернення до суду, згідно з якою дане звернення до суду є повторним, оскільки ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 22.12.2025 р. їй було відмовлено у поновленні строку зверненні до суду через ненадання доказів поважності причин пропуску строку, зокрема, не надано медичну довідку від 25.11.2025 р., яка була зазначена в додатках. Позивачем зазначені наступні причини пропуску строку, які позивач просить суд визнати поважними: депресивний стан через винесення постанови за КУпАП та усвідомлення у зв`язку з цим вимушеного розлучення із сім`єю (чоловіком та донькою), нервовий стрес та розлад психоемоційного стану, що вкрай негативно вплинуло на стан здоров`я позивача, через що позивач проходила лікування в неврологічному відділенні у період з 04.11.2025 р. по 25.11.2025 р.

Позивач просила суд не обмежувати її у праві доступу до суду через згадані обставини, на підтвердження яких надано виписку з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого та ухвалу від 28.11.2025 р. судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра Руденко В.В. у справі 199/15850/25.

Строки звернення до адміністративного суду визначені у ст. 122 КАС України, зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст. 286 КАС України встановлено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Оскаржувану постанову серії ПН МДН №007622 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП, винесено 27 жовтня 2025 р., постанова отримана позивачем того ж дня.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк, передбачений КУпАП, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 р. у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Як встановлено судом, позивач не погоджується з оскаржуваною в цій справі постановою за КУпАП та вже зверталася до суду з адміністративним позовом та просила суд поновити зазначений вище строк, до якого не долучила довідку з лікарні, втім, її наявність відображена у додатку до позовної заяви, про що зазначила у заяві про поновлення строку; акту про втрату документів або перепідшивання справи, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта (пакування (п. 6 розділу ІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, яка затверджена наказом Державної судової адміністрації України 20 серпня 2019 року №814

(у редакції наказу Державної судової адміністрації України

від 17 жовтня 2023 року №485) не надано, водночас, ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра Руденко В.В. від 28.11.2025 р. позовну заяву ОСОБА_6 було залишено без руху, ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра Руденко В.В. від 22.12.2025 р. відмовлено позивачу у поновленні строку звернення до адміністративного суду, а позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу № 1 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення повернуто позивачеві.

Згідно з ухвалою судді від 22.12.2025 р., 09 грудня 2025 р. позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, підставою поновлення зазначено, що вона проходила лікування в неврологічному відділенні в період з 04 по 25 листопада 2025 року. Однак доказів поважності причин пропуску строку для звернення до суду не подано, медична довідка від 25.11.2025 року, зазначена у додатках відсутня, що підтверджується відповідним актом.

Суду в цій справі ОСОБА_1 не надано доказів про отримання із зазначенням дати зазначених вище ухвал від 28.11.2025 р. та від 22.12.2025 р.

Враховуючи вищенаведене, суд в цій справі оцінює наданий позивачем єдиний доказ - медичну довідку про проходження позивачем лікування в неврологічному відділенні у період з 04.11.2025 р. по 25.11.2025 р. на підтвердження поважності пропуску встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.

Згідно з постановою Верховного Суду від 11 червня 2024 р. у справі №640/15612/22 (провадження № К/990/7745/23, «…правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними та об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їхня юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо…».

Згідно з ч.ч. 1 - 6 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Як встановлено судом на підставі відповідної постанови (від 27.10.2025 р.), постанова була отримана позивачем 27.10.2025 р. (понеділок), 06.11.2025 р. мав бути останнім днем звернення до суду з адміністративним позовом.

З 04.11.205 р. по 25.11.2025 р. ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні, та 25.11.2025 р. нею подано адміністративний позов (провадження судді Руденко В.В.) ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра Руденко В.В. від 28.11.2025 р. позовну заяву було залишено без руху, а ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра Руденко В.В. від 22.12.2025 р. відмовлено позивачу у поновленні строку звернення до адміністративного суду, а позовну заяву повернуто позивачеві на підставі частини третьої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

26.12.2025 р. (п`ятниця) відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи головуючим суддею визначено суддю Спаї В.В.

Отже, враховуючи конкретні обставини, які вплинули на своєчасність звернення до суду та надані відповідні докази того, як саме вказана подія вплинула на позивача, що в свою чергу обумовило пропуск строку на звернення до суду, зокрема, стаціонарне лікування ОСОБА_1 в межах оскарження постанови від 27.10.2025 р., є фактором об`єктивної дійсності, що свідчить про поважність причини пропуску строку, а також швидке подання адміністративного позову (в день видужання), та повторне звернення позивача до суду 26.12.2025 р. (через 4 дні після повернення позовної заяви ухвалою від 22.12.2025 р.) не містить ознаки власної недбалості, легковажності, байдужості, навпаки свідчить про організованість, спрямовану на доступ до суду, відтак, суд визнає причини пропуску строку поважними та поновлює цей строк.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 288 КАС України, за подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується.

При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп., про що надала квитанцію до платіжної інструкції від 21.11.2025 р.

Питання повернення судового збору врегульовано ст. 7 Закону України «Про судовий збір», зокрема, відповідно до ст. 7 зазначеного Закону України, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Законом України «Про судовий збір» не врегульовано питання повернення судового збору, сплаченого помилково, тому для суду наявні підстави для застосування аналогії закону та ухвалення про повернення позивачу судового збору в документально підтвердженому розмірі, сплаченого відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №209109318 від 21.11.2025 р.

Керуючись ст.ст. 2-3, 5-10, 12, ч. 1 ст. 20, п. 2 ч. 1 ст. 241, ч. 1 ст. 288 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Позов ОСОБА_1 до відділу №1 у місті Дніпрі Головного територіального управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення до країни походження задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН №007622 від 27.10.2025 р. про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянку Російської Федерації, за ч. 2 ст. 203 КУпАП, яка була винесена начальником відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Літошко Н.М.

Скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 27.10.2025 р., винесене заступником начальника відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Стаховою О.В. відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки Російської Федерації.

Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ) судові витрати (судовий збір) в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп., сплачений відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №209109318 від 21.11.2025 р.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї