Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №947/12401/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/12401/26

Провадження № 2/947/3400/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 року м.Одеса

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Мальованого В.О.

за участю секретаря Кочіашвілі А.Д.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м.Одеси надійшла позовна заява ТОВ ФК «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 17000,00 грн., посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором та стягнення судових витрат зі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 5500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено. 18.01.2022 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №33645254. У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні кредитного договору. За умовами кредитного договору відповідач був зобов`язаний повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у встановлений договором термін. 01.09.2025 ТОВ «ФК «ІРБІС» відступило право вимоги за кредитним договором № 33645254 від 18.01.2022 на користь позивача.

До теперішнього часу Боржник свої зобов`язання за Кредитним договором не виконав.

За Кредитним договором, у Боржника утворилась заборгованість в розмірі 17000,00 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту - 5000,00 грн.; заборгованості за відсотками -12000,00 грн., тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 13.04.2026 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 20.04.2026 року витребувано від АТ «Таскомбанк» інформацію, що містить банківську таємницю: а саме: чи емітувалася банківська картка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та інформацію про рух коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 18.01.2022 року по 21.01.2022 року.

29.04.2026 від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву в якому вона повідомляє, що кредитний договір №33645254 від 18.01.2022 вона з ТОВ «ФК «ІРБІС» не укладала і грошових коштів на свій рахунок не оттримувала . Повідомила , що від її імені були здійснені шахрайські дії щодо оформлення онлайн кредитів, у зв`язку з чим вона 19.01.2022 року звернулася з заявою до поліції та полвідомила ТОВ ФК «ІРБІС» , тому просить відмовити в задоволенні позову.

15.05.2026 на адресу суду надійшла відповідь від АТ «Таскомбанк» , згідно якої на виконання ухвали про витребування доказів повідомлять , що в АТ «Таскомбанк» станом на 23.04.2026 ОСОБА_1 банківська платіжна картка № НОМЕР_1 не видавалася. Також повідомляють про неможливість надання запитуваної інформації щодо руху коштів по банківській картці НОМЕР_1 , оскільки невідомий повний номер картки.

22.05.2026 від ТОВ ФК «Позика» надійшли додаткові пояснення , за якими заначають , що кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором був укладений в електронному вигляді, відповідач пройшов процедуру аутентифікації та підтвердження угоди , за результататми укладення угоди було здійснено переказ коштів на картковий рахунок відповідача через фінансову установу ТОВ «Універсальні платіжні рішення». Сам факт звернення до правоохоронних органів та відкриття кримінального провадження не може бути підставою для звільнення позичальника від виконання зобов`язання пред кредиторами . Згідно з відомостями відображеними у Довідці про ідентифікацію клієнта , сформованій ТОВ «ФК «ІРБІС» 01.09.2025 ОСОБА_1 була ідентифікована 18.01.2022 в момент вчинення електронного правочину. На її мобільний номер телефону НОМЕР_3 був направлений одноразовий ідентифікатор. Таким чином позивач вважає ? що кредитний договір підписаний ОСОБА_1 . Зазначають , що відповідачем на спростування даних обставин не наданно жодних доказів, а тому прохають позов задовольнити.

22.05.2026 від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» , а саме повного номеру платіжної картки НОМЕР_1 на яку 18.01.2022 о 15:01:00 було здійснено перерахування кредитних коштів в розмірі 5000,00 грн. за кредитним договором №33645254 та технічних та облікових даних платіжної операції №132030795 у системі іPay.ua зокрема інформації , яка дозволяє ідентифікувати кінцевого отримувача платежу.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 25.05.2026 року клопотання про витребування доказів від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» задоволено.

Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, представником ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ухвалу про витребування доказів отримано 09.06.2026 року, однак станом на час розгляду справи ухвала про витребування доказів ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не виконана , витребувану інформацію суду не надано .

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ст.15, 16 ЦК України, ст.4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом ст.3, 6, 627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ст.525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно дост.625цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Окрім того, відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа. Згідно ч. 3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Суд встановив, що згідно копії кредитного договору , долученого до матеріалів справи, 18.01.2022 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 33645254.

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) 656832, який був надісланий на номер мобільного телефону НОМЕР_3 .

На виконання умов договору первісний кредитор ТОВ «ФК «ІРБІС» через ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 18.01.2022 року перерахувало на банківську картку № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 5000,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 заперечує проти підписання нею кредитного договору , зазначаючи , що шахраї заволодівши її номером мобільного телефону та персональними даними здійснили від її імені дії щодо укладення спірного кредитного договору та отримали за ним кредитні кошти. На підтвердження чого долучила до свого відзиву письмові докази в тому числі і витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022167480000174 від 11.07.2022. ОСОБА_1 стверджує, що номер мобільного телефону НОМЕР_3 їй не належить , також не належить їй і банківська картка номер НОМЕР_1 , на яку були перераховані кредитні кошти.

Листом АТ «Таскомбанк» №3013/47.7.-БТ від 06.05.2026 підтверджується факт того , що АТ «Таскомбанк» станом на 23.04.2026 ОСОБА_1 банківська платіжна картка № НОМЕР_1 не видавалася.

Разом з тим, зважаючи на заперечення відповідача щодо підписання нею кредитного договору, позивачем не надано доказів того, що мобільний телефон НОМЕР_3 , на який направлявся одноразовий ідентифікатор і за допомогою якого було підтверджено підписання кредитного договору , належить саме відповідачу ОСОБА_1 . З огляду на заперечення відповідачем факту укладання та підписання договору, сам лише факт зазначення в кредитному договорі персональних даних ОСОБА_1 та номеру одноразового ідентифікатора 656832, без підтвердження, що даний номер одноразового ідентифікатора направлявся саме на номер телефону відповідача ОСОБА_1 без підтвердження верифікації особи, не може бути беззаперечним доказом укладання і підписання договору саме ОСОБА_1 . На підтвердження перерахування грошових коштів за кредитом, позивачем надано довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 21.10.2025 про успішне перерахування 18.01.2022 коштів в сумі 5000,00 грн. на маску картки НОМЕР_1 . Проте, як встановлено судом банківська картка з № НОМЕР_1 в АТ «Таксомбанк» на ім`я ОСОБА_1 не видавалася. Згідно ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Сам факт підписання кредитного договору сторонами не є фактом надання коштів за таким договором. Підписання такого договору є лише правовою підставою для надання коштів. Факт отримання коштів позичальником має підтверджуватися відповідними фінансовими документами. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які допустимі докази, які підтверджують факт отримання Відповідачем від Позивача кредитних коштів. Розрахунок заборгованості складений позивачем, за відсутності інших доказів про укладення кредитного договору та перерахування грошових коштів , не є доказом наявності заборгованості оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (кредитора), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) . В постанові Верховного Суду від 21.11.2019 р. по справі № 621/74/19 також зроблено правовий висновок, що розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми. Тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не підлягають задоволенню. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (постанова Верховного Суду по справі № 200/5647/18). Довідка перерахування коштів від фінансово-розрахункової установи не є розрахунковим документом в розумінні положень чинного законодавства України та відповідно не може бути належним доказом, який підтверджує факт здійснення операції, зокрема, перерахування відповідачу грошових коштів, у зазначеному позивачем розмірі. Будь-яких належних доказів перерахування відповідачу грошових коштів, у зазначеному позивачем розмірі, зокрема квитанцій, чеків, платіжних доручень, платіжних інструкцій, банківських виписок по рахунку, тощо позивачем до суду не надано. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків , пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій .

Таким чином, Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення договору , видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню.

При ухваленні рішення суду, враховував положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.2,4,5,12,13,76-82, 89,141, 259, 263-265, 280, 282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 05.08.2026 року.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Позика», ЄДРПОУ 39493634, місце знаходження: Київська область м.Бровари вул..Симона Петлюри 21/1. Відповідач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя В. О. Мальований